Сеньків Катерина – студентка
фінансового факультету
Львівської державної фінансової академії
Політичні міфи сучасної України
Міфотворчість є безперервним процесом. “Моральна політика” – це перший найтриваліший політичний міф. Ідеологічно вона реалізується лише на теоретичному рівні політичної свідомості не висловлюючи інтересів усіх верств суспільства. Натомість, масова політична свідомість активно сприймає головні ідеологічні принципи та норми завдяки політичному символізмові (наочна агітація, політичні пісні, політичні лідери, логотипи, політична мова, політична мода, символи місця і часу), який є невід’ємною частиною політичної ідеології та політичної культури, але вже не в якості їх ідейного компонента, а лише як засіб впливу на масову політичну свідомість. [3]
Мета доповіді полягає в тому, щоб виходячи з наукової та практичної значимості теми проаналізувати особливості політичної влади як вищої ланки правління нашої держави.
Основним завданням цієї статті є детальніше розкриття проблем та вирішення їх, а саме:
1.Маніпулювання політичною свідомістю через політичний міф
2.Політична влада, як показник економічної нестабільності в країні та політичного свавілля;
3. Корупція української влади.
Міф забезпечує вихід до важелів управління масовою свідомістю за умови гострого дефіциту владних ресурсів. Тобто політичний міф спотворює політичну реальність утворюючи у такий спосіб своєрідний структурний елемент свідомості – міфосвідомість , яка дозволяє спростити сприйняття складного світу політики, завдяки цілісним і гармонійним уявленням заснованим на вірі, а не на логічному знанні, яке просякнуте внутрішніми суперечностями. [2] Особливе місце у процесі маніпуляції масовою свідомістю посідають засоби масової інформації, які є потужним інструментом оперативного управління масовою свідомістю, і, які, на думку А. Цуладзе, тоталітарні за своїм змістом, оскільки прагнуть контролювати волю людей, їхні думки й почуття, і в такий спосіб обмежують свободу особистості, пригноблюючи її.[1] Засоби масової інформації не здатні трансформувати саму реальність, але вони цілком спроможні змінити про неї уявлення. Якщо це вдається, то в дійсності відбуваються зміни, які викликані інформаційним впливом. Саме під час виборів відбувається активне формування політичних міфів та інтенсивне "просування" їх у свідомість громадян. Невичерпним джерелом політичних міфів у цю пору є передвиборчі штаби (байдуже, окремих кандидатів чи політичних сил), де працюють здібні міфотворці, якість роботи яких оцінюється саме ступенем міфологізації громадської думки. На жаль, робота міфотворчих команд, як правило, має негативний вплив не тільки на стан громадської думки та свідомістю окремого індивіда, а й на суспільну мораль в цілому. Через доволі короткий відрізок часу після завершення виборів, політики миряться й знаходять спільну мову, а суспільством продовжують гуляти породжені ними міфи, що спотворюють сприйняття зовнішнього світу, знижують і без того невисокий рівень раціонального у світогляді громадян.
Метою інформаційного впливу є зміна поведінки об’єкта впливу завдяки трансформації “картини світу”, що існує в його свідомості. Якщо для свідомості характерний стереотип, що у минулому – усе погано, а майбутнє – невизначене, то такою свідомістю краще маніпулювати, але не управляти
У 2004 р. в нашій державі відбулась президентська виборча кампанія в якій успішно переміг помаранчевий табір. У їхній виборчій програмі надавались великі соціальні гарантії суспільству, що і успішно було зроблено, а саме надавалась досить велика грошова допомога новонародженим дітям, для того щоб відродити націю. Люди не цікавились звідкіля бере держава такі кошти, оскільки сліпо вірили цій коаліції і були впевнені, що за їх правління усе буде гаразд. Але, насправді, ці кошти не мали економічного підґрунтя, тобто брались з резервів держави, і не мали віддачі. Доцільніше було б ці гроші вкласти у модернізацію техніки на наших підприємствах, в інноваційні проекти які через декілька років дали б шалену віддачу, і де можна було б тоді надавати таку допомогу. Цей «пі ар хіт», був зроблено формально, для того аби підняти довіру до їхніх партій, що і успішно було зроблено і дало можливість маніпулювати свідомістю громадян, що й зробило їхню політику «моральною політикою», але не дало можливості бути тривалим політичним міфом.
Останніми роками громадяни України «відчувають» як наша влада веде активну боротьбу з корупцією. На позачергових виборах 2007р. політичні партії та блоки у своїх виборчих програмах сконцентровували свою увагу, як можна боротись з корупцією. Деякі партії, починали з себе, а саме зосередили свою увагу на скасуванні недоторканості народних депутатів, суддів, інших державних посадовців, але такі методи ми можемо почути на словах, але не відчути на ділі. Однак, потенційні корупціонери схильні мігрувати до політичних сил, які на певному етапі часу є провладними. Люди зневірились в таких чеснотах як: справедливість, честь, та гідність, оскільки корупція пустила свої коріння у всі сфери суспільного життя. В суспільстві уже довший час існує так званий «корупційний міф», де люди звикли до хабарництва, і ця загрозлива тенденція перейшла у площину нормального та повсякденного життя, ми інколи не помічаємо за собою, що причиною хабарництва є ми, свідомі громадяни української держави. Звичайно багато чого залежить від влади, і люди пояснюють це тим «якщо влада не бореться з хабарництвом, то як ми це можемо побороти», або « ми тут безсилі», але, на моє глибоке переконання, найбільше залежить, як раз, від кожного з нас зокрема, ми повинні почати зі зміни своєї свідомості.
Політичний міф – це нав’язання певної «картини світу», за допомогою якої вдало маніпулюють свідомістю людей. На мій погляд, нам потрібно звільнитись від міфу, і жити реальним життям, не перекладати свої проблеми на чужі плечі, і не надіятись на владу, а боротись, бути більш обізнаним у своїх правах та обов’язках, бути сильними і не допускати хабарництва, починаючи з себе.
Література: