РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПАРТІЙ ТА ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНІ
Юрій Шведа
Проаналізовано основні етапи розвитку української теорії партій та партійних систем; коло проблем, які вивчають українські дослідники політичних партій.
Ключові слова: теорія політичних партій, теорія партійних систем.
Функціонування та розвиток посткомуністичного суспільства в Україні характеризується ліквідацією монополії однієї партії на владу, виникненням і становленням багатопартійності, яка є важливою ознакою демократичної правової держави. Саме через політичні партії, суспільно-політичні рухи та різні громадські об’єднання до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються і захищаються політичні та економічні інтереси різних суспільних верств.
Політичні
події, серед яких передусім займає те, що Україна здобула державну
незалежність, розгортались надзвичайно швидко і щільно. Пов’язаний з ними
високий рівень напруги в суспільстві не спадає і досі. Саме ця обставина
зумовила той факт, що в центрі уваги політологів перебувають проблеми
сьогодення, а також завдання перспективного розвитку. Логіка життя відтіснила
на периферію наукових інтересів вчених ретроспективні проблеми, серед яких і
проблему першопричин формування багатопартійної системи в Україні. Між тим саме
такий комплексний аналіз, на наш погляд, дедалі актуальніший у зв’язку з
труднощами зростання, які переживає партійне будівництво в Україні. Тому без
глибинного вивчення умов та особливостей розвитку феномену сучасної української
багатопартійності неможливо збагнути його ідеологічних особливостей,
структурної специфіки, і нарешті, складно прогнозувати її подальший розвиток.
Перш ніж перейти до аналізу стану теорії політичних партій та партійних систем в Україні зупинімося на кількох моментах, які допоможуть повніше вникнути в суть цих проблем.
Насамперед, треба зазначити, що серед вітчизняних дослідників нема єдності щодо причин виникнення політичних партій в Україні. Частина дослідників схильна розглядати процес партійного будівництва в Україні за "лінійною” схемою, згідно з якою появі партій передувало створення політичних клубів, товариств, які згодом перетворювалися на численніші та зорганізованіші організації - рухи, фронти. На базі ж останніх згодом формувалися власне політичні партії. Такий підхід до аналізу виникнення багатопартійності в Україні є, зокрема, в роботах А. Білоуса, О. Гараня та інших. В його основу покладено аналогію до класичної схеми поетапного розвитку партій.
Інший погляд на генезу багатопартійності в Україні представляє М. Томенко. Згідно зі схемою, яку подав дослідник, виникнення сучасних політичних партій в Україні безпосередньо не пов'язується з існуванням "протопартій" - клубів, гуртків, спілок та ін. Політичні партії М. Томенко вважає самодостатніми утвореннями, які фактом своєї появи заперечили політичну практику поодиноких, погано зорганізованих, безперспективних політичних організацій. Початки "партійної ери" М. Томенко виводить від моменту організаційного утворення Народного Руху України (вересень 1989 р.), визначаючи характер цієї організації як політичної партії.
Е. Вільсон та В. Якушик звертають увагу на те, що в Україні функції політичних партій протягом певного періоду виконували організації, які не визнавали себе політичними партіями. Це дає авторам підстави або заперечити існування політичних партій в їх класичному розумінні в Україні взагалі, або зараховувати до них більшість політичних об'єднань.
Узагальнюючи досвід виникнення політичних партій в Україні, можна виділити такі основні шляхи утворення структур партійного типу:
1) через організаційну трансформацію неформальних суспільних організацій (наприклад УГС в УРП) або на базі певних суспільних рухів з подальшим їх окремим функціонуванням (ПЗУ, ПДВУ);
2) за ініціативою групи осіб, які декларували створення партії та визначали її цілі (УНП, ДСУ, УСДП, ПРП);
3) через поділ чи об'єднання партійних структур (НДП, УКРП, СДПУ(о), УСДП).
Отже, становлення багатопартійності в Україні відбувається за традиційними схемами, окресленими західними політологами. Однак у ці схеми вкладається певний специфічний зміст, зумовлений особливостями історичного та соціально-політичного розвитку України.
Україна переживає процес міжсистемної трансформації від тоталітарного суспільства, з властивою йому однопартійністю, до демократичного, заснованого на засадах партійного плюралізму. Цей процес не лише за історичним часом, а й за вихідними параметрами принципово відрізняється від аналогічних процесів, через які пройшли країни Заходу. Це дає підстави розглядати творення системи багатопартійності в Україні як феномен, з притаманними лише йому специфічними умовами та особливостями.
Значні розбіжності існують в поглядах політологів і щодо періодизації виникнення та розбудови партійної системи в Україні. Практично кожен з авторів, що досліджує феномен багатопартійності в Україні, представляє свій погляд на етапи її формування. Проте, якщо не брати до уваги деяких хронологічних розбіжностей, їх можна звести у дві основні групи.
До першої належить віднести спроби періодизації, запропоновані прихильниками т.зв. "лінійного" підходу. Усі вони обов'язково визначають етапи допартійний, початкової багатопартійності та посткомуністичний. У цих дослідженнях наголошено на початкових етапах формування системи багатопартійності в Україні, однак залишено неструктурованим її розвиток після проголошення незалежності.
Другий варіант підходу полягає в тому, що історія сучасного українського партбудівництва поділяється на два основних етапи, вододілом між якими є акт визнання національно-державного суверенітету України.
Політичні
партії, що виникли на хвилі перебудови, від квітня 1985 р. і до 1 грудня 1991
р. творили елементи, яким не знайшлося місця у радянській політичній системі і
які були альтернативними або антисистемними щодо неї.
Проголошення незалежності
України передбачало створення політичної системи незалежної демократичної держави. Це
відкрило для цих партій шлях до їх органічного включення у політичну систему
української держави, а відтак і перспективу розбудови системи політичної
багатопартійності в Україні через створення нових партійних об’єднань.
Ця
періодизація є базовою, хоча й вона потребує ще подальшої деталізації. Це
передбачає, по-перше, якісно іншого рівня системного аналізу - в координатах
системи багатопартійності і, по-друге, зумовлює потребу усвідомлення всього
комплексу детермінант, які визначали розвиток процесу становлення
багатопартійності в Україні.
Оригінальністю
відзначається періодизація становлення багатопартійності в Україні на основі ідеологічних
критеріїв, запропонована О. Толпиго.
Однак у
цьому випадку ми більше схиляємося до думки тих дослідників, які вважають, що
на перехідному етапі ідеологічні характеристики політичних об’єднань ще не
усталені, недостатньо динамічні, а відтак навряд чи можуть бути базовими у
класифікації політичних об’єднань.
Найповнішими
науковими виданнями, котрі присвячені суто аналізу проблем багатопартійності в
Україні, є монографія А. Білоуса “Політичні об’єднання України”,
яка побачила світ 1993 р., навчальний посібник львівських авторів В. Пічі та Б. Стеблича “Політичні
партії у політичній системі суспільства”, праця Т. Базовкіна та В. Кременя “Партії та громадські об’єднання України” та колективна праця “Політичні партії України” за редакцією В. М. Якушика.
Ці праці, по суті започатковують в Україні науковий підхід до проблем
багатопартійності, закладають методологічні основи її аналізу. Найповнішими
навчальними джерелами, присвяченими вивченню політичних партій, слід вважати
підручники: “Теорія політичних партій та партійних систем”
Ю. Шведи, який вийшов в 2004 р. та “Партологія” під
ред. М. І. Обушного, який побачив світ 2006 р.
У вітчизняній політологічній літературі є спроби висвітлювати окремі проблеми теорії політичних партій та формування багатопартійності в Україні. Огляд зарубіжної теорії політичних партій міститься у статті В. Ковальчука “Теоретико-методологічні засади вивчення політичних партій”. Спробу інтерпретації методологічних підходів до аналізу політичних партій відомого американського політолога А. Лійпхарта зроблено у статті Ю. Шведи. Загальнотеоретичним проблемам багатопартійності присвячені праці Д. Видріна, В. Литвина, С. Рябова, А. Колодій. Це, на жаль, єдині у вітчизняній політичній думці праці, присвячені теоритичним проблемам багатопартійності. Доводиться, однак, констатувати, що інтерес до проблем теорії політичних партій (як до загальнотеоретичних проблем загалом) у вітчизняній політичній науці є досить скромним і вивчення такого суспільного феномену, як політичні партії відбувається з домінуванням радше емпіричного, ніж теоретичного підходів. Очевидно, що праці цієї тематики, ще чекають своїх авторів. Між тим цілком зрозуміло, що недостатня розробленість методологічних проблем багатопартійності гальмує інтенсивність вивчення цього суспільного феномену. У цьому контексті цікаві зауваження А. Колодій та Ю. Шведи щодо специфічності процесу формування багатопартійності в Україні, а відтак важливості зваженого підходу до застосування “класичної” європейської методології. Бездумне перенесення західної методології на зовсім інший грунт, як зазначає Дж. Сарторі, може обернутися для дослідників “ефектом бумерангу”.
Досить поширеним методом дослідження української багатопартійності є
компаративістський метод. А. Білоус піддає порівняльному аналізові сам феномен
української багатопартійності, В. Базів
намагається застосувати порівняльний аналіз до політичних партій тоталітарного
та демократичного типів, В. Кремень та Є. Базовкін застосовують цей метод до оцінювання програмних
документів українських політичних партій. Відповідну систему критеріїв для
порівняльного аналізу програмних документів політичних партій пропонує у своїй
статті О. Оксак, а К. Ващенко порівнює регіональні
особливості багатопартійності в Україні.
Найбільше праць вітчизняних авторів присвячено історії становлення багатопартійності в Україні. Це насамперед достатньо вичерпні дослідження В. Гараня, які побачили світ на початку 90-х років, а також низка наукових статей Є. Базовкіна, В. Рибчука та Д. Табачника, В. Якушика, М. Томенка.
Проблема місця і ролі багатопартійності в загальних процесах
українського державотворення достатньо повно аналізується в дослідженнях Фонду
“Українська перспектива” (Томенко М. Українська
перспектива: історико-політологічні підстави сучасної
державної стратегії.- К., 1995, розділ “Партійна
політика в Україні”) та Українського незалежного
центру політичних досліджень (Піховшек В. Конончук С.
Розвиток демократії в Україні: 1994-1996.- К.,
1997, розділ “Партії”). Державотворчій функції
українських політичних партій в історико-політичному розрізі присвячує окреме
наукове дослідження М. Томенко. Вчені Харківського державного технічного
університету радіоелектроніки на чолі з М. Горлачем
1994 р. підготували в рамках вивчення курсу політології методичні рекомендації
для студентів “Роль політичних партій в творенні державності України”, а В. Рубан та С. Серегіна
- навчальний посібник “Політичні партії та рухи в Україні: проблеми становлення
та тенденції розвитку”. У Львівському національному
університеті імені Івана Франка у 2001 р. видано навчальний посібник Ю. Шведи
“Партії та партійна система України”, того ж року
програму курсу та плани семінарських занять по курсу “Історія та теорія
політичних партій”, а 2008 р. навчально-методичний
посібник “Соціологія політичних партій”.
Формуванню багатопартійності в Україні в контексті
трансформаційних процесів в країнах пострадянського простору присвячені
розділи “Політології посткомунізму” під керівництвом
В. Полохала, монографія М. Томенка “Самоозначення
України: від історії до політики” та його ж стаття
“Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку”, спеціальний випуск журналу “Політична думка”(1993. № 1), доповідь колишнього завідувача кафедри
політології Львівського державного університету імені Івана Франка О. Семківа на ІІ Конгресі україністів. Є. Головаха
досліджує проблеми політичної спеціалізації та соціологічного моніторування в посткомуністичній Україні; В. Журавський,
О. Кучеренко, М. Михальченко вивчають процеси
трансформації політичної еліти України, О. Лізунова
намагається сформувати теоретичні підходи до аналізу посткомуністичних
суспільств.
Українські дослідники характеризують багатопартійність через
дослідження партійних ідеологій та місця партій у спектрі політичних сил
суспільства. Серед публікацій цього напряму - роботи О. Толпиго,
Ю. Шведи, В. Рубана, М. Міщенка, Н. Досужої, Є. Болтаровича, Л. Плюща, С. Гелея,
О. Оксак, А. Романюка, М. Томенка, В.
Мельниченка, В. Яблонського, В. Литвина, А. Колодій,
М. Пашкова, А. Трубайчука, М. Малецького,
О. Голобуцького, В. Кулика. Наукові розвідки М.
Томенка, В. Денисенка присвячені порівняно новій проблемі в українській
політології - олігархічним тенденціям у політичному житті сучасної України.
Окрема група праць присвячена феномену опозиції в українському
політикумі. Серед них передовсім треба виокремити роботу Ю. Бадзя
“Влада. Опозиція. Держава в Україні сьогодні”, дослідженя Т. Батенка та Л. Угрин. Ця проблема була предметом розгляду
науково-практичної конференції “Політична опозиція: теорія та історія, світовий
досвід та українська практика”. Проблемі впливу
виборчого законодавства на конфігурацію партійної системи, правовій
інституалізації політичних партій присвячують свої дослідження А. Колодій, Р. Панкевич та М. Примуш;
класифікації політичних партій України – А. Слюсаренко
та М. Томенко, В. Базів; проблемі партійного
лідерства – В. Литвин; фінансовій діяльності політичних партій – М. Примуш, А. Романюк, Ю. Шведа, О. Шумельда;
партійній структуризації українського парламенту - А. Білоус, В. Базів та Л. Скочиляс; сучасним
тенденціям у діяльності політичних партій України – Б. Назаренко, Ю. Кужелюк, А. Колодій; електоральній діяльності партій – А.
Романюк, Ю. Шведа, О. Хімченко; проблемам формування
партії та управління нею – В. В. та В. Ю. Мейтуси, Д.
Видрін, О. Хімченко.
Нарешті, в самостійну групу можна виділити роботи, присвячені діяльності окремих політичних партій, розстановці політичних сил в окремих регіонах України. (див. праці Т. Базюка, Є. Болтаровича, В. Ейсмонта, О. Зайцева, Ю. Киричука, М. Поповича, А. Фінька, А. Свідзинського, Ю. Ключковського, В. Цимбалюка, В. Ковтуна, З. Книша, Ю. Юрова).
Що ж стосується стану вивчення українськими вченими “партійних систем”, то в цій царині наукових розробок практично нема.
Методологічним проблемам вивчення партійних систем присвячено низку робіт Ю.
Шведи. Окремі розділи про партійні системи вміщено в навчальних посібниках А.
Білоуса, В. Пічі та Б. Стеблича
в другій частині курсу лекцій з основ політичної науки за редакцією Б. Кухти, підручнику соціології за редакцією В. Пічі, підручнику з політології та основ демократії за
науковою редакцією А. Колодій, статтях В. Якушика та
Є. Базовкіна. Стан сучасної партійної системи України
розглянуто у працях Е. Пуфлера, Ю. Шведи, А.
Романюка, Т. Кузьо. Одинокі спроби порівняння
партійної системи України з партійними системами інших держав належать А.
Дещиці, Л. Скочилясу, О. Вишняку та І. Шевелю.
З-поміж
праць, які стосуються розвитку багатопартійності в Україні потрібно виокремити
довідкову літературу. Це довідник “Нові політичні партії України”
А. Слюсаренка та М. Томенка, “Сучасні політичні
партії України” укладений В. Яблонським,
“Абетка української політики“, що належить
авторському колективу під керівництвом М. Томенка, “Право вибору: політичні
партії та виборчі блоки. Вибори до Верховної Ради України
Аналіз стану вивчення проблем багатопартійності в Україні показує, що
робота в цьому напряму лише розпочалася, а тому згадані дослідження українських
авторів не можуть розкривати всієї широти і багатомірності цього суспільного
феномену. Методологічні засади вивчення політичних партій, як і сама
наука про них, щойно оформлюються. Пояснюється це насамперед “юним віком” самого об’єкта дослідження. Це, на нашу думку,
вимагає грунтовного аналізу теоретико-методологічного
доробку західної теорії політичних партій, який, однак, зважено застосовувати,
характеризуючи багатопартійність в Україні.
Отже, українська теорія політичних партій лише проходить період свого
становлення. З огляду на це в Україні є лише фрагментарні дослідження
багатопартійності. Сподіваємося, що наша робота дасть поштовх комплексному
науковому аналізові цієї проблеми, а відтак сприятиме становленню української
теорії політичних партій як окремої наукової дисципліни.
THE
DEVELOPMENT OF UKRAINIAN THEORY OF POLITICAL PARTIES AND PARTY SYSTEMS
Yuriy SHVEDA
Article
devoted to the steps of development Ukrainian theory of political parties and
party systems; analyzed the main problems, which are the subjects of research
of Ukrainian scholars.
Key words:
theory of political parties, theory of political
systems.
Політична наука в Україні: стан і перспективи:
матеріали всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс
Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. - 308 с.