Активізація діяльності територіальних громад –
шлях розвитку громадянського суспільства в Україні
Віра Бурдяк, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Більшість сучасних вчених, зокрема в Україні та країнах Центрально-Східної Європи, під громадянським суспільством розуміють особливу, відокремлену від держави і ринку сферу добровільної суспільної активності, що, однак, не протистоїть, а своєрідно їх доповнює. Вважаємо, що його сутність – це самоорганізація й участь громадян, їх асоціацій в обговоренні та вирішенні суспільних проблем, добровільна активність, результатом якої зазвичай є тиск на державні органи. Ця участь не повинна виходити за межі законів.
Система відносин громадянського суспільства пропонує історично розвинену державно-правову ситуацію, в якій визнається верховенство прав людини. По-суті, природні права людини це – безумовні домагання індивіда на вільну самореалізацію в суспільстві і державі. Спочатку вони відображаються у суспільній правосвідомості, а згодом формулюються і гарантуються в інститутах і законах. Громадянське суспільство – сфера суспільної взаємодії людей щодо загальних цілей і завдань. Воно виникає не в силу законів ринку, де кожен діє сам по собі, не з волі влади, а в результаті суспільної ініціативи і самодіяльності громадян, їх груп. Тож, на нашу думку, найважливішим критерієм громадянського суспільства є існування активної людини або групи активних людей. Ця людина – активний у суспільно-політичному житті країни громадянин; який не лише усвідомлює свої права, але і реалізує їх на практиці; бере участь у виборах, мітингах, демонстраціях, акціях протесту; якому небайдуже, як діє влада, і який реагує на її зловживання та відступи від закону. Польський соціолог Е.Шацький пише, що для громадянського суспільства характерна наявність таких цінностей і явищ: правди, договору, незалежної думки, добровільного співробітництва, совісті, спонтанності, громадянської сміливості, плюралізму, терпимості, свідомої дисципліни тощо.
Виникнення і зміцнення інститутів громадянського суспільства зумовлене і тісно пов’язане з розвитком приватного сектора, зародженням середнього класу. Бізнесові кола відіграють важливу роль у фінансовій підтримці політичних партій, неурядових організацій і засобів масової інформації. Однак великий капітал, тісно пов’язаний із владою, а тому часто перешкоджає розвитку основних свобод. Реальна практика України свідчить, що чіткі розмежування між неурядовими, некомерційними і комерційними організаціями – відсутні. Частіше ми маємо справу з проміжними ситуаціями. Зазначимо, що громадянське суспільство не ставить за мету завоювання влади, а протистоїть політичному класу, бюрократії, змушує їх поважати суспільну волю. Водночас влада ніколи не погодиться на повну самоорганізацію суспільства, на появу масової групи тиску, адже це представлятиме для неї загрозу. Проявом функціонування громадянського суспільства є лише та діяльність, яка спрямована на захист основних цінностей і вдосконалення інституціональних механізмів демократії.
На нашу думку, до певної міри, таким інституціональним механізмом демократії, а, разом з тим, і острівцем громадянського суспільства в Україні є розвиток самоврядування територіальних громад. Трансформаційні зміни та демократизація політичної системи, що розпочались в Україні після розпаду СРСР, поставили перед нашою державою завдання пошуку нових форм використання місцевого самоврядування, адекватних сучасним вимогам, і здатних забезпечити права та свободи громадян, задовольнити їх нагальні потреби. Починаючи з 1996 р., в Україні створювалась законодавча база цієї діяльності. Так, в Конституції України відбулось закріплення моделі місцевого самоврядування, а в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. були викладені загальні правові механізми впровадження цієї моделі в життя. Практичний бік питань, пов’язаних з місцевим самоврядуванням, і тоді, і нині часто викликає більше запитань, ніж відповідей, тобто вони надто важко пробивають собі шлях у конкретних справах. Особливо проблеми загострились після останніх виборів Президента України, які викликали гостру конфронтацію органів державної влади загалом, а також і місцевих органів.
У Конституції України (ст. 140) записано, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування або статут територіальних громад. У Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” також значне місце відведене правам членів територіальної громади. Зокрема, вони мають право подавати на розгляд до ради будь-яке питання, що стосується громади. У ст. 9 Закону записано, що “члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Порядок внесення ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади”.
Так, детально нагадуємо цю статтю Закону України тому, що саме з ініціативами голів сільських рад Чернівеччини пов’язане опитування громадської думки територіальних громад, яке покладене в основу цієї розвідки. Дослідження громадської думки – один з основних методів вивчення суспільства, дає можливість у кількісних і якісних вимірах оцінити процеси, які відбуваються в державі та в її первинних осередках – територіальних громадах, допомагає об’єктивно проаналізувати в них ситуацію, оцінити реакцію населення на дії владних структур, політичних партій та інших громадських організацій.
Проблемі місцевого самоврядування, розвитку територіальних громад в Україні в плані розмежувань владних повноважень, приділено не так вже й багато уваги науковців. Серед наявної наукової літератури виділимо статтю київських політологів С.Власова та В.Поповкіна “Проблеми регіоналізму в структурі державної влади і політиці України”, де автори підтримують тезу про зменшення ролі держави, як такої, і централізованої держави щодо місцевих гілок влади, зокрема. Вони зазначають, характеризуючи нову глобальну тенденцію, що “минає час орієнтації на державу та її інститути як основну цінність не лише в міжнародному житті, але й у внутрішньополітичних пріоритетах: приходить час регіонів і територій” [3]. Додамо ще й слова директора Інституту соціології НАН України В.Ворони, про те, що “багата й заможна Україна... з потужним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом не може вийти з кризи, на мій погляд, тільки з однієї причини: влада ігнорує громадську думку й інтереси народу, а народ ігнорує владу. Тобто, влада відокремилась від народу, а народ – від влади. Ми поки так і не навчилися Україною управляти”[5].
Зважаючи на актуальність даної проблеми в сучасній Україні, громадська організація Буковинська партнерська агенція (БПА) у рамках проекту “Менеджмент розвитку територіальних громад”, за сприяння Фонду Євразія двічі проводила навчання голів сільських рад окремих територіальних громад Чернівецької області. За програмою семінарів, учасникам запропонували внести практичну ініціативу щодо розвитку своєї громади та розробити її проект. Серед 50 голів сільрад області, які пройшли курс навчання та представили свої ініціативи-проекти, було відібрано 6, які з погляду керівництва БПА були найбільш обґрунтованими, а саме: “Без минулого немає майбутнього нації. Народні промисли – збереження та їх розвиток” – проект голови Малинецької сільради Хотинського р-ну; “Підвищення рівня освіти ромської молоді та соціально-культурний розвиток ромських меншин” – проект голови Давидівської сільради Сторожинецького р-ну; “Організація та відкриття краєзнавчого музею “Мій край – моя історія жива”, присвяченого 350-річчю населеного пункту” – проект голови Данковецької сільради Хотинського р-ну; “Відродження фортеці – збереження історії територіальної громади” – проект голови Чорнівської сільради Новоселицького р-ну; “Мальовничий ландшафт та природні ресурси Карпат – в дію” – проект голови Розтоківської сільради Путильського р-ну; “Через терни до зірок, через місцеві курси навчання до складання комплексних програм розвитку громад та їх втілення в життя” – проект голови Рідківської сільради Новоселицького р-ну.
З метою отримання об’єктивних даних для неупередженого соціального аналізу, у вересні 2005 р. було проведено повномасштабне дослідження громадської думки мешканців означених громад. Це дозволило з’ясувати погляди населення щодо різних аспектів розвитку громад, його активність і ставлення до конкретних ініціатив голів сільрад. Дослідження ми побудували так, щоб виявити стан поінформованості та спрямованості громадської думки мешканців вказаних сіл Буковини щодо заявлених ініціатив голів сільрад та ступінь доцільності підтримки/заперечення необхідності їх впровадження в життя та можливість / бажання громадян брати власну участь у реалізації означених ініціатив-проектів. Структуру питальника побудували так, щоб отримати інформацію про те, які проблеми повсякденного життя найбільше нині хвилюють громадян села (перераховувались можливі відповіді, надавалась можливість відкритої відповіді (інше) та зазначалось, щоб респонденти вказали не більше 2-х варіантів відповідей); як мешканці територіальних громад відносяться до можливості вирішення проблем на місцевому рівні; яку роль у вирішенні місцевих проблем беруть голова та депутати сільради; чи беруть вони особисто участь у розв’язанні нагальних проблем життя села; чи сприяла особиста участь громадян у позитивному вирішенні проблеми; чи будуть члени територіальної громади використовувати здобутий досвід у підтримці інших ініціатив голови сільради; яким чином громадяни дізнаються про ініціативи голови та депутатів сільради; чи відомо їм про будь-які ініціативи голови сільради щодо покращення соціальної сфери життя села; чи вже заявлені головою сільради ініціативи були реалізовані на практиці чи так і залишилися ініціативами; чи відомо громадянам про конкретну ініціативу голови сільради викладену в ініціативі-проекті; як громадяни оцінюють цю конкретну ідею; чи вбачають вони можливість реалізації даного проекту; що, на їх думку може перешкодити реалізації даного проекту; чи будуть вони самі ініціювати впровадження в життя конкретної ініціативи голови сільської ради; які позитивні наслідки для громадян особисто матиме реалізація даного проекту. Тож, опитування стосувалося визначення кола основних проблем, які мають статус вітально важливих для мешканців зазначених територіальних громад; з’ясування ступеня розуміння людьми шляхів розвитку місцевого самоврядування; вивчення рівня культури населення конкретних громад; ставлення до демократії в цілому (їх підтримка і участь у реалізації проектів); аналізу та перспектив здійснення громадою місцевого самоврядування як безпосередньо, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування (сільські ради та їх виконавчі органи). По-друге, дослідження мало на меті вивчити ставлення різних статевих, вікових, освітніх та професійних груп конкретних громад Буковини до місцевого самоврядування. По-третє, дослідження провели у вигляді опитування громадської думки населення Буковини методом особистого формалізованого інтерв’ю за місцем проживання респондентів.
До генеральної сукупності дослідження ввійшло населення конкретних громад, тобто люди віком від 18 років і старші, які постійно проживають на території даного села. Опитування проводилось за допомогою вибіркового методу із дотриманням правил побудови репрезентативної вибірки багатоступеневого типу за територіальним і випадково-квотним принципом у два етапи. Поетапна схема вибірки дозволила отримати мінімальні відхилення створеної вибіркової сукупності від генеральної сукупності, тобто помилка репрезентативності складала 0,5-1%. Виходячи із запропонованої дослідницької схеми, у дослідженні всього опитали 185 респондентів. Їх соціально-демографічні характеристики відображають структуру населення вказаних територіальних громад Буковини. Це дало можливість з’ясувати основні ознаки тих представників населення області, які потрапили до вибіркової сукупності і стали об’єктом соціологічного аналізу науково-дослідної групи.
У першому питанні анкети було наведено перелік повсякденних, нагальних проблем, які найбільше турбують людей у сучасний період. Завдяки цьому питанню-фільтру, можливо дещо загальному, ми намагалися зрозуміти наскільки респондент активний, схильний давати відповідь на анкету взагалі, йти на контакт з інтерв’юером, чи буде відповідати на наступні питання анкети, чи в цілому проявляє інтерес до того, що відбувається в його громаді. Проаналізувавши отримані відповіді, ми дійшли висновку, що перелік із одинадцяти визначених проблем села можна умовно поділити на дві групи. До перших шести проблем входять ті, які безпосередньо пов’язані з внутрішніми проблемами села, і на які мешканці громади мають безпосередній чи опосередкований вплив (торговельне обслуговування, утримання житла, благоустрій села, організація дозвілля, зайнятість та працевлаштування, охорона безпеки мешканців села). Вони зумовлюють безпеку помешкання, забезпечують повсякденні потреби, ризики і турботу про власне життя, своїх дітей, родин, або труднощі викликані змінами звичного, усталеного способу життя, що відбулися з початком трансформації в Україні. У цій групи найбільшу турботу викликає проблема зайнятості та працевлаштування, тому значний відсоток відповідей припадає саме на неї. Найбільша кількість респондентів – 37,76% вважають її найважливішою проблемою. Це зумовлює сталі труднощі з придбанням і оплатою найнеобхіднішого – від певних послуг до їжі, одягу, взуття, медикаментів. Проблема зайнятості гостро стоїть в Україні, стосовно Буковини вона надто відчутна в селах, де немає діючих підприємств, а колгоспи розвалені. Багато з респондентів не працюють у державному або офіційно зареєстрованому приватному секторах зайнятості. Серед них є такі, що дійсно ніде не працюють, а певна частина працює в тіньовому секторі. У цьому плані Буковину значно підтримує Калинівський ринок, надаючи тимчасову зайнятість значній частині населення. Враховуючи, що Рідківці, Чорнівка, Малинці та Данківці розміщені недалеко від обласного центру, можна передбачити, що саме тут знаходять собі роботу мешканці цих сіл. Соціологічні дослідження не можуть дати відповідь, чи вказати на питому вагу (оскільки так питання не ставилось) останніх двох верст серед тих, хто на словах не працює, адже люди не схильні до відвертості, якщо йдеться про нелегальне заробітчанство або про необхідність визнання себе маргіналом. Найменший відсоток відповідей респондентів – 4,86%, зазначено щодо такої проблеми як торговельне обслуговування населення. Це можна пояснити тим, що найпопулярнішою формою малого бізнесу в Чернівецькій області, як, очевидно, в і більшості областей України, є саме торгівля.
У другу п’ятірку ввійшли проблеми, які торкаються громадян безпосередньо, але вплив на них вони здійснюють лише опосередковано. Тут пріоритетні відповіді поділилися так: транспортний зв’язок з районним, обласним центрами (14,59%), соціальне забезпечення (вчасне отримання пенсій та ін.) (24,86%), освіта (11,89%), охорона здоров’я (21,08%), екологія (19,46%). Найвідчутніше гострим у цій групі виявився показник, за яким 24,86% респондентів вважають найважливішою власною проблемою соціальне забезпечення (вчасне отримання пенсій та ін.). З вірогідністю цього показника цілком можна погодитися, оскільки заборгованість з виплатою пенсій, особливо в селах, залишається проблемою, яку, на жаль, намагаються і здебільшого внормовують лише напередодні чергової виборчої кампанії. Близькими до найвищого є показники з взаємопов’язаними проблемами – охорона здоров’я, труднощі з лікуванням і придбанням необхідних медикаментів та екологія. На них вказали, відповідно – 21,08% та 19,46% громадян. На перший погляд, здається, що самопочуття людей – сфера дуже особиста і навіть інтимна. Але вчені вже давно довели, що саме ця досить приватна сфера повсякденного життя пересічних громадян є надзвичайно важливою і має певні соціальні виміри. Якщо людина відчуває себе соціально захищеною, потрібною суспільству, забезпеченою з боку інституцій охорони здоров’я тощо, то її соціальна активність буде зростати. І, навпаки, якщо людина відчуває байдуже ставлення до себе, своїх повсякденних потреб і проблем з боку держави, якщо відчуватиме, що ніхто не турбується про стан її здоров’я, самопочуття, тоді цей стан, відомий у соціології як соціальна аномія загрожує стабільності суспільства та його цілісності.
Дещо нижчий показник (8,65%) вказує на відповіді пов’язані з питанням про охорону безпеки мешканців села. Стан зростання злочинності, коли людина не може почуватись захищеною навіть у власній домівці, завжди її турбував, але наше дослідження, принаймні, для вказаних громад, показує відносне відсунення цієї проблеми на нижчі позиції, можливо тому, що в більшості зубожілого населення майже нічого вкрасти, або тому, що в сучасних умовах іноді держава виступає більшим злодієм в очах пересічних громадян, ніж дрібні злочинці. Прикладів безвідповідального ставлення держави до своїх громадян є безліч.
Тож, можна стверджувати, що всі респонденти визначилися з найважливішими, на їх думку, проблемами власного та територіальної громади, де вони мешкають, життя, віддаючи перевагу тим, які найвідчутніше торкаються їх щоденно. Підкреслимо також, що проводячи дослідження, ми намагалися з’ясувати ставлення населення до основних проблем території громади, не акцентуючи уваги на з’ясуванні того, чим ці проблеми викликані. Саме момент ставлення населення до основних проблем території громади мав у даному дослідженні важливе значення для вивчення стану громадської думки, показував те соціальне тло, на фоні якого розгортається життєдіяльність населення.
Відповідь на наступне питання проілюструвала той зріз громадської думки членів територіальних громад Буковини, що пов’язаний з переконанням чи можна вирішити існуючі проблеми на місцевому рівні. Це питання несло на собі наступне навантаження: необхідно було вияснити як і наскільки громадяни довіряють місцевій владі та чи взагалі вважають її здатною до вирішення певних справ. Адже, за логікою, якщо влада може вирішити повсякденні проблеми членів територіальної громади, але не проявляє активності до цього, чи не зважає на потреби громадян, чи взагалі бездіяльна, то сподіватись, що голова сільської ради та депутати доведуть громадські ініціативи до завершення немає підстав.
З відповідей на друге питання ми виявили, що сумарна кількість прихильників позитивного вирішення назрілих проблем складає 81,62%, причому повне переконання у можливості вирішення висловили лише 20,54% опитаних. Це дозволило з’ясувати уявлення пересічних мешканців села про діяльність голів сільрад та виконавчих органів. Кожний п’ятий мешканець сіл покладає провину за існуючі проблеми на місцеві органи влади. 18,38% переконані, що на місцевому рівні вирішення проблем неможливе, а 11,35% респондентів вважають, що проблеми села можна вирішити за допомогою обласних структур влади. Порівнюючи результати інших соціологічних досліджень, що проводились у різних регіонах та в Україні загалом, бачимо, що переважаюча опінія громадян зазвичай пов’язує наявність проблем у житті суспільства з невмілим керівництвом, здійснюваним з центру, з столиці, а до місцевих органів влади вони проявляють більше симпатій. Це можна частково пояснити тим, що для пересічних громадян ради здебільшого ототожнюються з інститутами самоврядування, до яких депутати обираються шляхом виборів, тоді як органи держадміністрацій комплектуються вольовими рішеннями згори. Для буковинців загалом притаманне критичне ставлення до будь-яких гілок влади, склад яких призначається з центру, столиці. Водночас не варто відкидати також ту обставину, що варіанти відповідей в анкетах були пов’язані з оцінюванням саме місцевих органів – сільських рад і чим нижчий ранг органів місцевого самоврядування чи влади, тим менше негативних оцінок вони отримують від респондентів. Іншими словами, чим ближче до пересічних громадян знаходяться органи управління, тим більшою довірою вони користуються, навіть незалежно від реальної політики, яку вони проводять на місцях. Крім того, варто зауважити, що сама громадська думка стосовно оцінки діяльності органів влади та довіри до них не одностайна: частина населення вважає ці органи наскрізь корумпованими, інша частина – такими, яким можна довіряти, ще інші вагаються з оцінкою тощо.
Наразі доцільно звернутися ще до одного питання, яке стосується активності місцевих органів влади у вирішенні проблем територіальної громади, оскільки через нього можна з’ясувати чи пов’язують респонденти вирішення проблем з надіями на владу, а чи вони радше покладатимуться на власні сили, шукатимуть інші шляхи поза владними структурами. Відповідь на це питання дали всі респонденти. Проте лише третя частина опитаних (30,27%) вважає, що голова та депутати сільради живуть турботами села та беруть активну участь у вирішенні місцевих проблем. 15,14% респондентів схиляються до думки, що місцева влада не турбується проблемами села, оскільки навіть не знає про те, що такі існують. 28,65% громадян взагалі вважають, що місцеве керівництво не бере участі у вирішенні проблем територіальної громади, оскільки не вважає їх важливими. 25,95% респондентів дали відповідь – не знаю, чи беруть участь у вирішенні, підтвердивши, таким чином, що проблеми не вирішуються, оскільки вирішена проблема, очевидно, дала б іншу відповідь. Тож, отримані відповіді респондентів можна інтерпретувати, на нашу думку, наступним чином. Переважна більшість членів опитаних територіальних громад (69,74%) схиляються до думки, що голова та депутати сільських рад не переймаються проблемами мешканців сіл, оскільки не знають про них, не вважають їх важливими, а тому і не беруть участі у їх вирішенні.
Аналізуючи залежності за ознаками статі, віку та рівнем освіти ми зробили наступні висновки. По-перше, чим вищий рівень освіти респондентів, тим позитивніше вони оцінюють роль голови та депутатів сільських рад у вирішенні місцевих проблем. По-друге, голова та депутати або недостатньо інформують громадян про свої кроки спрямовані на вирішення нагальних проблем села, або взагалі не займаються їх вирішенням, про що також свідчить високий відсоток негативних відповідей на питання про роль влади у вирішенні місцевих проблем. По-третє, оскільки питання не вирішуються на рівні місцевої влади, то громадяни вимушено шукатимуть інші шляхи вирішення проблем поза владними структурами чи покладатимуться на власні сили, що в цілому викликатиме недовіру до місцевої влади та падіння її авторитету серед територіальної громади. Наше припущення, що позитивна оцінка ролі діяльності голови та депутатів сільрад буде корелюватись у залежності від відповідей різних вікових груп, також у цілому підтвердилося. Звернення до вікових категорій у цьому питанні дало багато матеріалів для роздумів, воно підтвердило стереотипну думку стосовно меншої зацікавленості і пасивності молоді щодо вирішення місцевих проблем. Значна частина з них зовсім не цікавиться, можливо тому, що в цьому віці ще загалом менше проблем, або відчуває до них лише споглядальний інтерес.
Розглядаючи відповіді на питання про особисту участь респондентів у розв’язанні нагальних проблем життя їх сіл, можна побачити, що половина жителів (52,43%) територіальних громад бере безпосередню участь у розв’язанні нагальних проблем життя села, а друга половина (47,57%) пасивно спостерігає за розвитком подій. На нашу думку, участь чи неучасть громадян у розв’язанні нагальних проблем життя їх села значною мірою залежить від звичаїв, традицій, певних зразків поведінки притаманних певній громаді при вирішенні колективних справ, від того, який рівень комунікативності характерний для цих сіл, зрештою, від загальної соціальної культури, яка склалася в територіальній громаді. Зазначимо, що культура будь-якого соціуму функціонує на двох рівнях: індивідуальному і груповому (колективному). У першому випадку йдеться про соціальну культуру окремої особистості, у другому – про соціальну культуру народу, певної соціальної групи чи спільноти. В нашому випадку, ми ведемо мову про соціальну культуру населення лише 6 досліджуваних сіл Буковини. З аналізу, одержаних даних, очевидно, що в Давидівці та Розтоках значно менше розвинена комунікативна функція громадян, яка передбачає передачу соціальних знань, цінностей, навичок по-горизонталі між суб’єктами соціальної діяльності та по-вертикалі – між поколіннями суб’єктів реальних соціальних процесів, а тому в цих територіальних громадах більшість респондентів зазначили, що не брали особистої участі у розв’язанні нагальних проблем життя власних сіл. В інших 4 громадах і комунікативна, і інтегративна (забезпечує формування широкої і сталої соціальної бази обраних громадою традицій та звичок), і регулятивна (займається забезпеченням ефективного впливу громадян на соціальне життя) функції діють більш виразно, сприяючи закріпленню у мешканців територіальних громад необхідних соціальних цінностей, установок, мотивів, норм, цілей, що й проявилося під час відповідей на дане запитання.
Аналізуючи відповіді на питання “Скажіть, будь-ласка, чи сприяла Ваша особиста участь позитивному вирішенню проблеми?”, переконуємося, що тільки 29,73% опитаних вважають, що їх особиста участь допомогла позитивно вирішити проблеми, а тому цілком закономірно, що лишень дещо більша кількість респондентів (35,68%) вважають, що здобутий досвід у підтримці інших ініціатив голів сільрад варто продовжувати використовувати, оскільки це покращує ситуацію в селі. 30,27% вважають, що їх участь не змінює ситуацію на краще і тому не збираються в подальшому підтримувати інші ініціативи голови сільської ради, а значить і брати участь у справі територіальної громади. Якщо до них додати ще 34,05% тих респондентів, які не визначилися з відповіддю, тобто, швидше всього вони також не братимуть участі в подальшій підтримці сільських ініціатив, то побачимо, що на загал дві третини громадян (64,32%) проявляють щонайменше звичайну пасивність і сповідують принцип моя хата з краю.
Відомо, що і позитивний, і негативний досвід, який люди здобувають, звертаючись по допомогу до різних структур влади у процесі життя, є тією спонукальною силою, яка підштовхує їх до звершення нових справ чи, навпаки, якщо цей досвід не дає очікуваних результатів, то люди поступово перетворюються на байдужих споглядальників тих справ, які здійснюють інші, більш активні та ініціативні. Тож, на нашу думку, саме особистий досвід відіграв вирішальне значення при визначенні відповіді респондентами на питання про подальшу участь у вирішенні проблем територіальної громади, оскільки лише 35,68% респондентів вирішили, що будуть і надалі займатися громадською діяльністю спрямованою на покращення ситуації в селі; 30,27% опитаних заперечують доцільність своєї участі, вважаючи, що вона не змінює ситуацію загалом; а 34,05% респондентів не змогли визначитися з відповіддю. Вважаємо, що відповіді на це питання показали, що лише третина опитаних громадян займають активну позицію при вирішенні нагальних проблем територіальної громади і саме на цю частину мешканців села можуть розраховувати голови сільських рад, виступаючи з новими ініціативами.
Наступне питання анкети “Скажіть, будь-ласка, яким чином Ви дізнаєтеся про ініціативи голови та депутатів сільської ради?” допомогло з’ясувати таку ознаку пізнавального елементу соціальної культури, як поінформованість про проблеми громади та джерела цієї інформації. Проаналізувавши отримані відповіді ми вияснили, що основним джерелом інформації для респондентів виступають сусіди, друзі, знайомі, родичі тощо (52,94%). Друге місце посідають інформаційні повідомлення сільської ради. Усі інші джерела інформації у випадку ознайомлення з ініціативами голови та депутатів сільської ради виявилися малозначущими. Поки що осторонь від вирішення проблем громад стоять такі неурядові організації як місцеві партійні осередки та церква.
Дослідження підтвердило ще раз, що чим вищий освітній рівень опитаних, тим реалістичнішим є бачення проблеми і, відповідно, це позначається на відповіді. Нашу думку підтверджують і відповіді, які були отримані від респондентів на питання анкети про те, чи відомо їм про будь-які ініціативи голови сільської ради щодо покращення соціальної сфери життя села. Позитивно на це питання відповіли 77,27% опитаних з вищою освітою, 51,11% – з середньою спеціальною освітою, 25,42% – з середньою освітою та 29,41% – з неповною середньою освітою. Майже половина респондентів (48,65%) нічого не знають про будь-які ініціативи голови сільради. Нічого невідомо про них 18,18% опитаних з вищою, 35,56% – з середньою спеціальною, 47,46% – з середньою та 58,82% – з неповною середньою освітою.
Результати аналізу дослідження, яке дало змогу визначити як оцінюють роль голів сільрад у розвитку територіальних громад їх мешканці, переконують, що не всі ініціативи голови та депутатів сільських рад відомі і донесені до членів громади, тобто справа поінформованості мешканців села про будь-які ініціативи місцевого керівництва вимагає суттєвого покращення. Лише 28,65% громадян дізнаються про ініціативи з інформаційних повідомлень сільської ради, а 50,81% від сусідів тощо. Лише 51,35% громадян загалом знають про будь-які ініціативи голів сільських рад по покращенню соціальної сфери життя села. І, насамкінець, лише 5,41% опитаних вважають, що ініціативи голови і депутатів були реалізовані на практиці, на думку 55,14% – вони були реалізовані частково, а 39,46% громадян вважають, що вони так і залишились ініціативами.
Отже, третина населення опитаних територіальних громад активно втручається в життя своїх сіл, поінформована про ініціативи і справи місцевої влади, бере участь у вирішенні соціальних проблем. Однозначно сказати – це багато чи мало, важко. Якщо розглядати на тлі зростання загального нігілізму в суспільстві України, то багато, але якщо на тлі зростання активності населення, як показав Майдан, то не так вже й багато. Можливо впровадження нового Закону “Про реформу управління місцевої влади”, який вступить у дію з 1 січня 2006 р. і збільшення фінансування сільських рад та місцевої влади, у неї з’явиться можливість більш активно вирішувати місцеві проблеми.
Використана література:
1. Безсмертний Р. Влада громади: дійсність чи перспектива? // Місцеве самоврядування. – 1996. – №1. – С.11.
2. Борденюк В.Г. Муніципальна реформа: що, як і задля чого // Віче. – 1998. – №7. – С. 63-64.
3. Власов С., Поповкин В. Проблема регионализма в структуре государственной власти и политике Украины // Этнические и религиозные конфликты в Евразии. Книга 2: Россия, Украина, Белоруссия. – М.: «Весь мир», 1997. – С.142.
4. Волонець.В. Від політичних пристрастей до політичних дій: місцеве самоврядування в Україні // Віче. – 1994. – №2. – С. 56.
5. Громадська думка і політика. (За матеріалами семінару ). – К.: Фонд “Демократичні ініціативи”, 1997. – С. 9.
6. Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: Навч. посіб./ В.В.Кравченко, Н.В.Кравченко, В.П.Лисюченко та інститут; Л.Є.Подобєд (відп.ред.). – К.: Арарат-Центр, 2000. – С.5-15.