Парламентські вибори 25 вересня 2005 р у республіці Польща:
порівняльний контекст
Анатолій Романюк, Львівський національний університет імені Івана Франка, Центр політичних досліджень
25 вересня 2005 р. в Республіці Польща відбулися чергові парламентські вибори. Головною їх особливістю, порівняно з попередніми, було те, що основними конкурентами стали партії, які відносяться до правих. Цей ефект посилюється, оскільки в жовтні цього року в Польщі відбуваються і президентські вибори. І знову, як і в першому варіанті, ключовими претендентами на посаду глави держави виступають представники правих сил: Дональд Туск від «Громадянської платформи» та Лех Качинський від партії «Право і справедливість». Розглянемо історичний контекст становлення виборчої системи.
З 8 лютого до 5 квітня 1989 р. у Варшаві відбувались засідання історичного за своїми наслідками «Круглого столу» між комуністичною владою і антикомуністичною опозицією. Результатом стала повторна реєстрація «Солідарності», формування Сенату та проведення на «35 %» вільних виборів, оскільки правляча комуністична партія отримала гарантовану квоту свого представництва у парламенті – Сеймі, також було визначено обсяг повноважень президента, якого мали обирати в парламенті. Президентом став представник комуністичної влади - генерал Войцех Ярузельський, водночас прем’єр-мінстром 12 вересня 1989 р. було призначено Тадеуша Мазовецького, який представляв антикомуністичну опозицію. У 1990 р. на перших загальних парламентських виборах впевнену перемогу отримав лідер «Солідарності» - Лех Валенса. Таким чином, в наших сусідів розпочався антикомуністичний етап суспільного розвитку, під час якого було закладено підвалини переходу країни до ринкових відносин та засад політичного плюралізму. Однак, вже у 1993 р. після парламентських виборів формується коаліційний уряд лівих партій із провідною позицією в ньому представників Союзу Демократичної Лівиці - спадкоємиці Польської об’єднаної робітничої партії, яка керувала країною в часі Польської народної республіки. У 1995 р. і повторно у 2000 р. на посаду Президента був обраний Олександр Квасневський, як представник лівих сил. Власне з 1993 р. і до 2005 р. з незначною перервою від 1997 до 2000 рр[1]. виконавча влада належала посткомуністичним силам. Що більше, президентом в цей час був О.Квасневський, який в часі президентської і парламентської кампаній 2005 р. відкрито заявив про свою підтримку лівих сил. Таким чином, перемога представників правих політичних партій у вересні 2005 р. і майбутнє президентство одного з представників правих сил буде знаменувати собою початок нового вже постпосткомуністичного етапу в розвитку Польщі, який де-хто з сучасних польських політиків вже назвав IV Річчю Посполитою.
Таблиця 1
Порівняльний аналіз результатів виборів до Сейму у 2001 та 2005 рр.
|
Назва партії / партійного блоку |
2005 |
Місця |
2001 |
Місця |
|
|
|
Право і справедливість /Prawo i Sprawiedliwość (PiS) ( права) |
27,0% |
155 |
9,5% |
44 |
|
|
Громадянська платформа / Platforma Obywatelska (PO) (права) |
24,1% |
133 |
12,7% |
65 |
|
|
Самооборона / Samoobrona Rzeczpospolitej Polskiej (SO) ( аграрна націоналістична) |
11,4% |
56 |
10,2% |
53 |
|
|
Союз Демократичних лівих / Sojusz Lewicy Demokratycznej (SLD) (посткомуністична, ліва) |
11,3% |
55 |
41,0% |
216 |
|
|
Ліга польських родин / Liga Polskich Rodzin (LPR) (націоналістична) |
8,0% |
34 |
7,9% |
38 |
|
|
Польська Народна партія / Polskie Stronnictwo Ludowe (PSL) (консервативна. аграрна) |
7,0% |
25 |
9,0% |
42 |
|
|
Соціалдемократія Польщі / Socjaldemokracja Polska (SDPL) – соціал-демократична |
3,9% |
- |
- |
- |
|
|
Демократична партія / Partia Demokratyczna (PD) – ліберальна |
2,5% |
- |
3,1% |
- |
|
|
Виборчий комітет німецької меншини / Komitet Wyborczy Mniejszość Niemiecka (MN) |
0,3% |
2 |
0,4% |
2 |
|
Інші |
4,5% |
- |
6,2% |
- |
|
|
Разом |
- |
460 |
- |
460 |
|
Парламент Республіки Польща є двопалатним і складається з Сейму та Сенату. Сейм нараховує 460 депутатів які обираються на загальних виборах на 4 роки за пропорційною виборчою системою. Сенат складається з 100 сенаторів які обираються на загальних виборах на 4 роки згідно виборчої системи відносної більшості. Виборчим правом володіють громадяни країни яким виповнилося 18 років, правом бути обраними до Сейму володіють особи з 21 року, а до Сенату - з 30 років.
Виборчий закон зазнав суттєвих змін за часи незалежної Польщі. У 1989 р. реалізуючи домовленості «Круглого столу» було збережено виборчу систему абсолютної більшості до Сенату та Сейму. У 1991 р. було запроваджено пропорційну виборчу систему при застосуванні методу Хер-Німейра, що призвело до формування надзвичайно фрагментаризованого парламенту. За результатами виборів у жовтні 1991 р. до Сейму було обрано представників 24 політичних угруповань. Новий виборчий закон було прийнято 28 травня 1993 р. Відповідно до нього було встановлено виборчий поріг для політичних партій – 5% та 8% для партійних коаліцій, було також запроваджено метод Д’Хондта для трансформації голосів отриманих політичними партіями на виборах у депутатські мандати. Як відомо, попередній метод, який застосовувався на виборах 1991 р. надавав перевагу під час виборів малим партіям, метод Д’Хондта сприяє великим партіям. Внаслідок цього після парламентських виборів 1993 р. до Сейму пройшло всього 6 політичних угруповань. У 2001 р. було прийнято новий виборчий закон (12 квітня) за яким було проведено вибори 2001 та 2005 рр. Цим Законом було запроваджено Постійний реєстр виборців, який мав використовуватись під час всіх виборів, що проводяться до представницьких інститутів держави та під час виборів президента, депутатів Європейського парламенту та під час проведення референдумів. Польща була поділена на 41 виборчий округ. Відповідно, найменша кількість депутатських місць від одного виборчого округу мала становити сім. Територіально виборчий округ прив’язувався до адміністративних кордонів воєводств, або частини воєводства. Найбільшим виборчим округом стала Варшава, від якої обиралося 19 депутатів, а найменшим – округ Ченстохови, від якого обиралося лише 7 парламентарів. Суб’єкти виборчого процесу – політичні партії, або коаліції партій отримували право представляти свої виборчі списки в кожному виборчому окрузі. Кожен суб’єкт отримував право лише на один партійний список в окрузі. Законом заборонено кандидувати одночасно в декількох партійних списках, також заборонено одночасно кандидувати до Сейму і Сенату. Партії, які входять до складу партійних блоків, не мали права виставляти у виборчих округах самостійні виборчі списки, а могли лише виставляти своїх кандидатів в межах загального коаліційного списку. Кожен виборчий список мав бути зареєстрованим. Для цього було необхідно отримати підтримку не менше як 5 000 виборців, що були зареєстрованими в цьому окрузі. Виборці отримували право підтримувати своїм підписом не один партійний список, а скільки вони вважали за потрібне. У випадку, коли суб’єкт виборів зареєстрував партійні списки в 50 % виборчих округів, виборчі списки в решті округів реєструвалися автоматично. Закон зберіг норму стосовно розмірів виборчого порогу в 5 % для політичних партій і 8 % для партійних коаліцій. Також стаття 166 підтвердила дієвість методу Д’Хондта під час переведення голосів виборців у депутатські мандати. Слід підкреслити, що більшість дослідників демократії наголошують, що країна стає демократичною за умови консолідованої демократії. Однією з ознак останньої виступає стабільність виборчого законодавства. Сьогодні ми маємо констатувати, що в Польщі вибори до парламенту 2000 та 2005 рр. проводились в умовах дії стабільного виборчого закону.
Незважаючи на те, що Польща є моноетнічною країною, коли серед громадян країни станом на липень 2005 року власне поляки складали – 96,7 %, а національні меншини всього 3.3 % ( німці – 0,4 %, українці – 0,1 %, білоруси – 0,1 %, всі інші разом – 2,7 %), стаття 134 Виборчого закону передбачає, що етнічна спільнота, яка є офіційно зареєстрована як організація, може створювати власний виборчий комітет. Цей комітет має бути зареєстрований не пізніше як за п’ять днів до виборів. Список даної етнічної спільноти не підпадає під дію вимоги Закону про 5 % виборчий бар’єр і фактично гарантує проходження двох представників до парламенту країни.
Згідно із Законом про вибори найвищим державним інститутом, який відповідає за проведення виборів та референдумів на національному рівні виступає – Державна виборча комісія. Її діяльність носить постійний характер. Вона складається з суддів, яких подають на затвердження Президенту країни. З цілого складу комісії : 3 пропонуються Конституційним Судом, 3 – Вищим Судом і 3 – Вищим Адміністративним Судом. Може також бути обраний додатковий ( запасний суддя). Власне комісія, після затвердження її персонального складу Президентом, самостійно із числа своїх членів обирає свого голову та двох заступників. На загальнонаціональному рівні також формується Національне виборче бюро, яке виступає виконавчим органом Державної виборчої комісії. Воно покликане реалізовувати завдання, які випливають із дії Закону про вибори та дії інших правових актів, що регламентують проведення виборів. Зокрема, це : забезпечення організаційно-адміністративних, фінансових, технічних заходів спрямованих на організацію та проведення виборів та загальнонаціональних референдумів. Виборче бюро повинне взаємодіяти із державними органами та органами місцевого самоврядування на місцях під час проведення виборів. Голова цього Бюро призначається і знімається Маршалком / Головою парламенту за поданням Державної виборчої комісії.
В межах виборчих округів створюються – окружні виборчі комісії. Їх склад коливається від 7 до 11 чоловік і чисельність погоджується із Державною виборчою комісією. Членами окружних виборчих комісій можуть бути виключно судді, вони призначаються міністром юстиції. І лише на рівні округу окружна виборча комісія формується з числа виборців. Її чисельність становить від 6 до 10. Персональний склад визначають представники партійних виборчих штабів. Обов’язково до складу дільничної виборчої комісії має входити одна особа, яку призначає в містах – президент міста, а на селі – війт.
Слід зазначити, що після обрання парламенту співвідношення політичних сил у вищому законодавчому інституті країни постійно змінювалося, тобто у Польщі відсутній імперативний характер депутатського мандату. Зокрема, досить значна група депутатів протягом каденції змінила партійну приналежність, вийшовши з складу партійної фракції за списком якої була обрана. Найбільше це стосувалося депутатів від Союзу Демократичної лівиці з парламентської фракції яких відбулося найбільше виходів, а також фракції Самооборони. Наприкінці діяльності парламенту останнього скликання 38 депутатів не належали до жодної партійної фракції. Наведемо список партійних фракцій за даними на 8 квітня 2005 р.:
· Парламентський Клуб Союзу Демократичної левиці - 150 депутатів;
· Парламентський Клуб Громадянської платформи - 56 депутатів;
· Парламентський Клуб Права і Справедливості - 46 депутатів;
· Парламентський Клуб Польської Народної партії - 40 депутатів;
· Парламентський Клуб Соціал-демократії Польщі - 31 депутат;
· Парламентський Клуб Самооборони РП - 31 депутат;
· Парламентський Клуб Ліги Польських Родин - 25 депутатів;
· Парламентська група Унії Праці - 12 депутатів;
· Парламентська група Господарської партії - 11 депутатів;
· Парламентська група Консервативно - Народна - 5 депутатів;
· Парламентська група «Рідний Дім» - 5 депутатів;
· Парламентська група Католицького Народного Руху - 4 депутатів;
· Парламентська група Польське порозуміння - 3 депутати;
· Парламентська група Руху Відбудови Польщі - 3 депутати;
· 38 незалежних депутатів.
Традиційно у виборчій кампанії політичні партії приділяють значну увагу передвиборчій програмі, щодо виконання якої вони звітують протягом між виборчого періоду і під час наступних виборів. Внаслідок цього у партійних програмах відображено основні напрямки майбутнього розвитку країни, особливо коли це стосується партій переможців. Розглянемо програмні зобов’язання двох основних партій, які отримали найбільшу кількість голосів виборців на вересневих 2005 р. виборах до Сейму.
Партія «Право і справедливість» була створена в березні 2001 р. двома братами-близнюками Лехом і Ярославом Качинськими та Людвіком Дорном, який власне і запропонував назву партії. Обидва брати брали активну участь у діяльності «Солідарності», були близькими соратниками Леха Валенси, однак, пізніше стали його критиками. Під час парламентських виборів 2001 р. лише 9,5 % виборців підтримали їхній партійний список. Програма партії «Право і справедливість» має назву: « IV Річ Посполіта – Справедливість для Всіх».[2] Програма включає в себе одинадцять розділів, які охоплюють основні сфери суспільного життя [ 1 ].
Головним завданням/інформаційним месіджем/повідомленням виступає теза, що нова республіка має стати суспільством, яке буде засновуватися на новій суспільній угоді між поляками, з одного боку, і, як слід розуміти, партією «Право і справедливість» з іншого. Відповідно має відбутися цілковита зміна польської суспільної політики шляхом її повернення до морального виміру. Перший розділ є присвяченим питанням державного будівництва, де робиться наголос на формуванні сильної держави. Першочерговим завданням ставиться ліквідація всіх посткомуністичних державних інститутів, що також передбачає ліквідацію привілеїв колишніх функціонерів ПНР, розширення програми люстрацій, оприлюднення даних про всіх функціонерів та таємних співробітників спецслужб ПНР. Декларується необхідність перебудови діяльності спецслужб, заборону їхнього втручання в політичне життя і проведення активної антикорупційної діяльності. Програма приділяє значну увагу питанням безпеки і боротьби із злочинністю. З цією метою передбачається розширення прав громадян на самозахист, посилення карної відповідальності за скоєні злочини. В економічній сфері акцент зроблено на подолання безробіття, зменшення податкового тиску, побудову 5 тис. кілометрів сучасних автострад та пріоритетний розвиток слаборозвинених регіонів. Переважно це воєводства на сході та півдні країни, в яких власне і перемогла ПІС під час парламентських виборів. У відповідності до стандартів консервативної ідеології питання родини виступають черговим наріжним каменем програми ПІСу. Проголошується завдання проведення активної державної прородинної політики. Головною родзинкою програми виступає положення, що кожна польська сім’я повинна мати власне помешкання, для чого має бути запроваджена програма соціального будівництва. Також протягом найближчих чотирьох років передбачено створення мережі громадських лікарень та державної системи медичної допомоги, перебудову системи освіти, 20 відсоткове зростання видатків в царині культури. В сфері міжнародних відносин наголос робиться на пріоритетності розвитку відносин із США, декларується прагнення відігравати лідируючу позицію в Центрально-Східно–європейському регіоні. Простежується досить стримане ставлення до відносин з Росією. Натомість наголошується на необхідності надання різнопланової допомоги громадським організаціям та ініціативам Білорусі. Питання майбутніх відносин з Україною займають достатнє місце в програмі. Зокрема декларується завдання створення інституцій, що мають підтримувати громадські ініціативи, наукові та освітні програми; зокрема, планується надання допомоги Україні в набутті статусу держави з ринковою економікою та сприяння розвитку відносин з Європейським Союзом. Слід наголосити, що власне ПІС виступила ініціатором та організатором відправлення в Україну в грудні 2004 р. більш ніж тисячі спостерігачів під час переголосування результатів другого туру президентських виборів.
«Громадська платформа» була створена у січні 2001 року в якості громадянського руху, що інституалізувався на базі виборчого комітету кандидата в президенти Анджея Олеховського. Лідери нового утворення прийшли з партій блоку Акція виборча «Солідарність» та «Унії Свободи». На парламентських виборах 2001 р. партійний список отримав лише 12,7 %, що дало тоді 65 депутатських мандатів. У березні 2002 р. під вищезазначеною назвою було зареєстровано політичну партію. Зростання авторитету партії пов’язують із діяльністю в парламентській слідчій комісії з розслідування афери Льва Ривіна члена «Громадянської Платформи» – Яна Рокіти. Дана комісія була не лише прецендентом публічного розслідування порушень норм законодавства на вищому державному рівні, вона фактично виявила значний рівень корупції, що існувала в державі і уявнила приховані механізми урядування країною посткомуністичними силами. Одним з головних діячів комісії, фактично політичною медіа зіркою став власне Я.Рокіта, що сприяло суттєвому зростанню популярності партії. Великим успіхом партії стали вибори до Європейського парламенту, коли партія отримала 24 % голосів виборців. У парламентській кампанії 2005 р. ГП ставила собі за мету отримання 50 % підтримки виборців. Головний наголос у виборчій стратегії було зроблено на тотальній критиці діяльності лівих урядів. Головним месіджем/повідомленням партії на виборах 2005 року стало гасло – «Повна відповідальність». Серед першочергових завдань декларується запровадження змін до Конституції. Зокрема передбачається : зменшення кількості депутатів парламенту на 50 %, перехід від пропорційної виборчої системи до мажоритарної, ліквідація депутатського імунітету та ліквідація Сенату. Наступною за значенням пропозицією є реформа податкового законодавства. Згідно цих пропозицій податки повинні бути зменшені і для цього пропонується запровадити єдину податкову ставку – 15 % щодо трьох головних податків та суттєво спростити саму систему сплати податків [ 2 ]. Також береться зобов’язання за рахунок спрощення системи оподаткування протягом двох найближчих років скоротити державні видатки на податкову адміністрацію. Третім за своїм значенням завданням визначена освіта, щодо якої планується суттєвим чином підвищити ефективність та забезпечити вирівнювання шансів доступу до освіти всім категоріям мешканців. Цьому має сприяти спеціальна програма навчальних бонусів. Найбільш відчутні зміни мали би чекати на систему охорони здоров’я щодо якої передбачається програма впорядкування. Вона мала би включати : децентралізацію Національного фонду охорони здоров’я, допуск конкуренції між державними та приватними медичними закладами, дозвіл на приватні інвестиції в систему охорони здоров’я. Реформування заплановане і для центрального державного апарату, який передбачається скоротити на 20 %. Для підвищення ефективності боротьби із злочинністю «Громадянська платформа» пропонує запровадити «швидкий суд» протягом 48 годин; переформатування системи поліції, коли 20 % апарату поліції має бути переведено в служби патрулювання. Розвиток економіки має відбуватися через зменшення податкового тиску, подолання правових та бюрократичних перешкод для ведення бізнесу та активне використання європейських фондів. Важливе значення приділяється будівництву доріг та реформам в державній системі залізниці. Щодо розвитку села, то наголос робиться на розвитку регіональних програм та залученні європейських фондів. Спеціальний розділ програми займають питання становища жінок в польському суспільстві. Партія декларує боротьбу проти будь якої форми дискримінації за гендерною ознакою, передбачає укладення пактів з підприємцями, які би гарантували рівні можливості професійного росту для жінок. В сфері міжнародних відносин пріоритетними є відносини із Європейським Союзом і США та боротьба з міжнародним тероризмом. Питання відносин з Україною в програмі не окреслені.
Розглянемо
як проходила виборча кампанія. Згідно норм виборчого законодавства результати
вивчення громадської думки можуть надаватися громадськості протягом цілої
виборчої кампанії. Заборона діє тільки на день перед виборами і в день
голосування. На старті виборчої кампанії 16 липня соціологічні агенції
зафіксували наступну ситуацію – ПІС – 25 %, ГП – 21 %. Слід зазначити, що
«Громадянська платформа» провадила надзвичайно активну, можна сказати,
агресивну виборчу кампанію. Особливо це стосувалося значної кількості платної
реклами на телебаченні та великої кількості білбордів, які переважно були
розміщені в місцях, де постійно перебувало багато людей. Це не завжди було
властиво розміщенню білбордів інших політичних партій і блоків. Вирівнювання
рейтингів двох конкуруючих сил відбулося ще в червні. З цього моменту ГП
виявляється більш оперативною під час проведення цілої низки акцій. Зокрема,
скоріше від інших конкурентів «Громадянська платформа» висловила протест проти
репресій з боку офіційної влади в Білорусії щодо новообраного керівництва Союзу
поляків Білорусії, чий конфлікт з владою широко було представлено в медіях
Польщі. Успішним кроком було запрошення до Польщі кандидата на посаду канцлера
ФРН, лідера ХДС Ангели Меркель. Також Платформа зуміла отримати публічну
підтримку від першого президента сучасної Польщі – Леха Валенси та від досить
авторитетного Збігнева Реліги, який кандидував на посаду президента і
відмовився на користь лідера Платформи - Дональда Туска. Також аналітики
оцінили як досить успішні телевізійні програми у яких брав участь лідер
Платформи, особливо під час дебатів з кандидатом лівих сил В.Цімошевичем. В
сукупності все це дало найвищий рейтинг Платформи і Д.Туска, як кандидата на
посаду президента, в зондажах громадської думки на 3 вересня. Тоді Платформа
мала 38 % підтримки виборців і найбільший відрив від партії «Права і справедливості»,
рейтинг якої складав лише біля 23 %. На цей момент Платформа фактично нав’язала
виборчій кампанії принципову лінію протистояння : «ліберальний демократизм» versus
«посткомунізм». Одним з головних засобів була критика корупційності лівих і
звинувачення в корупційних діях кандидата від лівих В.Цімошевича. В результаті,
досить несподівано в середині вересня він відмовився від подальшої участі у
виборчій кампанії. Відповідно, головним питанням виборчої кампанії стало
питання щодо майбутньої моделі господарювання, а відповідно і моделі суспільного
розвитку. Внаслідок змін основними конкурентами стали вже не ліберальна і
посткомуністична модель, а модель «ліберальної економіки», яку представляла
Платформа і модель «суспільного солідаризму» ПІСу. Цікаво, що остання активно
звертається до електорату лівих. Слід також зазначити, що якщо на початку
президентської кампанії В.Цімошевич лідирував з 31 % потенційної підтримки, то
після цілої низки гучних скандалів ініційованих політичними конкурентами ( ці
звинувачення пізніше не підтвердились) рівень його підтримки впав до 18-19%% і
він перемістився на третю позицію. Його відмова від участі у виборах спричинила
активну боротьбу за лівий електорат. Необхідно віддати належне виборчому штабу
партії «Право і справедливість», який зумів донести до лівих виборців свій
месідж/повідомлення, що ПІС зважено підходить до оцінки соціалістичного
минулого Польщі. З огляду на це вона вважає, що економічний розвиток країни має
супроводжуватися активною соціальною політикою уряду, яку планує проводити у
майбутньому. Подібне «загравання» з електоратом лівих не могла собі дозволити
Платформа, один з лідерів якої навіть звинуватив ПІС у відході від засад
партії, запропонувавши свій варіант розшифровки абревіатури партії – право і
соціалізм. Досить успішною була й акція виборчого штабу ПІСу в останній тиждень
з програмою партії. На пресконференції ПІС презентував брошуру з програмними
засадами партії, що стосувалися всіх сфер суспільного життя. Примірник цієї
програми публічно було відправлено до виборчого штабу Платформи з проханням
зворотнього отримання програми Платформи. Коли в останній тиждень перед виборами
ПІС отримав від Платформи їхню програму, вона була представлена на
пресконференції. Це був машинописний текст. З цього було зроблено потужний
інформаційний привід. Платформа почала публічно захищатися, звинувачуючи ПІС в
агресивній кампанії спрямованій проти неї. Тим не менше, вже 22 вересня за три
дні до дня голосування одна з соціологічних служб зафіксувала незначну
перевагу ПІСу. Перевага
ПІСу була підтверджена результатами голосування.
Таблиця 2
Показник участі виборців у голосуванні під час виборів до Сейму Республіки Польща
|
№№ |
Рік виборів |
%% |
|
1 |
1991 |
43.2 |
|
2 |
1993 |
52,0 |
|
3 |
1997 |
47,9 |
|
4 |
2001 |
46,3 |
|
5 |
2005 |
40,57 |
|
|
Середній показник |
45,99 |
Як ми можемо бачити, показник участі виборців у парламентських виборах 2005 р. є найнижчим за останні десять років. Що більше того, він відображає загальну тенденцію скорочення кількості голосуючих поляків. Особливістю участі в голосуванні різних груп є те, що у 2005 р. мешканці міст брали більш активну участь в голосуванні під час виборів до парламенту порівняно із мешканцями сіл – 43,06% проти 36,18 %. Слід також зауважити, що середній показник участі виборців у парламентських виборах в Польщі значно поступається відповідному показнику для європейських країн ( 72,6) і є дещо кращим за аналогічний показник для США ( 39,0) [3, c. 276]. Тенденція скорочення участі виборців у голосуванні властива також і для президентських виборів, хоча абсолютні показники участі виборців у виборах президента є значно кращими порівняно із парламентськими виборами. Так, під час президентських виборів у 2000 р. взяли участь в голосуванні – 61,1 %, а під час першого туру президентських виборів 9 жовтня 2005 р - 49,56 %.
Чим пояснюються низькі показники участі виборців у парламентських виборах? В значній мірі – розчаруванням громадян у діяльності політичних партій, депутатів парламенту та самого вищого законодавчого інституту країни. Напередодні виборів соціологічні агенції постійно фіксували низький рівень довіри до парламенту та партій. Цьому у значній мірі сприяли і багаточисельні розслідування афер, серед яких найбільшого розголосу отримала вже згадувана «справа Ривіна», що стосувалася корекції остаточного тексту закону про діяльність медіа після того, як він був прийнятий у парламенті. Учасниками цієї і багатьох інших справ, які були публічно представленими, виступали вищі державні посадовці, як представники виконавчої, так і законодавчої влади, верхівка керівництва політичних партій. В результаті, низка депутатів, обраних за партійними списками була притягнена до кримінальної відповідальності протягом останньої каденції Сейму. Діяльність парламентських комісій, що створювались для розслідування найбільш резонансних справ широко висвітлювалась у національних медіа особливо протягом останнього року перед виборами. Все це почало сприйматися громадянами країни не лише як спроба з’ясування правди і покарання винних, але і як намагання окремих партій/політиків завдати удару своїм політичним супротивникам і отримати для себе, або політичної партії, додаткові преференції.
Таким чином парламентські вибори 2005 року в Польщі знаменували собою перехід від посткомуністичного етапу керівництва/врядування країною до пост посткомуністичного. Без жодних сумнівів цей результат буде закріплений на президентських виборах в жовтні 2005 року. Якими будуть результати цього наступного етапу покаже життя. Водночас загальний аналіз ходу виборчої кампанії свідчить про дієвість стабільного виборчого законодавства, зростання ролі правових регуляторів у виборчій кампанії та її подальшу професіоналізацію.
Примітки:
1. Program 2005. IV RZECZPOSPOLITA – Sprawiedliwosc dla Wszystkich. Komitet Wyborczy Prawo i Sprawiedliwosc. – Warszawa. 2005.
2. www.platforma.org.ua
3. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004.