Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень |
Степанюк Ніна - студентка
факультету соціології та управління
Запорізького національного університету
Місце та роль міфів у соціально-політичному просторі
На сьогоднішній день тема політичних міфів є надзвичайно актуальною, бо в нашій бурхливій сьогоденній дійсності кожна окремо взята людина повинна знати, що у політиці, та загалом у суспільному житті є міфом, а що реаліями. Сьогодні можна впевненою говорити, що вивчення і продукування політичних міфів стало науковою дисципліною, несуттєво як її називають — ідеологією, пропагандою, політичним РR чи політичною рекламою. Звернення до міфу як до засобу модифікації суспільної свідомості визначається його сутністю.
Серед гострих дискусійних проблем, обговорюваних філософами і політологами, соціологами і психологами, антропологами і культурологами, є питання про місце і роль міфу в сучасних умовах. Міфологія — це не тільки історично перша, універсальна і єдина форма суспільної свідомості, що дійшла до нас із глибини сторіч у формі міфів, легенд, переказів, а щось більш значиме, те, що визначає основи соціокультурного простору. Дослідники щоразу чіткіше визначають тенденцію до набуття нових ознак у сучасній міфотворчості. Фокусується вона навколо соціально-політичних проблем.
Міф, тобто деформована реальність стає основою ідеології, одним з головних її елементів. Так постає «ідеологічний обман» в якому «речі втрачають пам’ять про своє виготовлення». Після міфологічної обробки зовнішній світ постає у вигляді гармонійної картини незмінних сутностей.
У випадку політичного міфу ми зустрічаємося із явищем сутнісно дуже далеким від традиційного міфу. Можна сказати ,що в сучасній культурі побутує не міфологія, а квазіміфологія. Сучасні дослідники навіть пропонують новий термін – міфоїди – для окреслення міфоподібних ідеологем і хибних стереотипів масової свідомості.
Міфологічна свідомість, що розуміється в широкому сенсі, не є пережитком минулого чи лише наслідком маніпулятивних впливів сьогодення – вона пронизує усі сфери нашого життя. Політичний міф є вторинною семіологічною системою ,призначення якої фальшувати (деформувати) дійсність в інтересах тієї чи іншої ідеології. На мою думку, об’єктивним є твердження Клода Леві – Строса: «Ніщо так не схоже на міфічну думку, як політична ідеологія». На жаль, надто часто сьогодні зловживають цією подібністю, розглядаючи будь-яку ідеологію як міф.
У міфі сходиться минуле з сучасним і визначається майбутнє. Міф завжди був, залишається і буде хронополітичним, в ньому віддзеркалення його часу. Міф — культурний феномен, іманентний для історичної епохи, відповідає політичному, соціальному і психологічному дискурсам часу, є засобом самоідентифікації індивіда й суспільства. Політичний міф — система координат, за якою визначається особистість у суспільстві, певна семіотична модель, що, з одного боку, фіксує стан речей і спрямована на легітимацію існуючого порядку та слугує концептуальним обґрунтуванням поведінки в суспільстві, з іншого, — може бути основою рушійної оновлюючої сили, що нищить один соціальний порядок і створює інший, відповідно визначаючи нові конвенції і норми поведінки.
Ідеологічні засади будь-якої влади міфологічні. Міф легітимізує владні інститути, стає основою легітимної влади і її ідеологічним стрижнем, ідеологема і міфологема зливаються в одне ціле. Особливо важлива в державотворенні історія нації. Міфи про походження і про історичний шлях, покладені в основу національної самоідентифікації, становлять фундамент унітарності держави. Тому в зазіханні на політичні міфи держави завжди вбачають спробу підірвати самі підвалини влади. Відповідно політичне протиборство претенденти на владу трактують як руйнування політичних міфів пануючої ідеології. В умовах штучно створених кризових ситуацій політичні міфи спрямовані на формування нової цілісності світу, де у масовій свідомості нові володарі долі нації набувають легітимності.
Міф, народжуючись у свідомості індивіда, формується у процесі комунікації. Отже міф — це результат колективної творчості, ядром кристалізації якого є індивідуальний спрямований семантичний смисл, що відповідає екстраконцепції спільноти, до якої належить цей індивід. Той чи інший індивід належить одночасно до різних груп, носіїв тих чи інших міфів. Тобто слід вести мову про розгалужену багатошарову систему міфів, що панують у суспільстві. Водночас хронополітичний міф — не міф tabula rasa, з чистої дошки. В основі сучасного міфу закладена структура архаїчних міфів. Відтак задля привнесення нового іншого політичного міфу не слід намагатися здолати весь об'єм існуючих, старих осучаснених і реліктових міфів, що накопичувалися роками, століттями чи тисячоліттями, достатньо створити хаос, «розруху в головах» людей, — тим самим проникнути до самих основ, матриці суспільної свідомості, і тоді запропонувати нову свою концепцію всесвіту для всіх і для кожного.
Таким чином, нині як ніколи політичний міф сприймається як постулат, як аксіома, як дійсність, як буття. Це наслідок відкритого суспільства, а також результат відмови від критичного погляду на світ. Зрозуміло, політичний міф абсолютно не маркований, це не політичні вподобання, а значно більше. Коли людина опиняється в полі міфу, він повністю опановує нею. Потрібна не тільки наднапружена робота мислення, аби відрефлексувати цей міф, а й розуміння такої потреби, мотивація, стимул, внутрішня установка. За відсутності таких, лише потужний струс може спричинити зсув суспільної свідомості, протверезити погляд на дійсність, проте — це вже інший міф.
Політичні студії в Україні / Сайт Центру політичних досліджень |