“КОНЦЕПЦІЯ ЄВРАЗІЙСТВА” ТА ЇЇ СПРИЙНЯТТЯ РОСІЙСЬКОЮ ПОЛІТИЧНОЮ ЕЛІТОЮ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН
Олег Івахів
Досліджено основні аспекти концепції євразійства, проаналізовано їх відображення в російсько-українських відносинах.
Ключові слова: концепція євразійства, геополітика, відносини.
Кінець XX століття увійде в історію глибокими геополітичними змінами, які, хочеться вірити, остаточно визначили належне місце України в Європі та світі.
На думку відомого американського політолога 3. Бжезінського, проголошення незалежності Української держави з-поміж інших країн пострадянського простору є однією з найвідчутніших подій сучасності, важливим політико-філософським явищем: "Поява незалежної української держави не тільки змусила всіх росіян іще раз обдумати природу своєї власної політичної та етнічної тотожності, але й стала істотною геополітичною невдачею для російської держави... Втрата України стала геополітично вирішальною, оскільки це радикально обмежило геостратегічні можливості Росії. Навіть без прибалтійських держав і Польщі Росія, зберігаючи контроль над Україною, могла б намагатися стати упевненим в своїх силах лідером євразійської імперії" [1, с. 92].
Україна в цій ситуації опинилася на роздоріжжі в сенсі політичного і культурного вибору, і тільки від цього залежить її географічна перспектива. Вона може або відразу зробити таласократичний вибір, приєднавшись до атлантичної цивілізації, здійснюючи боротьбу за ринки збуту, культурну експансію зовні й беручи участь у стратегічному поєдинку з атлантичними країнами, або залишитися телурократією (а отже, в фарватері Росії, під впливом суперечливого євразійства) або рухатися у бік таласократичної цивілізації.
Це варто розуміти саме як свідомий вибір українців, котрий повністю залежить тільки від них. У цьому виборі немає ніякого примусу й обов'язковості. Вибір у бік Росії не є неминучим, і вибір у бік таласократичної цивілізації також не є неминучим. Тут варто зауважити, що йдеться не про приєднання України до сильнішого, як це часто люблять повторювати в Росії. Це не вибір на користь сильних країн, це вибір на користь сильних цінностей. Це не вибір проти слабкої Росії, це вибір проти слабких цінностей, які ведуть до етико-правових репресій та фізичного знищення людей внаслідок безперервних громадянських воєн.
Особливістю сучасного наукового дослідження українсько-російських відносин є те, що практично нема чіткої узагальнювальної концепції у погляді на цей процес. Надто ретельно, можна сказати скрупульозно, вивчаються лише окремі елементи і вияви українсько-російських взаємозв'язків, а це, за відсутності цілісного осмислення, аж ніяк не йде на користь справі
Російська політична еліта досі не змирилася зі статусом України як держави, яка за законом „Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. відмежувала свою територію від Росії і встановила з нею державний кордон [13, с. 8]. Не варто також і розраховувати, що російська демократія чи російський лібералізм поширюватимуться на політику російської держави у відносинах з Україною [10; 11]. Політичні сили Росії, цілком очевидно, зацікавлені в посиленні свого впливу на політичний курс України з метою її „реінтеграції". До того ж робиться ставка на місцеві українські політичні еліти, зорієнтовані на Росію та на „російськомовне населення” [3].
Російське суспільство надалі вважає Російську Федерацію врятованим „ядром” Радянського Союзу і шкодує за втраченою імперією. У політичних доктринах московських царів, петербургзських імператорів, комуністичних вождів, сучасних російських президентів можна виявити подібні ознаки, джерелом яких є російська імперська ідея „Москва – третій Рим”, що видозмінюється і трансформується під впливом специфіки історичних умов. У цьому сенсі ідея „Москва – третій Рим”, на думку вітчизняних дослідників [4, с. 2], виконувала і виконує роль національної ідеї Росії, її реанімація передбачає на основі поєднання імперського досвіду інших країн здійснення універсального синтезу та утворення кінченої та цілісної імперської системи, яка дасть змогу Москві перетворитися на столицю світу („третій Рим”). Тому сьогодні російська політична еліта запозичує досвід економічного розвитку США, які використовують фінансові ресурси для поширення впливу не лише на окремі регіони, а й на весь світ, натрапляючи на менший опір ніж при військовій експансії. Російська еліта, використовуючи цей досвід, прагне модернізувати суспільство, а російська національна месіанська ідея синтезує принципи європейського, азійського та американського імперіалізму, і орієнтує владу й суспільство на формування довершеної імперської моделі та утвердження домінування Росії в сучасному світі [12; 5; 7]
У міжвоєнний період представники російської еміграції П.Савицький, Н.Трубєцкой, М.Алексеєв, Г.Флоровский та інші започаткували нову месіанську ідейно-політичну течію –євразійство, яка, використовуючи методологію геополітики, обґрунтовувала домінуючу роль Росії на Євразійському континенті. Вони вказували на тісний ідеологічний взаємозв'язок між російським комунізмом та ідеологією російського самодержавства. Радянський Союз, у цьому контексті, вони розглядали як модель євразійської „ідеальної держави”, „держави правди”, яка протиставлялась „фальшивій, західноєвропейській державі” [15, с. 314].
У Росії впливові політичні сили, які є прихильниками євразійства, вважають факт існування незалежної України як оголошення Російської Федерації геополітичної війни, а тому намагаються позбавити її функціональних ознак суверенітету. На їхню думку, проста інтеграція Москви з Києвом неможлива і не дасть стійкої геополітичної структури. Вони прагнуть долучити Росію до процесу перевлаштування українського простору відповідно до євразійської геополітичної моделі [6]. Російські науковці, за невеликим винятком, не вважають Україну самостійним геополітичним утворенням, а лише „прикордонним регіоном”. Суверенітет України, на їхню думку, „становить велику небезпеку для всієї Євразії” і може легко спровокувати збройний конфлікт, а тому українську територію треба поділити [5, с. 379].
Теперішній стан міжнародних відносин унеможливлює застосування Росією військового насильства проти України після проголошення нею незалежності [8; 9]. Щоб зберегти за собою панівну роль на пострадянському просторі, Російська Федерація щодо України вирішала застосовувати стратегію і тактику втягнення України в євразійський простір за допомогою політики економічної експансії.
Аналізуючи позицію російської еліти щодо існування незалежної України, висловленої в офіційних виданнях та напівофіційних промовах, 3. Бжезінський зробив висновок: „Більша частина сучасної російської політичної еліти вважає Україну неправомірно утвореною державою; не лише незаконним, а й неприроднім державним утворенням. Український націоналізм вважається штучним, таким, що не має ґрунту, і взагалі провінційним збоченням, що відриває Україну від великих російських традицій” [2].
Від кінця 90-х років українсько-російські відносини надалі надто складні, нерівномірні та невизначено-компромісні. Вони й досі є складним і багатогранним процесом, критерії їх оцінювання повинні бути в жодному разі не кон'юнктурними, а такими, що виходять із структур тривалої дії, які незмінно втручаються в суспільне життя і виходять за межі конкретної ситуації.
_________________________
1. Бжезінський 3. Велика шахівниця. – Львів–Івано-Франківськ: "Лілея – НВ", 2000. – 236 с.
2. Бжезінський 3. Україна та Європа // Національна безпека і оборона. – 2000.–№ 7.–С.11–15.
3. Вільсон Е. Росіяни йдуть і йдуть//
Критика. – 2004. – Липень–серпень. –
С. 1–5.
4. Гетьманчук М. Державна незалежність України та особливості її сприйняття сучасною російською політичною думкою.// Матеріали всеукраїнської науково–практичної конференції.–Львів, 2004. – С.1–11
5. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством. –М.: АРКОГЕЯ–центр, 1999. –928 с.
6. Жданова І. Євразійське вторгнення: ідеологія без берегів // Критика. 2001. – № 3. – С.6–9
7. Жизнеспособность России / Под ред. А. Володина, А. Колесса, С. Лунева. – М.: Академия, 1996. – 88 с.
8. Концепция внешней политики Российской Федерации //Дипломатический вестник. – 2000. – № 8. – С.3–11.
9. Концепция национальной безопасности Российской Федерации// Дипломатический вестник. – 2000. – № 2. – с. 3–13.Русская идея / Сост. M. Маслин. – M.: Республика, 1992. – 496 с.
10. Лосев І. Російська присутність у
Криму: анатомія впливів // Розбудова
держави. – 1998. – № 11–12. – С.22–29.
11. Нарочницкая Н. Россия – это не Восток и не Запад. Она нужна миру как Россия и должна оставаться ею // Международная жизнь. – 1993. – Ч. 9. – С.49–50.
12. Пасічник В.М. Національна ідея в контексті українсько-російських відносин: – Автореф. дис. канд. політ. наук. – Львів, 2004. – 20 с.
13. Русская идея / Сост. M. Маслин. – M.: Республика, 1992. – 496 с.
14. Семенникова Л. Россия в мировом сообществе цивилизаций. – Брянск, 1996. – С.85.
15. Opacki Z. Rosjanie w poszukiwaniu własnej tożsamości/ Koncepcja euroaziatyzmu // Rosja – Polska – Bałkany w XVIII– XX wieku. – Szezecin. 1998. –S.301–315.
“EURASIAN CONCEPTION” AND ITS PERCEPTION BY THE RUSSIAN POLITICAL ELITE IN THE CONTEXT OF THE UKRAINIAN – RUSSIAN RELATIONS
Oleg Ivakhiv
The basic aspects of Eurasian conception are explored, their reflection is analysed in the Russian – Ukrainian relations.
Key words: Eurasian conception, conception, geopolitics, relations.