ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ
ДО ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ
Анна Світа
З’ясовано
різні підходи до предмету політології, а також різні погляди на нього у
вітчизняній і зарубіжній літературі, проаналізовано їхні сильні та слабкі
елементи. Зроблено висновок, що предметом політології є закономірності
формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціонування.
Ключові слова: об’єкт науки, політологія і теорія політичної науки,
політична сфера і порівняльна політологія.
Питання про автономний характер предмета науки постає в період інституалізації тієї чи тієї галузі знання як особливої академічної дисципліни. Проблема ця, зазвичай, виникає практично в кожній науці і в кожній країні у певний момент у рамках своєї національної академічної школи.
Коли ми
говоримо про предмет науки, то він йде в парі з категорією об’єкт науки. Об’єкт
і предмет як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне
й одиничне. Об’єкт вивчення – це те, що творить проблемну ситуацію і на
що спрямовується процес пізнання. Об’єкт відносно автономний і має чіткі межі.
Предмет науки – це категорія, яка означає певну цілісність, що виділяється із світу об’єктів у процесі людської діяльності та пізнання. Предметом науки є найбільш значущі властивості об’єкта, окремі його аспекти, сегменти чи взаємозв’язки.
Отже, основна структурна відмінність предмета полягає в тому, що в предмет науки охоплює лише головні істотніші властивості та ознаки об’єкта.
Важливу роль
у вивченні питання про предмет політології і в інтернаціоналізації її
академічного визнання відіграв відомий Міжнародний колоквіум з питань змісту і
структури політичної науки (Париж, 1948), організований за ініціативою ЮНЕСКО.
Політологи з різних країн домовились про єдиний міжнародний стандарт у
розумінні об’єкта, предметного поля і меж політичної науки, згідно з яким
остання має містити такі основні компоненти: 1) політичну теорію (теорію
політики та історію політичних ідей); 2) політичні інститути. Центральне
правління (урядування або центральний уряд, регіональне і місцеве управління);
урядування (місцевий уряд, адміністрація та місцеве самоврядування), публічне
адміністрування, судова система, економічні й соціальні функції управління,
порівняльний аналіз політичних інститутів. При цьому підхід політолога
відрізняється від підходу правника тим, що його цікавить не стільки сам текст
документів, а конкретна практика та соціальні сили, які його творять і
реалізують; 3) партії, рухи і асоціації. Групи тиску. Вибори. Інформація і
громадська думка. Участь громадян в управлінні та адмініструванні; 4)
міжнародні відносини (міжнародні організації і світова політика) [2, с. 12].
В рамках ЮНЕСКО у 1949 р. в було створено Міжнародну асоціацію політичних наук, яка об’єднує більшість національних організацій. Вона періодично проводить свої з’їзди, які роблять вагомий внесок у розвиток політичних досліджень.
Отже, сучасне уявлення про предмет політичної науки сформувалося тільки в ХХ ст. після того, як склалася ціла система стійких політичних цінностей, виникла суспільна й академічна потреба в системному вивченні політики.
У різних країнах розуміння предмета політичної науки складалося неоднаково, а тому немає його єдиного визначення. Відмінності в розумінні предмета політичної науки пояснюються не тільки національними особливостями і традиціями, а й багатогранністю політики як суспільного явища.
У зв’язку з
багатогранністю об’єкта політичної науки можна говорити про так зване широке,
інтегративне і вузьке тлумачення предмета політології. Зауважмо, що це не
суперечить одне одному. У широкому значенні політологія як наука охоплює все
політичне знання, представляючи комплекс дисциплін, які вивчають політику,
політичну сферу життя суспільства, тоді як у строгому значенні політологія
як загальна теорія політики вивчає лише специфічну групу закономірностей
відносин соціальних суб’єктів з приводу влади і впливу, досліджуючи особливий
тип механізмів відносин і взаємодій між владними і підвладними.
Вужче
тлумачення предмета політології, згідно з яким, крім інших суспільних наук, до
яких потрапляють політичні об’єкти, має існувати й особлива наука – загальна
теорія політики або політологія у вузькому значенні цього слова. Ця спеціальна
теорія політики вивчає: політичну сферу життя суспільства і людину не в
загальному ряді багатьох інших об’єктів (як філософія, соціологія, історія та
ін.), а як єдиний і основний об’єкт; не окремі аспекти політичного життя
(психологія, правознавство, демографія та ін.), а як багатомірну цілісну
систему; і як основний предмет – пізнання іманентних, властивих тільки політиці
закономірностей владарювання, тобто стійких тенденцій і зв’язків, які
повторюються у своєрідних людських відносинах, взаємодіях між владними і
підвладними людьми. У такому значенні політологія зі своїми концептами,
внутрішніми механізмами владовідносин пронизує аналіз
усіх вимірів політики – від державних інститутів до психології і культури
владарювання, і як загальна теорія політики акумулює та інтегрує наукові
результати, одержані за допомогою наукового арсеналу інших видів
суспільствознавства.
Можна також
простежити, що уявлення про зміст і межі предмета політології пройшли деяку
еволюцію і не раз змінювалися. Наприклад, за останні 100 років погляди на
предмет політичної науки двох найвпливовіших у світі національних
політологічних шкіл і традицій таких, як американська і французька декілька
разів зазнавали змін.
Якщо
наприкінці ХІХ – початок ХХ століття в центрі уваги західної політології є
держава, її інститути, то в 30-50 роках ХХ століття увага зосереджується на
політичній поведінці людей, а потім на владних відносинах між ними.
Це зумовлено зміною об’єкта пізнання, тобто зміною політичного життя, засобів пізнання, методів політичної науки. Тому в нашій науковій літературі широко обговорюються різні погляди щодо предмету політології. Одні автори розглядають політологію як науку про політичну діяльність взагалі, тобто про всі процеси, які відбуваються у політичному житті. На думку інших, політологія як наука вивчає спрямування і зміст політичного процесу, його суб’єкти і рушійні сили, ідейно-політичні доктрини. На думку С. Алексєєва, предметом політології є політична система. В. Бебик у монографії «Політологія для політика і громадянина» зазначає, що предметом політології є такі феномени, як політична система, держава, державний устрій, влада, владні відносини, політичні партії та громадсько-політичні організації й рухи, політична діяльність, політична свідомість, політична культура [1, с. 108]. Якщо систематизувати перелік цих явищ, то всі вони є елементами структури політичної системи загалом.
Деякі вчені,
зокрема польські автори монографії «Елементи теорії політики» обмежують предмет
політології «політичною суб’єктивністю» [4, с. 19], акцентуючи специфіку
політики як суб’єктивного чинника. Таке звуження предмета обмежує вивчення
політики аналізом політологічних доктрин, ідеалів, соціально-психологічних
аспектів поведінки політичних суб’єктів, поменшує можливості розуміння джерел і
рушійних сил політичного процесу. Французькі соціологи Ж. Сумпф та М. Югю розглядають
політичну науку як науку про конституйовані держави, їхню організацію, уряди
тощо [7, с. 186].
Отже, якщо проаналізувати різні погляди на предмет політології, то останнім часом вони акумульовані у двох підходах. Згідно з першим, предметом вивчення політології є держава, згідно з другим, політологія розглядається як наука про політичну владу взагалі.
Тлумачення політології як науки про державу пов’язано насамперед з етимологією слова «політика», адже слово «polis» означає «місто», що вказує на просторові межі громадянської діяльності. Це зумовлено й історично масовим характером явища. Як зазначає французький філософ Анрі Лефевр з цього приводу: держава є загальносвітовим явищем. Центральне місце і в західних суспільствах, і в суспільствах, які перебувають у перехідному стані, займає проблема держави. Макс Вебер розглядає політичну науку як «науку про державу, як спільноту людей, яка в межах окремо взятої території володіє правом законного примусу».
Проте такий «державознавчий» підхід викликає деякі застереження. Держава
– не єдина інституція сфери політики: у політизації суспільного життя беруть
участь політичні партії, групи тиску, громадські організації, корпорації,
засоби масової інформації тощо.
Щодо другого
підходу, політологія – наука про політичну владу, то тут є набагато більше
аргументів “за”. Г. Лассвуел
писав: «Коли ми говоримо про науку в галузі політики, ми маємо на увазі науку
про владу». Категорія «політична влада» найповніше виражає суть і зміст
феномена політики. Без влади нема політики, бо сама влада виступає засобом її
реалізації. За словами Т. Парсонса: «Влада в
політиці має таке ж значення, як гроші в економіці, енергія у фізиці».
Категорія «політична влада» – універсальна й охоплює всі політичні явища.
Держава є одним із засобів реалізації політичної влади.
Отже, влада
як вираження політичної і державної волі, є тим специфічним критерієм, завдяки
якому політологія виокремлюється як самостійна наука. Вона має свій об’єкт і
специфічний предмет пізнання. Об’єктом політології є політична сфера
суспільства, всі явища і процеси, які в ній відбуваються. Предметом політології
є закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціоювання і використання в державно організованому
суспільстві.
Утім, не
можна вважати, що предмет сучасної політології повністю викристалізувався.
Проблематика політичної науки буде і далі розвиватися і змінюватися разом зі
зміною політичних реальностей, глобалізацією суспільного життя. Як пише Карл
Поппер: “Наука – це не система безперечних і стійких тверджень, а ряд сміливих
передбачень, які повинні пройти серйозні випробування, перш ніж будуть прийняті” [6, с. 317].
Політологія,
будучи єдиною за своєю суттю наукою, внутрішньо диференційована й охоплює низку
дисциплін, які відображають окремі аспекти політики, політичної сфери,
взаємовідносини з суспільством (політична філософія, політико-правова теорія,
політична соціологія, політична психологія, політична географія та ін.). Їх
об’єднує загальний об’єкт дослідження – політичне життя суспільства у всій
різноманітності його конкретних виявів. Політична наука охоплює всю сукупність
знань з цього предмета.
Водночас ми повинні говорити і про політологію як навчальну дисципліну, тому що паралельно з формуванням і виокремленням політології як науки відбувалось і становлення її як навчальної дисципліни. Як академічна дисципліна, політологія має внутрішню структуру, основними елементами якої є: історія політичних вчень; теорія політики; прикладна політологія. Теорія політики є основною частиною політології як академічної дисципліни. Вона вивчає політику, політичну владу як цілісний предмет, має свої внутрішні структурні елементи: концепції політики і влади; теорії політичної системи та політичних процесів; моделі політичної участі й політичного лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів політики – державознавство, партологія, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики. Отже, теорія політики становить основний зміст політології як навчальної дисципліни.
Окрему галузь науки про політику становить прикладна політологія, основним змістом якої є розроблення політичних технологій: ухвалення політичних рішень; проведення виборчих кампаній, політичної реклами; врегулювання політичних конфліктів; проведення політичних переговорів, лобіювання тощо. Практична політологія проводить також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розроблення експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів [3, с. 173]. Отже, прикладна політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політичної влади. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів, процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного результату.
Порівняльна політологія, яка проводить порівняльні дослідження політичних явищ і процесів різних держав, регіонів, епох є окремою галуззю науки про політику.
Отже, політологія – це спеціальна теорія політики, яка відрізняється від інших наук тим, що вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряді багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія, чи історія, а як єдиний і основний об’єкт; вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну цілісну систему; головним своїм предметом має пізнання властивих цій системі закономірностей формування і розвитку політичної влади, форм і методів її функціювання. Предмет політології фіксується в її методологічних поняттях, законах, категоріях і принципах.
_______________________
1. Бебик В. Політологія для політика і громадянина: Монографія. – К.: МАУП, 2003. – С. 108.
2. Грицианский П.С. Политическая наука во Франции: критические очерки. – М., 1975. – С. 12.
3. Дегтярев А.А. Прикладная политология (программа учебного курса) // Политические исследования. – 1997. – № 3. – С. 169–176.
4. Элементы теории политики / Перевод с польского. Под редакцией с предисловием д-ра филос. наук В. П. Макаренко. – Ростов-на-Дону, 1991. – С. 19.
5. Політологія / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1994. – С. 17.
6. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – Т. 2. – К.: Основи, 1994. – С. 317.
7.
Sumpf I., Hugues M. Dictionare de sociologie. – Paris, 1973. – P. 186.
THE SUBJECT OF POLITICAL SCIENCE:
Anna Svita
Different approaches and views on the object of political science
are found out. The conformity with formed and with develops of political power;
forms and methods are added up.
Key words: the object
of science, political science and theory of
political science, political sphere and comparative political science.
Політична наука в Україні: стан і перспективи:
матеріали всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс
Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. - 308 с.