Потреби як системоорганізуючий чинник політичної діяльності
Ганна Світа, Львівський національний університет імені Івана Франка
На сучасному етапі проблематика потреб є предметом дослідження з позицій різних наукових дисциплін: філософії, психології, етики, права, економічної теорії. Вітчизняна політична наука перебуває на початку освоєння цього складного феномену. Для розкриття змісту категорії «потреба» методологічне значення має її розгляд у взаємозв’язку з категорією «діяльність», оскільки вони існують у єдності. У діяльності людина завжди переслідує певну мету, спрямовану на задоволення її потреб та інтересів. У меті виражається ставлення людини як до самої потреби, так і до діяльності, яка їх задовольняє. Від рівня розвиненості таких складових як політичні потреби, інтереси, здатність до мобілізації політичної волі, визначення політичних цілей залежить і рівень культури політичної діяльності, її результативність, доцільність і легальність. Як писав Г.В. Гегель, «найближчий розгляд історії переконує нас у тому, що дії людей випливають із їх потреб, їх пристрастей та інтересів, їх характерів і здібностей. І лише вони відіграють основну роль» [3,с.20]. Саме політичні потреби, політичні інтереси становлять ядро мотиваційного елемента політичної діяльності. У будь-якій політичній дії, в явній чи скритій формі, присутні реальні потреби та інтереси соціальних груп, індивідів. У свою чергу діяльність щодо задоволення політичних потреб веде до творення самого суб'єкта політики.
У сучасній науковій літературі природа потреб, їх суть аналізуються у широкому теоретико-методологічному контексті.
Для розкриття причин та умов виникнення людських потреб, у тому числі й політичних, значний вклад внесли мислителі Стародавньої Греції. Так, Геракліт зазначає: «суть потреб визначається не тільки природними внутрішніми процесами організму, але залежить від впливу на живий організм середовища існування»[1, с. 21-24]. Демокріт акцентував увагу на потребах як джерелі діяльності. Він розумів під потребами – нужду, яка справляє вплив на різноманітні поступки суб'єкта. «Дійсно, сама нужда була учителькою всьому, наставляючи їх відповідним чином у пізнанні кожної речі»[7, с.739].
Цікаві теоретичні положення про мотиви поведінки людини закладені в працях Т Гобса. Його основна теза полягає в тому, що людині від природи властиві різноманітні потреби, основними серед них є самолюбство, турбота про власну вигоду. Саме потреба в цьому і визначає поведінку людей. «Потреба, підкреслював мислитель, це мати усіх винаходів, в т.ч. і такого політичного утворення як держава» [4, с. 384].
Проблема потреб посідає важливе місце й у вченні П. Гольбаха. Всі потреби він ділить на «перші потреби» та мнимі чи «уявні». Перші потреби закладені в людині природою. Це різні потреби – своєрідні генії – охоронці, створені природою для того, щоб охороняти її тіло і просвітити її дух [5, с. 42.]. На думку П. Гольбаха, задовольнивши їх, людина створює нові потреби або точніше, її уява надає більш витонченого характеру старим проблемам [5, с.368]. Як бачимо, «уявні» потреби – просто «витончені» фізичні, природні, і виникають вони внаслідок розвитку уяви індивіда.
Класик німецької філософії І.Кант значно поглибив уявлення про потреби як рушії моральної поведінки людей. На думку І.Канта, людина вважає іншу людину засобом задоволення своїх потреб, тому, намагаючись задовольнити свої потреби, люди вступають у конфлікт один з одним. Разом з тим, люди бачать, що задовольнити різноманітність своїх потреб без допомоги інших, поза суспільством окремій людині затяжко. Неузгодженість між потребами особи та суспільства розв'язується шляхом підпорядкування особистісних бажань моральному обов'язку. Розв'язання цієї суперечності І.Кант вбачає у сфері і засобами чистого розуму, оскільки людина є носієм і виконавцем апріорного закону розуму, який визначає волю і предмет волі, бажання, потреби людини.
Глибоке трактування багатьох аспектів людських потреб дає інший німецький мислитель Г.В. Гегель. Заслуговує на увагу положення про вирішальну роль потреб у діяльності людини (про це йшла мова вище). Цінними також є роздуми Г.В.Гегеля про механізм прояву потреб. Потреби «є чуттєва суперечність, яка має місце всередині самого живого суб'єкта»[2, с. 314 - 315]. І тільки в процесі діяльності при стикуванні суб'єкта з об'єктом відбувається розв'язання цієї суперечності. Потреби, реалізовані конкретною людиною в процесі діяльності, мають для неї суб'єктивну цінність, являють певний інтерес.
Велика заслуга німецького мислителя у розробці проблеми типології потреб. Спираючись на принцип розвитку, він довів, що потреби динамічні, оскільки активною є сама людина. Потреби різноманітні, бо це залежить від різних сфер життєдіяльності суспільств.. Г.В.Гегель заклав ідею розгляду потреби як системи, в якій цілісність потреби зумовлена цілісністю людини і суспільства. В його системі виділяються особисті і суспільні потреби, які співвідносяться між собою як частина до цілого. Гегель вводить у науковий обіг поняття «соціальні потреби», які розуміються як суспільні, зумовлені громадянським суспільством.
Отже, можна констатувати, що потреба – відображення у людській свідомості незадоволення суб'єкта (людини, соціально-політичної групи) існуючим станом, що спонукає його до діяльності, спрямованої на усунення цього незадоволення. Потреба щось поліпшити виникає внаслідок незадоволення цим щось. Це стан суперечності між наявним і бажаним, між реально наявним і необхідним; це закладена в людині природою і суспільством програма життєдіяльності.
Потреби людини мають історичний характер. З розвитком суспільства, і перш за все матеріального виробництва, зростають як абсолютні, так і відносні потреби. Це об'єктивний закон. Природа будь-якої потреби людини корениться у різноманітних зв'язках між людиною і середовищем, між людиною і світом, що трансформується у систему людських потреб. Суть цих зв'язків полягає в тому, що для життя людини необхідні певні умови, і перш за все, задоволення життєво важливих фізіологічних і біологічних потреб, забезпечення певними предметами, інформацією.
Потреби людей – це те, що зумовлює появу все нових потреб, а в кінцевому розумінні створюють розгорнуту систему відносин між людиною і природою, людиною і людиною, людиною і суспільством, людиною і політичною владою.
Важливою характеристикою зв'язку «людина – оточуюче середовище», яка розвиває зміст людських потреб, є ставлення людини через іншу людину до суспільних цінностей, до суспільства, в якому живе людина. Виникають моральні, естетичні потреби, потреби в дружбі, любові, повазі, власній гідності. Появляються потреби в самореалізації, у прояві людиною своєї власної першооснови (саморозвиток), у стабільності її існування, внаслідок чого людині необхідна інформація про ставлення до неї інших людей, про можливості і шляхи досягнення мети, про взаємовідносини з іншими людьми. Отже, об'єктивний зв'язок людини і середовища виражається не тільки в необхідності, але й у відносинах, що формуються на основі практичної діяльності людини.
Для з'ясування природи потреби значний інтерес має проблема усвідомлення суб'єктом своїх потреб. Усвідомлення потреби відбувається поетапно. Перший етап – це рівень чуттєвого усвідомлення, рівень певних емоційних переживань. Тут потреба виявляє себе як внутрішньо детермінований потяг, що супроводжується певним емоційним переживанням. На рівні раціонального усвідомлення вона виступає як ясно усвідомлене бажання, задум, втілюється у чітко поставленій меті. Тут потреба набуває форми мотивів ідеального порядку. В процесі раціонального усвідомлення потреби відбувається синтез знання власної потреби із знанням явищ навколишнього світу, що можуть виступати засобом задоволення цієї потреби.
Розкриваючи механізм дії потреб на рівні особи, російський вчений А.М.Леонтьєв вказує, що потреба перетворюється у спонукальну силу вчинків і дій, коли вона набуває своєї предметності. Саме в процесі опредмечування відбувається їх духовне засвоєння, перетворення в суб'єктивні мотиви діяльності. Усвідомлена потреба (мотив) як внутрішньо спонукальна сила суб'єкта проявляється не автоматично, а передбачає вольове зусилля як намагання її реалізувати у практичних діях» [6, с. 195].
Отже, потреба – суперечність між соціальним суб'єктом (людиною, соціальною групою, суспільством у цілому) та об'єктивними умовами його життєдіяльності, яка розв'язується і відтворюється в процесі усвідомленої діяльності суб'єктивно-об'єктивної взаємодії. Потреба не просто відображає необхідність в тому чи іншому предметі, вона завжди збагачена індивідуальними особливостями суб'єкта – носія тих чи інших потреб. Нерозвиненість суб'єктивного моменту в потребах особистості збіднює, спрощує як потреби, так і саму особистість.
Кожен суб'єкт є носієм багатьох потреб, що утворюють у своїй єдності рухливу систему. В разі відсутності можливостей для цілковитого задоволення всіх потреб на свідомість покладається функція їх регулювання й обмеження. Здатність людини керувати своїми потребами, володіти власною природою є атрибутом її внутрішньої свободи. Людина, як свідома істота, опиняється перед завданням вибору серед власних потреб. Вона має вирішити, якій із потреб віддати перевагу, яку з них обмежити, а яку залишити без усякого задоволення. Із зростанням потреб сфера цієї свободи ширшає.
Важливо також з'ясувати, під впливом яких факторів відбувається вибір людиною шляхів і засобів задоволення усвідомлених потреб. Це залежить від об'єктивного становища людини в системі суспільних відносин; від рівня знань, володіння інформацією; від ступеня оволодіння культурою, що передбачає знання, здібності, переконання, емоції, почуття, які відіграють важливу роль у формуванні засобів досягнення потреб.
Отже, сформувати, зберегти, розвинути свою індивідуальність, її усвідомити – це означає бути володарем своїх потреб.
Виходячи з того, що діяльність – це форма розв'язання суперечності між людиною і зовнішнім середовищем, має цілеспрямований характер, виникає питання, як же реально відбувається втілення в меті відношення людини до своєї діяльності.
Візьмемо потребу у політичній діяльності. Вона виникає на вищому ступені розвитку особи і виступає як єдність багатьох потреб, об'єднаних намаганням більш широкої участі в політичному житті. Діяльнісне задоволення політичних потреб веде до творення самого суб'єкта політики. Політичні потреби актуалізуються з виникненням нового політичного інтересу, нових політичних мотивів і орієнтацій. Чим більше розвинена різноманітна політична діяльність, тим більш розвинені політичні потреби суб'єктів політики.
Політична потреба в літературі визначається як намагання і здатність до участі у політичній діяльності, до виконання керівних функцій, до захисту поглядів і дій, корисних суспільству, у намаганні одержати інформацію про політичне життя; потреба у спілкуванні, престижності, соціальному статусі, в певних соціальних та матеріальних благах, доступ до яких відкриває політична діяльність. Звідси випливає поліваріантність діяльності особи щодо задоволення політичних потреб.
Цей спектр устремлінь свідчить про те, що предмет потреби особи у політичній діяльності не локальний, а сукупний, включає всю актуальну для людини політичну дійсність. Зауважимо, що ступінь інтенсивності потреби особи у політичній діяльності залежить від рівня соціалізації особи, належності до тієї чи іншої соціальної групи, суспільно-політичної організації.
Потреба в політичній діяльності, як і будь-яка потреба, означає стан, який розвивається в циклі: становлення – напруга – зняття. Становлення потреби пов'язано з виявленням особою необхідного об'єкта діяльності. На етапі напруги відбувається повне усвідомлення суб'єктом своєї потреби, її актуалізація, вироблення мети діяльності , засобів її досягнення. На сам кінець, в міру задоволення потреби відбувається її зняття, зниження ступеня її нагальності для суб'єкта. Однак зняття потреби в самореалізації у політичній діяльності діалектичне. Як правило, воно супроводжується піднесенням потреби або переведенням її на нову, якісно вищу діяльність, або формуванням більш значимих цілей попередньої діяльності.
Отже потреби – це об'єктивно існуючі суперечності між соціальним суб'єктом і умовами його життєдіяльності, які розв'язуються і відтворюються в процесі усвідомлюваної діяльнісної суб'єктно-об'єктної взаємодії.
Формування і розвиток потреб – це об'єктивний суспільно-історичний процес, який реалізується через діяльність.
Взаємозв'язок людської потреби з політичними відносинами проявляється в їх відтворенні як потреб людини, яка починала з потреби підтримання свого фізичного існування, пройшла ряд послідовних етапів у виникненні і задоволенні потреби в певних політичних відносинах, які відтворюють її як політичну людину. Особливість політичної потреби полягає в тому, що її задоволення пов'язано з діяльністю для досягнення інших потреб.
Потреби виконують важливі функції, зокрема вони виступають спонукальною силою політичної діяльності, стимулом політичного розвитку і фактором реалізації об'єктивних законів розвитку політичного буття.
Використана література:
1.Античные философы (свидетельства, фрагменты, тексты). – Киев: 1955.,с.21,24
2. Гегель. Сочинения. т.1., с.314-315.
3. Гегель. Сочинения. т.8., с.20
4. Гоббс Т. Избранные произведения. В 2 т., М.: 1972, т.2., с.384.
5. Гольбах Г. Избранные произведения. В 2 т., М.: 1963, т.1., с.116
6. Леонтьев А.М. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: 1975., с.195
7.Лурье С.Я. Демокрит. Тексты., Л.: 1970, с.739