|
Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень |
Осадчук Ігор – студент
філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка
Деідеологізація сучасного суспільства
Вимога деідеологізувати соціальне життя - це, мабуть,
те, ще об’єднує членів суспільства, з метою підтримання суспільної цілісності
та єдності. Деідеологізація виникла як «соціально-філософська течія» в західній
суспільно-політичній думці. В Україні висувається вимога деідеологізувати
соціальне життя у всіх його проявах: у відносинах націй, поколінь, статей,
класів, жителів різних регіонів. Наша деідеологізація - справа загальнонародна.
Очевидно, що в недалекому майбутньому тотальна деідеологізація призведе до
взаємного непорозуміння соціальних суб’єктів, до посилювання їх роз’єднаності,
протистояння, до поглиблення кризи самосвідомості тих соціальних груп, які
покликані відігравати провідну роль в соціальному житті націй, класів,
поколінь. Достатньою підставою для боротьби з ідеологією може бути тільки доказ
того, що ідеологія не потрібна і шкідлива суспільству. Складається враження, що ініціатори
деідеологізації розглядають її не як тимчасове явище, введене як певний
тактичний хід у перехідний період, а як деідеологізацію взагалі, хоч, здається,
добре розуміють, що існування будь-якої держави чи людської спільноти без
ідеології або певних ідеологічних конструкцій різних рівнів і рангів немислиме.
Чим же пояснити тоді відсутність всебічно розробленої концепції націєтворення,
ідеологічного та психологічного забезпечення побудови національної держави на
українознавчих засадах. Такі безвідповідальні політичні ігри можуть призвести
до втрати власної держави.
Відсутність послідовної і науково обгрунтованої політики держави в
духовно-культурній сфері свідчить про живучість в українському суспільстві
збанкрутілих ідеологічних догм радянської доби, імперського мислення у частини
російськомовного населення, якому протягом століть прищеплювали малоросійство,
рабську покору, комплекс меншовартості,.
К. Мангейм у своїй роботі «Ідеологія та утопія» показав, що ідеологія та утопія є сусідами і взаємодіють між собою. На місці «поваленої» ідеології незмінно з’являється утопія - явище, що не менше, ніж ідеологія, протилежне науці, об’єктивному знанню[2]. Утопія - спроба подолати природну відособленість, частковість, суб’єктивність окремого об’єкту. Ідеологія - ненаукова, оскільки її вибудовує, в ній домінує приватний, суб’єктивний інтерес. Утопія - ненаукова, оскільки в ній робиться спроба заперечувати, «забути» приватний інтерес суб’єкта. Таким чином, важко знайти підставу для того, щоб віддати перевагу утопії чи ідеології, але можна їх пошукати, щоб зберегти і ідеологію, і утопію від безглуздих посягань.
Ідеологія - це найскладніший інструмент маніпуляції, втручання в свідомість. Політика скерована на продукування політичних цінностей, ідеологія - засіб їх тлумачення та сприйняття[3]. При цьому ідеологія виконує функцію ідейного забезпечення механізму підтримки стабільності соціального суб’єкта - носія ідеології. Цей механізм формується з виникненням самостійних соціальних суб’єктів - суспільств, великих і малих соціальних груп. Він є соціальним еквівалентом того, що на біологічному рівні визначається як інстинкт самозбереження. Тому основна роль ідеології соціального суб’єкта - перешкоджати його розпаду. В рамках ідеології питання «Що таке добре і що таке погано?» не може виглядати інакше, ніж «Що таке добре і що таке погано для носія ідеології? Погано - це те, що веде до послаблення або розпаду суб’єкта. Добре - те, що веде до його збереження, зміцнення, панування. Таким чином ідеологія позбавляє індивіда можливості щодо раціональних пошуків власної ідентичності[1]. Всередині колективного суб’єкта можливості внутрішнього спілкування, самовиправдання, протистояння зовнішньому осуду можуть зберігатися набагато довше, ніж у окремої особи. Аналіз ролі даного суб’єкта в житті суспільства приводить до виcновку, закріпленого в ідеології, про те, що його соціальна функція є необхідною. Отже, без неї суспільство не може розвиватися, а це означає, що суспільство розвивається лише завдяки виконанню даним суб’єктом своєї функції. Тому суб’єкт є основою суспільства, він повинен стати його лідером. Таким чином, атрибутивною властивістю ідеологій є інтровертність. Саме в цьому закладена її потенційна небезпека. Адже ідеологія, як правило, обгрунтовує лінію поведінки суб’єкта, орієнтовану на «добре», тобто на експансію даного суб’єкта відносно інших суб’єктів, яка і здійснювалася в повній відповідності з його ідеологією. Це, у свою чергу, привело до зміни в духовному житті опозиції. Ідеологічний опонент соціального суб’єкта, що переміг, отримував можливість об’єднувати в боротьбі за своє «добре» всіх переможених, представивши свою власну ідеологію як обгрунтування боротьби за «добре» і для себе, і для всіх соціальних суб’єктів. Цей процес здійснюється не тільки під впливом свідомої діяльності ідеологів, але і в результаті дії «колективного несвідомого» [3]. Утопія тим самим сприяє розпаду соціальної структури, втраті суспільної ієрархії, визначеності соціальних функцій. У свідомості носіїв утопії розмивається уявлення про те, що необхідне для їх самозбереження. У періоди торжества утопії ідеологія опиняється в глибокій кризі. У ці періоди разом з небезпечними егоцентризмом, надмірним егоїзмом, до яких може призводити надмірна ідеологізація, суспільна свідомість схильна відкинути і розумний егоїзм, і прагнення до самозбереження.
Ідеологія потрібна суб’єктові як механізм самозбереження. І тому суб’єкт не тільки несвідомо, але і свідомо відтворює ідеологію. У відносинах з партнерами лояльніший той соціальний суб’єкт - носій ідеології, який усвідомив свій довготривалий інтерес, потребу в самозбереженні. У цих умовах ідеології партнерів можуть не суперечити один одному, в тій чи іншій мірі співпадати, але не можуть повністю ототожнитися, як ніколи не можуть бути тотожні соціум і його підсистеми. Втім, звичайно, враховуючи стан нашого соціально-політичного життя, марно сподіватися, що характер процесу деутопізації буде суто цивілізованим, що завтра ми прийдемо до суспільства, що складатиметься з соціальних суб’єктів - носіїв цивілізованих ідеологій. Завдання не в тому, щоб сама інтелігенція створювала ідеології, «впроваджувати їх в свідомість мас», а в тому, щоб боротися із засиллям утопії, з перешкодами - психологічними, інтелектуальними - на шляху відродження самосвідомості суб’єкта.
Література:
3. Сорокопуд О., Бохняк В.Проблема маніпуляції в топосі політичного // «Ї» число 30,2004.
|
Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень |