Жовнерик Дмитро - студент
факультету політичних наук
Чорноморського державного університету ім. П.Могили
Партійно-ідеологічна ідентифікація та електоральна поведінка
Розглядаючи дефініцію поняття «Вибори»в політології,можна визначити їх як політичний інститут, який виконує функції легітимізації існуючого режиму, сприяє делегуванню владних повноважень, а також політичній мобілізації населення.
Результати виборів залежать від кандидатів, їх команди та самих виборців. Електоральна поведінка як феномен вже давно розглядається в руслі західної політології, проте нажаль вітчизняних доробок з цього приводу не так багато.
Однією з найпоширеніших є концепція (модель) так
званого «залежного виборця». В рамках даного підходу емпірично обгрунтовано, що
одним з найважливіших чинників, що детермінують електоральне рішення, є
ідентифікація виборця з тією або іншою політичною партією. Партійна
ідентифікація у свою чергу пов'язана з процесами соціалізації, і перш за все
юнацькій соціалізації (точніше, партійних переваг батьків, сім'ї в цілому). Тут
же істотний вплив робить референтна група, а також традиція голосування за
представників певної партії, що складається. При цьому аналіз програм, позицій
кандидатів по конкретних питаннях грає істотно меншу роль, а власне процедура
вибору не сприймається строго раціонально. Політичні рішення і досвід
«залежного» виборця часто обмежені та уривчаті. Характеристики походження і
соціально-економічного статусу не є такими, що в даному випадку визначають долю
електорального вибору. Партійна ідентифікація виконує як би подвійну функцію —
полегшує рішення про вибір і є лакмусом, що визначає, якій з пропонованих
політик віддавати перевагу.
На
перший погляд, вплив партійної ідентифікації на електоральний вибір наших
громадян незначний, оскільки лише 35% з них вважає, що в українському
політикумі є рухи, коаліції, партії, близькі їм за програмовими цілями та
ідеологічними поглядами (згідно з опитуванням, проведеним 11-23 грудня 2003
року соціологічною службою Національного інституту стратегічних досліджень.
Поведінка виборця зорієнтована переважно на актора електорального змагання, тобто
лідера, що „уособлює" політичну партію. Водночас, як засвідчують
результати вже зацитованого опитування, навіть за досить низької довіри до
партійних структур третина респондентів все ж вважає, що Україні необхідна
багатопартійна система: отже свій вибір вони робитимуть під впливом
партійно-ідеологічних уподобань.
Тому можемо говорити про істотний вплив на електоральну поведінку виборців такого фактору як партійна ідеологія.
Більшість сучасних дослідників говорять про те, що в Україні не існує поділу партій за ідеологічним критерієм, тому можемо говорити про те, що виборці не роблять свій вибір на основі програмних чи ідеологічних положень тої чи іншої партії.
В основі іншої ( більш наближеної до наших реалій) моделі, що отримала назву моделі «раціонального виборця», лежать підходи, що поширені в економіці. Використання ідеї максимізації користі при оцінці різних варіантів рішення дозволяє її прихильникам проводити паралелі (хоча і вельми умовні) між виборцем і споживачем; між опозиційними партіями або лідерами і фірмами, що конкурують за ринок товарів і послуг. В порівнянні з попередньою моделлю тут орієнтації виборця не розглядаються як стабільні і жорстко пов'язані з партійною ідентифікацією. Серед чинників, що детермінують електоральне рішення, перевага віддається соціально-економічній ситуації, поточним політичним подіям, позиціям кандидатів по конкретних питаннях. У одному з її варіантів модель доповнюється за рахунок ролі партійного кандидата або лідера. Причому, слідуючи загальній методологічній посилці підходу, робиться це, виходячи з аналогії між виборцями і, наприклад, вкладником, лідером і власником підприємств, в які здійснюються інвестиції. В зв'язку з цим важливі:
Ø історія кандидата,
Ø рівень довіри до нього,
Ø його загальна привабливість.
Обгрунтовується, що виборець, ухвалюючи рішення про підтримку лідера або партії, більшою мірою грунтується на оцінці результатів їх минулої діяльності, ніж на аналізі обіцянок відносно майбутнього. Саме тому доцільно говорити про наступні висновки:
Ø наступні парламентські вибори в Україні можуть принести певні несподіванки - політичні партії, що зараз присутні в парламенті певною мірою компрометують себе неефективними рішеннями
Ø політична партія, якщо вона прагне отримати місця у Верховній Раді України повинна починати діяти на місцях уже зараз - нестабільність ситуації як в економічному так і в політичному вимірах ( при умові ефективної діяльності) роблять політичні партії що почнуть активну діяльність явними фаворитами виборчого процесу.
Література
1. Новейший философский словарь Минск – 1999 г.Научное издание. Главный редактор и составитель — ГРИЦАНОВ А.А.
2. . Мелешкина Е. Ю. Исследование электорального поведения: теоретические модели и проблемы их применения // Политическая наука. – 2001. – №2. – С. 190-211.
3. Романюк А. С., Шведа Ю. Р. Партії та електоральна політика. – Львів: ЦПД – “Астролябія”, 2005. – 366 с.
4. Електронний ресурс режим доступу- http://www.polittech.org/index.php?option=com_content&task=view&id=556&Itemid=31