ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ НОРМИ ЯК РЕГУЛЯТОРИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Оксана Іванило
Досліджено співвідношення політичних та правових норм у політичній системі суспільства, проаналізовано взаємодоповнювальний та взаємоконтролюючий фактор політики та права.
Ключові слова: норма, політико-правові норми, політика, право, нормативна система.
З переходом до демократичних стандартів управління і розвитком суспільства виникають нові проблеми, з’являються нові виклики, пов’язані з непевністю та непередбачуваністю протікання суспільних процесів та їхніх наслідків. Щоб встановити політичну рівновагу перехідного суспільства, потрібні соціальні канали для висловлення потреб, протестів, уміле керування конфліктами, своєчасне і адекватне реагування на різні зовнішні виклики. Важливим чинником політичної рівноваги є легітимність політичної влади, її здатність підтримувати переконання в оптимальності й ефективності чинного режиму як найбільш відповідного очікуванням конкретного суспільства.
Щоб зміни були регульованими, вони повинні відбуватися в певних нормативних рамках. Норми політичної системи регулюють політичну діяльність та поведінку суб’єктів політики, визначають правила політичної гри, межі дозволеного і забороненого, офіційного й неформального, легального та протизаконного. Реальний політичний процес в перехідному суспільстві часто виявляється ширшим за правові межі, а правила політичної доцільності вищі за норми конституційної законності. Одночасно норми запобігають хаотичному існуванню політичної системи і сприяють її адаптації до змін через вироблення нових норм, які будуть врегульовувати той тип політичних відносин, що виникають в процесі демократичного розвитку суспільства. Стихійні зміни, що виходять за межі керованості політичної системи, сприяють руйнуванню системи, а не її трансформації. В такому сенсі важливим чинником становлення демократичної політичної системи є формування системи політико-правових норм як регулятивної підсистеми суспільства, здатної підтримувати та формувати конкурентне політичне середовище.
Основою та ядром суспільства як системи, за твердженням Т. Парсонса, є «структурований нормативний порядок, за допомогою якого відбувається організація колективного життя населення». Нормативний порядок містить цінності, диференційовані й партикулярні норми та правила, які для того, щоб бути значущими та легітимними, повинні співвідноситися з культурою [2, с. 102,109]. У широкому значенні норми (з лат. norma – правило, зразок) є певним стандартом, правилом поведінки, в якому втілені уявлення про те, як має бути [1, с. 453], неодмінною умовою суспільного розвитку, яка існує та виробляється в усіх сферах суспільної практики, в усіх видах суспільних відносин [4, с. 230]. Норма також є і уявленням людей про бажане (ідеал), і стандартом поведінки та діяльності у певних соціальних умовах, яке є загальнозначущим [4, с. 97].
Норми як загальнозначуще правило поведінки встановлюють межі діяльності та регулюють відносини між людьми та групами людей у процесі діяльності. Норми існують як основні правила участі в політичному процесі, вони є у всіх сферах політичного життя суспільства. Політична діяльність, управлінська діяльність так само відбувається в окреслених нормами межах, оскільки політичні відносини є нормованою ієрархією підпорядкування.
Нормативна система – це сукупність чинних у суспільстві легітимних норм поведінки, обов’язкових або допустимих, правових, політичних, моральних, писаних та неписаних, базових цінностей і владних приписів. Для нормативної системи характерна взаємопов’язаність та взаємовідповідність її елементів, здатність впливати на політичні інститути та політичні й соціальні відносини. Як і політична система загалом її нормативна підсистема ієрархічна та структурована.
Норми в політиці визначають правила політичної поведінки, очікування і стандарти, заборони, які регламентують політичну діяльність індивідів і соціальних груп згідно з цінностями політичної культури, цим самим підтримуючи стабільність і єдність політичної системи суспільства. Політичні норми, з одного боку, закріплюють належну поведінку суб'єктів політики у реальній політичної ситуації, а з іншого — є засобом їх оцінки. Політико-правові норми передбачають і відповідальність суб'єктів політики за їхні дії. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона настає не тільки за чинні дії, але й за політичний недогляд, необачність, нерішучість та ін. Така відповідальність може проявлятися у формі санкцій, осуду, позбавлення довіри, відкликання депутата тощо. До політичних санкцій належить припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання чи заборона діяльності політичної партії. У політиці, як і в будь-якій іншій суспільній діяльності також є межа допустимого, яка визначається інтересами безпеки і стабільного розвитку суспільства. В такому сенсі політичні норми формують «правила гри» в політиці. Політичні норми трактують як загальноприйняті, а також встановлені державою обов’язкові правила й порядок загального характеру, які мають сприяти врегулюванню політичних відносин, забезпечувати їх зміни та розвиток [5, с. 58].
Політико-правові норми випливають з суспільних цінностей і грунтуються на них, але, з іншого боку, останні відображаються в них. Якщо цінності відповідають на запитання, як ставитися до явищ політичної дійсності, до того, що є і що може бути, то норми вказують, що з ними робити. Політичні цінності визначають загальну, стратегічну регуляцію поведінки суб’єкта політики, а політико-правові норми – конкретні установки стосовно такої поведінки.
Політичні норми можуть існувати у формі загальних лозунгів (принцип народовладдя, запровадження основ ринкової економіки й ін.) та у вигляді конкретних політичних норм (приватизація державної власності, економічна програма, пенсійна реформа й ін.). У будь-якому разі вони є формою усвідомлення і вираження інтересу соціальної групи, оцінки політичного буття. Тому політичні норми за своєю природою соціальні, оскільки відображають інтереси людей, які формуються в соціальній сфері. На основі таких інтересів і виникають відповідні політичні інститути суспільства – партії, громадські організації, асоціації, держава тощо, взаємодія між якими відбувається на основі виконання політичних норм.
Політичні норми суспільства можуть бути і універсальними, стосуватися однаковою мірою всіх політичних суб’єктів, і локальними (корпоративні норми), які створюють партії, громадські організації (наприклад, принцип демократичного централізму) і стосуються лише членів цих організацій Політичні норми класифікують за способом фіксації (формальні та неформальні, усні та письмові, явні та латентні); за ступенем узагальненості (загальні принципи політичної діяльності чи конкретні зразки політичної поведінки); за типом політичного режиму їх функціонування (демократичні, авторитарні, тоталітарні). У них можуть виражатися і позитивні (приписи), і негативні (заборони) характеристики політичної діяльності.
Політичні норми існують у трьох сферах соціальної дійсності: в нормативних лозунгах органів влади і підвладних структур; у соціальних відносинах, які зумовлюють правила їх функціонування; у свідомості – як сприйняття та переживання цих норм.
Корпоративні норми (норми суспільних об’єднань) регулюють права і обов’язки членів партій, профспілок, добровільних об’єднань (молодіжних, наукових, творчих і інших організацій), порядок їх формування і функціонування, а також відносини останніх з державними органами. Такі норми формулюються переважно в статутах, установчих договорах й подібних документах.
Серцевиною нормативної підсистеми є право, що відображено у правових та юридичних нормах (законах). Ще давні римляни розрізняли право (jus – справедливість) та закон (lex), який має вищу юридичну чинність. Право відповідно до ліберальної традиції засновується на суспільному договорі та є нормативним відображенням принципу формальної рівності, тобто рівної для всіх норми і міри, свободи і справедливості. Справедливість є серцевиною права, вона внутрішньо властива праву, яке є не стільки примусом, скільки приписами діяти справедливо.
Норма права – встановлене державою загальнообов'язкове правило суспільної поведінки. В нормах права вказуються умови її виконання, суб'єкти відносин, які вона регулює, їх взаємні права і обов'язки, а також санкція за невиконання встановленого обов'язку. Норми права ухвалюють уповноважені державні органи; їх загальнообов'язковість держава забезпечує через виховання правосвідомості громадян і застосування до порушників норм права засобів державного примусу.
Чинні правові норми відображені в законах (позитивне право). Закони як нормативні акти мають владний та загальний характер, застосовуються багаторазово. Закони та інші юридичні норми є регуляторами відносини людей та інституцій не лише в політичній, а у всіх сферах суспільного буття і виступають гарантами реалізації прав людини та громадянина. Важливими для правового регулювання відносин, реалізації права та законодавства є не лише матеріальні норми, а й процесуальні норми, які гарантують дотримання встановлених процедур. Нормативні акти встановлює та гарантує держава.
Окреме існування політики і права неможливе і з погляду суспільно-державної моралі, і з погляду законності і легальності існування державної влади. Політико-правові норми використовують суб’єкти політики в боротьбі за владу і далі, за умови її досягнення, підтримуються через застосування чи погрози застосування засобів політичного примусу. Політико-правові норми підтримуються силою і авторитетом держави, її інститутів і мають загальнообов’язковий характер. На відміну від них моральні норми забезпечуються тільки силою впливу суспільної думки, моральним обов’язком тощо. Право охоплює також загальнолюдські цінності, інтегровані в історичному та культурному розвитку спільноти.
Багато століть у політиці та політичній думці дискутували про можливість поєднати політичні і моральні норми для регулювання політичної діяльності й сформували різні підходи: від визнання внутрішньо властивої аморальності політики (наприклад, у теорії і практиці мак’явелізму) до твердження про визначальність морального аспекту (наприклад, в теоріях Просвітництва та кантіанстві). Сучасний, сповнений суперечностей, світ гостро ставить питання про моральне регулювання політичної поведінки. Нормативна модель сучасного політика наділяє його не тільки універсальними критеріями раціональності (когерентності, послідовності, здатності ухвалювати рішення, що не суперечать одні одним, компетентності тощо), але і моральними якостями (толерантності, відповідальності, чесності, совісті тощо). Отже, політичні нормативи повинні поєднувати раціональність і мораль. Важливо ухвалювати такі управлінські рішення, які б розв’язували соціальні конфлікти, не принижували національної гідності народу, були не тільки формально закріпленими, а й фактично виконувалися. Співвідношення політики та права актуалізується також потребою узаконювати (легалізовувати) політичні перетворення, що здійснюються під впливом нових демократичних цінностей.
Політичні та правові норми є важливим регулювальним елементом політичної системи. Якщо політичні норми діють і реалізуються у вигляді принципів і установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян, як суб'єктів політичного життя, то правові норми – це сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил політичної поведінки, дотримання котрих забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адміністративне, державне, громадянське право). На основі політичних і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи діяльності суб'єктів політики.
Отже, термін політико-правові норми найбільш вдало відображає значення нормативної підсистеми політичної системи суспільства. Оскільки, з одного боку, політичні норми не закріплені в законних нормативно-правових актах, є формальними їх можуть дотримуватися тільки окремі групи людей, а з іншого боку, політичні норми є консервативним елементом політичної системи, а правові норми, на нашу думку, змінюються частіше за політичні. Правові норми приймають, скасовують, змінюють органи законодавчої влади через встановлені процедури, а політичні норми формуються безпосередньо в суспільстві, залежать від спрямування (орієнтації) на той чи той режим. Суспільні цінності суспільства формуються спочатку у вигляді політичних традицій та конкретизуються в моральних нормах, а пізніше закріплюються політико-правовими нормами. Політико-правові норми формують такі ідеали, цінності, стимули і мотиви суспільної поведінки, які допомагають врегульовувати конфлікти і затверджують ефективний порядок розв’язання політичних, економічних та інших питань, що виникають в ході суспільного розвитку.
Можемо стверджувати, що норми є регулювальним, структуроутворювальним чинником політичної системи, її окремих елементів та інститутів, а також одним із суттєвих чинників, що забезпечують стабільність функціонування соціального механізму.
_______________________
1. Короткий Оксфордський словник / За ред. І. Макліна та А. Макмілана / Пер. p англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005. – 789 с.
2. Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения // THESIS.– 1993. – Вып. 2. – С. 94–122.
3. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д.Бабкіна та ін. – К.: Генеза, 1997.
4. Смирнова Е. Э., Курлов В.Ф., Матюшкина М. Д. Социальная норма и возможности ее измерения // Социологические исследования. – 1999. – № 1. – С. 97–101.
5. Юристовський О.І. Короткий політологічний словник. – Львів: Видавничий Дім «Панорама», 2003. – 100 с.
POLITICAL-LEGAL NORMS AS REGILATERS OF SOCIAL
POLITICAL ACTIVITIES
Oxana Ivanylo
The correlation of the political-legal norms in the political system of society are investigated. Mutually supplementation and mutually controlling factor of policy and law is defined.
Key words: norm, political-legal norms, normative system, rule, policy, law.