Купін Євген – студент
факультету історії, політології та
міжнародних відносин
ЧНУ ім. Ю. Федьковича
Правда про міфи помаранчевої революції
Основним "гумусом"
політичної міфології в Україні є добре промиті радянською пропагандою мізки та
сформовані радянською системою психічні типи. Щоб не бути схожим на
пропагандистів того ладу, які й на сімдесятому році радянської влади все ще
говорили про тяжкий спадок царизму, зазначу одразу, що й за незалежної України
влада не дуже поспішала з руйнуванням політичних міфів. Більше того, мірою
зміцнення в нашій країні моделі "керованої демократі" серед певних
українських очільників та політичних сил все більше зростав попит як на міфи
(старі й нові), так і на міфотворців.
Від виборів до виборів громадяни України все більше потрапляли у полон політичних міфів, аж поки цей процес не досягнув свого піку в період так званої ,,помаранчевої революції” 2004 р.
Міф перший. «Помаранчеве повстання» стало загальнонаціональним».
Загальнонаціональним повстанням можна назвати лише те в якому брали участь і підтримали якогось з кандидатів чи силу не меше 70% виборців. Насправді цього не було, по-перше голоси розділились, а по-друге не слід вважати прихильниками когось з кандидатів, тих хто в першому турі голосували за Мороза, Симоненка і інших, адже саме їх хотіли бачити Президентом України в першу чергу громадяни, а не Ющенка чи Януковича. Другий тур змусив вибирати лише з двох.
Міф другий. «Студенти України — вірні прихильники Ющенка».
Студенти рушії усіх рухів –
відома в політологічних колах технологія, яку використали і в 2004р. В
університетах не зупиняючи навчання продовжували не звертати уваги на масові
прогули студентів, які радіючи можливістю побачити Київ, відчути ,,драйв’’ тих
днів з радістю відправлялись в столицю. Свідомо налаштованих, які б могли
тверезо оцінити ситуацію і чітко сформулювати свої вимоги було вкрай мало
навіть з студентів вищих навчальних закладів.
Міф третій. «Народ на Майдані виражав свою громадянську позицію»
Про яку громадську позицію може іти мова, якщо абсолютна більшість громадян нашої держави не можуть назвати основні елементи демократії та громадського суспільства. Громадська позиція того часу звучала як час змін, але вектор змін при цьому не вказувався, через несвідомість і нерозуміння бажаного майбутнього.
Міф четвертий: «Захід без користі підтримав Майдан з метою розвитку демократії в Україні».
Європа та США після 11вересня 2001р. серйозно налаштовані на стабільність та власну безпеку, яка залежить від ситуації в світі. Тому цілком зрозуміло, що стратегічні регіони в які входить і Україна, повинні відображати соціальну, політичну і військову стабільність і віддзеркалювати демократичні цінності Заходу. Саме тому Заходу був вигідний розвиток демократії в Україні, як один з чинників світової безпеки та стримування в регіоні.
Міф п’ятий «Про розкол України на Захід та Схід»
Багато хто думає, що, підтримуючи якісь сепаратистські настрої в регіонах, можна розколоти Україну. І тут навряд чи що вийде. Придністровсько-молдавський варіант, коли Росія вводить диференційований візовий режим і диференційовані газові ціни для ПМР і Молдови, ділячи тамтешніх людей на «своїх» і «чужих», на Україні не пройде. Донецьк і його політгрупа в особі Партії регіонів рішуче налаштовані на завоювання Києва, вони, можна сказати, києвоцентричні. «Донецькі», які зараз приходять до влади, хочуть «завоювати» всю Україну. І вони не підуть на відкритий сепаратизм, якщо ним це буде невигідно економічно. Ахметову, як основному меценату партії важко конкурувати з російським капіталом, а тому його погляди направлені на Європу, якій в свою чергу зовсім не припустимий розкол України. Про це сказали всі головні ідеологи і теоретики партії Януковича, яка зараз і є основою «донецьких», таких, що так лякають Західну Україну і обнадіюють російський політбомонд.
Як бачимо період «помаранчевої революції» ознаменувався народженням нових політичних міфів, які існували в атмосфері політичних змін.
Свідомість сучасного політичного
українця є переважно міфологічною. Політичні міфи «живуть» у різних формах
національної і космополітичної ідеології, починаючи з осмислення історії і
закінчуючи футуристичним тлумаченням цієї історії (утопічна картина ідеальної
української держави). В усякому разі, міфи про засоби утримання території, про
стимулювання позитивних демографічних змін, збереження національної культури,
розвитку української регіональної цивілізації як частини європейської і
світової тощо, можуть слугувати інтересам розвитку України.
Література: