ФОРМУВАННЯ АНТИІММІГРАЦІЙНИХ НАСТРОЇВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У НІДЕРЛАНДАХ
Оксана Глод
Розглянуто роль антиімміграційних настроїв, як однієї з причин приходу до влади правих партій.
Ключові слова: праві та ультраправі партії, антиімміграційні партії, іммігрант, алохтон, інтеграція.
Основним механізмом для одержання та здійснення державної влади є політичні вибори - правова форма завоювання й оновлення представницьких інститутів влади, ключовий інститут легітимації політичної системи й політичного режиму [1]. Регулярні вибори дають змогу партіям конкурувати та представляти виборцям альтернативні напрями державної політики та державного управління. У такий спосіб громадяни роблять урядовців підзвітними, тому що вони мають періодичне право та можливість не голосувати за них [2].
Від 80-х років минулого століття праві та ультраправі партії почали брати активну участь у місцевих, і в загальнонаціональних виборах у країнах Західної Європи. Однак справжній успіх до них прийшов 2002 року, коли в багатьох європейських країнах (Нідерланди, Бельгія, Австрія) вони не тільки одержали значний відсоток голосів, а й змогли впливати на формування уряду, його внутрішню та зовнішню політику. А у Франції лідер Національного Фронту Жан-Марі Ле Пен вийшов у другий тур президентських виборів.
Успіх правих та крайніх правих партій значною мірою можна віднести до помилок “традиційних” урядів – невтішні економіко-соціальні показники, досить високий рівень безробіття, зниження темпів зростання промисловості. Це призвело до того, що частина потенційних виборців розчарувались у колись популярній концепції “держави загального благоденства”, а відтак і в тих політичних силах, які її реалізовували.
Під час парламентських виборів ультраправі партії вважали аутсайдерами і їхніми вимогами зазвичай нехтували. Однак згодом вимоги щодо скорочення іммігрантів, боротьба зі злочинністю, економічні можливості в поєднання з більшим захистом від ризиків і міжнародної конкуренції набували дедалі виразнішого соціального звучання та одержували щораз більшу підтримку населення.
Проникнення ринкових відносин в усі сфери життя, соціальна ізоляція окремих категорій населення об’єктивно спричинили соціальну дезінтеграцію. І хоча сучасні прихильники ультраправих ідей адаптовані до змін у суспільстві не гірше решти населення, у них загострене відчуття “соціальної дезінтеграції” виникає через втрату традиційних зв'язків між групами, общинами, відірваності політичних еліт від суспільства.
Вагомим чинниками зростання популярності правих та ультраправих партій в Європі є так звана “етнічна конкуренція”. Іммігранти – це передусім конкуренти на ринку праці, дешевого житла і посилення податкового тягаря на корінних мешканців країни. У Франції така тенденція набула підтвердження на національному рівні, а у Амстердамі (Королівство Нідерланди) спостерігається кореляція між присутністю іммігрантів та підтримкою партій правого спектра. Згідно з даними досліджень, ультраправі партії є привабливішими для нижчих верств населення та для чоловіків [3].
У Франції Національний фронт одержав перші вагомі результати 1995 року, коли його підтримка на президентських виборах становила 30 %. У 90-роках, ультраправі партії в Нідерландах, Бельгії приваблювали і представників середнього класу. Отже, не лише завищені стандарти життя, невиконання виборчих обіцянок, постійні корупційні скандали вплинули на падіння рейтингу “традиційних” партій, а й замовчування проблеми імміграції та соціальних наслідків, які вона спричинила. Виборці всіх радикальних партій у Західній Європі схильні вважати проблему імміграції значущою ніж інші проблем. Як свідчать дослідження, в основній своїй масі іммігранти досить погано інтегруються в європейське суспільство. Через те, гасло обмеження кількості іммігрантів стало ключовим в програмах ультраправих партій Західної Європи, що й дало підстави деяким авторам називати їх “антиіммігрантськими партіями”.
Яскравим прикладом впливу ультраправих партій на трансформацію партійної системи є Королівство Нідерланди.
Першою вагомою перемогою ультраправих партій були вибори в Амстердамі 1994 року. Саме тоді почали використовувати гасла “Голландія для голландців”, “наш народ найперший”.
Страх чи ненависть корінного населення країни до іноземців, боязнь втратити робоче місце і власну культурну спадщину, стати жертвою злочину, який скоїв алохтон [1] - відображено і законодавчо оформлено. У 1998 році було прийнято Закону “Про імміграцію”, а 2000 року – Закон „Про іноземців” та Пояснювальна записка Міністерства юстиції і Міністерства внутрішніх справ до закону “Про іноземців та закону “Про імміграцію.
Що ж до зміни в партійному представництві в Парламенті Нідерландів то, 2002 року, внаслідок позачергових виборів було сформовано коаліцію, що склалася з традиційно опозиційних партій – християнських демократів, ліберальної Народної партії за свободу і демократію, і з нової політичної сили – радикальної правої партії – “Списку Піма Фортайна” (LPF).
Успіх LPF був настільки несподіваним, наскільки і прогнозованим. Варто лише зазначити, що за демографічними прогнозами 2010 року більшість населення в чотирьох найбільших містах країни (Амстердамі, Роттердамі, Утрехті та Гаазі) становитимуть некорінні мешканці країни, в переважній більшості мусульмани. [4] А загальна кількість іммігрантів становитиме близько 10 % усього населення держави.
Якщо ж мати на увазі, що рівень безробіття серед іммігрантів з азійських та африканських країн значно вищий, ніж серед корінного населення, що посилює фінансовий тягар на платників податків - стає зрозумілим чому партія Фортайна одержала таку значну підтримку.
Утім, як не дивно, LPF одержала вагомий відсоток голосів і серед іммігрантів. Головна причина такої, на перший погляд, дивної ситуації в тім, що Пім Фортайн виступав за те, щоб вигнати з країни нелегальних іммігрантів. Тобто він знову зіграв на конкуренції на ринку праці, адже нелегали досить потужні конкуренти легальним іммігрантам, оскільки не вимагають значної оплати праці, соціального страхування, дотримання роботодавцями законів. [5]
Ідеологія LPF грунтується на поєднанні економічного лібералізму з вимогами більш демократичного й відкритого державнового устрою. Націоналізм поєднувався з преференціями для малих комун, шкіл, лікарень. Аналіз соціальних проблем достатньо абстрактний. Водночас, демагогія Фортайна була досить підступною. У його програмі говорилося про реальні проблеми простих людей — захист ліберального способу життя від релігійної ортодоксальності або, наприклад, захист фемінізму і економічної свободи, про потребу вжити заходів безпеки, спрямованих проти тероризму. Але за цим ховалося його прагнення представити свою ксенофобію як патріотизм і своє неприйняття іммігрантів не тому, що в них чорна чи темна шкіра, а тому що вони культурно відсталі.
Ідеї LPF поступово перейняли перспективніші політики і партії, які зазвичай уникають різких висловлювань. Лідер християнських демократів Ян Петер Белькененде, який очолив уряд 2002 року, прийняв особливо жорсткі в Європейському Союзі закони про біженців. Наслідком такої політики стало вигнання понад 26 тисяч іноземців з Нідерландів, а для тих хто очікує рішення - побудовано спеціальні депортаційні центри. Розпочалася боротьба з “ісламським фашизмом”. Вбивство режисера Тео Ван Гога членом терористичної групи “Хофсад” спричинило хвилю антиісламських протестів в країні, яка вважалась найбільш ліберальною до мігрантів.
Після виборів 2003 року було розроблено нову програму об’єднання країни “Єдине суспільство”. Основою нової концепції розвитку Нідерландів стали домовленості партій, що утворили коаліцію – Християнсько-демократичний союз, Демократи’66 і Партія праці. Основними вимогами програми було:
1. вивчення, голландської мови усіма іммігрантами та вільне володіння нею;
2. дотримання традиційного устрою життя Нідерландів, рівність чоловіка і жінки, фізична недоторканність особи, особливо у шлюбі;
3. можливість зберігання релігійної ідентичності, відповідальність за вчинені дії;
4. виконання програми інтеграції в суспільство.
Попри всі старання голландської сторони, стосунки між корінним населенням і алохтонами загострюються. У Нідерландах все частіше почали говорити про “фобію малої країни”[2]. Антиімміграційні настрої грунтуються на тому, що дуже велика кількість людей живе на доволі малій території, можливе затоплення деяких регіонів і, як наслідок - багато голландців сприймають іммігрантів як основну причину перенаселення країни. Багато дослідників говорять про те, що меж толерантності досягнуто, про недостатнє бажання іммігрантів асимілюватися і приймати традиційний спосіб життя нової батьківщини. І хоча політики стараються не загострювати цього питання, проблема набуває щораз більших обертів.
22 листопада 2006 року відбулися нові позачергові вибори до Другої Палати Парламенту. Криза розпочалася з двох скандалів в які були втягнуті партії правлячої коаліції. Перший стосувався заборони носити чадри (хоча тоді її одягали близько 100 жінок на всю країну). Багато мусульманських організацій потлумачили це як релігійну дискримінацію і обмеження громадянських свобод.
Другий скандал стосувався визнання геноциду вірменського народу в Туреччині 1915 року. Дві партії (ХДА і лейбористи) викреслили зі своїх виборчих списків кандидатів турецької національності.
Однак неофіційною і водночас правдивою причиною розпаду коаліції став конфлікт між міністром імміграції та інтеграції Рітою Фердонк (член Народної партії за свободу та демократію) та депутатом парламенту, сомалійкою з походження, Айян Хірси Алі.
Виявивши неправдиві відомості в анкеті для одержання статусу біженця Ріта Фердонк позбавила депутата стасусу біженця, анулювавши паспорт громадянки Нідерландів.
Події навколо Айян Хірсі Алі спричинили надзвичайний резонанс в суспільстві, оскільки вона була представником ідеальної імміграції – оволоділа мовою, сприйняла традиції нової батьківщини, повністю адаптувалась. Як стверджує Уве ван Лефен, суспільство не підтримало Ріти Фердонк, оскільки вважало, що треба боротися з іммігрантами, які відмовляються виконувати вимоги програми інтеграції. До того ж, міністр імміграції та інтеграції прагнула отримати посаду Прем’єр-міністра і цей скандал повинен був додати їй додаткових балів [6].
Як наслідок, ліберальна партія Демократи’66 стали домагатися відставки міністра, а якщо їхня вимога не буде виконана, то вони вийдуть із коаліції. Попри старання залагодити скандал (повернення громадянства Айян Хірсі Алі) і налагодити контакти з Демократами’66, після відмови Ріти Фердонк піти у відставку, нові позачергові вибори були призначені на 22 листопада 2006 року.
Однак і цього разу перемогу здобула партія правого спрямування – Християнсько-демократичний альянс, потрапила до парламенту також своєрідна наступниця „Списку Піма Фортайна” – „Партія свободи”.
Незважаючи на те, що питання алохтонів не стояло на першому місці, формування четвертого уряду Белкененде не обійшлося без скандалів. Було виявлено, що два представники коаліції Ахмед Абуталеб (Марокко) і Небахат Албайрак (Туреччина) зберегли громадянство своїх батьківщин. Прозвучали вимоги про заборону подвійного громадянства, як мінімум для осіб, що займають державні посади. Однак Ян-Петер Белкененде відмовився відправити у відставку Абуталеба та Албайрака, оскільки вони є активними поборниками ідеї інтергації мігрантів. [7]
Отже, від 1994 року на муніципальному рівні, а від 2002 року на загальнонаціональному, політичні партії ультраправого крила набували стабільно високої кількості голосів. Основними чинниками цього є не тільки бажання до змін в економіко-соціальній сфері, а й постійне зростання кількості іммігрантів мусульманського віровизнання. Послаблення традиційного способу життя, зменшення впливу християнської церкви, небажання новоприбулих інтегруватися в суспільство нової батьківщини, постійний ріст кримінальних злочинів в даному середовищі змушує корінне населення віддавати свої голоси правим, інколи достатньо популістським з расистським нахилом, партіям.
__________________________________
1. Шаповал В. Вибори як форма безпосередньої демократії. – Юриспондеція on-line. http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=12&d=496
2. Романюк А., Шведа Ю., Партії та електоральна поведінка. www.franko.lviv.ua/faculty/Shveda_Romanyuk/Vyhidni_Dani.pdf
3. Мейндерт Феннема. Правые популистские партии.- Прогнрзис. http://journal.prognosis.ru/a/2006/05/10/81.html
4. Бенедиктов К. Призрак бродит по Европе, призрак национализма. – Демоскоп-Weekly. http://demoskope.ru.weekly/2005/0207/gazeta03.php
5. Кокшаров А. – Нескучные голландские выборы. Эксперт online 2.0 http://www.expert.ru/printissues/expert/2006/45/neskuhnye_golndskie_vybory/
6. Європейський вибір:огляд травневих виборів 2002 року. – Політичний календар 05/2002. http://www.toenko.kiev.ua/cgi/redir.cgi?url=pc05-2002-16.html
7. Кокшаров А. – Министры-иностранцы. Эксперт online 2.0. http://www.expert.ru/articles/2007/02/27/dvojnie_grazhdanstvo/
FORMATION OF ANTI-IMMIGRATION ATTITUDES AND THEIR INFLUENCE ON POLITICAL PARTIES IN THE NETHERLANDS
Oksana Hlod
The role of anti-immigration attitudes is considered as one of the right parties coming to power.
Key words: right, right extremist parties, immigrant, allochtoon, and integration.