Ісаюк Олеся - студентка
історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка
Д. Донцов та ОУН
1. Проблему зв’язків між Д. Донцовим та ОУН доцільно розглядати в двох паралельних напрямках – особистих зв’язків Донцова з членами ОУН і, зокрема, членами Проводу українських націоналістів та ідейних впливах Донцова на ідеологію ОУН.
2. Донцов був близько знайомий з Є. Коновальцем, саме на його вимогу став редактором «Літературно-Наукового Вістника», праця Д. Донцова «Підстави нашої політики» поширювалася в мережі УВО –ОУН і її силами, Д. Донцова двічі запрошували в Організацію - перший раз – через Легію Українських Націоналістів (ЛУН) 1927 р., другий – 1929 р. – як головного редактора «Розбудови Нації». Це означає, що в персональному плані зв’язки були безпосередні.
3. Але, незважаючи на все вище наведене, Д. Донцов так і не став членом ОУН. В сучасній історіографії теми є кілька пояснень цього. Ю. Киричук у своїй монографії подає версію про надмірну обережність Д. Донцова, П. Мірчук стверджує, що причина невдачі – у виборі емісара ОУН до Донцова. Цим емісаром був В. Мартинець, який, за версією П. Мірчука, відштовхнув автора «Націоналізму» своєю поведінкою[1]. Сам В. Мартинець вважав, що справа була в донцовському егоцентризмі, з одного боку, з іншого – Д. Донцов глибоко переживав свою невдачу з організацією УНПР і не хотів влучатися в ще одну організацію. Ще один дослідник, М. Сосновський говорить про двозначну ситуацію Д. Донцова у Львові, як емігранта, який тільки в 1922 р. з великими труднощами отримав дозвіл на проживання у Львові. Така ситуація (про це пише також В. Мартинець) не дозволяла Д. Донцову однозначно зв’язуватися з організацією, яка ставила собі за мету боротьбу проти Польщі.
4. Основною причиною, вірогідно, був сильно незалежний складний характер Д. Донцова. Аргументом може бути той факт, що за все своє життя Д. Донцов в жодній організації не затримався надовго, з усіма раніше чи пізніше поривав – починаючи від УСДП. Крім того, Д. Донцову була властива змінність поглядів – від соціаліста перед Першою Світовою війною він еволюціонував до класичного правого консерватора наприкінці життя, в 50-60-ті рр..
5. Факт тісної пов’язаності поглядів з ідеологією ОУН не викликає сумнівів. Принаймні і Донцов, і ОУН погоджувалися відносно абсолютного примату нації над особистістю, ідеї чину «для чину», ідеєю вождизму, антиросійському спрямуванні, анти соціалізмі і анти більшовизмі, що видно з порівняння, з одного боку, «Націоналізму» Донцова і Постанов І Великого Збору ОУН (Відень, 1929 р.)
6. Найяскравішим прикладом єдності поглядів Донцова та Проводу ОУН є спільність розуміння поняття нації і співвідношення особистого та національного. Донцов у націоналізмі гостро критикує партикуляризм, прив’язаність виключно до вузьких приватних інтересів, постулюючи інтереси нації як безсумнівно вищі за всі приватні інтереси. Постанови Збору ОУН наголошують, що «Українська нація це вихідне положення кожної чинности…нація є найвищий тип людської органічної спільноти[2].
7. Спільною рисою поглядів Донцова і ОУН є також елітаризм, який проявляється в ідеї «ініціативної меншості», яка веде масу, а не «слідує за нею» (Донцов). В ОУН виняткове значення надавалося Провідникові, як центральній фігурі Організації, зрештою, після розколу 1940 року, фракції ОУН отримали свої імена за прізвищами лідерів обох крил : «бандерівці» і «мельниківці». Члени ОУН були зобов’язані жити згідно з Декалогом українського націоналіста та «44 правилами життя українського націоналіста», що служило також як знак їхньої належності до, на їхню думку, еліти.
8. Причина цих збіжностей насамперед в подібному досвіді як Донцова, так і ОУНівців. Обоє пережили поразку Визвольних Змагань і втрату державності і пов’язану з цими подіями кризу переконань і поглядів, і Донцов, і середовище УВО – ОУН прийшли до висновку про необхідність згуртування і активізації боротьби.
9. Незважаючи на ряд подібностей у основних питаннях, залишалися суттєві відмінності. Насамперед, це питання позиціонування ворога, тобто «з ким боремося». Донцов позиціонував абсолютним ворогом Росію, вважаючи, що з Польщею необхідний якщо не мир, то принаймні спокійні відносини. Для ОУН ворогом №1 в 20-30ті рр. була саме Польща, СРСР став головним ворогом в 1940 р. (матеріали ІІ Великого Збору ОУН). Донцов сильно критикував легальні українські партії за їхнє «провансальство», ОУН, навпаки, не виключала можливості співпраці з легальним сектором., хоча, з іншого боку, практикувала вбивства українців, які, на її думку, затісно співпрацювали з поляками.
10. ОУН у своїй програмі приділила багато уваги конкретному державному устроєві, соціальній та економічній організації майбутньої Української держави, при тому, що Донцов абсолютно не торкався цих проблем. Цю обставину слід визнати основною різницею в поглядах між ОУН та Донцовим.
11. Переконливо пояснює характер розбіжностей О. Мотиль, стверджуючи, що питання ідеології для Донцова було філософською проблемою, а для ОУН – тактичною проблемою конкретної діяльності. Відповідно, Донцов був вільний у своїх формулюваннях, а ОУН виходила з конкретної політичної ситуації і своїх прогнозів на майбутнє.