ВИСТУПИ НА ВІДКРИТТІ КОНФЕРЕНЦІЇ
Володимир Мельник, доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету: Актуальність та потребу розвитку політичної науки не потрібно доводити. Процеси, що відбуваються у світі, і в Україні також, зумовлюють особливу увагу до цього сегменту соціально-гуманітарного знання. Політична наука, як і будь-яка наука прагне аналізувати, прогнозувати, але особливість політичної науки, на відміну від інших наук, зокрема і соціально-гуманітарних, полягає в тому, що вона займається соціально-політичним проектуванням. Тому обґрунтованою і необхідною є увага нашої університетської громади і Львівщини до питань політичної науки. Слід наголосити і на тому, що нинішня конференція присвячена 70-річчю від дня народження Остапа Івановича Семківа – непересічної особистості, що серед інших в перші роки незалежності багато зробив для розвитку політичної науки в Україні. Мені приємно згадувати і Остапа Івановича Семківа, Івана Федоровича Кураса, Миколу Івановича Михальченка, Івана Михайловича Варзара, інших вчених, які спричинилися до того, що сьогодні ми маємо потужну школу політичної науки в Україні, яка ефективно впливає на розвиток громадської думки, суспільно-політичних процесів в Україні. Я назву декілька фактів, які засвідчують важливий, можливо навіть визначальний вплив Остапа Івановича на розвиток політичної науки в нашому регіоні, і в Україні також. Остап Іванович приклався до того, що кафедра політології, яка сформувалася в нашому регіоні, була одна з перших в Україні. Підручник українською мовою написаний під керівництвом Остапа Івановича також був першим в Україні. Перша програма з політології також була підготовлена під керівництвом Остапа Івановича. Зрештою, критичний аналіз суспільно-політичної думки напевно відбувся і завдяки Остапу Івановичу. Згадаємо хоча б його працю «Іван Франко: немарксистські погляди». І сьогодні ми прагнемо продовжити справу Остапа Івановича, передусім маємо на меті об’єктивний критичний аналіз історико-політичного процесу, – це з одного боку. З іншого – підготовка кадрів політологів, адже перша докторська спеціалізована рада була відкрита завдяки зусиллям Остапа Івановича і багато тут присутніх випускників цієї ради, які захистили докторські та кандидатські дисертації, продовжують справу Остапа Івановича. Найкращим вшануванням Остапа Івановича буде продовження його справи, реалізація його задумів стосовно розвитку політичної науки на Львівщині і в Україні загалом. Користуючись нагодою, хотів би зазначити, що сформована Остапом Івановичем концепція розвитку політичної науки базується на тому, щоб найповніше інтегрувати інтелектуальні потенціали університетів Львівщині, співпрацювати з обласною держадміністрацією та обласною радою. І на сьогодні ми відчуваємо гарну підтримку з боку ректорату. Останнє підтвердження тому – відкриття нової кафедри філософського факультету – теорії та історії політичної науки. Продуктивна співпраця з облдержадміністрацією та обласною радою Львівщини дає нам підстави говорити не тільки про теоретичні перспективи розвитку політичної науки в університеті, але і про практичне застосування наших здобутків. І я думаю, що саме під таким кутом зору практичності і теоретичності ми будемо вести розмову під час конференції. А зараз з великою приємністю запрошую до слова заступника голови Львівської обласної адміністрації, кандидата політичних наук, доцента, одного з учнів Остапа Івановича – Тараса Батенка.
Тарас Батенко, заступник голови Львівської обласної держадміністрації: Шановні колеги, знаковим є те, що ми зібралися сьогодні, в день 70-річчя Остапа Івановича, у цьому залі з плеядою політологів, яких він виховав. На початку 90-х років говорити про політологію було дуже складно, оскільки треба було перекваліфіковуватися, переосмислювати, впроваджувати нові підходи до науки. І власне Остап Іванович Семків «перекував» багатьох науковців. І мені здається, що створивши нову кафедру, перший підручник, зібравши колектив науковців на початку 90-х рр., Остап Іванович заклав фундамент розвитку політичної науки на Львівщині. Я ніколи не забуду цю людину, що була моїм науковим керівником, завжди буду вдячний йому, адже він підтримував мене від вступу в аспірантуру до останнього дня свого життя.
Я вітаю вас, шановні колеги, в цій залі і бажаю вам плідних дискусій про становлення політичної науки в сучасній Україні. Я впевнений, що на сьогоднішній конференції, що присвячена пам’яті Остапа Івановича Семківа, ви дасте всебічний аналіз політичного процесу в сучасній Україні.
Іван Варзар, доктор філософських наук, професор кафедри політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, Академік української академії політичних наук: Вельмишановні колеги, близькі та родичі шановного Остапа Івановича! Моє знайомство з ювіляром окреслено кількома епізодами, в яких Остап Іванович запам’ятався як блискучий вчений, достойна, мудра та іронічна людина. Зокрема в 1994 році, коли я разом з професором Горбатенком Володимиром Павловичем очолював республіканську наукову комісію, перша книга Остапа Івановича, про яку вже йшлося, розглядалася як один з лауреатів премії ім. Т.Г. Шевченка. І хоча вона не стала лауреатом, проте стала епохальною в нашому професійному мисленні та свідомості – у мене в цьому немає сумнівів. Але особливо я вдячний за підтримку Остапу Івановичу моєї позиції, викладеної у статті в газеті „Зеркало недели” – „В противном случае Украина погибнет как государство” у кінці 1995 року після захисту докторської дисертації на „небезпечну” на той час тему „Політична етнологія як наука”. З того часу я багато разів пересвідчувався, що ця людина залишила гарний відбиток і в нашому мисленні, і в підготовці кадрів. Ми часто говоримо про те, що душа – безсмертна. Я думаю, що вона безсмертна, по-перше, духовними творіннями, якими людина відзначилася, і по-друге, через пам’ять людей, до становлення яких долучилася. Остап Іванович залишив тут добру, міцну, нетлінну пам'ять.
Тепер дозвольте коротко по темі, оголошеній у програмі – „Політична етнологія в колі політичних наук”. Її предметом є роль народів як етноісторичних спільнот в політичному житті. Завдання в такій постановці нове, хоча соціальні аспекти життя народів як етноісторичних спільнот досліджувались іншими авторами. Об’єктом цієї науки є політичні особливості життя народу як етноісторичної спільності, а предметом – політична суб’єктність народу як етноісторичної спільності і сфери цієї політичної суб’єктності – державотворення, партотворення, елітотворення, творення політичних проектів, програм, ідей, концепцій, теорій про етнополітичне життя. Важливим завданням є облаштування науки як сцієнтологічної одиниці в пізнавальному контексті. Не має науки лише через те, що існує сукупність ідей, наука є тоді, коли є чотири позиції: по-перше, об’єкт пізнавальної уваги і предмет дослідження; по-друге, сукупність законів і закономірностей, які ця наука вивчає і відкриває в своїх реаліях; по-третє; коли є власний метод і власна методологія дослідження й інтерпретація цих реалій; і, по-четверте, є своя понятійно-категоріальна мова і термінологічний апарат. Ще один аспект, який мене теж хвилює – немає науки тоді, коли немає науково-пізнавального так би мовити „даху” серед різних форм суспільної свідомості: наука, мистецтво, право, політика, релігія та етніка, яку я додав особисто. І рівні, на яких вони існують – буденний, теоретичний і міфологічний. Це на мою думку, є прагненням долучитися до духовного змужніння твого народу. Нарешті останнє – довелося долучитися і до інших нюансів, без чого не можна долучитися до становлення нової політичної дисципліни. Яким є шлях реалізації, або метареалізації твоїх матеріалістичних досліджень? Якщо розглядати теорію як субстрат теоретичного знання, а практику, яка знаходиться внизу, то сходження від теорії до практики здійснюється через концепцію, програму, план. Від практики через світогляд і досвід, але через висновки, навички, спостереження, або узагальнення. Співпрацюючи з відомими людьми, світлими головами, серед яких в перший рядок я ставлю Остапа Івановича Семківа, Анатолія Васильовича Яртися, з вами, шановні колеги, я вже багато років у складі двох спеціалізованих рад з філософських і політичних наук, тому думаю на якусь рисочку в духовному нашому зростанні я вже спромігся, завдячуючи і людям, які мене оточували, з яким довелося бути поруч. Дякую вам за увагу.
Володимир Горбатенко, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; професор кафедри політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова: Вельмишановні колеги, шановні рідні Остапа Івановича! На жаль, мені не довелося особисто знати Остапа Івановича, його дуже добре знав мій учитель – професор Володимир Дмитрович Бабкін і багато розповідав про львівських колег і самого Остапа Івановича. Дуже теплі слова про нього говорив. Остап Іванович для мене залишився легендою, оскільки вплинув на становлення політології у Києві, на мене і на моїх колег. Я не знаю як у Львові відбувався процес становлення політичної науки, вірогідно також складно, адже це була переорієнтація із радянського наукового комунізму, пізніше теорії соціалізму у кінці 80-х рр. у політологію на початку 90-х років. На одній з таких кафедр – в університеті імені М.П. Драгоманова, де я почав працювати, також була дуже складна полеміка. Викладання, на відміну від Заходу України, велося російською мовою, вся література, книги на суспільних кафедрах були російською, люди проходили жорстку перевірку в райкомах, обкомах. Я був першим, хто прийшов безпартійним на кафедру в 1990 році, але з умовою, що через рік я вступлю в КПРС. Я зробив вигляд, що погодився, хоча вже в самій партії йшли деструктивні процеси і ніхто не знав, що з нею буде. У жорстких дискусіях навколо спадщини Леніна проростало щось нове. Я писав свою дисертацію про політичні погляди Туган-Барановського, хоча мені пропонували писати або про соціалістичну Болгарію, або про Кубу, Корею – ось так відбувалася переорієнтація. Пам’ятаю, що вперше почув, що таке політологія, коли Ольга Володимирівна Бабкіна з Москви привезла великий підручник „Основи політології” за редакцією професора Пугачова. I я зрозумів, що це перспективно і цікаво, бо те, що викладалося, ніякою політологією не було, а привидом наукового комунізму і теорією соціалізму, сумішшю якихось домислів. Наступним був український підручник за редакцією Остапа Івановича Семківа, який я взяв в руки з великим задоволенням. Відразу ми захотіли написати свій підручник, виграли грант у Сороса і таки написали „Вступ до політології” з двома моїми колегами. Проте жорстка полеміка продовжувалася, пропонувався науковий націоналізм, що викликало протест у міністерстві, яке мало намір спочатку закрити ці кафедри. Я думаю, що це була б одна з найбільших помилок, адже не було б на сьогодні молодої генерації політологів. Не може із нічого формуватися щось нове. Те, чому я навчився в політології, я навчився у професора Бабкіна, професора Римаренка, а академіка Шемшученка, у професора Рудича, у Івана Федоровича Кураса та інших, а також завдяки підручнику Остапа Івановича Семківа. Те, що ми пройшли цей еволюційний шлях – це велике благо, ми зберегли великий потенціал і сьогодні кафедри омолоджуються. Так Остап Іванович із своїм підручником відіграв етапну роль у становленні вітчизняної політології.
Зважаючи на заявлену тему конференції, хочу сказати декілька слів про політичну науку, її теоретичну і філософсько-політичну площину. Ми пройшли за ці п'ятнадцять років перший етап становлення первісного розуміння сутності політичної науки, і ми пройшли його більше в історико-політологічному плані. Ми зрозуміли, хто ми є, для чого ми є, в якому напрямі нам розвиватися. І коли говорять, зокрема і колеги, що нерозвинута в нас політологія, я кажу згадайте час, коли був лише один підручник О. Семківа. Сьогодні вже є 30 відомих підручників, а менш відомих регіональних значно більше. Йдеться про необхідність переходу до глибинного розуміння політологічних проблем, до формування теорії політики й порівняльної політології. На жаль, тільки 2-3 книги можуть претендувати на роль підручника з порівняльної політології, хоча на Заході в другій половині ХХ ст. розвиток політології відбувався саме під знаком порівняльної політології. Розвивається також такий напрямок як політична аналітика, прогнозування, в останні кілька років з’явилися перші навчальні посібники, монографічні роботи, що сприяють формуванню аналітично-прогностичного середовища. Ті провали, які ми спостерігаємо в політиці, є наслідком відсутності розвинутого прогностичного середовища. Його не можуть формувати люди, які представляють інститути із двох-трьох осіб, які відпрацьовують гранти чи гроші політичних партій. Повинна бути державна політика, державне і соціальне замовлення; тільки так ми зможемо уникнути дуже неприємних провалів із коаліцією, із протистоянням парламенту і президента. Наука повинна допомагати, а не обслуговувати політику, її завданням є допомогти зрозуміти правильні шляхи.
Енциклопедична наука – це свідчення стабільності наукового напряму, свідчення стабільності державності, оскільки йдеться про систематизацію тих досягнень, які відбулися в рамках політичної науки. Політологи брали участь у підготовці юридичної енциклопедії, і без політологів дуже багато статей юристи просто не змогли б підготувати, оскільки у політолога ширший кругозір, він мислить неформально, і тому багато статей, які потрапили у юридичну енциклопедію, вони безумовно несуть у собі політологічне навантаження і цим вона є цікавою і здобула державну премію. Недавно світ побачив великий юридичний енциклопедичний словник, настільна книга кожного практикуючого юриста, а вчора ми розмовляли із директором Інституту етнополітичних досліджень Юрієм Анатолієвичем Левенцем і домовилися, що спільно спершу двома інститутами, а потім залучимо провідні установи, і видамо трьохтомну, а може і більше, політичну енциклопедію. У нас уже є дуже серйозні напрацювання, в нас багато докторів політичних наук, які можуть репрезентувати цілі галузі, субдисципліни, одну із яких якраз і репрезентує Іван Михайлович Варзар – політичну етнологію. В Україні сформувалася дуже хороша школа етнополітології. Ігор Андрійович Мельник, на захист докторської дисертації якого я приїхав, поповнить цю школу. У нас є хороший потенціал і здобутки: „Філософія політики” видана на базі інституту, з’являються дуже цікаві молоді автори, які приносять цікаві ідеї, захищають змістовні роботи. В нас є майбутнє, а без майбутнього немає ні науки, ні державності. На жаль, ми втратили на якийсь період відчуття майбутнього і почали жити повсякденною кон’юнктурою. Нам безумовно потрібно постійно звертати свій погляд вперед і випереджати ті події, які відбуваються в нашій країні, політична наука тільки тоді має сенс, коли вона буде тісно поєднувати свої теоретичні напрацювання із практикою, тоді вона матиме повне право на існування і тільки тоді ми з вами маємо серйозну перспективу як працівники вищої школи.
Микола Васильович Поліщук, кандидат філософських наук, завідувач кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка: Шановні друзі, коли ми говоримо про розвиток науки взагалі, і в даному випадку про розвиток політичної науки, дуже слушною була лінія аргументації у виступах і Івана Михайловича, і Володимира Павловича, і Анатолія Васильовича, і Тараса Івановича. Без професійних кадрів, яскравих особистостей немає науки і нема держави. Тому необхідно відзначити людину, яка значною мірою доклалася до становлення політичної науки і в Україні, і особливо в нашому рідному університеті. Йдеться про Остапа Івановича Семківа. Я не буду ділитися спогадами про Остапа Івановича, бо кожному, хто працював під його керівництвом, він запам’ятався чимось важливим. До того ж Остап Іванович більше любив конкретні справи, ніж розмови.
Як один із організаторів конференції я дуже радий вітати представників із Житомира, які вперше є нашими гостями, а також представників Ужгорода, Чернівців, Луцька, Івано-Франківська, з якими ми спілкуємося частіше. Наукові конференції, які проводяться на кафедрі і особливо Центром політичних досліджень, яким керує Анатолій Семенович Романюк, дають змогу залучати кадри з регіонів і для аналізу поточної політики, і для узагальнення цього аналізу, і на рівні регіону, і в загальноукраїнському контексті. Розвиток політичної науки на нашій кафедрі, в університеті розпочався, коли Остап Іванович дозволив нам читати половину курсу основи соціалізму, а половину – основи політичної науки. Були видані спершу посібники, а згодом і підручник. Було дуже важко, адже це і боротьба особистостей, і боротьба ідей. Це, мабуть, важливо знати молоді.
У 1997 році була відкрита нова спеціальність на кафедрі політології і ми вже будемо мати шостий випуск політологів. Я хотів би назвати лише декого з них - заступник голови облдержадміністрації Тарас Батенко, ще один випускник Андрій Дещиця – очолює прес-службу в міністерстві закордонних справ (тепер є послом України у Фінляндії), ще двоє очолюють прес-центри великих організацій у Львові, вчора Остапа Кривдника, ще одного випускника, бачив в ефірі 5-го каналу, який працює аналітиком в Києві. З випускників політологічного відділення факультету вже шестеро захистили кандидатські дисертації.
У 90-ті роки щоб говорити про розвиток політичної науки,
то спершу необхідно було чітко визначити предметне поле цієї науки - чи це
удосконалена теорія соціалізму, чи це зовсім інша
наука. В 1991 році ми видали посібник „Соціально-політичні
проблеми суспільства”, що було заслугою передовсім Остапа Івановича. Посібник мав зовсім інший підхід до політичних інститутів,
йшлося, про те, що партій може бути багато, визначено типи партійних систем.
Слід відзначити, що дуже складно було перейти на нове бачення цих проблем, хоча
саме життя підштовхувало до цього. Щоб прослідкувати
логіку розвитку досліджень, можна згадати
тематику перших захищених дисертацій. Перша дисертація була захищена по
проблемі національної незалежності, потім кілька дисертацій були захищені
з проблематики трансформації тоталітарних режимів, згодом предметом дослідження стали проблеми відродження української
державності, взаємодії політичної культури і політичної діяльності. Можу з
приємністю відзначити, що відбувається постійне заглиблення в політичну
проблематику. Наприклад, в січні успішно захистив кандидатську дисертацію
Олександр Сорба, який досліджував політичний простір і
час, Оксана Дащаківська проаналізувала проблему легітимації політичної
еліти України, а також була захищена політична дисертація по методу моделювання
в політичних процесах. Це дозволяє наочно побачити, з чого ми починали, і
прослідкувати розвиток політичної науки. Слід сказати також про важливий внесок
у розвиток політичної науки Анатолія Семеновича Романюка, який плідно займається порівняльною політологією, Юрія Романовича
Шведи, який є автором значної кількості видань з теорії та історії партій
і партійних систем. Валерій Миколайович Денисенко, який очолює спеціалізовану раду, займається розвитком теоретичних
проблем політології, керує розробкою наукової теми „Предмет політології в
історії його розвитку”. Друга тема, яку ми розробляємо за підтримки
професора І. Варзара – етнополітичні процеси в Україні. Але цим не
обмежуємося; тематика робіт, які здійснює кафедра, є дуже широкою, в чому ви
зможете переконатися. Дякую за увагу.
Політична наука в Україні: стан і перспективи: матеріали всеукраїнської наукової конференції (Львів, 10-11 травня 2007 року) /
Укл. Поліщук М., Скочиляс Л., Угрин Л. – Львів, ЦПД, 2008. - 308 с.