|
Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень |
Парно Леся - студентка
філософського факультету КНУ ім. Т.Шевченка
Ідеологія як культурна система
(в інтерпретації К.Гірца)
Сьогодні, попри наявність значної кількості досліджень, питання, що стосується ролі та місця ідеології в житті суспільства залишаються актуальними. У процесі історичного розвитку це поняття набувало різноманітного забарвлення: від позитивного до крайнє негативного. А, проте, ідеологія це всього лише одна із складових суспільного життя, яка набуває забарвлення залежно від смислів, які ми в неї вкладаємо. Тому, власне, й з’являється потреба в перегляді цієї категорії.
Поняття «ідеологія» у своєму розвитку пройшло 3 етапи: 1) ідеологія як наука про ідеї, що вивчає закономірності їх походження та виявлення в практиці розвитку суспільства; 2) ідеологія як поняття, що позначає соціально-політичну направленість та значимість різноманітних поглядів, теорій, концепцій тощо; 3) ідеологія як предмет дослідження і як інструментальне поняття в соціальних науках.
В межах даного дослідження увага буде зосереджена на третьому етапі, в межах якого ідеологія розглядається як предметне поле та інструментальне поняття в соціальних науках. Зокрема, розглянемо концепцію, запропоновану К.Гірцом, який пропонує трактувати ідеологію як культурну систему.
К.Гірц критикує концепції, в межах яких ідеологія розглядається як: 1) репрезентація певних інтересів (К.Маркс); 2) продукт певних соціопсихічних напружень (З. Фройд), пропонує свою теорію.
«У теорії інтересу ідеологічні заяви розглядаються на фоні загальної боротьби за вигоду; в теорії напружень – на фоні постійних зусиль виправити соціально-психологічний дисбаланс» [1,236]. Головні принципи теорії інтересу були розроблені марксизмом. Головна увагу тут приділяється мотивації тих, хто пропонує систему, і на залежності цієї мотивації від соціального стану, в першу чергу від класової належності. Ця теорія «сплавила» політичні ідеї та політичну боротьбу, де ідеї розглядаються як знаряддя, а найкращий спосіб зміни суспільної картини – це захоплення влади. Варто зауважити, що тези ці не застаріли, й багато в чому не втрачають своєї актуальності й по нині. Проте головним недоліком цієї системи є відсутність розвинутого апарату для аналізу мотивації людей.
Теорія напруження відштовхується від ідеї про хронічну розбалансованість суспільства. Нема суспільного устрою, який би успішно справлявся з функціональними проблема, що виникають. Будь-яке суспільство неминуче стикається із невирішуваними дилемами: свобода та політичний порядок, стабільність та необхідність змін тощо. Існують розходження між цілями в окремих частинах суспільства (наприклад, у фірмах – між прибутком та продуктивністю). Таке ж соціальне напруження можна прослідкувати на рівні окремої особистості у вигляді психологічного напруження. Те, що на колективному рівні є структурною невідповідністю, індивідуально переживається як особиста незахищеність, оскільки саме у власному досвіді соціального актора зустрічаються й загострюють одне одного суспільні недосконалості й протиріччя особистого плану. З огляду на те, що ці процеси відбуваються систематично, «люди живуть у стані організованого відчаю» [1,239]. Відповідно, ідеологічне мислення виступає відповіддю на цей відчай. Воно дає вихід для породжених суспільним дисбалансом емоційних порушень.
Інша концепція ідеології була запропонована К.Гірцом, який розглядав ідеологію як спосіб інтеграції та збереження ідентичності. На його думку, слабкість двох попередніх теорій у фактичній відсутності розвинутої концепції символічного утворення. Це призводить до того, що зв'язок між причинами ідеології та її наслідками здається випадковим. Обидві теорії не досліджують ідеологію як систему символів, які взаємодіють між собою. Як зазначає П.Рікер, позиція К.Гірца є схожою з позицією Е. Еріксона: «…ідеологічна система є послідовною організацією колективних образів, ідей та ідеалів, що забезпечує учасників логічною, навіть систематично спрощеною, кінцевою орієнтацією у просторі та часі, у засобах та цілях»[2,316]. Проте фактично концепція запропонована К.Гірцом є близькою до теорії напруження. Поняття інтеграції пов’язане із небезпекою втрати ідентичності. Те, чого група боїться, - це неможливість самоідентифікації внаслідок кризи, що створює напруження; проблема в тому, аби подолати це напруження.
Ідеологія як інтеграції полягає в тому, що підтримує інтеграцію групи не лише в просторі, а й у часі.
Ідеологія є однією із культурних схем (поряд із релігійними, філософськими, естетичними «програмами»), яка постачає нас шаблонами для організації соціальних та психічних процесів. Її роль можна порівняти із генетичною системою, яка надає шаблон для організації процесів органічних. К.Гірц вказує на те, що «людська поведінка за своєю суттю вкрай пластична. …конкретні схеми людської поведінки керуються не стільки генетичними, скільки культурними шаблонами, які організовують конкретний тип діяльності»[1,255].
Завдання ідеології – зробити можливою автономну політику, створюючи авторитетні концепції, які б надавали їй сенсу, і переконливі образи, які б зробили її доступною для сприйняття. «Вперше ідеології у власному значені слова виникають і стають панівними саме в той момент, коли політична система починає звільнятись від безпосередньої влади успадкованих традицій, від прямого й детального керування релігійних та філософських канонів з одного боку і від прийнятих на віру настанов традиційного моралізму з другого»[1,257]. Для того, аби політика виокремилась в автономну сферу, потрібне виокремлення культурної моделі політичної дії, оскільки попередні моделі є або занадто універсальними, або занадто конкретними, щоб забезпечити орієнтацію, необхідну в політичній системі. Потреба в ідеології як джерелі знань виникає тоді, коли забезпечити адекватний образ політичного процесу не можуть ні найзагальніші культурні, ні «найбільш прагматичні» орієнтири суспільства.
Умовою появи ідеологій є поєднання суспільно-політичного напруження з відсутністю культурних ресурсів, із допомогою яких це напруження можна зрозуміти. Ідеологія намагається надати сенсу незбагненним ситуаціям, вибудувати їх так, щоб усередині в них стала можливою цілеспрямована дія. К.Гірц акцентує увагу на тому, що ідеологія виникає в першу чергу через брак культурних орієнтирів, тобто як відповідь людини на нездатність орієнтуватись у цьому світі. Це дозволяє зробити висновок, що ідеологія може виникнути, коли традиційні правила, що раніше брались на віру й раціонально не осмислювались, ставляться під сумнів. Ідеологія в таких умовах стає авторитетним концептом, який надає ситуації сенсу, й робить її зрозумілою.
Література:
|
Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень |