Іщук Петро – студент
Львівського державного університету
безпеки життєдіяльності
Політична сутність та головні ідеї консерватизму
Коли мова йде про ідеологію, це поняття включає цілу плеяду “ізмів” як, наприклад, комунізм, фашизм, націоналізм, лібералізм чи, навіть, екологізм, фемінізм, корпоративізм тощо. Вони всі складні й вимагають індивідуального розгляду. Проте консерватизм є однією з найвагоміших та найпоширеніших ідеологічних традицій. Розглянемо цю конкурентноздатну ідеологію у таких політичних площинах, як зміни, природа людини, суспільство, нація, держава, влада, воля (свобода), рівність, справедливість, демократія.
Консерватизм виступає проти змін, за збереження існуючих звичаїв, порядків та правил. Це, здебільшого, проявляється, коли консерватизм відчуває якусь зовнішню загрозу. Консерватизм спирається на все знайоме, загальновідоме чи природне. Незмінним вважається те, що змінюється повільно і недокорінно, тобто залишається знайомим і добре знаним. Іноді протиставляють поняття зміна та реформа. Реформа вважається проявом мудрості й розважливості. Зміна ж пов‘язана з раціонально-теоретичним підходом до істини. Консерватизм дуже скептично ставиться до будь-якої ідеї прогресу.
Консерватизм дотримується дуже песимістичних поглядів на природу людини. Людина консервативна - це істота, керована власними пристрастями, бажаннями, інстинктами й дуже малою мірою розумом. Людську природу можна представити через основні інстинкти, потреби та бажання, притаманні всім людям. Це інстинкт власності, бажання задовольнити матеріальні та духовні потреби, почуття власної гідності й бажання свободи, влади та самовдосконалення.
Консерватизм вважає, що людська природа невіддільна від суспільства. Природа людини й суспільство утворюють єдине ціле, оскільки суспільство є не простою сукупністю індивідів, а живим організмом, що формує людську особистість з окремих бажань та інстинктів. Люди отримують вічне суспільство в спадщину з минулого та повинні зберегти його недоторканим для майбутнього. Через це суспільство не підлягає соціальним змінам. Революції з їхнім інструментальним підходом до людини та суспільства засуджуються, бо суспільство не може бути побудоване й перебудоване. Руйнування існуючого суспільства шляхом докорінних змін призводить до руйнування особистості. Консерватизм стверджує, що людська особистість формується нацією, мовою, культурою і державними інституціями. Суспільство, згідно з консерватизмом, має ієрархічну структуру: від родини до держави. Стабільність цієї ієрархії дозволяє людині знайти своє місце в житті. Ті, хто займають вищі щаблі, керують тими, хто перебуває нижче. Нерівність щодо посідання вищих посад і влади вважається природною й має зберігатися.
Консервативний погляд на народ чи націю є по суті органічним. Подібно як з міркуванням про суспільство й особу, консерватизм спирається на симбіоз між індивідом і нацією. Людина себе самовизначає як невід‘ємну частину нації. Консервативне світорозуміння раніше застосовувало термін раса, а тепер етнос, етноспільнота, етнічність тощо. Нація представляється як спільнота індивідів, споріднених між собою етнічним походженням, мовою, спілкуванням, територією, генетикою, емоціями, духовною й матеріальною культурою, міфами, легендами тощо. Консерватизм вважає, що існують такі явища як, наприклад, національний дух, національна ідея тощо.
Держава вважається історико-політичною спільнотою, яка не є витвором людської думки чи волі, а являє собою природну цілісність, продукт історії. Оскільки між індивідом та державою існують природні й органічні зв‘язки, між ними немає антагонізму. Крім того, держава тісно пов‘язана із суспільством як засіб для досягнення спільної мети суспільства. За допомогою законів держава підтримує порядок у суспільстві. Розуміння консерватизмом позитивної ролі держави є дещо суперечливим. Більшість схильна вважати, що через вади людської природи є потреба у сильній державі на чолі з сильним президентом. Батьківський чи патерналістський устрій влади передбачає постійний нагляд за суспільним добробутом, починаючи з родини, аби створити політичні й економічні умови для розвитку особистості. Консерватизм, за винятком британського, скоріше підтримує федералізм, ніж унітарну державу. Цей опір централізму пояснюється тим, що будь-яка акумуляція влади підсилює вияви вад людської природи й може призвести до сваволі та необмеженої тиранії. Ставлення до місцевої влади позитивніше, оскільки вона менш абстрактна, більш пов‘язана із справами конкретних людей. Отже, місцеве самоврядування може бути сильне, бо його не треба боятися.
Консерватизм скептично ставиться до політичної демократії, оскільки ця ідея суперечить регламентованому, ієрархічному устрою суспільства. Кермо влади має бути довірене представникам давно сформованої правлячої еліти. Раніше традиційний консерватизм бачив у цій ролі аристократів. Сучасний консерватизм спирається на власників майна і на тих, хто має підприємницький хист. Незважаючи на те, що консерватизм визнав існування сучасної ліберальної демократії, він, як і раніше, проти влади так званої неталановитої більшості. Натовп - то лише агрегат людських істот без внутрішньої структури й традиційних цінностей. Натовп і демократія по суті вважаються близькими.