УКРАЇНА В СВІТОВИХ МІГРАЦІЙНИХ ПОТОКАХ
Наголошено на недостатньому стратегічному осмисленні ролі міграційної політики в регулюванні міграційних потоків в Україні, виділено низку ключових проблем, пов'язаних з регулюванням імміграційних процесів в Україні, подано рекомендації щодо міграційної політики в Україні.
Ключові слова: міграційна політика, міграційні потоки, іміграційні процеси.
Розвиток глобалізаційних процесів за сценарієм уніполярного світу передбачає формування гомогенного світового ринкового простору, який функціонує за єдиними правилами. Вважали, що людство вийде на новий рівень розвитку і сформується тип «людина-економічна», який буде повністю інтегрований у міжнародний ринок праці. Утім наслідки процесів глобалізації в Україні поки що малопомітні. Незначне долучення до міжнародних господарських структур, низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів, брак значних іноземних інвестицій гальмують входження України у глобальний простір, що формується.
Найпомітнішим наслідком глобалізації в Україні сьогодні є долучення її до світових міграційних процесів. Україна стала країною прийому емігрантів і водночас країною, що зумовлює імміграцію, одним з основних суб'єктів євроазійських міграційних процесів.
Європейські країни зіткнулися з проблемою міграції в контексті розширення ЄС на Схід ще на початку ХХІ ст. Науковий світ Європи одразу відреагував на цю проблему низкою досліджень в яких описано механізми стримування потоків нелегальних емігрантів до країн ЄС. Карл Копп – експерт німецького відділення правозахисної організації PRO ASYL, що займається проблемами втікачів, спробував проаналізувати проблему міграції в різних її аспектах [1]. Таку ж тему досліджень обрали Р. Шпек [2] та Г. Яворська [3], а також А. Дайнеко, Г. Забавський, Ф. Дмитракович [4] тощо.
Вчені, переважно, розглядають міграційні процеси як прогресивне явище, як чинник, що сприяє розвиткові суспільства. Проте останні публікації з теми свідчать і про негативні наслідки цих процесів. Зокрема, Г. Мєднікова [5] звертає увагу на серйозність проблеми міграції для України, а Ю. Ожиївська досліджує причини еміграції в статті «Еміграція – проблема сьогодення» [6], О. Корнійчук – ефективні методи боротьби з нелегальними мігрантами в Україні [7].
Крім того, в Україні (м. Київ) 1995 року була створена благодійна організація Центр досліджень проблем міграції (ЦДПМ). Основна діяльність спрямована на виконання програм і проектів соціальної, правової, гуманітарної допомоги, інформаційного забезпечення мігрантів, біженців, депортованих осіб, шукачів притулку в Україні шляхом винайдення і залучення можливостей державних, громадських і міжнародних організацій зацікавлених у врегулюванні та стабілізації міграційної ситуації в Україні. Тривалий час ця організація видавала часопис «Проблеми міграції».
Мета цієї статті – з’ясувати причини української імміграції та еміграції в Україну, оцінити наслідки сучасних міграційних рухів для України.
Явище міграції зумовлене низкою причин серед яких: трансформації у країнах Центрально-Східної Європи, локальні конфлікти, лояльна імміграційна політика держав, економічні чинники які штовхають людей на пошуки «кращої долі» (вища заробітна плата, розвиток бізнесу), міграція «мізків», пошук політичного притулку, можливість самореалізації особистості тощо.
За деякими оцінками, у сучасному світі кількість мігрантів сягає 150 млн. осіб і щорічний приріст становить 2% [8]. Серед них 15% наших співвітчизників які перебувають в Італії, Португалії, Греції, Польщі Чехії, Росії. Такий відтік працездатного населення становить для України серйозну проблему. Людський капітал (освітній, трудовий, культурний, соціальний) – це головний український ресурс, проте й він швидко вичерпується. За даними Державного комітету статистики України, зовнішня міграція українців за 2001 – 2007 рр. (січень-лютий) сягнула 322 тис. Здебільшого – це високоосвічені та висококваліфіковані фахівці (80% мають повну вищу або базову вищу освіту). Вони працюють переважно в таких галузях, як транспорт, будівництво, торгівля, переробна промисловість. Якщо говорити про вік трудових мігрантів, то це найбільш працездатна частина трудового потенціалу України: 60% мігрантів віком від 20 до 44 років, 70% – чоловіки.
У зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих фахівців втрати України становлять понад мільярд доларів США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів коштує нашій державі близько 10 тис. доларів США, а закордоном ці затрати більші в 10 разів.) Отже, Україна інвестує свій живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу.
Сьогодні процеси глобалізації теоретично мали б призупинити потік мігрантів на основі теорії вирівнювання прибутків громадян планети. Проте, Україна більше експортує робочих рук, аніж товарів. Трудова міграція – глобальне світове явище, вона позначається і на країнах-донорах, і на країнах-реципієнтах. Демографічна ситуація в Україні як у країні-донорі значно гірша, ніж в інших країнах-донорах. По-перше, частка трудових мігрантів з України у відсотковому відношенні до кількості населення – найвища серед інших країн. По-друге, в Україні відбувається сталий процес неухильного зменшення населення через різке скорочення народжуваності та зростання смертності. Тому утворений у нашому суспільстві демографічний вакуум неминуче заповнюють іммігранти з третіх країн зі стабільним природним приростом населення, які є традиційними постачальниками робочої сили у світі. Але вони – носії інших звичаїв і культурних традицій, іншого менталітету, й через засилля іммігрантів можуть відбуватися незворотні процеси в нашій культурі, у світогляді, в усьому суспільному бутті. Це сприяє формуванню соціально неповного суспільства, і може мати незворотній ефект для держави.
За повідомленнями Прес-служби Президента України В. Ющенка у країні накопичуються мігранти з країн Південно-Східної Азії, Близького та Середнього Сходу, Африки, а також громадян країн СНД, які використовують нашу державу для транзиту в країни ЄС. А це переважно некваліфіковані, без освіти, без громадянства, нелегали. Така міграція погіршує криміногенну ситуацію, є причиною інфекційних та епідеміологічних захворювань. Боротьба з нелегалами коштує державі приблизно 130 млн дол. щорічно. За даними Державного комітету статистики України за 2001-2007 роки (січень-лютий), тільки офіційно до України потрапило близько 250 тис. осіб. За неофіційними даними, через територію держави щорічно проходить до 500 тисяч нелегальних мігрантів.
Більша їх частина намагається проникнути в Україну через українсько-російський кордон (понад 80% затриманих) та українсько-білоруський (11%), а виїхати – через українсько-словацький (майже 60%) та українсько-польський (20%) кордони.
Основним напрямком незаконної міграції у західному регіоні є словацька ділянка кордону. Це пов’язано з тим, що в Словаччині – одна із найм’якіших процедур надання статусу біженця. Приблизно 70 – 80% громадян Чечні, Грузії та Вірменії, котрі незаконно перетинають українсько-словацький кордон і відразу просять надати їм статус біженця, дуже швидко його одержують. Словаки ж посилаються на те, що саме в їхній країні процедура надання статусу біженця максимально наближена до європейської і орієнтована на дотримання прав людини [9].
Україна вже 10 років співпрацює з Міжнародною організацією з міграції, а 2002 р. стала її членом. За її допомогою в країні у 2005 р. був розгорнутий проект «Зміцнення потенціалу в сфері управління міграційними процесами», на який Євросоюз виділив 3,8 млн. євро. Він був розрахований на півтора року, за які планувалося створити ефективну систему управління міграційними потоками через Україну. Сьогодні Україна має спільний кордон iз чотирма країнами-членами ЄС (Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією), 80% усього потоку нелегальних мігрантів, які використовують Україну як «трамплін» на шляху до країн Західної Європи, приїжджають із Росії. За неофіційними оцінками уряду, правоохоронним органам вдається затримати лише 10 – 15% усіх незаконних мігрантів, які перетинають територію України.
Трудові іммігранти, збільшення їх кількості може стати загрозою національній безпеці. Це виявляється зокрема у:
· зниженні життєвих стандартів та якості життя країни, яка приймає;
· зростанні безробіття серед населення країни-реципієнта;
· відпливі грошових коштів у країни походження мігрантів;
· посиленні залежності національної економіки від трудових ресурсів інших держав, розмивання національного трудового потенціалу;
· посиленні тиску на державну сферу соціальних послуг та комунальний сектор;
· зменшенні питомої ваги власних громадян у структурі економічно й суспільно-політично активного населення, формування автономних співтовариств зі своїми субкультурою й звичаями;
· посиленні зовнішнього соціокультурного впливу на українське суспільство, що підвищує ризик його фактичної деукраїнізації;
· насиченні нелегальними іммігрантами тіньового сектору економіки (за даними МОМ, частка іммігрантів у чисельності зайнятих в тіньовій економіці України становить 75%);
· поширенні, насамперед – у середовищі нелегальних мігрантів, кримінальних відносин, що може живити ксенофобські настрої серед частини представників титульної нації.
Видається, що єдиний спосіб усунути суперечності між правами мігрантів і безпекою громадян країни в’їзду полягає в тому, щоб:
· вжити заходів щодо регулювання міграційного потоку;
· забезпечити розсіяне розселення мігрантів;
· сприяти засвоєнню мігрантами базових цінностей суспільства країни перебування.
Такі заходи, звичайно, ведуть до нівелювання культурної ідентичності іммігрантів, але водночас мінімізують можливість формування сепаратистських рухів. Це також сприятиме боротьбі з виявами національної нетерпимості, расизмом та зменшенням впливу крайніх націоналістичних партій на суспільство.
Ухвалення суворіших законодавчих актів і правових норм, які регулюють в’їзд та перебування мігрантів, включаючи уніфікацію стандартів візових документів і термінів одержання статусу біженця, посилення контролю за спільними кордонами – це лише окремі заходи щодо подолання проблем імміграції як соціально-економічного явища. Ці інструменти, взаємодіючи з іншими заходами зовнішньої політики, будуть спроможні забезпечити прогнозовану та регульовану міграцію.
Про серйозність проблеми міграції свідчить і той факт, що Парламентська асамблея Європи планує провести міжнародну конференцію з питань міграції в Україні 2008 року.
Отже, лібералізація ринку праці призводить до ще більшої поляризації прибутків жителів розвинутих країн і збідніння країн малорозвинутих, що породжує процес світової міграції, яка є частиною міжнародного ринку праці, що постійно генерує умови для міжнародного перерозподілу працездатного населення.
________________________
1. http://www2.dw-world.de – Німецька Хвиля.
2. Шпек Р. Путь в ЕС одолеет лишь идущий // Зеркало недели. – 2003. – 22 – 28 марта.
3. Яворська Г. Про перспективи «статусу сусідства» у відносинах України з ЄС // Дзеркало тижня. – 2003. – 25 січня.
4. Дайнеко А., Забавский Г., Дмитракович Ф. Расширение Европейского Союза. Экономические и правовые аспекты. – М.: Изд-во деловой и учеб. литературы, 2004. – С. 47.
5. Мєднікова Г. Фактор глобалізації в культурному діалозі цивілізацій в умовах глобалізації // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації: Матер. Другої Всесвіт. конфер. Київ, 23 травня 2003. – К.: МАУП, 2003. – С. 285 – 290.
6. Ожиївська Ю. Еміграція – проблема сьогодення // Львівська газета. – 2005. – 24 березня.
7. Корнійчук О. Україна ефективніше боротиметься з нелегалами // День. –2005. – 10 листопада.
8. На пороге ХХІ века. Доклад о мировом развитии 1999/2000 Всемирного банка. – М.: Весь мир, 2000. – С. 35.
9. Україну окупують нелегали // Поступ. – 2005. – 25 лютого.
The article underlines inappropriate strategic understanding of migration policy role in regulation of migration flows in Ukraine; it also reveals a few main problems connected with regulation of immigration processes in Ukraine and recommendations as to Ukrainian migration policy.
Key words: migration policy, migration flows, immigration processes.