Варчевська Лілія – студентка
філософського факультету ЛНУ ім. І.Франка
Філософські та моральні основи
ідеології марксизму
Ім’я Маркса посідає вагоме місце у філософії, економіці, суспільній науці, але сам марксизм на сьогодні вважається теорією що пережила себе. Особливо такі тенденції простежуються у країнах колишнього пострадянського простору. Історичне, а також теоретичне протистояння марксизму як теорії що мала місце практичного втілення на сході із західною теорією продовжується надалі. Чи то з ідейних міркувань чи то з позицій вигоди, але чомусь західна наука, а особливо практика наче закриває очі на положення марксизму, якими можна було б пояснити суспільні процеси що зараз відбуваються. Предметом нашого розгляду марксизму буде не ідея комунізму та методи її досягнення, що як показав досвід не виправдала себе, а загалом суспільство, процеси які в ньому відбуваються, особливості його функціонування. Можливо даний розгляд послужить поштовхом для створення нової ідеології у позитивному значенні цього слова та визначення основних справжніх цінностей, які мають лягти в її основу.
Одним із основних постулатів марксизму є його ідея базису та надбудови, в якій
базисом виступає економіка, як сукупність виробничих відносин, які обумовлюють
політику і право як надбудову. Соціальні, політичні, духовні процеси життя
загалом обумовлюються способом виробництва матеріального життя. У виробничі
відносини людина вступає незалежно від своєї волі. Таким чином Маркс робить
висновок, що не свідомість людей визначає їхнє буття, а їх суспільне
буття визначає їхню свідомість.
Але чи правильним є тверження того, що економіка є визначальною і зумовлює, визначає решту суспільних відносин? Чи не є цей детермінізм впаданням у крайність? Ще століття тому назад цю ідею підтримувала ідея дарвінізму, який вважає що людина походить від мавпи, яку у людину перетворила праця. Але зараз вчені її відкинули. Постає ще одне питання: якщо базис завжди один, а це - виробничі відносини, які історично поділені за способами на періоди, а точніше на формації такі як первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, то як же змінюється надбудова і як вона повязана зі змінами у базисі? Твердження про те що суспільне буття людей визначає їхню свідомість потребує чіткого пояснення виникнення та розвитку надбудови по відношенню до базису. Таке обгрунтування є необхідним як на загальнолюдському рівні так і на прикладі окремої людини. В іншому разі, можна сказати що в першому випадку виробництво, праця дає лише імпульс для самостійного розвитку свідомості, на рівні ж конкретної людини можна говорити лише про його вплив. Для прикладу візьмемо християнство, яке зародилося у рабовласницькій формації, але його існування якраз у його розквіті тісно пов’язане з феодалізмом і аж ніяк не з рабовласництвом яке його породило і в певній мірі було ним же і вбите. І якщо вважати християнство надбудовою рабовласництва, то чому воно мало такий вплив на базис, а тобто на феодалізм. Чи була б епоха феодалізму такою довгою, якби не християнство, чи можливо капіталізм прийшов би значно швидше? І чи ідеї Джордано Бруно виникли на противагу феодалізму як базису, чи християнству як надбудові. А можливо буття і свідомість є двома сторонами однієї монети, якщо вони впливають один на одного. І саме в цьому моменті марксизм суперечить сам собі, адже саме його діалектичні закони включають боротьбу і єдність протилежностей.
В певному розумінні буття дійсно визначає нашу свідомість, адже усе що виникає
у свідомості є певним відображенням буття. В більшості випадків наша свідомість
не гола фантазія, вона включає в себе буття. Зрозуміти відношення між буттям і
свідомістю можна за аналогією з людським відчуттям та мисленням, тобто
суспільного з індивідуальним. Відчуття передують мисленню, але не визначають
його. Вони є засобом по відношенню до розуму, хоча відхилений від норми слух,
зір мають вплив на наше розуміння дійсності. Буття виступає щодо свідомості
приблизно тим самим що відчуття до розуму. Тобто виробничі відносини-економіка
є базисом у тій мірі в якій по відношенню до нашого розуму є відчуття. Маркс
пише що людина вступає у виробничі відносини незалежно від власної волі і саме
останні визначають її свідомість, але і у власне життя людина вступає не по
своїй волі, що не означає що воно її визначає, адже людина сама себе у ньому
визначає.
Заслуга Маркса полягає у його увазі щодо виробництва, на якій він зосереджує увагу наче наперед вбачаючи в ньому велику проблему. З однієї сторони він розглядає виробництво рушієм розвитку історії та суспільної свідомості, але з іншого боку вбачає з його боку загрозу. Як би нам не хотілось жити лише у духовному світі, чи можливо хтось його назве світом бездіяльності і благодаті, але наше життя нерозривно пов’язане з працею - з метою задоволення наших матеріальних потреб. Навіть у монашому житті на працю виділена 1/3 як і на молитву. І саме Маркс заглибившись у проблему виробництва показує нам як воно, індивідуальна праця людини, яку вона повинна виконувати для забезпечення матеріальних потреб, витісняє людину з духовного життя. Забирає у неї майже увесь її час не залишаючи місце для чогось іншого, так би мовити на духовне виробництво. В гіршому випадку воно переформовує її свідомість так, що остання сприймає такий хід речей як належне. Виробництво дійсно сприяє розвитку свідомості, особливо виробничій свідомості, адже більшість наук розвиваються саме для цього, для подальшого практичного втілення - служать виробництву. Лише деякі з них займаються такими узагальненнями які допомагають нам побачити картину світу, сприйняти у всій його цілості. Саме таку філософську ідею сповідує Маркс у своїй концепції цілісної людини, яка не скалічена поділом праці, яка не є вузькоспеціалізованою, замкненою у своїй діяльності. Він зазначає, що людина може реалізувати свою людськість лише по мірі того, як в достатній мірі скорочується тривалість праці і вона отримує можливість займатися іншою окрім праці справою. Поряд з цією проблемою постає проблема відчуження людини, що характерна для капіталістичного ладу. Найманий робітник відчужується сам від себе, оскільки праця стає не способом прояву людини, а лише засобом існування. Як роботодавці так і робітники відчужують себе на користь безликого механіму-ринку.
Але доповнюючи Маркса можна сказати, що відчуження долає звичка. Суспільство якому виробництво не давало часу робити інші бажані йому речі змінюється на суспільство виробництва. Люди такого суспільства складаються не з окремих людей, а з маси свідомість якої в більшій мірі визначається її буттям ніж навпаки. Виробництво в свою чергу є невід’ємним від споживання. Людина що живе в такому суспільстві змінює роль виробника на роль споживача і знов навпаки, фактично не виходячи за межі цих ролей у суспільному співіснуванні.
Маркс пише, що на певному етапі свого розвитку матеріальні виробничі сили суспільства вступають в протиріччя з існуючими виробничими відносинами що призводить до соціальної революції. Тобто експлуатація одним класом іншого досягає певного критичного рівня, що викликає революцію, як встановлення рівноваги між класами. Всьому цьому виною являється приватна власність, але Маркс критикує її не саму по собі, а саме як незворотню причину експлуатації.
Саму динаміку цього процесу можна пояснити його статичними ідеями пролетарізації та пауперизації. А тобто - пролетаризації як неминучому при капіталістичному ладі збільшенні пролетаріату- бідної більшості - що означає зменшення кількості багатих наймачів та пауперизаці ї- зменшення доходів робітників - відповідно збільшення за їхній рахунок доходів роботодавців. Загалом це збільшення кількості бідних верств зі зменшенням їхніх доходів та зменшення кількості багатої меншості при збільшенні її доходів. Причому Маркс зазначає, що економічний ріст не знижує норми експлуатації. Проводячи аналогію щодо сучасного суспільства, пролетарем є не так людина що працює на заводі, як пересічна людина постіндустріального суспільства, яка працює у сфері послуг.
Маркс також вважає що кожен працюючи для власного інтересу, вносить вклад у діяльність необхідну для остаточної руйнації режиму.
Нас навчили сприймати марксизм не як теорію, а як ідеологію, попри те що Маркс вважав ідеологію неправдивою свідомістю чи уявленням, що спродуктовані певним суспільним класом про власне положення та про суспільство в цілому.
Критика економічної реальності капіталізму у вченні Маркса була насамперед
філософською та моральною критикою, перед тим як стати строго
соціологічним та економічним аналізом.