Мельник Марія – студентка
філософського факультету ЛНУ ім. І.Франка
Проблеми політичних ідеологій в контексті формування культури участі в Україні
Як показують результати останніх соціологічних досліджень,
населення здебільшого не втратило смаку й інтересу до політики.
На тлі порівняно високого вербального інтересу до політики, явним дисонансом
виглядає рівень безпосередньої зацікавленості населення в реальному політичному
процесі. Тобто реальний стан політичної участі населення сьогодні
характеризується протиріччям між досить високим рівнем емоційної включенності і
дуже низьким рівнем інструментальної активності, не вважаючи періодів участі
громадян у різного роду виборних компаніях. Усі ведучі політичні партії зацікавлені
у відмінкових засобах впливу на поведінку громадян. Постійною турботою
політиків є мотивація участі громадян в офіційній політиці. Одним із основних
мотиваційних інструментів є ідеологія.
Однак раціонально-активістська модель політичної участі зовсім не припускає участі усіх, завжди й в однакових формах. Для країн із перехідними політичними системами важливою є наявність : «збалансованої політичної культури, у якій політична активність, чи включеність у політику і раціональність, урівноважені пасивністю, традиційністю і зобов'язаннями стосовно локальних цінностей».
Молодій нашій країні бракує часу для того, щоб політичні структури виросли паралельно із розвитком політичної культури. Вчені стверджують, що демократична політична культура може розвиватися у двох політичних різновидностях: консервативно-ліберальної і ліберально-демократичної. Суть відмінностей між ними в тому, що ліберальна культура передбачає проведення реформ, які б поглиблювали і розширювали гарантії демократичних цінностей з урахуванням умов конкретної політичної та історичної ситуації, а консерватори допускають тільки ті реформи, які стабілізують традиційні політичні інститути.
Загалом політична культура участі передбачає певний ряд критеріїв, зокрема: розмаїтість(плюралізм) суспільного життя, стимулювання свободою матеріальними зацікавленнями, самостійність і відповідальність особи, прагнення зрозуміти опонента, терпіння до всього інакшого, скептицизм щодо « добрих намірів влади», покладання на власні сили, зрілість і індивідуальність, підприємливість особи, цінування теперішнього часу, відсутність віри в диво… Це основні риси, які тільки ще формуються у нашому суспільстві.
Політична культура складається історично, є відносно стійкою, втілює в собі досвід попередніх поколінь. У ній закріплюється ставлення людей певної країни до політичної системи, до окремих її елементів, до політичного процесу, а також до самих себе й своєї ролі в цьому процесі. Так як у нашій країні постійно відбувається зміна системи, то не встигає виробитися монолітна політична культура. У нас фрагментарна політична культура з дуже різною політичною орієнтацію, тому люди визначають свою політичну ідентичність дуже по різному – більшою або меншою мірою на основі таких зіставлень – «ліберал-консерватор», «консерватор-центрист-ліберал», «централіст-федераліст», «комуніст-антикомуніст», «націоналіст-інтернаціонаілст» і т.д. Тому наше суспільство характеризується широким плюралізмом ідеологій у державі, який представлений від крайніх лівих до центристів та правих. Але проблема полягає у тому, що дуже не велика кількість партій мобілізує населення і не має тісної взаємодії з виборцями. Загалом ідеологічне наповнення партій у нашій країні має значення лише перед виборами. І то ідеологію використовують переважно ліві партії і партії які відносяться до націонал-демократичних і націоналістичних. Повною мірою це стосується Комуністичної партії, ще менше – соціалістів, оскільки останні знаходяться у стадії переходу від ідей українського соціалізму до класичної соціал-демократії. Досить яскрава ідеологічна позиція присутня в блоку Вітренко – але там ми бачимо не стільки ідеологію лівого популізму, скільки ідеологію слов'янської єдності. Коли ми говоримо про правий фланг політичних партій України, бачимо бажання реанімувати націонал-демократичну ідеологію. Але тут є істотний нюанс: прибічники цієї ідеології в основному пішли в електорат персоніфікованих політичних сил – Блоку Юлії Тимошенко і НСНУ (який асоціюється з В. Ющенко). В той же час, Блок Костенко-Плюща намагається відтворити класичну націонал-демократичну ідеологію зразка початку 90-х років. В деяких політичних сил є бажання запропонувати новий, штучно сконструйований ідеологічний продукт. Найбільш яскравий приклад такого продукту – ідеологія солідаризму, представлена БЮТ. Але ця ідеологічна доктрина – не стільки інноваційний програмний продукт, скільки всього лише спроба захиститися від звинувачень в соціальному популізмі, тобто якийсь ідеологічний камуфляж. Партія Регіонів намагається поєднати ідеї лібералізму та консерватизму.
Чому саме крайні праві і крайні ліві політичні сили роблять акцент на ідеологіях? Тому що є стабільний електорат, у котрого є вироблена культура ходити на вибори, це переважно стосується прихильників комуністів.
Література: