ОСОБЛИВОСТІ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ
Розглянуто стан розвитку сучасних неурядових організацій в монархіях та республіках Близького Сходу на прикладі АР Єгипет, Ліванської Республіки, Королівства Саудівська Аравія. Проаналізовано історичні, політичні та економічні передумови сучасного рівня існування громадянського суспільства в регіоні та його перспективи.
Ключові слова: неурядова організація, Близький Схід, громадянське суспільство.
Зовнішньополітичний курс нашої держави вимагає вчасної і адекватної реакції на виклики, що надходять ззовні та перебувають у постійній динаміці в міжнародній системі. Багатовекторність, розбіжності в деклараціях і діях носіїв влади, вибір між ЄС та ЄЕП залишає поза увагою інші регіональні системи, які є для України не менш важливими в її політичній та економічній перспективній діяльності. Таким, наприклад, є Близький Схід. Чималу роль у ситуації, що склалася, відіграє недостатність інформації та вивченості цього регіону, що зумовлено багатьма чинниками, такими як малодоступність аналітичної та навчальної літератури про держави Близького Сходу, закритість більшості політичних систем цих держав і небажання носіїв влади подавати правдиву інформацію про тамтешній політичний процес, мала кількість спеціалістів, що вивчають регіон (не лише в Україні, але й на Заході), стереотипність, реальна небезпека для проведення польових досліджень, цензура та інше. Це, звичайно, сповільнює розвиток порівняльної політології. Утім, деякі наукові доробки про Близькосхідний регіон можна скласти завдяки міжнародній співпраці дослідників, об’єднаних в Асоціацію Близькосхідних Досліджень, секретаріат якої розташовується в Університеті Арізони (США). Значним поступом у міжнародній кооперації могли б стати горизонтальні зв’язки між науковцями, журналістами, представниками громадськості, активістами неурядових організацій. Наше дослідження має на меті проаналізувати сьогоднішній стан НУО в регіоні у державах з різними формами державного правління (монархії та республіки). Останні дослідники-орієнталісти також диференціюють: відтак, республіки Близького Сходу Клемент М. Генрі (професор Університету Техасу в Остіні) та Роберт Спрінгборг (професор, директор Американського дослідницького центру в Єгипті) поділяють на демократичні – серед них Ліван, Туреччина, Ізраїль та Іран (оскільки тут відбуваються періодичні і відносно прозорі вибори) та преторіанські (“bully” і “bunker” states, що дослівно можна перекласти як „держава, що залякує” та “бункерна держава”, тобто керівництво якою здійснюється з воєнного бункера), до яких відносять Єгипет, Туніс, Лівію, Алжир, Сирію, Ємен та інші [4, с. 20]. Хоча між ними і є відміності, головна з яких полягає у відкритому домінуванні мілітарних груп у політиці в „бункерних” країнах, але економічний, політичний та ментальний стан перебуває на схожому рівні розвитку, отож для докладнішої характеристики НУО цього типу республік ми обираємо Арабську Республіку Єгипет. Цей вибір також пояснюється цікавими законодавчими ініціативами щодо діяльності НУО, що є в Єгипті. Група демократичних країн представлена чотирма державами, проте арабською з них є лише Ліван. НУО саме в Лівані ми і розглянемо. Наш вибір зумовлений правилом порівняння подібних країн у компаративістиці, оскільки досвід саме арабської країни у розвитку громадянського суспільства може бути особливо корисним для інших арабських держав регіону Північної Африки та Близького Сходу, яких є майже 30 (окрім Ізраїлю, Туреччини, Ірану, Пакистану). Особливу увагу серед монархій зосереджуємо на Королівстві Саудівська Аравія. І хоча НУО там офіційно нема, на відміну від „бідніших” конституційних монархій, таких як Марокко чи Йорданія, саме повний абсолютизм і потребує нововведень у розвиткові громадянського суспільства. Тут ми також розкриємо економічні й ментальні підвалини, що гальмують появу НУО в Саудівській Аравії. Отже, розгляньмо широкі умови, в яких працюють неурядові організації на Близькому Сході:
ПРЕТОРІАНСЬКІ РЕСПУБЛІКИ
Вони наділені елементами громадянського суспільства, носії влади володіють легітимністю і значною підтримкою населення ( М. Каддафі, Х. Мубарак, З.А. бен Алі). Неурядові організації офіційно дозволені, проте, здебільшого, працюють на підприємствах і діють як профспілки. Їхню діяльність жорстко контролюють міністерства, силові відомства та таємні спецслужби. Офіціним поясненням такого ставлення до НУО є поширення терористичних організацій, які можуть працювати під прикриттям НУО і збагачувати свою членську базу. Саме тому уряд вважає за потрібне відстежувати напрями діяльності організацій та асоціацій. Найменше підозр викликають екологічні та дитячі об’єднання. Дещо в гіршому становищі знаходяться жіночі НУО. Повністю контрольованими стають професійні організації у складі урбанізованої інтелігенцї, що лобіюють політичні зміни. Слід зауважити, що уряди преторіанських республік працюють справді в нелегких умовах зростання тероризму, який виявляється в численних ісламських політичних рухах („Брати – мусульмани”, „Джамаа-аль-Ісламія” тощо). Крім цього, саме ісламські рухи значно швидше поширюються, аніж зростає кількість НУО і їхні активісти. Це пояснюється ментальними умовами домінування трайбалізму і клановості, незвичністю для арабських суспільств такого явища як волонтерство, майже повною відсутністю кваліфікованого менеджменту громадського сектору, економічними передумовами ( „чорний ринок”, змішана приватно-державна економіка). Утім бізнес, як „серце” громадянського суспільства і його фінансова основа, не може розвинутись достатньою мірою, щоб пропагувати свій інтерес через НУО; а фінансові донорські потоки з-за кордону або заборонені офіційно, або жорстко відстежувані). К. Генрі та Р. Спрінгборг переконані, що „...потенційно „бункерні” країни перебувають у стані війни із суспільствами, якими управляють, проте...переговори між ними будуть потрібні, щоб ефективно відповідати загрозам глобалізації. Баланс зрівняється, якщо в управління державою пустити нову соціальну силу” [4, с.161]. Узагальнивши міркування авторів щодо преторіанських республік, можемо виснувати: спільною для всіх преторіанських республік є відображення фундаментального дефекту державно-громадських відносин: в “bully” країнах держава надто автономна від громадянського суспільства, а в „бункерних” стає заручником однієї політичної сили, здебільшого, радикально-фундаменталістської.
ДЕМОКРАТІЇ
Держави Близького Сходу охоплюють і демократичні країни, що характеризуються регулярними і прозорими виборами, співпрацею і партнерством з країнами Заходу, конкурентною політичною та економічною боротьбою, відносно розвинутим громадянським суспільством. Внаслідок проживання численних нацменшин і різного за релігійними переконаннями населення, у жодній з демократичних країн Близького Сходу ніяка партія не може здобути абсолютної більшості парламентських мандатів, а тому характерними для Лівану, Туреччини, Ізраїлю, Ірану (як ісламської демократії) є формування так-званих „широких” коаліцій, і не завжди шляхом прозорого об’єднання фракцій. Тут є і фінансове заохочення парламентарів та політичних і громадських сил, які вони представляють. Фінансова основа громадських організацій в демократіях значно стабільніша, ніж у преторіанських республіках. Дозволене донорське закордонне фінансування НУО. Хоча близькосхідні демократичні економіки не працюють за англо-американською економічною системою децентралізованої приватної власності, а являють собою поєднання французького централізованого урядового контролю та німецької приватної олігополії, середній і великий місцевий бізнес перебувають на достатньому рівні, щоб фінансувати НУО, хоча б незначною допомогою (докладніше – в аналізі ліванських НУО). У демократіях Близького Сходу розвиваються організації з підтримки прав людини, жіночі організації, а також – благодійні. Окрім політичних, історичних, економічних ми виокремлюємо й іншу причину нешвидкого, але стабільного розвитку НУО – національно-релігійні. Як вже зазначалось вище, лише Ліван є арабською країною, проте 47 % його населення – християни та інші численні немусульманські групи. Отже, клановість, понування марабутизму (як обожнення лідера клану внаслідок його особливих заслуг або приналежності до родини Пророка Мухамеда далекому поколінні) достатньо чужі для демократичних держав. Відтак вони є більш готові, ніж преторіанські республіки, до горизонтального співпраці між НУО всередині своїх держав і закордонними партнерами.
МОНАРХІЇ
Відразу зауважмо, що монархії Близького Сходу поділяють на конституційні та абсолютні. Рівень розвитку громадянського суспільства у них різний. Звичайно, важливу роль тут відіграють і георгафічно-природні переваги деяких монархій, наділених нафтовими запасами, а відтак, - здатністю впливати не лише на місцеве населення чи свій регіон, а й на глобальну політику і міжнародну систему взагалі. Саме тому окремі монархії не поспішають уподібнюватись сусіднім демократіям чи, хоча б, преторіанським республікам. Тут має місце також клановість, марабутизм, радикальні ісламські рухи, ортодоксальне мусульманське правління, зростання ваги Мечеті і держави. На нашу думку, палац сприяє розвиткові середнього бізнесу. І що незаможніша монархія, то активніше вона компенсовує нестачу матеріальних благ політичними свободами. Громадянське суспільство Марокко більш артикульоване, ніж навіть у преторіанських сусідів, і краще поглинає ісламські організації. Натомість абсолютна монархія Саудівська Аравія переважно має справу із сільським населенням, рівень освіти яких недостатній для власної підтримки своїх прав і свобод. Матеріальні блага, які щедро роздає палац, підтримують мовчання народу. Однак, такий стан речей не буде утримуватись завжди, адже населення країни за зостанні 20 років збільшилось майже в 5 разів (здебільшого трудовими мігрантами та швидкими темпами природнього приросту), а нафтові запаси – не вічні. Королівська Аравія повинна забезпечити альтернативні шляхи зростання економічних показників, а разом з ними - наближати країну до світових стандартів демократичності, розвиваючи й неурядовий сектор.
Проаналізувавши стан розвитку НУО в преторіанських республіках, демократіях та монархіях Близького Сходу, зупинимось детальніше на представниках кожної групи даних країн відповідно: АР Єгипет, Ліван, Саудівська Аравія, розглянувши також і деякі історичні передумови, що зумовлюють політичний процес цих країн, а разом і з ним – розвиток неурядових організацій.
АРАБСЬКА РЕСПУБЛІКА ЄГИПЕТ
Кінець 50-х років у Єгипті позначився партизанською боротьбою радикальної організації „Брати-мусульмани” проти англійських військ у зоні Суецького каналу. Тоді у складі Єгипту та Сирії було утворено Об’єднану Арабську Республіку (1958) як перший крок на шляху до загальної арабської єдності. Проте, ідея панарабізму не взяла верху над панісламізмом, чого так прагнули світські уряди преторіанських республік. Внаслідок Йом Кіпур та Кемп-девідського процесу відбувалось почергове налагодження міжнародної співпраці Єгипту і з СРСР, і з США. Кінець 70-х - початок 80-х позначив фактичну ізоляцію Єгипту у регіоні, що підтримував Фронт стійкості і протидії у складі керівників Лівії, Сирії, ОВП, НДРЄ [1, с. 427 - 441]. Прихід до влади 1981 р. Х. Мубарака на посаді Президента, (яку він обіймає і сьогодні), означав курс на врегулювання багатовекторних відносин, зближення із західними партнерами, поліпшення фінансового стану єгипетського населення, побудову ролі Єгипту як регіонального посередника у врегулюванні близькосхідного конфлікту. Звичайно, політична система країни закрита і незбалансована, інститут президенства має значну зверхність над парламенським правлінням і демократичність 5-ї каденції президента Мубарака викликає чимало дискусій. Проте, в умовах, перелічених вище, а також зростання чисельності населення, безробіття, релігійних відмінностей (10% населення Єгипту, що становить майже 8 млн. осіб – християни) та інших нагальних труднощів, розвиток громадянського суспільства не належить до перших пріоритетів уряду. Це підтверджує Закон АР Єгипет 153/1999, прийнятий у травні 1999 року „Про асоціації”, що спровокував хвилю суперечностей всередині держави та за кордоном. Відповідно до цього Закону, всі НУО повинні були реєструватись у Міністерстві соціальних справ, що фактично означало повне підпорядкування громадського сектору урядові. Попередньо НУО діяли як профспілки і реєструвались на власних підприємствах відповідно до Закону 32/ 1964 [7, с. 130 - 133]. Такий підхід також не сприяв процвітанню громадянського суспільства, проте колективи могли діяти більш-менш вільно хоча б у межах своєї установи. Внаслідок незадоволення у суспільстві, втручання міжнародних організацій і гучного судового процесу над генеральним сектетарем НУО „Єгипетська організація з прав людини” (ЄОПЛ), якого звинуватили в одержанні іноземних донорських коштів, Закон 153/1999 був визнаний неконституційним і втратив свою юридичну силу в червні 2000 р., проіснувавши лише 13 місяців. Як результат, сучасний стан розвитку НУО в Єгипті потребує поліпшення, оскільки сьогодні існує низка і політичних, і економічних, а також ментальних причин, що затримують зростання громадянського сіспільства. Ми виділяємо наступні: відсутність навичок мирного врегулювання конфліктів і відстоювання своїх політичних прав у населення; підпорядкованість НУО державі та урядовий контроль за їхньою діяльністю і фінансуванням; поширення ісламістських рухів, які легше здобувають прихильників і володіють власністю релігійної територіальної громади; повільний розвиток малого і середнього бізнесу; кадрова проблема у громадському секторі інше. Справа ЄОПЛ породила страх в населення щодо вступу в НУО. Сьогодні вільно фукціонують дитячі, екологічні об’єднання, НУО з питань здоров’я. На думку Н. Пратта, „...незагрозлива зовнішність організації може означати, що міністерська бюрократія залишить її у спокої. Проте, якщо одного разу підозри щодо її дільності таки постануть, влада застосує важелі для обмежень активності” [7, с. 130].
ЛІВАНСЬКА РЕСПУБЛІКА
Ця держава є прикладом консоціальної демократії, де державні посади розподілено відповідно до поділів на релігійній основі (між християнами, мусульманами всіх напрямів та ін.) [2, 356-361]. Проте, її становлення пройшло кілька тяжких для ліванського народу етапів – громадянську війну 1975 - 1990 років, періодичні агресії Ізраїлю (остання – влітку 2006 р.), Сирійське втручання у внутрішньодержавний конфлікт (Сирія і досі утримує в Лівані свій військовий контингент), поширення послідовників шиїтської партії „Хезболла”, лави якої поповнились останнім часом навіть нешиїтами, як результат протидії нападу Ізраїля. Однак навіть такий стан речей не зміг побороти розвитку громадянського суспільства у Лівані. Згідно з проведеними дослідженнями К. Карама [6, с. 311 - 318], сучасні ліванські НУО проводять багатопрофільну діяльність і їхні цілі охоплюють найширший спектр – від пропагування загальнолюдських цінностей, таких як права людини, демократичні цінності, захист довкілля, права жінок та дітей, свобода преси, благодійництво тощо до лобіювання достатньо вузьких інтересів студенства конкретного ВНЗ чи прошарку населення. НУО Лівану наділені широкою базою волонтерів, кадрів, активно обмінюються ноу-хау із закордонними партнерами, одержують іноземні донорські гранти. Сьогодні в Лівані зареєстровано майже 450 НУО, 150 з яких – енвайроментальні. К. Карам поділяє ліванські НУО на горизонтальні та вертикальні. Останні працюють переважно у напрямі пропагування політико-демократичних цінностей і мають розгорнуту структуру. Горизонтальні організації зайняті соціальною сферою, більш сегментовані та хаотичні. Проте вони мають більші донорські надходження та проводять свою діяльність ефективніше. НУО користуються підтримкою в молоді. Особи, яким понад 40 років, достатньо критично налаштовані до громадських організацій, вважають їх „блідим відгоміном колишньої слави”, коли молоді люди воювали із зброєю в руках в партизанських лавах. Успішний розвиток НУО в Лівані ми пояснюємо консоціальним демократичним режимом та тривалим воєнним протистоянням, що дало чітке усвідомлення населенню потреби мирного врегулювання існуючих конфліктів. Звернімо увагу, що НУО мають здатність у мирний час розширювати свою членську базу оплачуваним секретаріатом та волонтерами, у той час як військові атаки змушують людей схилятись до підтримки радикальних угруповань, головним з яких є Хезболла, і доказом цього стали нещодавні трагічні події внаслідок атаки Ізраїлю на Ліван.
КОРОЛІВСТВО САУДІВСЬКА АРАВІЯ
Як стверджують К.Генрі та Р. Спрінборг: „...Причиною, з якої громадянське суспільство не постало в КСА, не зважаючи на її капітали є те, що матеріальна база здебільшого перебуває під прямим чи непрямим впливом правлячої династії Саудів чи їхніх союзників Наджді [4, с. 93]...Між приватною і публічною власністю фактично нема різниці: що могутній володар дав, те він може і забрати, а „тремтяче” суспільство формально відображає цю картину” [4, с. 169]. Історія сучасної Саудівської Аравії не буде повною без опису успіхів королівської родини, яка сьогодні налічує понад 5000 осіб. Сауди утвердились у 20-х роках минулого століття, спочатку здобувши в Британських колоністів право на володіння святими землями Мекки та Медини. Відкриття та розроблення нафтових родовищ, лояльна зовнішня політика щодо США, панівне становище в ОПЕК укріпили позиції Саудівської Аравії позиції лідера регіону Перської затоки та визначального представника Близького Сходу у міжнародній системі. Панівний напрям Ісламу в КСА – ортодоксальний Ваххабізм, а у 1965 р. тодішній монарх КСА Фейсал виступив з ініціативою створити політичний союз мусульманських країн – Ісламського пакту. Ідея не знайшла належної підтримки в сусідів КСА, проте втілилась у створенні Організації Ісламської Конференції [3, с. 413-416]. Саудівська Аравія на період 1950-70 років стала місцем дислокації „Братів-мусульман”, а зараз активно бореться із шиїтськими радикалами, що розташовуються на півночі країни і користуються фінансовою підтримкою Ірану. За таких умов уряд має офіційне пояснення заборони неурядових організацій, як-от контроль за непоширенням різноманітних об’єднань, що з часом можуть перерости в терористичні. На території КСА розташовані військові бази США, проте остання, зважаючи на провідну роль королівства в експорті нафти та першість в ОПЕК, не застосовує санкцій проти Саудів за недемократичні стандарти державного правління. Саме ваххабітське саудівське суспільство також не прагне членства в НУО – тут належність до певного клану гарантує ширший набір переваг, аніж відстоювання своїх інтересів традиційним на Заході шляхом через громадський сектор. Дім Саудів користується правилом „поділяй і владарюй”, щедро заохочуючи розвиток дрібного підприємництва торговців і фабрикантів, утримуючи водночас головні фінансові потоки у власних руках. Окремі активісти (як правило, представники урбанізованої інтелігенції) вбачають перспективи держави саме в розвиткові громадянського суспільства. Відтак, 104 з них підписали петицію у зверненні до тодішнього принца, а нині короля КСА Абдалли бін Азіза ас Сауда, у якому вимагали заснування справжньої конституційної монархії, загального виборчого права, дозволу утворення і вільної дільності НУО, поваги до прав людини і свободи слова та об’єднань [7, с. 363]. І хоча офіційна відповідь було багатозначна, монарх провів з прохачами особисту аудієнцію, що дало їм сподівання на позитивні зміни у перспективі. Ми вважаємо, що сьогодні релігійні ваххабітські переконання, тридиції трайбалізму і марабутизму, а також фінансовий добробут населення легітимує абсолютизм Саудів.
Проаналізувавши історичні предумови розвитку НУО у трьох державах (Єгипті, Лівані, Саудівській Аравії), що представляють різні форми державного правління та різні політичні режими, робимо такі висновки:
1. Консоціальна демократія Ліванської Республіки сприяє розвиткові НУО, в той час як абсолютизм і тоталітаризм у чистих чи змішаних формах (що панують в КСА та АР Єгипет) його гальмують.
2. Найпрогресивніше на Близькому Сході розвиваються НУО соціального спрямування, які не ставлять за мету політичних змін. В інших державах варто також розпочинати розвиток громадянського суспільства саме з такого напряму діяльності НУО.
3. Мирний час сприяє розвиткові НУО, а воєнні дії, особливо у формі зовнішніх атак, посилюють радикальні рухи.
4. Розвиток малого і середнього бізнесу – запорука перспективи побудови громадянського суспільства в подальшій перспективі, проте на даному етапі сприяє легітимації панівного абсолютиського режиму.
_______________________
1. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті рр.): Підручник / В. А. Маджола, М. М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. – 558 с.
2. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 рр.): Підручник / Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губерський та ін. .– К.: Либідь, 2000. – 624 с.
3. Современные международные отношения: Учебник / Под ред. А. В. Торкунова. – М.: РОССПЕН, 2000. – 584 с.
4. Henry Clement M., Springborg, Robert. Globalization and the Politics of development in the Middle East. – Cambridge, UK: Cambridge University Press, 2005. – 258 p.
5. Fattah Nabil Abdel. Arab NGOs: Advocacy and the Debate on Democracy in the Arab World. // NGOs and Governance in the Arab World/ Ed. by Sarah ben Nefissa. – Cairo, Egypt: The American University in Cairo Press, 2005. – 388 p.
6. Karam Karam. Civil Associations, Social Movements,and Political Participation in Lebanon in 1990s // NGOs and Governance in the Arab World/ Ed. by Sarah ben Nefissa. – Cairo, Egypt: The American University in Cairo Press, 2005. – 388 p.
7. Pratt Nicola. Hegemony and Counter-hegemony in Egypt: Advocacy NGOs, Civil Society, and the State // NGOs and Governance in the Arab World/ Ed. by Sarah ben Nefissa. – Cairo, Egypt: The American University in Cairo Press, 2005. – 388 p.
THE SPECIALTIES OF NON-GOVERNMENTAL ORGANIZATIONS IN THE MIDDLE EAST COUNTRIES
A modern status of NGOs in the monarchies and republics of the Middle East are considered. AR Egypt, Lebanon Republic and Kingdom of Saudi Arabia are taken as examples. The historical, political and economical reasons of contemporary civil society level in the region and its perspectives are analised.
Key words: Non-governmental organization, Middle East, civil society.