Пермяков Віктор - студент
історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка
Ідеологеми ОУН через півстоліття:
реабілітація історією чи виправдання в очах сучасників
1. В історії українського національно-визвольного руху «доба ОУН» посідає належне і одне з найвизначніших місць. Від часів свого створення ця організація є носієм українського національного духу, ідеї і системи поглядів на українську державність. Саме ідеологія українства і націоналізм були підставовим мотивами і внутрішнім наповненням ОУН.
2. Проте у своїй формі націоналізм виступає як специфічний стан свідомості народу (етносу) і соціально-психологічних орієнтацій людей. Даний феномен не є характерним лише для українців, він характерний для всіх націй світу.
3. Варто зазначити, що лідери ОУН були на той час передовими представниками народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю.
4. Ми перебуваємо в безпосередньому зв’язку із тими подіями і явищами, тому що націоналізм і національна ідея на сьогоднішній день починають відігравати дедалі більшу роль в нашому суспільному житті. І хоча націоналізм розгорівся і є більше характерним для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.
5. В чому ж головні ідеологеми ОУН? Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності.
6. Держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм. Щодо останньої тези то ми маємо серйозні розбіжності і конфлікти через багато допоки невідомих фактів.
7. Для нашої повсякденної свідомості слово «націоналізм» не має нейтрального звучання, воно завжди емоційно зафарбовано. І не завжди націоналізм складає проповідь власної національної окремішності або винятковості, з необхідністю доповнюване недовірою до чужих (конкретно обумовлених) етнічних спільнот і (у крайніх проявах) — відмова їм у праві на існування.
8. Типовий для цивілізацій локального типу, чия культура ґрунтується на осьовій аксіологічній опозиції Ми — Вони.
9. Націоналізм ОУН виникає як реакція етносу на деструктивні впливи зовнішнього оточення (економічні, соціальні і політичні процеси, іноетнічні впливи).
10. В ОУН націоналізм - політичний принцип, згідно з яким етнічні межі не мають перетинатися політичними кордонами і, зокрема, етнічні кордони в межах певної держави не повинні відокремлювати правителів від решти, виробився в процесах утворення національних держав, розпаду імперій і відділення колоній від метрополій.
11. Ідеологія націоналізму постулює також пріоритет національних цінностей перед особистісними, пріоритет державності перед будь-якими іншими формами соціальної самоорганізації етносу, пріоритет міфологізованого національного минулого і бажаного майбутнього перед сьогоденням, пріоритет «культурної» і «народної» самобутності перед установками «не укоріненої» інтелігенції.
12. Для індивіда в умовах кризи традиційних суспільних інститутів етнос найбільш стійка референтна група, а націоналізм - найдоступніший психологічний субститут виходу зі станів фрустрації. Розчарування у соціалістичних та ліберальних ідеалах, що призвели до поразки української революції 1917-1920 р., зумовлює орієнтацію новоствореної організації на цінності передусім національні (формування сильної політичної еліти, національна солідарність, опора на власні сили і т.д.), що органічно вписувалося в європейський політичний контекст міжвоєнного часу, наводнений націоналістичними ідеями.У відповідь польська влада здійснила у 1930 р. так звану "пацифікацію", що провадилася з надзвичайною жорстокістю і багато в чому визначила долю польсько-українських відносин на найближчі часи. Тоді ж, в 1930 р. заборонено "Пласт" і українські гімназії. Усе це на тлі масштабної політики сепарації Волині від Галичини, лемків, бойків і т.д. - з метою розбити українську меншину в Польщі на кілька регіональних малих народів.1934 р. у числі інших провідних діячів ОУН польською владою було заарештовано і засуджено до страти (згодом заміненої на довічне ув'язнення) голову Крайової Екзекутиви західно-українських земель (КЕ ЗУЗ) Степана Бандеру. Останній вийшов з в'язниці лише на початку війни. Москва, спостерігаючи розвиток українського націоналістичного руху на західних землях, теж не залишається бездіяльною. У 1938 р. совєтський агент П.Судоплатов підступно вбиває в терористичному акті у Роттердамі провідника ОУН полковника Є.Коновальця, що мало драматичні наслідки для ОУН, яка з цього часу втрачає єдність. Вбивство голови ПУНу загострило протиріччя, що існували у неоднорідному середовищі організації (молодь - старші, край - еміграція, радикалізм - консерватизм...) і спровокувало серйозну кризу усього руху. ОУНівські діячі логічно розцінюють цю майбутню війну як єдиний шанс для України повернути собі державність, оскільки будь-яка війна несе з собою насамперед зміну політичного статус-кво, і у Німеччині вбачають природного і навіть неминучого союзника проти створеного несправедливого політичного ладу у Європі, за якого не знайшлося місця для держави багатомільйонного українського народу.