АНАЛІЗ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПРОГРАМ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ МІСЬКОГО ГОЛОВИ ЛЬВОВА ТА ПРОГРАМ ПАРТІЙ І БЛОКІВ У ВИБОРАХ ДО ЛЬВІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
Протягом всіх попередніх виборів міських голів складалась ситуація, коли програми кандидатів на посаду не відігравали суттєвої ролі. Вперше зміна відбулась під час виборів Львівського міського голови у 2002 р. Тоді на виборах переміг позапартійний кандидат який поряд з традиційним набором передвиборних обіцянок гарантував львів’янам цілодобове водопостачання за два роки, відбудову фортеці Високого Замку. Фактично це стало прецедентом, оскільки через два роки політичні опоненти та громадскість спробували поставити питання про його відповідальність перед громадою за взяті і не виконані зобов’язання щодо води, а також почали активно протестувати щодо реалізації пункту передвиборчої програми, який стосувався відбудови замку.
Даний прецендент мав би засвідчити, що програма кандидата це не лише один з переліку 13 документів який необхідно подати для реєстрації у ТВК, а документ з яким можуть звірити практичну діяльність міського голови. Більше того відставка Л.Буняка з посади мера Львова наприкінці каденції імпліцитно в себе включала питання його відповідальності за виконання передвиборчої програми. Тобто, значення програми кандидатів на посаду міського голови мало посилитись під час виборчої кампанії 2006 р.
Запровадження пропорційної системи під час виборчої кампанії 2006 р., враховуючи досвід демократичних країн, мало також сприяти зростанню ролі передвиборчих програм. Досвід європейських країн свідчить, що передвиборча програма є головним документом з яким партія/блок, або кандидат йде на вибори. Виборці обирають більшістю програму/основні напрямки розвитку громади на визначений термін і персонально конкретну особистість, або політичну партію/партії, які здатні реалізувати дану програму. Щодо передвиборних програм висуваються наступні головні вимоги, по-перше, вони мають відображати актуальні проблеми та інтереси громади та, по-друге, пропонувати шляхи та механізми вирішення цих проблем та інтересів, що набуває характеру основних напрямків суспільного розвитку. Здебільшого програми передбачають різні варіанти програм/завдань за якими буде відбуватися розвиток громади протягом найближчих 4-5 років, відповідно над якими будуть працювати інститути влади і вони базуються на варіантах формування та використання реального, а не абстрактного бюджету. На підставі програм та їх виконання громадяни оцінюють доцільність наступної підтримки партії/кандидата на чергових виборах. В переважній більшості випадків формування коаліцій відбувається також на підставі узгодження передвиборних програм. Безумовно, важко вимагати від суб’єктів виборчого процесу в Україні повної відповідності стандартам демократичних країн, але на ці стандарти ми маємо максимально зважати, оскільки прагнемо побудувати демократичне суспільство і стати повноправним членом Європейського Союзу.
Львівська міська територіальна виборча комісія зареєструвала 19 кандидатів на посаду міського голови Львова. У відповідності до Закону «Про вибори депутатів ВР АР Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6.04.2004 р № 1667 – IV, статті 38, п. 5 однією з умов реєстрації кандидатів є подання передвиборної програми. На відміну від норм Закону щодо політичних партій та виборчих блоків, що претендують на проходження до міських та обласних рад, відсутня вимога лімітів щодо кількості знаків у програмах ( для партій та виборчих блоків – це 3000 знаків). Зрозуміло, що кількість знаків не може використовуватись в якості індикатора оцінки програм кандидатів. Однак, реальність змусила віднестися до цього положення по іншому. З одного боку, найбільшою за обсягом є програма Богдана Федоришина «Львів- столиця Східної Європи» - 14 сторінок. З іншого боку окремі кандидати подали «надзвичайно лаконічні» програми. Передвиборна програма Ростислава Новоженця вміщує в собі лише 253 знаки разом з комами та крапками, або складається з чотирьох речень. Головна ідея : зміна обличчя Львова на «..по-справжньому українське». Достатньо чітко і не зрозуміло. Але про проблеми міста та його мешканців там немає слів, автор – мабуть сам кандидат, якщо його оберуть, буде займатися політикою, або тим, що він розуміє під політикою. Не набагато далі за змістом і формою можна позиціонувати програму «доктора Остапа Одушкіна». Головним повідомленням є реклама себе та 3 своїх колег, список яких чомусь трактується як « …модель нової генерації управлінців». Щодо самої програми, то вона зводиться до п’яти пунктів з 19 слів. Безумовно, проблема полягає не у формальному дотриманні певного стандарта кількості знаків. Програма має бути достатньою за обсягом, щоб виборці могли зрозуміти як кандидат та його команда розуміють основні проблеми громади та що вони планують робити протягом терміну каденції, як і в який спосіб.
Аналіз передвиборних програм кандидатів на посаду мера Львова свідчить, що автори цих документів спробували окреслити головні проблеми, які стоять перед мешканцями міста та поєднати їх із очікуваннями, що слід зробити для громади. Cеред головних блоків проблем/напрямків основні кандидати виділяють: В.Куйбіда: боротьба з бідністю та розвиток житлово-комунального господарства; освіта і наука; культура і духовність; Львів і зовнішній світ та ефективне управління містом – відкрита влада. А.Садовий : управління містом; комунальна сфера; архітектура і містобудування; соціальна сфера та економіка міста. П.Писарчук : перебудова системи управління містом, викорінення хабарництва та казнокрадства; збільшення бюджету міста до 1 млрд. гривень з наступним зростанням щорічно на 30 %; забезпечення гідних умов для навчання дітей, належної заробітної платні та доступного житла освітянам; збільшення фінансування медичних закладів; зростання темпів та здешевлення житлового будівництва; реорганізація системи управління житлово-комунальним господарством міста, вирішення проблеми водо та теплопостачання; розв’язання дорожньо-транспортної проблеми Львова та повернення Львову слави духовно-культурного центру України. Слід зазначити, що дана програма є поодинокою де дається спроба звести до єдиного цілого завдання та джерела отримання додаткових надходжень до бюджету міста на підставі яких ці завдання будуть реалізовуватися.
Одночасно загальною характеристикою програм є те, що всі вони переважно носять загальний характер, передбачаючи : «..забезпечити, створити, покращити, сприяти, поліпшити…». До прикладу: «забепечити мешканців міста соціальним та соціально-орієнтованим житлом, підвищення рівня якості житлових послуг», або «прибирання вулиць та вивіз сміття будуть якісними та безперебійними». Тобто, ми не знаходимо конкретних даних - скільки, коли, хто буде це робити та за рахунок якого фінансування, тощо.
По-друге, автори програм прагнучи продемонструвати системне та комплексне бачення проблем міста включають у свої програми максимально широке коло завдань. Це може пояснюватися тим, що майбутня практична діяльність все одно буде відбуватися у форматі стандартних напрямків діяльності міських інститутів влади. Що буде підставою констатувати роботу над передвиборчою програмою. Виконання лише частини стандартних вимог/зобов’язань буде трактуватися як конструктивна робота котру необхідно продовжити під час наступних каденцій. Внаслідок цього цілий ряд програмних положень носять популістський або утопічний характер: «У Львові постануть сучасний виставковий комплекс, кіноконцертний зал, спортивний палац льодових видів спорту, аквапарк», або «відновити дошкільні навчальні заклади …». Так фінансова складова програмних зобов’язань кандидатів перевищує річний міський бюджет в десятки разів.
По-третє, окремі положення програм подаються заплутано, внаслідок чого їх важко зрозуміти : «житловий фонд міста отримає надійні гарантії першочергового ремонту покрівлі та ліфтів», або «…втілити програму безбар’єрності ( у транспорті – А.Р.)»
По-четверте, програми не передбачають характеристики механізмів досягнення поставлених завдань/напрямків у роботі.
По-п’яте, передвиборча кампанія не дає також відповіді на питання якою є команда кандидатів, чи здатна вона вирішувати поставлені у програмі завдання. Відповіді на це питання не дає і хід передвиборної кампанії кандидатів. Стандартним є представлення довірених осіб кандидата, які як правило є відомими, більше або менше, особами у різних царинах суспільного життя, але здебільшого вони не будуть займати жодних посад. Показовим у цьому плані є приклад Ю.Шухевича, який рекомендував львів’янам Л.Буняка. Також загальним є декларування, що з кандидатом прийде команда професіоналів, але оцінити здатність цієї команди працювати виборці не в змозі до виборів. Як правило, це відбувається за фактом, перед наступними виборами.
Внаслідок цього представники штабів під час проведення виборчої кампанії характеризують програми своїх кандидатів досить довільно, демонструючи або не знання виділених у програмах пріоритетів, або формальність самих програм. Так під час прямого ефіру на 12 каналі один з керівників виборчого штабу кандидата, який претендує на перемогу, виділив наступні пріоритети : « відновлення житлово-комунального господарства, комп’ютеризація шкіл та бібліотек, відновлення та зведення нових дитячих, спортивних майданчиків, парків, скверів, ремонт спортивних комплексів». Одне з цих тверджень може розглядатися як дуже широке трактування положення програми, решта з цих завдань не зазначена у передвиборчій програмі кандидата. Це дає підстави сумніватися, що реальна діяльність переможця виборів на посаду міського голови буде визначатися його передвиборчою програмою. Відповідно це ставить на порядок денний питання, що політична та персональна відповідальність переможців перед виборцями за невиконання програми з якою кандидат йшов на вибори і за яку проголосували виборці не передбачається, про неї говориться лише тому, що треба говорити.
Що стосується передвиборчих програм партій та виборчих блоків на виборах до міської ради? Всього ТВК зареєстровано 41 суб’єкт, слід врахувати, що ПРП і Пора, які є членами одного блоку на виборах до міської ради йдуть самостійно, рівно як і ПППУ щодо блоку «Наша Україна». Зареєстрованим програмам є властиві ті самі вади, що і програмам кандидатів. Відмінність полягає в тому, що вони готувалися мабуть менш уважно від перших. Зокрема, міські осередки партії «Відродження», виборчого блоку Євгена Марчука «Єдність», блоку «Влада народу», блоку Лазаренка навіть не зробили зусиль по адаптуванню національних передвиборчих програм або уніфікованих програм для регіонів щодо реалій міста Львова і подали тексти підготовлені на національному рівні. В певній мірі і програма Блоку Юлії Тимошенко до міської ради нагадує за окремими позиціями програму блоку на національному рівні і включає в себе завдання загальнонаціонального, а не регіонального рівня – проведення пенсійної реформи, зміни у системі оподаткування, тощо. Програми виборчого блоку «Нашої України», ПРП, громадянської партії «ПОРА» страждають декларативністю та пафосом. В окремих випадках програма носить за формою стиль заходів – «Достойно організувати святкування 750-річчя Львова та відзначення 150-річчя від дня народження Івана Франка» - Український Народний Блок Костенка і Плюща. Здебільшого формальний характер носить програма Всеукраїнського об’єднання «Свобода», оскільки декларовані програми – соціального будівництва, «Львів історичний», «Чистий Львів», як і пункт «адаптація програми міста під потреби неповносправних громадян м.Львова» не розшифровуються і кожен може розуміти під цими програмами що хоче, тим більше за рахунок чого вони будуть фінансуватися ніхто не говорить.
Таким чином ми можемо констатувати, що передвиборчі програми партій та виборчих блоків на виборах до Львівської міської ради, в меншій мірі кандидатів на посаду міського голови, важко кваліфікувати як перспективні плани діяльності, які пропонуються громаді Львова. Проходження на посаду міського голови конкретного кандидата та представників певної політичної сили до міського представницького органу не буде означати, що означені інститути у своїй діяльності будуть реалізовувати програму з якою претенденти йшли на вибори і яка формально отримала схвалення більшості мешканців/виборців. В кращому випадку це буде діяльність по реалізації завдань, окреслених на національному рівні політичними партіями, або вирішення біжучих проблем. Враховуючи склад списків кандидатів партійних/виборчих блоків, частку в них бізнесменів та партійних функціонерів, ми можемо припустити, що домінуючими будуть вузько партійні завдання та особистісні і групові інтереси депутатів. Це було особливо наочним під час формування партійних списків, коли головним аргументом включення до списків бізнесменів які не були членами партії, була теза, що вони фінансово підтримують/підтримували партію/партійну організацію. Однак, як свідчить досвід, включення в список і проходження в депутати не розглядається «компенсацією» за підтримку, компенсація буде досягатися через проведення корисних рішень. Але щодо цих компенсаційних рішень в передвиборчих програмах нічого не говориться.
В якості підсумку ми можемо констатувати, що передвиборчі програми в меншій мірі кандидатів, в більшій мірі партій і блоків на місцевих виборах, не стали ще головним документом. Існуючі варіанти знаходяться ще дуже далеко від вимог які висуваються щодо програм та від стандартів, прийнятих у демократичних суспільствах. Внаслідок цього ми можемо констатувати, що місцеві осередки партій, які беруть участь у виборах 2006 р., не виконують двох головних партійних функцій – артикуляції та агрегації суспільних інтересів та визначення головних напрямків суспільного розвитку.