ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ:
ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Ольга Шиманова
Розкрито специфіку застосування методик контент-аналізу та моніторингування до дослідження політичної комунікації,
розглянуто етапи і напрями їх використання,
з’ясовано подібність і відмінність між ними.
Ключові слова:
політична комунікація,
метод дослідження,
контент-аналіз,
моніторингування.
Політичну комунікацію можна визначити як процес, що охоплює політичну сферу життя людини, посередництвом якого відбувається спілкування між органами влади, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, посадовими особами, виборцями, населенням. Її обов’язковими складниками є комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, реакція і зворотний зв’язок. Політична комунікація здійснюється через ЗМІ, політично організовані утворення і неформальні канали. Процес політичної комунікації безперервний, проте його активізація спостерігається у виборчий період, коли застосовуються найрізноманітніші шляхи впливу на електорат з метою завоювання його прихильності.
Сьогодні в Україні відбувається підготовка до позачергових парламентських виборів. Відповідно найважливішими завданнями для політичних партій і блоків є формування виборчих списків, представлення передвиборчих програм, розроблення стратегії і тактики виборчої кампанії, розв’язання організаційних питань, пов’язаних з її проведенням. Це сприяє налагодженню комунікативних зв’язків у напрямку „партія – виборець”.
В цей період зазвичай підвищується інтерес дослідників до виборчої проблематики: оцінювання передвиборчих програм, аналіз виборчих списків, моніторингування перебігу виборчої кампанії тощо.
Поширеним методом дослідження політичної комунікації є контент-аналіз, ефективність якого, на думку дослідників, пов’язана з чіткою і усталеною методикою його застосування [2], а також опосередкованістю зв’язків з об’єктом дослідження, коли на нього не здійснюється жодний вплив [5, с. 834].
Контент-аналіз вперше було застосовано в США в 30-х роках ХХ століття для вивчення змісту рекламних і пропагандистських публікацій в ЗМІ. Г. Ласвел та його співробітники вивчали пропаганду в період Другої світової війни [1, с. 51].
У „Світовій енциклопедії комунікації” контент-аналіз класифікується як „науковий метод одержання обґрунтованих висновків із фактів за їх змістом”. Автор визначення К. Крипендорф зазначає, що в цьому формулюванні інтегруються дві дефініції – Б. Берелсона, котрий передбачає власне опис змісту комунікації, та Г. Лассуелла, що робив акцент на кількісних ознаках того, що передбачає повідомлення, яке вивчається [2].
До різновидів контент-аналізу, запропонованих в другій половині ХХ століття, відносять: „Аналіз невипадкових зв’язків” (Ч. Осгуд), „Система слів” (Р. Ікера), „Аналіз агресії” (К. Лоранца), „Аналіз висловлювань” (С. Вейман), автоматизована система „Дженерал Інкваєр” [1, с. 52].
Зазвичай цей метод використовують для аналізу текстових документів: законодавство, угоди, договори, рішення, передвиборчі програми кандидатів, партій чи блоків, програми діяльності органів влади, політичних партій чи громадських організацій, програми розвитку області, району, міста, промови посадових осіб, партійних лідерів, публікації в ЗМІ.
За допомогою контент-аналізу дослідник, виходячи із змісту повідомлення, на основі його якісних і кількісних характеристик дає оцінку певних політичних явищ. Основними методичними вимогами до цього методу є: обґрунтованість (встановлюється шляхом відповідності виділених категорій і понять дійсним реаліям досліджуваної політичної ситуації), надійність (здійснюється завдяки отриманню аналогічних результатів різними кодувальниками при кодуванні тих самих документів за однією інструкцією), об’єктивність (визначається відповідністю вибору категорій і одиниць аналізу всебічному дослідженню політичної ситуації), системність (досягається на основі достатньо широкого кола матеріалів, що становлять інформаційну базу дослідження).
Контент-аналіз складається з виконання п’яти послідовних етапів:
Етап1: визначення сукупності повідомлень, які потрібно вивчити. Кожне повідомлення повинно відповідати таким критеріям: тип повідомлення, автор повідомлення, час повідомлення. Потрібно також визначити одиницю аналізу, тобто окремий елемент повідомлень, які вивчаються, що відповідає таким вимогам: він повинен бути достатньо великим, щоб виражати конкретне смислове значення; достатньо малим, щоб не виражати багато значень і вільно ідентифікуватись.
Етап 2: декомпозиція тексту: виділення із змісту множини смислових елементів, наступне впорядкування якої залежить від типу чи варіанта методики.
Етап 3: процедура підрахунку чи квантифікація множини елементів текстового масиву.
Етап 4: змістова інтерпретація результатів декомпозиції текстового масиву і квантифікація виділених елементів.
Етап 5: верифікація результатів, яка проводиться шляхом повторення дослідницької процедури іншими виконавцями або на основі критичного осмислення і зіставлення нових даних з наявною інформацією.
Виділяють дві основних форми цієї методики: спрямований і неспрямований контент-аналіз. Але слід розрізняти кількісний і якісний варіанти.
- Кількісний контент-аналіз – систематизоване вивчення змісту письмового чи усного тексту з фіксацією найчастіше повторюваних в ньому словосполучень чи сюжетів.
- Якісний контент-аналіз враховує поєднання якісних і кількісних показників, характерних для елементів інформаційного масиву (ступеня розгорнутості викладу теми, рангу конкретного політичного поняття при його згадування.
- Неспрямований контент-аналіз полягає у висуненні гіпотези про те, що визначений набір слів тексту може бути репрезентативним щодо всього тексту і його головного змісту.
- Спрямований контент-аналіз базується на попередньому складанні дослідником переліку категорій і понять, що конкретизують кожну окрему категорію. Текст структурується і обробляється з урахуванням підготовленого переліку [1, с.54–65].
Досить часто поряд з контент-аналізом проводять моніторингові дослідження. Моніторингування – це безперервне спостереження за станом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування про можливості настання несприятливих, критичних або неприпустимих ситуацій. Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичних або змістовних показників, які характеризують об’єкт спостереження і які можна виміряти. Моніторингування ґрунтується на спостереженні типових рис у поведінці об’єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їх фоні різних відхилень від норми. Головне в моніторингових дослідженнях – чітка орієнтація на конкретну постановку завдання і цілеспрямовану змістовну обробку інформації [4, с. 52–53].
Політичне моніторингування – це спостереження, оцінка, прогноз стану і розвитку якого-небудь політичного явища [5, с. 829]. Щоб одержати найповніші дані і досягти об’єктивних та якісних результатів у політичному моніторингуванні треба застосувати комплексний підхід з використанням найрізноманітніших методик (опитування, анкетування, експертне оцінюваняя, контент-аналіз).
Етапи моніторингування випливають з логіки розвитку досліджуваного явища. На першому етапі обирається об’єкт дослідження, уточнюються цілі, визначаються хронологічні рамки. Важливо правильно визначити гіпотезу дослідження – очікувані результати. Наступним етапом є визначення і класифікація джерел інформації, методів їх систематизації і обробки.
Серед усіх видів моніторингування найбільшою популярністю користується моніторингування ЗМІ. Це можна пояснити простотою доступу до такої інформації і плюралізмом думок і поглядів, висвітлених у мас-медіа.
Моніторингування ЗМІ можна розділити на два основних напрями:
· Накопичування інформації її первинна обробка, оперативне інформування команди і кандидатів про важливі для них публікації чи новинні повідомлення. Підсумкову інформацію надають щоденно або ж кожні 3-4 дні.
· Основний напрям – аналітична обробка масиву інформації, коли передвиборча ситуація відстежується в динаміці, визначаються можливі напрями її розвитку, готуються рекомендації для подальших дій з боку кандидата чи партії.
Відповідно до результатів моніторингування можуть відбуватися корекції в діяльності виборчого штабу чи змінюватись поведінка кандидата (партії). Тому публікації доцільно аналізувати за такою схемою:
· Спостереження за поведінкою і діяльність кандидатів-суперників (партій-суперників) та їхніх команд.
· Визначення кола „опонентів”, „нейтралів” і „союзників”.
· Визначення рівня поінформованості провідних і регіональних ЗМІ про діяльність кандидата чи партії.
· Визначення основних ліній критики кандидата (партії, блоку).
· Спостереження за процесом формування і еволюції іміджу партії чи кандидата в ЗМІ.
· Визначення перспективних, з погляду формування громадської думки, напрямів діяльності кандидата (партії).
· Систематизація ставлення політичних організацій, груп, організацій до кандидата (партії).
· Виявлення кола проблем, якими найбільше цікавляться виборці [5, с. 831 – 833].
Отже, контент-аналіз і моніторингування є методами аналізу текстових даних. Однак, якщо моніторингування застосовується для дослідження поточної ситуації, то контент-аналіз використовують для аналізу інформації різного строку давності. Ці методи характеризуються високою об’єктивністю, оскільки вони, зазвичай, не спотворюють результатів суб’єктивним чинником дослідника, а також не вимагають безпосереднього споглядання досліджуваних явищ.
________________________
1. Боришполец К. П. Методы политических исследований: Учеб. пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 221 с.
2. Ганжуров Ю. Контент-аналіз у політичних дослідженнях преси // Політичний менеджмент. 2004. №3 (6) // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=26&c=354
3. Мангейм Дж., Рич Р. К. Политология. Методы исследования: Пер. с англ. / Предисловие А. К. Соколова. – М.: «Весь Мир»., 1997. – 544 с.
4. Матвієнко О. В. Основи інформаційного менеджменту: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 128 с.
5. Общая и прикладная политология: Учебное пособие. / Под общей редакцией В. И. Жукова, Б. И. Краснова. – М.: МГСУ; «Союз», 1997. – 992 с.
6. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2003. – 656 с.
POLITICAL
COMMUNICATION: RESEARCH FEATURES
Olha Shymanova
The
specific of application of methods of content-analysis and monitoring to
political communication research is shown, the stages and directions of their
use are considered, similarity and difference is found
out between them.
Key
words: political communication, content-analysis,
monitoring.
Політична наука в Україні: стан і перспективи:
матеріали всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс
Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. - 308 с.