ОБСТАВИНИ НАПИСАННЯ І ПЕРШОЇ ПУБЛІКАЦІЇ РОБОТИ М. МІХНОВСЬКОГО “САМОСТІЙНА УКРАЇНА”
Розкрито зв’язки між М. Міхновським і українськими соціал-демократами в період написання і першої публікації роботи “Самостійна Україна”. Увагу зосереджено на ролі Д. Антоновича в цій справі.
Ключові слова: самостійність, соціал-демократія, програма партії, політична дискусія, публікація.
Іноді важливо знати не лише зміст та основні положення тієї чи тієї пам’ятки політичної думки, а й з’ясувати обставини її появи. Це стосується не лише якихось другорядних документів, а й дуже відомих. Маємо на увазі, в даному випадку, один з найбільш дискусійних політичних трактатів початку ХХ ст. – роботу М. Міхновського “Самостійна Україна”. Як колись, так і сьогодні одні сприймають її цілком беззастережно як основну пам’ятку української політичної думки того часу. Інші, так само безапеляційно, її відкидають. Не вдаючись в дискусію, спробуймо на підставі виявлених архівних даних простежити обставини її написання і першої публікації.
Як відомо, 19 січня (за старим стилем) 1900 р. в Харкові відбулися нелегальні ініціативні збори т.зв. “Комітету чотирьох” – Д. Антоновича, Б. Камінського, Л. Мацієвича і М. Русова. Основне питання було присвячене негайній потребі створити справді революційну українську партію, що об’єднувала б у своїх лавах національно свідомих і революційно налаштованих молодих людей. Тоді ж [1, с. 3], а за іншими даними, 29 січня в день офіційного заснування РУП, було вирішено звернутися з проханням до помічника присяжного повіреного М. Міхновського, який незадовго перед цим переселився з Києва до Харкова і якого знали як талановитого правника і свідомого українця, а Б. Камінський навіть навчався разом з ним на першому курсі юридичного факультету Київського університету 1891 р. [2, с. 44 зв., 45]. За їхнім задумом, саме М. Міхновський міг би скласти достойну програму партії [3, с. 71]. 31 січня відбулася розмова Д. Антоновича з М. Міхновським і той охоче погодився підготувати відповідний документ [4, с. 7].
Тим часом наближалися Шевченківські дні. За уже виробленою на Наддніпрянщині традицією, вони супроводжувалися проведенням таємних вечірок, на яких виголошували доповіді, присвячені не лише пам’яті Кобзаря, а й актуальним питанням часу. Зокрема діяльності української інтелігенції, потребі підвищення її культурно-освітнього рівня, національної свідомості та політичної активності. “Вони, – згадував згодом член РУП І. Рудичів, – збільшували наші відомості про українську справу, поглиблювали нашу національну свідомість, спричинялися до збільшення серед загалу семінаристів активних українців і членів нелегальних організацій. Тут ми вислуховували гарячі патріотичні промови, добували заборонену літературу, співали “Заповіт” і “Ще не вмерла Україна”. Тут ми діставали той святий вогонь, що не гасне до смерті” [5, с. 12].
В 1900 р. вирішено було провести дві такі вечірки. Основним доповідачем на них мав бути М. Міхновський [6, с. 3]. В Полтаві вечірка відбулася 19 лютого. М. Міхновського на неї запросили А. Кучерявенко, С. Петлюра і В. Міхновський – небіж доповідача [7, с. 101]. За твердженнями одних мемуаристів, у виступі М. Міхновського вже були викладені основні положення “Самостійної України” [8, с. 64; 4, с. 7; 5, с. 13]. За свідченнями інших, він лише закликав до збройної конфронтації з царизмом і поширення практики індивідуального терору як вирішального засобу цієї боротьби [9, с. 37, 38, 10, с. 75].
Рівно за тиждень, 26 лютого, аналогічні збори відбулися в Харкові. На жаль, спогади про цю подію також діаметрально протилежні. Якщо Б. Мартос, О. Коваленко чи Д. Антонович роль Міхновського в ній зводять лише до кількох іронічних реплік на адресу організаторів вечірки [11, с. 75; 12, с. 45–46; 9, с. 38], то вражений виступом Міхновського, активний рупівець Ю. Коллард писав: “Блискавкою ударила по нас ця промова. Всі були наче перелякані несподіванкою і на дві-три секунди в кімнаті настала мертва тиша, але скоро розляглися гучні оплески. Всі були в якомусь екстазі” [10, с. 75].
З’ясувати, на чиєму боці істина, дає підстави лист Л. Мацієвича до відомого діяча західноукраїнської радикальної партії А. Крушельницького від 10 березня 1900 р., який ми виявили у фондах Львівського історичного архіву. У ньому майбутній конструктор підводних човнів і першого в світі гідроаероплана писав: “Ми устроювали роковини Шевченка, де нова революційна партія виголосила перед представниками громад ріжних міст своє profession de foi” [13, с. 7].
Згадка про “Profession de foi” тут не випадкова. Як відомо, таку назву одержав виступ І. Липи на аналогічному Шевченківському вечорі 1893 р. і текст цього виступу вважають одним з основних програмних документів легендарного “Братства Тарасівців”. Тож паралелі тут очевидні. Підтверджують думку про те, що “Самостійна Україна” – це виступ перед слухачами – і її структурна побудова, і примітки до назви твору. До того ж і в українському виданні – “Самостійна Україна. Промова”, і в здійсненому, ймовірно, самим Міхновським російськомовному перекладі цієї праці – “Самостоятельная Украина. Речь, произнесенная в 39-ую годовщину смерти Т. Г. Шевченко [14 – обкладинка]. Тоді цього ніхто не заперечував, і лише через 39 років В. Антонович заявив: “Брошуру про самостійну Україну Міхновський написав у формі промови, бо так йому, як адвокатові, було легше знайти потрібні вислови, але ніколи і ніде цієї промови не виголошував” [9, с. 36–37]. Сподіваємося, об’єктивний науковець легко вирішить, хто тут помиляється.
Отож, можемо констатувати, що “Самостійну Україну” М. Міхновський написав на прохання лідерів РУП, які незабаром стали членами і провідними діячами східноукраїнської соціал-демократії. Що текст її було виголошено якщо не на обох, то, як мінімум, на зарківській вечірці, яку вони ж організували. Звичайно, поява “Самостійної України” була зумовлена велінням часу і створена неминуче. Утім факт залишається фактом. Керівництво РУП, в 1904 р. схарактеризувало цю роботу на Міжнародному соціалістичному конгресі в Амстердамі як таку ... про котру можна дуже багато сказати тільки не те, що вона має що-небудь з соціалізмом” [15, с. 3], 1900 р. зустріло її появу із захопленням і сприяло її публікації як першого програмного документа партії.
Що ж стосується подальшої долі “Самостійної України”, то протягом березня 1900 р. Міхновський у Харкові, а за версією І. Липи – в Карпатах [16, с. 92], закінчив її остаточний текст і передав його для подальшого друку Антоновичеві. Енергійний, іноді надто метушливий, і за це прозваний товаришами “Мухою”. В. Антонович із запалом неофіта взявся за справу. Водночас, він поставив перед собою мету опублікувати не лише цю брошуру, а й налагодити більш-менш працюючу стабільно систему партійного видавництва. Зрозуміло, Російській імперії регулярне, та ще й українською мовою, видання нелегальної літератури було неможливе. Тому вирішено було всю основну видавничу справу зосередити в Західній Україні, а вже звідти таємно переправляти за Збруч. Місцем для друкування цієї літератури було обрано Львів. Адже тут була міцна видавнича база, а по-друге – тут проживало багато радикально настроєних діячів, з якими наддніпрянці віддавна підтримували тісні зв’язки.
Першим, до кого В. Антонович звернувся ще в середині лютого був А. Крушельницькій. На жаль, тексту цього листа Антоновича виявити не пощастило і тому докладно з’ясувати, якої саме допомоги від А. Крушельницького він сподівався, не можемо. Зрозуміло, що мова мала б йти про налагодження публікації партійних видань РУП.
Відповідь Крушельницького забарилася, а можливо, не надійшла взагалі. Тому 14 березня В. Антонович звернувся з листом до одного з провідників галицьких соціал-демократів, голови студентської “Академічної громади” Є. Косевича. В ньому він, зокрема, писав:
“Пробачте, що я іще й Вас турбую нашими справами, але змушений до того обставинами. Вже протягом двох місяців звертаємося до того або іншого з галичан, але відповіді – Біг дасть! Звертаюся до Вас з уклінним проханням, що Ви параєте когось з галичан, що мав би який вільний час допомогти в отій справі: і нам потрібно розпочати в Галичині видавництво невеличких народних книжечок змісту політичного і економічного. Оповідання про те, які у нас податки, яка експансія і т.д., а інколи між їми і більш теоретичну для інтелігентного читача. Перших треба видавати тисяч по 5, а других примірників – по 600. У нас зараз є готових до друку коло 5 таких книжечок, є і гроші на видання їх. Зараз нам потрібно щоб до Мая, коли не можна буде раніше, вийшли книжечки хоч би зо 3, та примірників по 10 їх мати у нас для того, щоб краще повести справу надалі. Будь-ласка, коли у Вас знайдеться хто знайомий, щоб взявся за цю справу, то попросіть написати мені, скільки йому грошей послати на перші три видання і на яку адресу заслати рукописи. Кожен завбільшки в один аркуш друку. Гарно було б, як би він згодився брати за свою працю книжками, але як ні, то згодні заплатити. Коли хтось візьметься за се, то, посилаючи гроші, напишу докладно все, які повинні бути видання. Уклінно прошу о відповідь. З великим ушануванням – Дм. Антонович [17, с. 1, 1 зв., 2.2 зв.].
Знову ж таки, через те, що у нас нема архіву Д. Антоновича, відповіді на цей, як і на всі наступні листи, не маємо. Тому вимушені користуватися лише листами В. Антоновича. До речі, усі вони, і брошура Міхновського, були відправлені до Львова з Росії звичайною поштою, тому твердження дослідників про жорстокість царської цензури видається, дещо перебільшеним.
Отримавши листа, Косевич почав докладно з’ясовувати можливість задоволення прохання Антоновича. Тому з відповіддю не поспішав. Натомість останній, палаючи від нетерпіння і бажаючи якомога швидше побачити вже надруковані брошури, відправляє 1 квітня чергового листа до Галичини. Цього разу до В. Охрімовича:
“Пробачте, що ми турбуємо ще і Вас нашою просьбою, але до кого ми не зверталися з галичан досі, ніхто нам не відповідав. Просьба отся: нам треба розпочати за кордоном видання невеличких брошур. Рукописи ми самі будемо засилати, а також гроші на видання. Наш клопіт буде їх перевезти. Отже, Вас уклінно прохаємо, чи не змогли б Ви віднайти чоловіка, щоб взявся бути їх видавцем. Видавати нам потрібно деяких по 600 примірників, а деяких по 5000. Зараз з цим листом засилаємо 100 карбованців, а рукописі будемо засилати заказними листами. Просимо друкувати так:
Виданнє Р.У.П.ч.1. “Самостійна Україна” (600 пр.). Виданнє Р.У.П.ч.2. “Дядько Дмитро” (5000 пр.). “Чи є тепер панщина ?”. Виданє Р.У.П.ч.3
Ці всі рукописи у нас уже готові. Позаду книжок друкувати їх список і ціну: на ті, яких по 600 примірників – по дорожче, а на ті, яких по 5 000 пр. – подешевше. Чим швидше б вийшли книжки, тим краще. Грошей, коли буде друкувати, пришлем ще. Надалі все обміркуємо, коли побачимося, адже зараз нам для справи було б дуже потрібно мати сих видань примірників по 10.
Пробачте ще раз, що Вас турбую та перешкоджаю тим у Ваших справах, але ж самі гаразд знаєте, що без допомоги галичан ми нічого почати не вільні” [18, с. 2, 2 зв. 3].
Не вдаючись до коментування цього листа, хочемо звернути увагу на два моменти. Гроші, що їх Антонович висилав на друкування цих брошур, були його власні – із тих 2500 карбованців, котрі залишила йому, як спадщину, його покійна матір. Що ж стосується інших згаданих у листі брошур, то оці дві вони – це переробки і вільні переклади з видань Польської партії соціалістичної (РРS). “Ojciec Szymon”: “Czy niema teraz panszczyzny”. Роботу над першим перекладом виконав Антонович власноруч, він побачив світ одночасно з “Самостійною Україною”. Щодо другого, то його розпочав ще Д. Познанський, а закінчив 1902 р. Д. Антонович. Ця брошура вийшла у Львові 1902 р., хоча на обкладинці зазначено, що в Києві з дозволу цензури в 1901 р. [19, с. 257].
Наближалися Великодні свята і Антонович виїхав до Києва провідати родичів. Коли ж повернувся, то застав довгоочікувану відповідь від Косевича. Не гаючись, він 13 квітня відписує:
“Виїзжавши на Великдень з Харкова, допіру вернувся і знайшов Вашого листа. Не маючи перед Великоднем Вашої відповіді, я надіслав докторові Вол. Охрімовичеві листа, щоб зайнявся сими виданнями. Не хотілося турбувати шановного доктора, але зробив се тому, щоб справи швидше посувалися. Отже, зараз я написав докторові і прохав, якщо він іще нікому нашої справи не доручив, передати її Вам. У листі до доктора я докладно переказав, які хотілося б мати видання і на скільки примірників” [20, с. 33 зв.].
Зберігся і згадуваний тут лист Антоновича до Охрімовича:
“Перед нашим Великоднем я до Вас звертався просьбою – підшукати чоловіка, щоб взявся переводити наші видання. Перед тим я звертався до товариша Є. Косевича в тій же справі, але не мав від його відповіді. Отже, приїхавши до Харкова після Великодня, я одержав його відповіді, що запізнилися тим, що мій лист не знайшов його у Львові. Він пише, що вернувшись до Львова 30 квітня п. ст., радо візьметься сам за цю справу. Будь ласка, якщо Ви ще чоловіка, щоб займався нашою справою, не знайшли, то доручіть її т. Євг. Косевичеві, але як уже комусь доручили, то най так зостанеться, як Ви зробили, а я Косевичеві напишу, що справа уже залагоджена. На Вашу ж адресу одіслано заказними листами дві рукописі в трьох тестах. Будьте ласкаві, якщо їх не одержали, сповістіть, адже третю рукопись, не знаючи, хто займеться сею справою, також одішлю на Вашу адресу” [21, с. 4, 5].
Останнім штрихом до історії листування між Д. Антоновичем і галичанами з приводу “Самостійної України” є фрагмент його листа до Є. Косевича від 26 травня: “Дуже вдячний, що видрукували “Самостійну Україну”. Будь ласка, звеліть її зброшурувати, або, краще, який час заждіть; я, певно, приїду до Львова днів через 10, то тоді побалакаємо безпосередньо” [22, с. 5зв.]. Дивним і несподіваним, є те, що саме Антонович незабаром опинився в таборі запеклих ворогів Міхновського. Людина, яка 1900 р. так багато зусиль і власних коштів доклала до появи цієї праці, 1913 р., характеризуючи діяльність РУП, писала: “Ініціатори сеї партії першим своїм виданням весною 1900 р. випустили грубо шовіністичну брошуру, перейняту наскрізь зоологічним націоналізмом. Правда, скоро від сеї брошури видавці відмовилися і саме видання її вважали за прикре непорозуміння” [23, с. 189].
Що ж стосується першого видання “Самостійної України”, то, як і слід було чекати, більша частина його накладу залишилася в Західній Україні, а її ідеї стали яскравою провідною зорею для десятків тисяч січових стрільців, вояків Галицької Армії та УПА. На Східну Україну потрапило порівняно небагато примірників. Декілька десятків їх нелегально переправив майбутній активний соціал-демократ Б. Мартос, який, до речі, також з колишніх друзів М. Міхновського дуже скоро і легко перетворився на одного з найзапекліших його ідейних та особистих ворогів.
І нарешті, коротко про ще один аспект цієї проблеми. А саме спробуймо з’ясувати роль і заслуги галицького громадського і політичного діяча Л. Цегельського в справі першої публікації “Самостійної України”. Річ у тому, що 2002 р. львівські історики Я. Лялька і П. Романюк видали цікаву і змістовну працю “Стара Сіль. Літопис нескореної України”, де, зокрема, стверджують: “Його ж (Цегельського – В.О.) коштом того ж року (1900 – В. О.) видано брошуру Миколи Міхновського “Самостійна Україна” [24, с. 183]. Із цього матеріалу видно, що це не відповідає дійсності. Але при чому тут Л. Цегельський ? Який має він стосунок до всього цього ?
Як відомо, час появи друком роботи Міхновського “Самостійна Україна” Є. Косевич був студентом Львівського університету і навряд чи міг би сам здійснити цю операцію. То ж цілком логічно, що він звернувся з проханням про допомогу до тодішнього редактора газети “Діло” Л. Цегельського. Йому ж були передані гроші, які надіслав Антонович. Так, фактично, Цегельський став технічним редактором цих брошур, їх видавцем. У нього вони, і зокрема – “Самостійна Україна”, зберігалися [25, с. 51; 26, с. 95]. Щобільше, за даними А. Жука, у журналі “Молода Україна” за 1900 р. навіть було вміщено повідомлення, що саме у Л. Цегельського цю брошуру можна придбати [27, с. 6].
Незабаром через цю участь в публікації “Самостійної України” Цегельський був втягнутий в прикре фінансове непорозуміння, що виникло через начебто нестачу висланих Антоновичем грошей. Свідченням цього є лист Цегельського до Охрімовича від 26 січня 1901 р. (що ми його віднайшли в архіві). У цьому листі, а написаний він вкрай нерозбірливо, видно автор дуже хвилювався, зазначено: “Вний п. Докторе. Як Вам звісно, у Львові є М- (Б. Мартос – В. О.). Був і Косевич. М-су хочемо зложити рахунки. Ви мали дістати 100 чи 180 рублів, а Косевич – 12 рублів. Чи щодо Вас я помиляюся ? Просимо Вас отримати ті рахунки. Баланс з того фонду і що видано, а що остало ? Коли що остало, просимо прислати на руки д-ра Миколи (М. Барана – В. О.. З тої сотки, яку я дістав, нічого не лишилося, так-що М-су не стало на поворот”. Тому Л. Цегельський дав Б. Матросу гроші на дорогу додому з власної кишені” [28, с. 13]. А що стосується наведеного твердження Я. Ляльки і П. Романюка про субсидування Цегельським видання брошури Міхновського, то це є явне перебільшення. Гроші на публікацію “Самостійної України дав тільки Д. Антонович, який згодом не хотів про це навіть згадувати. Така правда.
___________________
1. Жук А. З початків новочасного українського політичного руху на Україні наддніпрянській // Шлях. – Зальцведель. – 1920. – 3.ІІІ. – Ч. 17 (103).
2. Київський міський держархів. – Ф.16. – Оп. 369. – Спр.7 за 1891 р.
3. Антонович Д.В. Заввага до спогадів О. Коваленка та Ю. Колларда // З минулого. Зб. – Варшава. – 1939. – Т. ІІ.
4. Дорошенко В. Революційна Українська партія (1900 – 1905 рр.). – Львів; К., 1921.
5. Рудичів І. Симон Петлюра в молодості // Симон Петлюра в молодості. Збірник споминів. – Львів, 1936.
6. Коллард Ю. Микола Міхновський. З приводу 15-тих роковин трагічної смерті // Українське слово. – Париж. – 1939. - 7. V.
7. Жук А. Симон Петлюра. Зі споминів // Календар “Дніпро” на 1934 р. – Львів, 1934.
8. Жук А. Михайло Русов і його батьки // Сучасність. Література, мистецтво, суспільне життя. – Мюнхен. – 1983. – V. – № 6 (30).
9. Антонович Д. Праця Олександра Русова для українського театру та музики // Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1938. – Т. 5.
10. Коллард Ю. Спогади юнацьких днів. – Торонто, 1972.
11. Мартос Б. З моїх споминів // Календар “Дніпро” на 1940 р. – Львів, 1939.
12. Коваленко О. На межі двох віків // З минулого: Збірник. – Варшава. 1939. – Т. ІІ.
13. Мацієвич Л. Лист до А.Крушельницького від 10.ІІІ.1900 р.// ЦДІА України у Львові. – Ф. 361. – Оп. І. – Спр. 107.
14. Самостоятельная Украина. Речь произнесенная в 39ую годовщину смерти Т.Г.Шевченко. Перевод с украинского. Издание А.Б.Ворога. – Б.д. і м.
15. Доклад ЦК РУП Міжнародному Соціалістичному Конгресові в Амстердамі // Праця. – Львів. – 1904. – VІІІ-ІХ. – Ч. 6-7.
16. Липа І. Тарасовці // Письмо з Просвіти. – Львів. – 1922. – 1.ІІІ. – Ч. 11-12.
17. Антонович Д. Лист до Є. Косевича від 14.ІІІ.1900 р. // ЦДІАУ у Львові. – Ф. 868. – Оп. І. – Спр. 4.
18. Антонович Д. Лист до В.Охрімовича від 1.ІV.1900 р. // ЦДІАУ у Львові. – Ф.372. – Оп. 1. – Спр. 24.
19. Біднов В. Дмитро Антонович (1877–1927 рр.) // ЛНВ. – Львів. – 1927. – ХІ. – Кн. 11.
20. Антонович Д. Лист до Є.Косевича від 13.ІV.1900 р. // ЦДІАУ у Львові. – Ф. 868. – Оп. 1. – Спр. 4.
21. Антонович Д. Лист до В.Охотмовича б.д // ЦДІАУ у Львові. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 24.
22. Антонович Д. Лист до Є.Косевича від 26.V.1900 р. // ЦДІАУ у Львові. – Ф.868. – Оп. 1; Спр. 4.
23. Антонович Д. Карл Маркс і українці // Дзвін. – 1913. – № 3.
24. Лялька Я., Романюк П. Стара Сіль. Літопис нескореної України. – Львів, 2002. – Кн. 3.
25. Жук А. Перший раз у Львові і в редакції “Діла”// Діло. – 1938. – 14.І. – Ч. 9 (14.841).
26. Цегельський Л. Від легенд до правди. – Нью-Йорк, Філадельфія, 1960.
27. Жук А. Як народилася РУП // Українська літературна газета. – Мюнхен. – 1960. – Ч. 3.
28. Цегельський Л. Лист до В.Охрімовича від 26.І.1901 р. // ЦДІАУ у Львові. – Ф. 372. – Оп. 1. – Спр. 98.
FIRST PUBLICATION BY M. MICHNOWSKYJ “INDEPENDENT UKRAINE”
Volodymyr Ostudin
This article is dedicated to the analysis of relations between M. Michnowskyj and Ukrainian social democrats in the time of the creation and the first publication of “Independent Ukraine”. The author focused on the description of the role of D. Antonovych in this deal.
Key words: independent, social democrats, the program of party, political discussion, and the publication.
Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали
всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. - 308 с.