АДМІНІСТРАТИВНИЙ РЕСУРС ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ ЕЛЕМЕНТ ВИБОРЧОЇ ПРАКТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Микола Бучин
Розкрито суть адміністративного ресурсу. Проаналізовано еволюцію використання адміністративного ресурсу під час виборчих кампаній в Україні.
Ключові слова: адміністративний ресурс, виборча кампанія, виборчий процес.
Термін адміністративний ресурс не вживається у країнах, де існує демократичний політичний режим. Водночас у посткомуністичних державах (до яких також належить Україна) цей поширений термін є одним з основних чинників, які перешкоджають побудові в таких державах демократичного політичного режиму. Під адміністративним ресурсом розуміють наявність у суб’єкта виборчого процесу з уваги на його належність до влади, додаткових ресурсів, які дають йому змогу законно чи незаконно впливати на виборчий процес і волевиявлення виборців, щоб досягнути особистих чи групових цілей.
Вперше словосполучення адміністративний ресурс з'явилося в Україні недавно – під час президентської виборчої компанії 1999 року і під час всеукраїнського референдуму – 16 квітня 2000 року, оскільки саме тоді й почалося широке його застосування. Однак це явище має глибоке коріння. Воно виникло ще за радянської доби, „... закономірно витікаючи із системи організації та особливостей функціонування механізмів командно-адміністративної системи, принципів централізації влади та непорушності владної ієрархії ...” [6]. Ці традиції успадкувала, хоч і в дещо модернізованому вигляді, українська влада.
Як це не дивно, але одними з найдемократичніших в Україні були вибори 1990 р. та 1994 р., коли наша країна лише ставала на шлях демократії. Однак уже під час президентських виборів 1994 р. Л. Кравчук та Л. Кучма володіли неоднаковим доступом до ЗМІ. На виборах 1998 р. адміністративний ресурс вже відігравав вагому роль, але тоді його ще не вважали вирішальним чинником. Під час президентських виборів 1999 р. адміністративний ресурс вже використовували значно більше. Адміністративні важелі впливу були в руках Президента Л. Кучми, який активно застосовував їх на практиці. Але маючи найвищий рейтинг серед усіх кандидатів, Л. Кучма не мав нагальної потреби у застосуванні адміністративного ресурсу.
У грудні 2001 р. Інститут соціології та політичної психології Академії педагогічних наук України провів загальнонаціональне соціологічне дослідження. Квотна вибірка становила 1200 респондентів. На одне з поставлених питань – “Чи примушували вас під час парламентських виборів 1998 року чи президентських виборів 1999 року проголосувати за якогось кандидата проти вашої волі?” – ствердно відповіли загалом по Україні 18,8 % респондентів. Найбільший тиск був на Сході України, в інших регіонах – дещо менший [2].
Потужно адміністративний ресурс виявився під час референдуму 16 квітня 2000 р. Тому після вдалого використання адміністративного ресурсу під час референдуму, а також після довиборів до Верховної Ради України у червні 2000 року, де кандидати від влади перемогли у 9 з 10 виборчих округів, „...використання адмінресурсу стало сприйматись як обов’язкова передумова успіху виборчої кампанії” [3]. Ці факти використання адміністративного ресурсу призвели до втрати довіри населення до інституту демократичних виборів. Згідно з опитуваннями Центру Разумкова, лише 4,6 % громадян вірили в те, що вибори 2002 р. будуть чесними, що у 4 рази менше, ніж у 1994 р. [1, с. 3].
На парламентських виборах 2002 р. саме адміністративний ресурс став визначальним чинником. Як зазначає український політолог і політик М. Томенко: „Вперше в історії України Президент держави відкрито дав чітку вказівку всім структурам виконавчої влади зайняти найактивнішу позицію у передвиборчому процесі” [7, с. 5].
З цією метою і було створено провладний виборчий блок „За єдину Україну”. Все це сприяло тому, що під час парламентських виборів 2002 року можна було спостерігати найрізноманітніші форми вияву адміністративного ресурсу. Внаслідок масштабного застосовування різноманітних форм адміністративного ресурсу блок „За єдину Україну” одержав вдвічі більше голосів, ніж про це свідчили різноманітні соціологічні опитування. Завдяки адміністративному ресурсу значно зміцнила свої позиції СДПУ(о). Парламентські вибори 2002 р. в Україні засвідчили, що завдяки використанню адміністративного ресурсу формування представницьких органів влади в нашій державі відбувається недемократичним шляхом і нівелюються реальні результати волевиявлення виборців.
Окремої уваги заслуговують вибори мерів міст Суми, Красний Луч і Ромни. Вони характеризувалися потужним використанням адміністративного ресурсу, поєднаного з кримінальними методами ведення виборчої кампанії. Однак найбільш резонансними щодо використання адміністративного ресурсу стали вибори міського голови м. Мукачевого, які відбувалися в умовах масштабного владного тиску, поєднаного з кримінальними діями. Цей процес варто розглядати як своєрідний виборчий полігон, на якому випробовувались всі ті види адміністративного ресурсу та „брудних” виборчих технологій, які згодом були використані під час президентських виборів 2004 р.
Що ж стосується президентських виборів 2004 р., то вони вже повністю проходили під знаменами адміністративного ресурсу, широке використання якого було визначальним на всіх етапах виборчого процесу. Вся владна вертикаль була змобілізована на забезпечення перемоги В. Януковича.
Внаслідок того, що другий тур виборів був масово сфальсифікований, мільйони людей вийшли на вулиці, протестуючи проти несправедливості. Результат другого туру (перемога В. Януковича) був оскаржений у Верховному Суді України, який визнав незаконним обрання В. Януковича Президентом України і призначив третій тур виборів: „Судом ... встановлено, що при проведенні повторного голосування ... не дотримувалися вимоги щодо заборони участі у передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, мало місце їх незаконне втручання у виборчий процес” [5, с. 39]. Вперше в історії пострадянських держав найвищий судовий орган країни визнав значний вплив державних службовців на перебіг виборчого процесу (наявність під час виборів адміністративного ресурсу).
Наслідком ухвалення нового виборчого закону, а також завдяки своєрідному зламові свідомості громадян третій тур виборів був визнаний одним з найдемократичніших за всю історію виборів в Україні. Факти використання адміністративного ресурсу мали поодинокий і радше випадковий, ніж закономірний характер.
У ході парламентської виборчої кампанії 2006 р. випадки використання адміністративного ресурсу були поодинокими, не мали системного характеру і, на нашу думку, не могли вагомо вплинути на результати парламентських виборів. Згідно зі звітом місії спостереження ENEMO за парламентськими виборами 2006 р. атмосфера їх проведення „… може бути охарактеризована як така, що пройшла в загальному без тиску, залякування, направленого проти політичних партій, блоків чи окремої частини електорату” [4].
Можна виокремити низку особливостей щодо використання адміністративного ресурсу під час виборів 2006 р.:
1. Відсутність централізованого адміністративного ресурсу. На відміну від президентських виборів 2004 р., парламентські вибори 2006 р. характеризувалися тим, що не було концентрації адміністративного ресурсу в одних руках. Під час останніх виборів суб’єктами адміністративного ресурсу були, переважно, НСНУ, Партія регіонів та блок В. Литвина „Ми”. Крім того, частково адміністративним ресурсом володіли БЮТ, СПУ, „Відродження” тощо.
2. У різних частинах України адміністративний ресурс застосовувався різною мірою, залежно від регіонів мінялися й суб’єкти його застосування. Зокрема на Західній Україні адміністративним ресурсом володів НСНУ, а на Сході і Півдні нашої держави – Партія регіонів. Більшою мірою адміністративний ресурс використовувався на Сході та Півдні, дещо менше – на Заході.
3. Не маючи вагомого впливу на результати парламентських виборів, адміністративний ресурс активніше використовували на місцевих виборах. Тому можна стверджувати, що завдяки використанню адміністративного ресурсу в деяких регіонах результати місцевих виборів не відображають реального результату волевиявлення громадян. Особливо активно адміністративний ресурс застосовували на виборах сільських, селищних і міських голів.
4. Вибори 2006 р. характеризувалися фактичною відсутністю використання адміністративного ресурсу проти виборців і конкурентів (так званий негативний адміністративний ресурс). Більшість випадків використання адміністративного ресурсу стосувалася його позитивного розуміння (адміністративний ресурс використовували провладні суб’єкти виборчого процесу для ефективної побудови власної виборчої кампанії).
Остання виборча кампанія стала помітним кроком уперед щодо побудови демократії у нашій державі. Проте вплив адміністративного ресурсу на місцевому рівні ще доволі вагомий, тому владі треба докласти чимало зусиль, щоб викоренити це явище з політичного життя нашої держави.
Отже, від проголошення незалежності України, на хід виборів у нашій державі щораз більший вплив здійснював адміністративний ресурс. Вершиною процесу кількісного і якісного зростання впливу адміністративного чинника на виборчий процес стала президентська виборча кампанія 2004 р., під час якої використання адміністративного ресурсу сягнуло небачених раніше обсягів. У подальшому вплив адміністративного ресурсу на вибори поступово поменшується, що сприяє побудові в нашій державі демократичного політичного режиму.
________________________
1. Жданов І. Вибори – 2002: соло для адміністративного ресурсу? // Дзеркало тижня. – 2002. – № 50 (374). – С. 3.
2. Звіт за результатами фокус-групового дослідження „Використання „адміністративного ресурсу” під час виборчої кампанії 2002 року”, УНЦПД, 2002 URL:http://www.ucipr.kiev.ua/Ukrainian/adminresurs/002. html.
3. Побережний Є. Вибори – 2002 і роль адмінресурсу. Перші уроки // Контекст. – 2002 – № 13 URL: http://www.ucipr.kiev.ua/ukrainian/contex. html
4. Попередній звіт висновків місії спостереження ENEMO за парламентськими виборами 2006 року URL: http://www.enemo.org.ua/ ENEMO%20FINAL%20STATEMENT%202006 %20ukr.pdf.
5. Рішення Верховного суду України „Щодо другого туру виборів Президента України” від 3 грудня 2004 р. // Вибори та демократія. – 2004. – № 2. – С. 37–40.
6. Тищенко Ю. Використання „адміністративного ресурсу” під час виборчої кампанії 2002 року, 2002. URL: http://www.ucipr.kiev.ua/ ukrainian/adminresurs/001.html.
7. Томенко М. Законодавча, виконавча та судова влади України до і після виборів 2002 року // Універсум. – 2002. – № 9–10. – С. 5–11.
ADMINISTRATIVE RECOURSE AS INTEGRAL ELEMENTS OF ELECTORAL PRACTICE OF MODERN UKRAINE
Mykola Buchyn
The sense of administrative recourse is determined in this article. Author also analyzed evolution of using administrative recourse during the electoral campaigns in Ukraine.
Key words: administrative recourse, electoral campaign, and electoral process.
Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали
всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. - 308 с.