Соціальна політика як сукупність соціальних технологій та деякі проблеми їх реалізації в Україні
Любов Старецька, Львівський національний університет імені Івана Франка
Необхідність соціальної політики в суспільстві обумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів. Соціальну політику трактують по різному. В американській науці її визначають як напрям дій щодо соціальних явищ з метою управління взаємовідносинами і розподілом соціальних ресурсів. Як ширше пояснюють сучасні словники – це діяльність держави і інших політичних та соціальних інститутів, направлена на прогресивний розвиток соціальної сфери суспільства, вдосконалення умов, способу і якості життя людей, забезпечення певної частини їх життєвих потреб, надання громадянам необхідної соціальної підтримки, допомоги та захисту.
У сукупності суб’єктів соціальної політики ключова роль належить державі. Дехто з вчених визначає соціальну політику як функцію державної відповідальності, за використання суспільних ресурсів, - регулювання приватної діяльності, - підтримку приватної та колективної поведінки з метою максимізації соціальної вигоди та умов життя населення, яка включає заходи і програми спрямовані на забезпечення соціальних винагород у формі прибутку або послуг, включно з освітою, здоров’ям, соціальним захистом та персональними соціальними службами; -заходи, що регулюють соціальну поведінку для потреб досягнення соціальних цілей, - соціальні та інші місцеві заходи, наприклад, з метою перерозподілу податків, - фінансові заходи для надання робочих місць та для виконання цієї відповідальності . Саме держава пропонує й набір важливих технологій, які застосовуються в соціальній політиці. Застосування тих чи інших технологій передбачає вирішення завдання відповідного рівня. Важливими технологіями сучасної соціальної політики є по-перше, соціальне прогнозування. Україна в майбутньому (хочеться вірити) – це соціальна держава. Отже, важливим є саме прогнозування тих чи інших соціальних явищ і соціальних процесів на майбутнє, а також альтернативних шляхів та термінів здійснення таких станів та змін. Соціальні прогнози виробляють як мінімум двома шляхами – через пошук можливих станів, визначаючи певні тенденції і екстраполяцію їх на ситуацію, та через нормативний шлях – визначення альтернативних чи оптимальних шляхів і термінів досягнення бажаних станів, тобто шляхів вирішення проблем на основі заданих критеріїв оптимуму.
Ще однією технологією є соціальне проектування як процес створення прототипів соціальних явищ та процесів, за посередництвом науково обґрунтованих варіантів їх планованого розвитку і з цілеспрямованою зміною конкретних соціальних інститутів. У ході такого проектування враховують як внутрішні, так і зовнішні соціальні ресурси які можна мобілізувати для вирішення соціальних проблем.
Ще однією технологією є соціальне планування - це науково обґрунтоване визначення цілей, показників, завдань, термінів, темпів, пропорцій розвитку соціальних процесів і основних засобів їх перетворення в життя. Об’єктами соціального планування є суспільство загалом, кожна зі сфер соціального життя, соціальні процеси, які відбуваються в різних сферах суспільства як в територіальному так і в функціональному розрізі (в сфері обслуговування й т.п.) Тут слід враховувати територіальні, національні, географічні особливості, що логічно приведе й до розгляду регіональних особливостей соціального планування.
Є ще технології формування організаційного порядку, а також стратегічне планування. Також досить важливим є програмно-цільове управління та управління персоналом. Є ще технології соціально-політичного і соціально-психологічного впливу на самопочуття народу. Тобто вплив на настрої людей, їх морально-психологічну готовність до вибору конкретних моделей поведінки.
Використання тих чи інших технологій визначає ефективність управління соціальною сферою, регулювання соціальних процесів, стійкість соціальної організації і всього соціального простору. Соціальні технології, які застосовуються в соціальній політиці повинні спиратись на інтеграцію досягнень в різних сферах життя, в тому числі, розвитку комунікацій, інформації й т.п.
Відсутність добре продуманого плану дій та названих вище технологій дає можливість визначити передумови та реальний стан соціальної політики в Україні. Низька ефективність соціальних реформ визначається тим, що розпочинали проводились вони в рамках патерналістської парадигми управління, за якої влада завжди була всемогутньою, а суспільство виступало як її об’єкт. Саме владі тривалий час належало право визначати пріоритети, від окремої людини залежало мало що. Не менш важливою є така деформація політики, коли держава багато в чому ігнорувала в тій чи іншій мірі соціальні обов’язки, залишала людей сам на сам зі своїми проблемами, особливо останні роки. У такому суспільстві тоді починають діяти сили центр обіжного характеру, егоїзм та індивідуалізм, які в першу чергу формують інтереси людей.
Як наслідок ,багато хто в сучасній Україні розчарований соціальною політикою держави, відсутністю зростання рівня життя населення, ще дехто розгублений, частина громадян ще чогось сподівається від держави, а частина так і не знає як себе найкраще реалізувати в умовах швидких суспільних трансформацій.
Суттєвим недоліком сучасної української соціальної політики є відсутність чіткої концепції цілей і пріоритетів, заснованих на реальних економічних можливостях. Наприклад, чого варте підвищення пенсій, якщо воно відразу провокує підвищення цін, або соціальних виплат, які не мають під собою реальних економічних розрахунків. Яким, наприклад, є співвідношення між заробітною платою десяти відсотків найбільш оплачуваної частини населення і такої ж частки найменш оплачуваних працівників (для стабільного розвитку суспільства вимагається 1:8, або 1:10), в Україні ця цифра реально співвідноситься десь як 1:20 а може й більше. Така диспропорція часом не враховується ні на рівні держави, ні на муніципальному рівні. І вона не єдина.
Не реалізовується в нас і принцип субсидіарності, коли проблеми, які можуть бути вирішенні на локальному організаційному рівні не повинні передаватись у відання більш високої організації чи інстанції. Слідування цьому принципу вимагає віддавати переваги у вирішенні соціальних проблем недержавним органам, це сприяло б розвитку ініціативи соціальних організацій.
Показником успішності соціальної політики є система соціального захисту. В Україні вона включає соціальне страхування, соціальну допомогу та соціальні гарантії і пенсійне забезпечення.
Існуюча пенсійна система, при всіх спробах її ревізувати залишилась у спадок від Радянського Союзу. В Україні досить широке пенсійне законодавство, що стосується пенсійної системи окремих категорій населення, наприклад, державні службовців, депутатів, військовослужбовців, прокурорів, суддів, журналістів, чорнобильців. Там є дуже багато неузгодженостей, несправедливостей, які тільки додають напруги в суспільстві. Останні події з пенсіями заслужених пенсіонерів викликали великий суспільний резонанс, критику, але ніхто не поспішає приймати відповідні зміни до законодавства. Реформування пенсійної системи набуває перманентного характеру
Система соціальної допомоги є теж далекою від досконалості. У процесі її реалізації є багато проблем з обрахування чітких критерій бідності, існує складність обчислення адресних допомог для одної сім¢ї. Наприклад кілька видів допомоги на виховання дітей, соціальну допомогу й житлову субсидію, на які має право одна й та сама сім¢я обчислюють з різних стандартів доходу. Постійно порушується достовірність задекларованих доходів. У середньому, при декларуванні доходи занижуються на 30% . Отже право на адресну соціальну допомогу має спиратись на порівняння еквалізованого середньомісячного душового доходу сім¢ї з єдиними стандартом доходу. Крім цього, право на адресну соціальну допомогу має залежати від надання претендентом доказів активного пошуку оплачуваної роботи й т.п. Україна декларує зближення з ЄС, тому треба врахувати необхідність гармонізації законодавства й ухвалення відповідних ключових концепцій та інструментів, прийнятих в ЄС, та деяких державах Сх.. Європи.
Не виконуються й норми державних соціальних гарантій. Спеціальний закон прийнятий ще в 2000 році. “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” зазначає, що основні соціальні гарантії не можуть бути нижчими прожиткового мінімуму, але поки що ця норма закону не діє, а діють перехідні положення за якими рівень прожиткового мінімуму на кожен рік визначається Законом про державний бюджет. Це інколи викликає фінансові колізії. А надання пільг регулюється аж 25 законами та актами Кабінету Міністрів. Серед тих, хто має право на пільги за соціальним статусом 31%, а за професійною. ознакою – 13,8% населення, спроби припинити надання пільг окремим категоріям створює в суспільстві напругу. Частина пільг не надається бо люди не користуються відповідними послугами. Не існує обліку наданих послуг, а також як ми вже зазначили, обліку реального доходу сімей про надання пільг тим, хто потребує їх в першу чергу.
Все це дає можливість зробити висновок, що на даний час, технології соціальної політики в Україні не стабілізують соціально-політичні відносини, не вносять погоджуваність в дії членів суспільства. Недостатньо політичних та соціальних норм і приписів, які регулюють відповідні типи поведінки. Соціальна політика не до кінця інтегрована в соціально-політичну ідеологію та ціннісну системи суспільства. В Україні не має достатньо матеріальних засобів і умов, які дозволили б виконувати навіть ті норми, які вже прийняті. Тому в першу чергу владними органами, які відповідальні за соціальну сферу відкинувши популізм, і враховуючи відповідний позитивний досвід інших держав потрібно зосередитись на особливо важливих для суспільства ділянках соціальної політики для їх успішної реалізації.