ПОЛІТИЧНІ ІДЕОЛОГІЇ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Досліджено сучасний стан політичних ідеологій та їх роль в житті суспільства. В якості критеріїв розглянуто: по-перше, деякі основні етапи суспільного розвитку (епохи Модерну та Постмодерну), по-друге, еволюцію розуміння сутності концепту ідеології від тлумачення її як більш чи менш цілісних та впорядкованих систем ідей і усвідомлених переконань до розуміння як способів використання симеологічних форм в контексті відносин панування.
Ключові слова: політичні ідеології, суспільство, інформаційне суспільство.
Трансформації, що їх зазнають політичні ідеології, ставлять перед дослідниками цілу низку актуальних і цікавих запитань. Яку роль відіграють на сучасному етапі ідеї та образи в символічному просторі політики? Чому знову постало питання про кінець ідеології? Хоча варто його переформулювати: чи замінить іміджіологія ідеологію?
Саме ці питання і зумовлюють актуальність даної проблематики. Ми поставили перед собою завдання відповісти на них, апелюючи до поширеної ідеї інформаційного суспільства.
Передусім спробуймо розкрити феномен «інформаційного суспільства», синонімом (і наслідком) якого можна вважати «постіндустріальне суспільство». Щодо феномену інформаційного суспільства, загалом дослідники сходяться на тому, що визнавати його як щось кардинально нове, революційне недоречно. Відомий британський соціолог К. Мей як критерії аналізу настання нової ери використовує такі твердження [4, с. 3]:
- ми переживаємо соціальну революцію;
- організація економічних відносин зазнала перетворення;
- змінюється політична практика разом з суспільствами, де вона застосовується;
- держава з її владою остаточно занепадає.
Безперечно, якісні зміни щодо цих критеріїв відбулися. Але постає питання, чи мають вони глобальний характер. Проведений аналіз дав підстави К. Мею скептично поставитись до ідеї інформаційного суспільства.
Як зазначив Д. Белл у «Настанні постіндустріального суспільства» «для індустріального суспільства буде характерна зміна у визначенні знання як такого. Пріоритет теорії над емпіризмом і узагальнення знань у вигляді абстрактних систем символів … зумовили характер змін у теоретичному знанні» [4, с. 8 – 9]. Отже, можна визначити такі зміни:
- по-перше, у постіндустріальному суспільстві центральне місце займає професіонал;
- по-друге, класи та групи поступаються місцем індивідові як власникові і користувачеві знання – на зміну колективізму індустріальної епохи приходить індивідуалізм епохи постіндустріалізму. Посилюється роль індивіда та його комунікаційний потенціал;
- у сфері політики акцент переноситься на індивіда (особу). Тому значної актуальності набуває особистий імідж.
Можна не погодитись з думкою Е. Тоффлера, що інформаційне суспільство є «радикальною зміною, комплексним перетворенням» індустріального суспільства [7, с. 323]. З виникненням інформаційних технологій з’явилася лише ще одна форма інформації (електронний обмін), яка потягнула за собою певні суспільні зміни. Як зазначив К. Мей, «світ змінюється, але скоріше під тиском нових технологій, ніж під впливом законів розвитку» [4, с. 27].
Щодо твердження «організація економічних відносин зазнала перетворення», то тут ситуація аналогічна. Панівною формою економічних відносин був і залишається капіталізм.
У «Капіталі» Маркс стверджує, що індустріальне виробництво в умовах капіталізму «ніколи не вважає свою теперішню форму за кінцеву і завжди спрямоване на вдосконалення» [2, с. 457]. А тому технологічні перевороти у виробництві свідчать про його оновлення, а не відмову від нього. Основна мета підприємця – отримання прибутка (а він більший, якщо швидше обертаються гроші). І логічно, що головним чинником зменшення періоду обертання грошей, або, інакше кажучи, обігу капіталу, буде вдосконалення засобів комунікації.
Окрім того, розвиток засобів комунікації, що призвів до феномену інформаційного суспільства, пов’язують з ідеєю революції контролю (можливість одержати миттєвий зворотний зв’язок). Саме ці технології допомогли покращити ефективність контролю економічних менеджерів. До суттєвих змін, які відбулися в економічній сфері можна віднести те, що:
- рушійною силою економіки є вже не соціальна група (клас), а розгалужена мережа індивідів: відбувається розподіл праці, заснований на контрактній системі на відміну від довгострокового працевлаштування;
- відбулося перетворення інформації та знання, що раніше були частиною праці фахівців і існували як «приховане знання» на ТОВАР. Відповідно вагомо зросла частка інформаційних товарів і послуг, які прийшли на зміну матеріальним.
Наступне твердження, яке цікаве в контексті нашого дослідження, «держава з її владою остаточно занепадає». Справді, мультинаціональні корпорації (МНК) (або ж більш уживаний термін транснаціональні корпорації (ТНК)), які можна розглядати і як причину, і як наслідок розвитку інформаційних технологій, успішно послуговуються цими технологіями для створення міжнародних або навіть глобальних мереж. Внаслідок цього виникають наднаціональні системи виробництва, а кордони між країнами втрачають свою важливість. Сумним наслідком для національних держав є втрачання контролю над такими корпораціями, оскільки останні в змозі уникати податкової політики та урядового регулювання. Як зазначає К. Мей «… потужні ІКТ, підімкнені до глобальної мережі, почали пришвидшувати процес пожвавлення міжнародної мобільності капіталу. Вони уможливили миттєві трансферти капіталу та зробили їх відстежування важким, як ніколи, що і підірвало владу держави. Наприклад, використання податкових гаваней мультинаціональними корпораціями з метою «приховування» прибутків може коштувати бідним країнам до 50 мільярдів доларів США» [4, с. 149].
У цій цитаті, однак, є ключ до того, що роль держави все ж не звелася до маргінальної. Адже саме держава через регулювання законодавства може або створювати, або ліквідовувати такі «податкові гавані». І загалом, МНК можуть поширюватися і функціонувати лише в країнах, де встановлені чіткі законодавчі межі (інша справа, що вони мають змогу впливати на законодавчий процес). Держава як «нічний сторож» постає важливою умовою існування МНК, тож думка про подальший занепад держави видається безпідставною.
Отже, можна сказати, що загалом постіндустріальне суспільство відрізняється від індустріального тим, що:
по-перше, концепція «держави загального добробуту» (чи соціальної держави) реалізована і це призвело до таких наслідків:
- середній клас у розвинених суспільствах є найчисельнішим соціальним прошарком: в результаті західне суспільство за соціальним критерієм стало приблизно однорідним;
- успіх ідеї і практики «соціальної держави» призвів до беззаперечної «перемоги» капіталізму над іншими формами суспільної організації. «Фактично, капіталізм стає безальтернативним. Він перетворюється на ідеологію всієї світової спільноти» [4, с. 53];
по-друге, однорідність суспільства, або іншими словами відсутність поділу за соціальним критерієм, є умовою і причиною диференціації на індивідуалізованому рівні. Це можна побачити на прикладі еволюції поняття солідарності. Органічна солідарність Е. Дюркгейма поступається місцем солідарності Р. Рорті. Як зазначав Е. Дюркгейм, солідарність „... має суттєвою функцією зробити з нього (індивіда) невід’ємну частину цілого, і, відповідно, увібрати в нього дещо від свободи його дій” [1, с. 127, 369]. На противагу такому визначенню сучасне розуміння солідарності передбачає, що солідарність – це не колективізм. Навпаки, солідарність визначає індивіда як особу, що діє свідомо і самостійно. Онтологічний статус солідарності засвідчується не в тому, що людина здатна до взаємодопомоги, а радше в тому, що вона органічно потребує добровільно здійснювати дії щодо створення спільного суспільного блага через взаємоорганізовані групи, громади й асоціації громадян [8, с. 48];
по-третє, вагомий той факт, що знання з нейтрального, безкорисливого чинника перетворилися на товар. Відповідно до цього сформувався ринок, на якому левова частка пропозиції представлена віртуальними товарами та послугами.
Визначивши кардинальні зміни в житті суспільства, можна використати їх як критерії щодо сучасного стану та перспектив розвитку політичних ідеологій.
Побачити еволюцію розуміння сутності концепту ідеології можна за допомогою схеми [6, с. 39]:
А = більш чи менш цілісні
та впорядковані системи ідей
і усвідомлених переконань
|
Негативні або критичні |
І
|
Позитивні або нейтральні |
|
2. Цілісні уніфіковані системи вірувань, що диктують індивідам спосіб думок та поведінки |
Д
Е
|
1. Системи ідей, що пропонують визначену оцінку існуючого, проект його зміни і відповідну програму дій |
|
3. Основа мобілізації колективної дії |
О |
|
|
5. (Хибні) ідеї, що використо- вуються для легітимізації існуючого порядку і/або мобілізації дій, спрямованих на його зміну
|
Л
О
Г |
4. Ідеї та переконання, що відображають інтереси і ставлення до дійсності визначених соціальних груп (К. Мангайм) |
|
7.«Хибна свідомість», що маскує справжній стан речей (К. Маркс) |
І
Я |
6.Способи впорядкування та інтерпретації соціальної реальності («Карти», що дають змогу орієнтуватися на незнайомій соціальній «місцевості») (К. Гірц)
|
Б = способи використання симеологічних форм в контексті відносин панування
Отже, розуміння поняття ідеології пройшло еволюцію від тлумачення її як системи ідей та переконань певної соціальної групи до визнання ідеології як системи символів, що складається в так звані «карти», або «матриці» соціальної реальності.
Очевидно, що така позиція зумовлена не останньою чергою тим, що на сучасному етапі наголос ставиться не на соціальну групу, а на індивіда. А тому визначення ідеології К. Мангайма втрачає свій сенс. Якщо епоха модерну формувала ідеології відповідно до класових, національних або ж територіальних ознак, то однорідне за соціальною ознакою суспільство обирає ту чи ту ідеологію відповідно до власних вподобань або ж інтересів.
Це спричинює два наслідки.
Знову постає проблема кінця ідеології (капіталізм безальтернативний). Як зазначає російський науковець В. Мартьянов, «проблема полягає в тому, що нормативні цінності Модерну, будучи повністю втіленими, «уречевились», тобто перетворилися із трансцендентних утопічних цілей на характеристику іманентної політичної реальності «тут і тепер»». А тому «титанічні зусилля, які сьогодні скеровані на підтримку проекту Просвітництва і лежать в його основі «великих ідеологій», свідчать про вичерпаність ідеологічних дискурсів Модерну, які, виявивши свою історичну і культурну «граничність» в «постіндустріальному», «інформаційному» суспільстві, що з’являється на наших очах, виявилися нездатні ефективно пояснити і легітимувати реальність Постмодерну» [3, с. 147 – 148]. Якщо послугуватися поділом ідеології К. Мангайма на часткову та тотальну, то можна зазначити, що на зміну тотальній ідеології Модерну приходить тотальна ідеологія Постмодерну, яку ми і розглядаємо як кінець ідеології. «Відбувається занепад «великих ідеологій» та формування нової «дисциплінарної матриці». Особливість такої матриці в тому, що ідеологія як форма опису «відкріпляється» від порядку універсального, не намагаючись більше побудувати об’єктивної картини світу і монополії на істину, що з неї випливає [3, с. 149]. Результатом визнання «не-універсальності» ідеологій стала ліквідація її нормотворчої функції (норма – не-норма). Ціннісні ідеології трансформуються в прикладні політичні технології.
1. Наслідком є те, що з метою популізму змішують антагоністичні аксіоми (цінності) класичних ідеологій. І тут як приклад можна навести такий неологізм, як «блеризм», що відображає неможливе для Модерну часів боротьби «чистих ідеологій» поєднання правої економічної політики з лівою політичною риторикою (фактично ліво-центристська партія, що проводить економічну політику, яка підтримує ідею мінімального втручання в економічну та соціальну сфери)
2. Оскільки критерії прихильності індивідів до тих чи тих ідеологій стають надзвичайно суб’єктивними або розмитими, то особливої актуальності набуває проблема політичного маніпулювання.
Як висновок варто подати запропоновані російським науковцем О. Соловйовим дві схеми-вектори, що відображають принципові зміни в нормативно-символічній сфері політики [5, с. 20].
В епоху Модерн діяв такий алгоритм формування нормативно-символічних продуктів (ідеологій): групова ідентифікація (джерело виробництва інтелектуальних продуктів) → груповий інтерес (об'єкт символічного відображення) → ідеологія (ідеальна матриця, що змістовно представляє раціонально арґументовану систему групових політичний цілей) → ідеологічна боротьба (умова формування базових цінностей і метакодів, що забезпечують стабільність і інтеграцію суспільства) → ідеологи (центральна страта виробництва ідеальної сфери політики) → партії (головний елемент відповідної системи представництва) → відношення панівних еліт і громадянського суспільства (основних контрагентів публічної політики) → політична демократія (інституціональна сфера організації нормативно-символічної сфери і політичного дискурсу).
Для епохи Постмодерну відбулася така трансформація базових компонентів сфери політики та нормативно-символічної сфери: індивідуально-культурна ідентифікація масового суспільства (акцент на індивідові в гомогенному суспільстві) → інформаційний привід (об’єктивний або ж не об’єктивний якщо це політична дезінформація) → політична рекламістика (побудована на емоційно-чуттєвих і культурних вимірюваннях позиції, сконцентрованих в іміджі) → політична режисура (як форма свідомого забезпечення політичної стабільності та суспільної інтеграції) → політичні технології → технотелемедіуми (електронні ЗМІ) → відношення дейтократії (осіб, що контролюють обмін інформацією) з масовим суспільством → постдемократія (інфократія).
Отже, інформаційне суспільство, яке само собою не несе радикальних змін, спричинилося до вагомих, можна навіть сказати глобальних наслідків у нормативно-символічній сфері політики. Науковці дотримуються різних поглядів щодо майбутнього політичих ідеологій (теорія кінця ідеологій, теорія циклічного розвитку ідеологій). Хай там що, але одне безсумнівне: відбувається процес витіснення ідеології на політичну переферію, що свідчить про згасання її функції формування нормативно-символічної сфери.
_________________________
1. Дюркгейм Эмиль. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.: Наука, 1990. – 575 с.
2. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т. 1. Кн. 1. Процесс производства капитала. – М.: Политиздат, 1983. – VI, 905 с.
3. Мартьянов В. С. Постмодерн – реванш «проклятой стороны модерна» // Полис. – 2005. - № 2. – С. 147–157.
4. Мей К. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд / Пер. з англійської. – К.: «К.І.С.», 2004. – ХІVс., 220 с.
5. Соловьев А. И. Политическая идеология: логика исторической эволюции // Полис. – 2001. – № 2. – С. 5–23.
6. Современные тенденции развития символического пространства политики и концепт идеологии. Материалы дискуссии // Полис. – 2004. – № 4 – С. 28–51.
7. Тоффлер Е. Третя хвиля / З англ. пер. А. Євса. – К.: Вид. дім. «Всесвіт», 2000. – 480 с.
8. Maldonado C. E. Human Right, Solidarity and Subsidarity: essays toward a social ontology. – Washington, D.C.: Council for Research in Values and Philosophy, 1997. – 110 p.
POLITICAL IDEOLOGIES IN THE CONDITIONS OF INFORMATIONAL SOCIETY: THE MODERN STATE AND THE PERSPECTIVES OF DEVELOPMENT
Larysa Chetverikova
The modern states of the political ideologies and their role in the life of the society have been studied in this article. The following criteria have been analyzed: 1) some of the main stages of the society development (modern and Post-modern periods); 2) the evolution of the interpretation the essence of ideology as a concept from more or less complete and ordered system of ideas and convictions to methods of using the simeological forms in the terms of domination relations.
Key words: political ideologies, society, and information society.