Зміни в діяльності українських мас-медіа під впливом виборів 2004 року
Ольга Шиманова, Львівський національний університет імені Івана Франка
1. Вибори – це той період в житті кожної держави, коли її громадяни реально можуть відчути себе повноцінними суб’єктами влади та зробити своє соціальне замовлення владним структурам і закласти перспективи й надії на майбутнє, пов’язані з діяльністю обраної влади. Вони забезпечують змагання політичних уподобань та переваг, за допомогою чого досягається оптимальний результат суспільного розвитку та злагоди. В ході виборів відбувається певна форма діалогу між різними політичними силами і досягається консенсус та забезпечується консолідація суспільних інтересів через об’єднання зусиль різних політичних суб’єктів, здатних ефективно використовувати владний потенціал.
2. Вибори – це масова кампанія, яка включає широкий комплекс заходів і процедур, як з боку органів влади, так і з сторони кандидатів, що беруть в них участь.
3. Прагнучи перемоги у виборчих перегонах, кожен кандидат проводить виборчу кампанію, яка є комплексом скоординованих, запланованих заходів, що здійснюються протягом часу, обумовленого законодавством, з метою впливу на виборця. Виборча кампанія передбачає розробку стратегії і тактики, формування цілей і завдань, наявність достатнього ресурсного забезпечення та організацію команди, яка б поетапно реалізовувала заплановані дії.
4. Одним з найважливіших ресурсів виборчих кампаній є політична комунікація, яку можна визначити як процес обміну інформацією між політичними акторами, що здійснюється в ході їх формальних та неформальних взаємодій. Р.-Ж. Шварценберг виділяє три основних способи політичної комунікації, базовані на використанні різноманітних засобів: 1) комунікація через засоби масової інформації, 2) комунікація через організації, коли ланкою передачі слугують політичні партії, групи інтересів, 3) комунікація через неформальні канали з використанням особистих зв’язків. Можна сказати, що всі ці види політичної комунікації використовуються під час виборчих кампаній, проте найбільший вплив на формування громадської думки і вподобання електорату мають засоби масової інформації (ЗМІ).
5. ЗМІ (від лат. informatio – повідомлення, викладення) – сукупність каналів поширення інформації, адресованої необмеженому колу осіб, соціальних груп держав з метою оперативного інформування їх відносно подій і явищ в світі, конкретній країні, певному регіоні, а також для виконання спеціальних соціальних функцій. До ЗМІ відносять друковані (преса, книги) і електронні (радіо, телебачення) видання.
6. Діяльність українських мас-медіа регулюється чинними нормативно-правовими актами – Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України. Серед базових документів можна виділити: закони України „Про інформацію” (1992), „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992), „Про інформаційні агентства” (1995), „Про телебачення і радіомовлення” (1993), „Про рекламу” (1997), „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” (1998), „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (1998). Проте, на жаль, ці документи до виборів-2004 важко можна було назвати дієвими: задекларовані принципи свободи слова існували лише на папері, в реальному ж житті на ЗМІ чинився тиск з боку держави, посадових осіб, олігархічних кланів.
7. Початок виборчої кампанії 2004 року одразу ж визначив двох найімовірніших претендентів на пост Президента України. Ними стали тодішній Прем’єр-міністр України В. Янукович і лідер блоку „Наша Україна” В. Ющенко. У даних кандидатів було різне ресурсне забезпечення їхніх виборчих кампаній, зокрема інформаційне. Доказом цього можуть слугувати дослідження українських ЗМІ під час виборчих перегонів 2004 року, проведені Академією української преси та Інститутом соціології Національної академії наук України, в результаті чого зазначені установи зробили такий висновок: ЗМІ не обмежувалися лише інформаційною функцією та не займали нейтральної, посередницької позиції між претендентами на найвищу державну посаду, з одного боку, та громадянами (виборцями) – з іншого. Навпаки вони активно здійснювали селекцію кандидатів на посаду президента, обмежуючи одних, чи просуваючи інших претендентів, а також не надаючи громадянам збалансованої інформації для формування власної позиції. Громадяни України не мали достовірної інформації щодо суспільно-політичних подій. Українське суспільство існувало окремо від держави. В українському інформаційному просторі панувала офіційна думка і це створювало інформаційну нестабільність, яка загрожувала нестабільністю суспільства.
8. Протягом усього періоду виборчої кампанії ЗМІ порушували журналістський стандарт обов’язкового посилання на джерело інформації в новинах, подавали незбалансовану інформацію з домінуванням однієї точки зору, використовували антирекламу, не надавали кандидатам рівних можливостей доступу до ефіру.
9. Проте внаслідок подій листопада-грудня 2004 року в українському медійному просторі сталися кардинальні зміни: велика кількість ЗМІ змінила власну редакційну політику; було сформовано нові стандарти журналістської діяльності; телевізійні канали без страху заговорили про існування так званих „темників” – детальних інструкцій щодо використання методів маніпуляції та дезінформації аудиторії: замовчування певних фактів чи подій, незбалансоване подання інформації щодо одних політичних сил порівняно з іншими, домінування у поданій інформації оціночних суджень над фактами; подання фактів окремо від їх загального змістовного контексту; здійснено перші кроки по створенню громадських ЗМІ.
10. Отже, вибори-2004 привели до нових якісних змін для українських ЗМІ. За такий невеликий проміжок часу було здійснено перелом, який для простих громадян обернувся хоч не повністю, але в більшій мірі можливістю отримувати достовірну, об’єктивну, збалансовану інформацію, а для журналістів – працювати без цензури, без тиску, в умовах свободи слова в державі. Але чи вдасться закріпити і покращити все це в майбутньому буде залежати від діяльності як влади, так і самих мас-медіа.
Використана література:
1. Іванов В., Костенко Н. Як провідні українські медіа висвітлювали президентську кампанію 2004 року. // Медіа Критика, 2005, №8.
2. Малаканова О. А. Политическая коммуникация. // «Политическая социология и современная российская политика», сборник учебных материалов. // Под ред. Г. В. Голосова, Е. Ю. Мелешкиной. – СПб: изд. «Борей-принт», 2000.
3. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий. – 3-е издание, разш. и дополн. – М.: SPSL – „Русская панорама”, 2002.
4. Политическая энциклопедия: В 2-х т. / Нац. общественно-научн. фонд; Руков. научн. проекта Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 2000. – Т. 2
5. Тарнаруцький. А. Ще раз про стан свободи слова та цензуру в Україні. // Експерт, 2004, №3-4.