ПРИНЦИПИ СИМВОЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЙСНОСТІ
Галина Ільтьо
Досліджено поняття «політичний символ». З’ясовано принципи символізації політичної дійсності. Встановлено відношення символу та знака у топіко-темпоральній структурі політичного виміру буття людини та суспільства.
Ключові слова: політична дійсність, символ, знак, символізація, принципи символізації.
У науковій літературі досі не представлено остаточного визначення символу як наукової категорії. Зважаючи на потенційні можливості гуманітарного знання, а надто тої його частини, що відповідає за трансляцію філософських за своїм походженням понять у категоріально-понятійну систему політології, не варто сподіватися на швидке розв’язання проблеми. Автори сучасних політологічних досліджень, оминають ділянки предметного поля, що супроводжуються браком об’єктивації досліджуваних явищ. Адже саме такі дослідження ставлять автора перед потребою застосувати якісні методів пізнання, дотримання високого рівня абстракції у міркуваннях та висновках, побудови оригінального концепту, відповідальності за який не можна перекласти на плечі знаних авторитетів.
Об’єкт нашого дослідження – символічно-знакова система політичної дійсності. Предмет – принципи символізації політичної дійсності. Основне завдання, розв’язання якого є умовою вивчення предмета дослідження – з’ясувати суть поняття політичного символу на рівні його принципів.
Аналіз результатів звернення до символу як проблемного поля дає підстави простежити лише деякі внутрішні несуперечливі напрями, вздовж яких розгортається наукове осмислення цієї категорії. Проаналізувавши роботи А. Шюца, У. Джеймса, Е. Кассірера, Дж. Мида, Г. Келлі, П. Бергера та Т. Лукмана, М. Мамардашвілі та А. Пятигорского, В. Бурлачука, Ю. Лотмана тощо, можемо стверджувати, що нема не лише загальноприйнятого визначення категорії символу, універсальність якого дала б змогу транслювати розуміння поняття на предметне поле політичної науки через пряму аналогію, але й брак чіткості та вичерпності у розумінні символу в рамках кожної конкретної наукової школи чи методологічного напряму. Найпослідовніші у визначені символу автори «Соціологічного словника», які наголошують на унікальності та винятковій важливості символу для наукового пізнання та життя людини і суспільства, уточнюючи, що «подібно до поняття «ритуал» поняття «символ» часто визначається настільки широко, що під ним починають розуміти всю людську культуру» [1, с. 286].
Отже, брак універсального визначення категорії у науковому дискурсі не обов’язково свідчить про неуніверсальність самого поняття. Однозначно можна стверджувати про унікальність механізмів символізації окремого виміру дійсності – політики, відмінне та унікальне тлумачення символу у вимірі цієї дійсності та його специфічне змістове наповнення.
Вдамося до безпосереднього дослідження символізації політичної дійсності, щоб з’ясувати та сформулювати цілісний концепт політичного символу.
Механізму встановлення відношення людини до політичної дійсності повинна передувати реалізація механізму артикуляції політичної дійсності, її впорядкування через встановлення виділених самою свідомістю людини логіко-топічних сіток, ключовими позиціями якої є опозиції «Я» / «Інший», «тут-і-тепер» / «там-і-тоді» тощо, і розташування подій та явищ політичної дійсності в цих логіко-топічних структурах. Іншими словами, ідеться про механізм розуміння політичної дійсності, в рамках якого здійснюється специфічне творення смислу через формування певної структури пізнання. Складається парадоксальна ситуація, на яку, щоправда в дещо іншому контексті, звертали увагу М. Мамардашвілі та А. П’ятигорський у спільній роботі «Символ та свідомість. Метафізичні роздуми про свідомість, символіку та мову». Ситуація творення конкретного знання як ситуація розуміння передбачає у стосунку до політичної дійсності заданий набір таких ситуацій, які б залежали від конкретних принципів політичної свідомості людини, навколо та через які вибудовується така ситуація.
«Принцип політичної свідомості» особи – поняття, введене у текст дослідження на позначення певного інтенсифікатора психічної діяльності індивіда, певну безумовну точку чи безумовне, достеменне та замкнене на собі у власній самодостатності, а відтак недосяжне, місце людської свідомості у загальному топіко-темпоральному вимірі символічно-знакової структури політичної дійсності; місце, яке, з одного боку, є маркером актуальної незавершеності людського єства, яке «народжується вдруге» у символічному світі політики, доповнюючи самототожність людини комплексом додаткових означень, що творять політичну ідентичність особи, її політичний «Я-символ» (на противагу до «Я-психічного» або «Я-емпіричного»). З іншого боку, «принцип політичної свідомості» особи забезпечує оформлення культурних смислів та їх функціонування у знаковому полі.
Отже, принципи політики є тією межею, яка ніби зупиняє нескінченний процес семіозису та замикає його на якихось темах-смислах, актуальних для процесу відтворення суто людського в громадянському, з одного боку, та доповненні самосвідомості людини громадянськими означеннями, з іншого.
Закладаючи певний набір ситуацій розуміння політичної дійсності, зумовлених відповідними їм політичними принципами, можемо стверджувати, що механізм функціонування символу є власне механізмом смислоутворення. Такий механізм можливий остільки, оскільки система індивідуальної схематизації чи впорядкування політичної дійсності людською свідомістю можливий лише за умов встановлення чіткого взаємозв’язку з політичними принципами, і ні з чим іншим. Для дотримання «чистоти експерименту» відкидаємо всі чинники та детермінанти, природа яких не є суто політичною, особливості яких були б зумовлені чимось зовнішнім щодо політичної «матерії». Саме тому ми позбавляємо особу – суб’єкта символізації політичної дійсності та рецепції символічно-знакових структур політики якихось унікальних рис, а політичні детермінанти звільняємо від соціального та культурно-історичного аспектів.
Політична дійсність, яку сприймає індивід, здатна функціонувати для реципієнта як реальність лише за умов виконання цим реципієнтом своєрідного акту трансцендування, де сама еволюція політико-дискурсивної знакової системи індивідуальної свідомості зменшує кількість доступних смислів. Виявляючись всередині наших знакових систем, символи переходять (переводять нас) з ситуації «розуміння» – неперервного пошуку власної динамічної позиції в політичному вимірі суспільного життя у ситуацію «знання» про політику (тобто в ситуацію активного автоматичного режиму нашого індивідуального психічного механізму розпізнавання політичних явищ як таких, що належать до визначеної та передуючої ним системи значень та відношень). Цим ми постійно зменшуємо кількість символів у ході політичної комунікації та збільшуємо кількість політичних знаків.
Цим міркуванням, крім іншого, ми констатуємо неможливість для знака політичної комунікації виступати в якості символу. Жоден знак, залучений до формування референціалу політичної дійсності, не в стані замістити те обмежене знакове ціле, яке є цілісною реальністю нашої свідомості, – символ можна сприймати в як комунікативний знак, лише постулюючи у нього властивість мати цілісний референціал, який породжує символічне значення; реально ж символ є комунікативним знаком лише настільки, наскільки ми можемо усю безмежну невизначеність політичної дійсності визначити як цілісність політичної реальності індивідуальної свідомості, тобто визначити як (лише однин!) знак.
Якщо комунікативний знак приречений постійно долати своє інформаційно-фактологічне «природне» значення, де в політичній дійсності: по-перше, будь-які події чи факти буденного рівня можуть зводитись у ранг значимих; по-друге, будь-які елементи, що мають цілком формальний чи процедурно-технологічний характер у рамках інституціоналізованих політичних взаємодій, в ситуації політичної конкуренції, зміни еліти, реструктурування традиційних, у рамках чинної політичної системи, інститутів тощо – можуть набувати додаткового інформаційного навантаження і одержувати особливе значення на актуальному етапі політичного процесу. Тоді як політичний символ, привласнюючи собі як власне означення усю актуальну політичну реальність, відображену в індивідуальній свідомості, не може змінювати свого статусу, не може змінюватись в плані умов і механізмів свого виникнення, зберігаючи свою специфіку саме як завершального смислу (відкриття – думки). Цим значною мірою зумовлена складність логічного, лінгвістичного та психологічного визначення символу, який розуміють без урахування паралелізму явищ комунікативної системи та систем свідомості, знакових ситуацій знання і незнакових ситуацій розуміння.
Отже, уявлення про символ пов’язане з ідеєю певного змісту, який, у свою чергу, є простором чи планом вираження для іншого змісту, зазвичай, культурно більш цінного. Поняття дискурсивного простору очевидним способом протистоїть поняттю «знак» (у філософській традиції), якому в політичному вимірі буття суспільства відповідає «політичний факт», наголошуючи у першому випадку континуальність, а у другому – момент дискретності. Крім цього, введення аспекту «культури», зокрема політичної культури, повертає нас не до індивідуально-особистісного сприйняття політичного символу, але до соціального буття політики загалом.
Політичний символ – це певний фрагмент простору політичного дискурсу, виокремленого у певну цілісність із загального контексту політичної дійсності завдяки системній єдності актуальної конфігурації принципів, закладених у даний політико-дискурсивний фрагмент, що й визначає «місце» політичного символу. Варто наголосити на архаїчності та стабільності, які дозволяють політичному символу виступати згорнутим, замкненим на собі у підставах власного існування, генератором політичної культури певної соціальності, її політичною «пам’яттю». Політичний символ виокремлюється із однорідного семіотичного поля політичної реальності (нагадаймо, що під політичною реальністю ми розуміємо відображення у свідомості політичної дійсності чи дійсності загалом, за умови кодифікації останньої у символічно-знаковій системі політичного виміру), але не функціонує окремо від неї. Це дає змогу політичному символу зберігати самототожне значення. Політичний символ – це цілісна завдяки завершеності у власних рамках, центрованості на самій собі політична реальність, вписана у систему принципів та семіотичних рядів, що творять виокремлений політичним символом фрагмент простору політичного дискурсу. Політичний символ може не входити до якогось синтагматичного ряду, а якщо і входить до нього, то зберігає при цьому смислову та структурну самостійність.
Символ як соціально зумовлений механізм культурної пам’яті певної соціальності є водночас механізмом впорядкування самої культури: «константні набори символів значною мірою беруть на себе функцію механізмів єдності: здійснюючи пам’ять культури про себе вони не дають їй розпастися на ізольовані хронологічні пласти» [2, с. 148]. Так політичний символ є «реальністю» політичної реальності.
________________________
1. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С. Социологический словарь. Пер. с англ. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1997.
2. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история. – М., 1999.
THESES OF CONFERENCE: PRINCIPLES OF SYMBOLIZING OF SYMBOLIZING OF POLITICAL REALITY
Galyna Il't'o
Research of concept is conducted «political symbol». Principles of symbolizing of political reality are found out. The relation of symbol and sign is set in the topical-temporal structure of the political measuring of life of man and society.
Key words: political reality, symbol, sign, symbolizing, and principles of symbolizing.