ã Центр політичних досліджень
Семінар відбувся у суботу, 31 січня у Львові. Організатори семінару - Центр політичних досліджень (м.Львів) та Центр досліджень регіональної політики (м.Суми) за участю Інституту соціогуманітарних проблем людини. Семінар відбувався за підтримки Міжнародного фонду „Відродження” та Посольства Канади в Україні.
Матеріали семінару
Учасники:
1. Анатолій Романюк, Центр політичних досліджень
2. Олег Медуниця, Центр досліджень регіональної політики,
3. Олександр Хоруженко, Центр досліджень регіональної політики
4. Микола Бучин, Центр політичних досліджень,
5. Христина Поліщук, Центр політичних досліджень
6. Олександр Шумельда, Фундація „Україна-США”,
7. Любомир Скочиляс, СГК „Генеза”,
8. Володимир Мельник, Інститут соціогуманітарних проблем людини,
9. Сергій Меркулов, Асоціація політичних консультантів України,
10. Микола Поліщук, ЛНУ ім.Івана Франка
11. Юрій Цетнар, Програма „Партнерство за прозоре суспільство”,
12. Тарас Чорновіл, Народний депутат України,
13. Олександр Кондрашов, газета „Аудиторія”,
14. Ігор Танчин, ІА „Контекс- медіа”,
15. Юрій Тишкун, газета „Поступ”,
16. Оксана Макух, інтерне- газета „КуПол”.
А. Романюк: Ми проводимо з вами черговий семінар. Ініціаторами проведення цього семінару є Центр політичних досліджень ЛНУ ім. І.Франка філософського факультету у співпраці із Центром досліджень регіональної політики (м.Суми) та Інститутом соціогуманітарних проблем людини МОН та НАН України.
Питання, яке ми сьогодні поставили на порядок денний – це питання сутності адміністративного ресурсу. Це питання в певній мірі є досить новим для політичної науки. Якщо йти за хронологією, то ми можемо говорити про те, що на поч. 90-х рр. перший президент України Л. Кравчук почав говорити про “партію влади” і про її роль як особливого чинника політичного процесу. Через певний час зявляється саме поняття адміністративний ресурс, яке активно почало використовуватися для характеристики політичних явищ і процесів в Україні і не лише в Україні.У зв’язку з цим виникає цілий ряд питань, на які , на жаль, ми не маємо вичерпної відповіді. Адміністративний ресурс є спадком радянської командно-адміністративної системи чи, можливо, він не є цим спадком? Тому що перші 4 роки (або, умовно, якщо ми можемо говорити про вибори першого президента і другі вибори президента) за оцінками багатьох дослідників не можна розглядати як такі, де був застосований потужний адміністративний ресурс, або якщо взагалі він був присутній, то не в такій мірі, щоб впливати на перебіг тих політичних подій. Тобто, це є наслідок, спадок, рецидив, чи, можливо, це є нове явище, яке з’явилося і почало розвиватися за певних умов? Тим більше, що, наприклад, у державах, які утворилися на території колишніх республік Прибалтики, немає такого феномену як потужного явища. Тому це питання а також питання, які пов’язані з самою сутністю адміністративний ресурс, з чого він складається, які більш ширші поняття його охоплюють, як він відноситься до суміжних понять – це питання, які ми б хотіли розглянути на нашому семінарі.
Ми також маємо обговорити і з’ясувати позиції щодо індикаторів, за допомогою яких ми б могли знаходити та виміряти в умовах сьогоднішнього дня, сьогоднішнього політичного життя, адміністративний ресурс.
Тому я запрошую всіх нас обговорити дане питання і побудуємо нашу роботу наступним чином: ми пропонуємо, щоб сьогодні було два доповідачі. Це Олександр Шумельда, аспірант кафедри політології ЛНУ ім. І. Франка та Микола Бучин, аспірант кафедри політології Національного університету „Львівська політехніка”, а також Олег Медуниця із сумського Центру досліджень регіональної політики. Крім того, ми запросили народного депутата Т. Чорновола, щоб він, як експерт, виступив і висловив своє бачення адміністративного ресурсу. Також ми просимо всіх присутніх на семінарі брати активну участь в обговоренні цього питання.
Доповіді:
Олександр Шумельда
Адміністративний ресурс
як елемент виборчого процесу
На сьогодні одним з найбільш проблемних питань практики функціонування пострадянських держав є порушення законодавства щодо волевиявлення громадян при реалізації процедур формування представницьких органів влади з боку інститутів виконавчої влади.
У силу різних причин дані явища стали фактором державної політики, який прийнято називати "адміністративним ресурсом". І без його врахування не можна аналізувати жоден процес в державі.
Під адміністративним ресурсом будемо розуміти нелегітимний вплив на підготовку, проведення та підведення підсумків виборів органів державної влади, адміністрацій державних установ і організацій, державних підприємств, органів місцевого самоврядування тощо з метою підтримки певного кандидата, політичної партії чи іншої політичної групи.
Цей вплив може набувати різних форм. Проте найбільш вживаними є:
1. мобілізація в директивному порядку трудових колективів як для ведення передвиборчої агітації, так і для голосування;
використання матеріально-технічних засобів державних органів та установ у впливі на електоральну поведінку виборця (в тому числі, державних засобів масової інформації) тощо.
Вихідною точкою при характеристиці можливої поведінки адмінресурсу є встановлення його мотивації. Іншими словами, яка ціль ставиться, які інтереси переслідуються органами виконавчої влади при реалізації важелів адміністративного тиску на виборчий процес?
Якщо проаналізувати мотивацію втручання органів державної влади України у парламентські вибори 2002 року - можна виділити такі основні три мотиви:
1) необхідність проведення до парламенту кандидатів, які здатні підтримати політику Президента України;
2) формування такого складу законодавчого органу, який заблокує будь-яку можливість порушення процедури імпічменту Президента України;
3) забезпечення законодавчого представництва інтересів певних політико-економічних груп.
Видається так, що саме з цією метою напередодні виборів 2002 року було сформовано пропрезидентський виборчий блок "За Єдину Україну"
(Партія Регіонів України, Народно-демократична партія України, партія "Трудова Україна", Аграрна партія України, Партія підприємців і промисловців України).
Сучасна доля цього політичного утворення всім присутнім відома.
Отже, повертаючись до втручання суб'єктів адміністративного тиску у виборчий процес – в Україні його можуть здійснювати такі органи:
1) Адміністрація Президента України;
2) Кабінет Міністрів України;
3) центральні органи виконавчої влади;
4) місцеві органи виконавчої влади;
5) органи місцевого самоврядування (насамперед, сільські, селищні, міські голови, виконавчі комітети рад)
На сьогодні центральну позицію в реалізації несанкціонованого впливу органів виконавчої влади на виборчий процес відіграє Адміністрація Президента України. Це обумовлено специфікою системи влади, яка існує в Україні: не передбачений Конституцією чи якимсь іншим нормативно-правовим документом вищої юридичної сили інститут - Адміністрація Президента, володіє ширшим колом повноважень, ніж вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України.
Згідно з Указом Президента України "Про Адміністрацію Президента України" від 14 грудня 1996 року доручення Глави Адміністрації Президента, Першого помічника Президента, першого заступника та заступників Глави Адміністрації Президента є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами.
Проаналізувати рівень застосування адміністративного ресурсу в Україні можна на прикладі минулих парламентських виборів.
"Активи" адмінресурсу, який застосовувався в 2002 році на центральному рівні можна підсумувати за такими показниками:
Так, крім Прем'єр-міністра Анатолія Кінаха (№2 виборчого списку "За ЄдУ") керівником штабу блоку "За Єдину Україну" був міністр аграрної політики, член Аграрної партії України Іван Кириленко.
Актив блоку також складали:
1) присутність представників політичних партій, що складають пропрезидентський блок "За Єдину Україну", у вищих органах державної влади і центральних органах виконавчої влади;
2) наявність міністрів і чиновників з центральних органів виконавчої влади у виборчому списку "За ЄдУ".
· віце-прем'єр-міністр України Володимир Семиноженко (голова Партії Регіонів України),
· міністр транспорту Валерій Пустовойтенко (голова НДП),
· міністр промислової політики Василь Гурєєв,
· голова Державної Податкової Адміністрації Микола Азаров,
· генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України Георгій Кірпа,
· голова Державного комітету лісового господарства України Валерій Самоплавський,
· Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Олександра Кужель тощо.
Активи адмінресурсу серед губернаторів на виборах 2002 року також досить значні. Щоправда, лише невелика частина глав адміністрацій ідентифікувала себе з конкретними партійними орієнтаціями:
• Харківський губернатор Євген Кушнарьов з НДП,
• його запорізький і донецький колеги Євген Карташов і Володимир Янукович з Партією Регіонів,
• глава Львівської облдержадміністрації Михайло Гладій з Аграрною Партією України,
• міський голова Києва Олександр Омельченко з "Єдністю".
Більшість губернаторів вчинили обережніше - обставили себе заступниками, які успішно суміщають посади державних і партійних функціонерів.
Так, заступником Кушнарьова, керівником апарату Харківської облдержадміністрації був Зорченко, НДПіст зі стажем, а інший його заступник - Потапов, був керівником обласної Партії Регіонів.
Заступником голови Луганської ОДА був Махортов, голова Луганської АПУ,
Хмельницький губернатор Лундишев у своїх заступниках мав майже всіх обласних лідерів "За ЄдУ".
Цей список можна продовжити.
Адмінресурс і органи місцевого самоврядування
Надзвичайно цікавою проблемою в ключі реалізації політичних цілей, окреслених Адміністрацією Президента, є взаємовідносини органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Найцікавіше те, що сьогодні не існує реальних правових механізмів впливу органів виконавчої влади на органи місцевого самоврядування.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закон України "Про місцеві державні адміністрації", Закон України "Про столицю України, місто-герой Київ", фактично, виключають таку можливість.
Притягнути до відповідальності міських голів навіть в частині виконання делегованих повноважень органів виконавчої влади неможливо, не кажучи про відповідальність "за вибори". Тобто, сучасна система влади в Україні дозволяє переполовинити можливість впливу адміністративного ресурсу (в значенні впливу органів виконавчої влади) через блокування подібних "ініціатив" органами місцевого самоврядування. Місцеві еліти здатні реалізувати власний адмінресурс у власних політичних цілях. Особливо значною є самостійність органів влади у великих містах, обласних центрах.
Але, так виглядає, що сьогодні тільки незначна частина мерів великих міст може проводити політику, опозиційну адмінресурсу виконавчої влади. Причиною цьому є залученість до політичних процесів правоохоронних, контролюючих та юрисдикційних органів. Саме ці органи активно використовувались та використовуються органами державної влади для прямого впливу на політичні, в першу чергу – виборчі процеси в Україні.
Адмінресурс у виборчому процесі:
типові порушення.
На основі аналізу типових порушень, зафіксованих під час виборів до Верховної Ради України 2002 року, можна виокремити такі основні типи:
1) зловживання посадовими особами своїм службовим становищем на користь окремих суб'єктів виборчого процесу;
2) адміністративний тиск на партії/блоки, кандидатів в депутати, ЗМІ.
В Артемівську Донецької області, у зв'язку з приїздом Леоніда Кучми 22 березня зняли з занять студентів навчальних закладів - технікуму залізничного транспорту, індустріального, медичного училища, ПТУ № 5 і ПТУ №53 - і змусили розклеювати листівки "За ЄдУ" на лінії президентського маршруту - від селища Опитноє до Артемівського заводу з обробки кольорових металів – загалом близько 20-ти кілометрів дороги.
У Кіровограді, у виборчому окрузі № 99 зафіксовано випадки збору підписів громадян у бланках про отримання бюлетеня для голосування. Мешканцям житлових будинків пропонують ставити підписи в документі так, наче вони вже прийшли на виборчу дільницю й отримали бюлетень. У разі, якщо хтось із цих людей не з'явиться для голосування на дільницю у визначений законодавством день, їхні бюлетені будуть вкинуті на користь "потрібного" кандидата.
29 червня. на виборах Мукачівського міського голови найбільшу кількість голосів здобув бізнесмен Василь Петьовка, якого підтримував Блок Віктора Ющенка "Наша Україна”. За Петьовку проголосували 15 тис. 288 виборців, що становить 49,9% виборців міста. Друге місце посів заступник голови Закарпатського обласної ради Ернест Нусер, якого підтримувала СДПУ(о). За нього віддали свої голоси 12 тис. 702 виборці, або 41,5% тих, хто взяв участь у голосуванні. Розрив між кандидатами становив 2 тис. 586 голосів. На виборчі дільниці прийшли 51% жителів міста, які мають право голосу. Ернест Нусер подав позов до Сихівського районного суду м. Львова з вимогою скасувати результати голосування на 15 виборчих дільницях з 36 у зв’язку з “численними фактами порушення процесу голосування” на цих дільницях.
15 липня. Сихівський районний суд м. Львова за позовом Ернеста Нусера визнав недійсними вибори міського голови м. Мукачево на 15 дільницях з 36, таким чином повністю задовольнивши вимоги позивача. Суд зобов'язав територіальну виборчу комісію Мукачевого встановити результати голосування та підсумки результатів виборів міського голови з урахуванням результатів голосування лише по 21 дільниці.
16 липня. Мукачівський міський суд розглянув позов одного з кандидатів – Василя Бурнадза про порушення виборчого законодавства під час виборів і скасував їхні результати лише на трьох дільницях.
17 липня. Мукачівська територіальна виборча комісія, з огляду на рішення Сихівського районного суду Львова та Мукачівського міського суду, перерахувала результати голосування 29 червня з урахуванням результатів лише по 21 виборчій дільниці. Згідно з рішенням міськвиборчкому від 17 липня, за Василя Петьовку віддали свої голоси 6 тис. 068 виборців, за Ернеста Нусера – 5 тис. 547, за Наталію Никитюк – 126, за Василя Бурнадза – 31. Міська територіальна виборча комісія прийняла рішення вважати обраним міським головою Василя Петьовку.
17 липня. Сихівський суд Львова виносить ще одне рішення -- скасовує рішення Мукачівської міської виборчої комісії від 29 червня щодо результатів голосування та підсумки виборів.
22 липня. Мукачівська міська виборча комісія підтверджує рішення про визнання переможцем виборів міського голови Василя Петьовки, а також, з огляду на взаємну суперечливість судових рішень щодо результатів виборів Сихівського районного (вибори недійсні) та Мукачівського міського (порушення лише на трьох дільницях) судів вирішила звернутися до Верховного Суду за роз'ясненнями.
14 листопада. Верховний Суд відмовляє у прийнятті до провадження заяви Ернеста Нусера про перегляд рішення Мукачівського міського суду, яким у визнанні виборів мера недійсними йому відмовлено. У ВСУ зазначили, що, відповідно до цивільно-процесуального законодавства, рішення Мукачівського міського суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
25 грудня. Президент України Л. Д. Кучма видав Указ №1486 „Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності міста Мукачево Закарпатської області”. Коротко, суть Указу зводиться до таких пунктів:
1. Міністерство юстиції України має вжити встановлених законом заходів щодо виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 липня 2003 р.
2. Центральна виборча комісія повинна здійснювати консультативно-методичне забезпечення діяльності Мукачівської міської територіальної виборчої комісії при проведенні повторних виборів Мукачівського міського голови.
3. Новопризначений в.о. Мукачівського міського голови повинен:
· внести у двотижневий строк на розгляд Мукачівської міської ради пропозиції щодо стабілізації суспільно-політичної ситуації в місті;
· сприяти виборчим комісіям у здійсненні ними своїх повноважень;
· вжити заходів щодо всебічного сприяння жителям міста у реалізації їх прав при проведенні виборів Мукачівського міського голови.
Цим же Указом виконувачем обов’язків міського голови Мукачевого призначено Мирослава Опачка.
29 грудня. Новопризначений в.о.міського голови Мукачевого Мирослав Опачко займає кабінет мера. Під стінами ратуші відбувається стихійний мітинг на підтримку Петьовки. За оцінками різних джерел, кількість учасників коливається від 5 до 8 тисяч осіб. В.о. начальника УМВС в Закарпатській області п. Русин та прокурор Мукачевого Микола Кукуряк в супроводі спецпідрозділу МВС опечатують двері кабінету міського голови та міняють замки на них.
29 грудня. Депутати Мукачівської міської ради голосують за визнання президентського Указу „таким, що суперечить статтям 7,19,102,106,140,141,144 Конституції України, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Європейській Хартії місцевого самоврядування і тому, відповідно до статті 57 Конституції України, є не чинним і виконанню не підлягає”. Депутати вирішують звернутися до Ради Європи з приводу, як вони вважають, “грубого порушення Європейської Хартії про місцеве самоврядування, спричинених прямим втручанням органів державної влади в роботу органу місцевого самоврядування”.
29 грудня. Василь Петьовка подає заяву до Мукачівського міського суду з приводу дій правоохоронців, вчинених 29 грудня.
29 грудня. Міський суд Мукачевого визнає “таким, що не відповідає законам України” Указ Президента від 26 грудня 2003 року "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав мешканців і нормалізації життєдіяльності міста Мукачеве Закарпатської області”.
29 грудня. Василь Петьовка подає до Мукачівського міського суду заяву, де оскаржує дії правоохоронних органів, вчинені цими органами 29 ж грудня.
29 грудня. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова вносить до Конституційного суду України подання, в якому пропонує розглянути питання “про невідповідність Указу Президента України № 1486 від 25 грудня 2003 р. Конституції України”.
Водночас уповноважений звернулася з поданням на ім’я Президента України, у якому пропонує призупинити дію вищезазначеного Указу до прийняття рішення Конституційним судом України.
Цього ж дня Ніна Карпачова зустрічається з виконуючим обов’язки міністра внутрішніх справ Сергієм Гусаровим. Під час зустрічі вона заявляє про “неприпустимість втручання працівників міліції в діяльність органів місцевого самоврядування”.
30 грудня. Судове засідання Мукачівського міського суду за позовом Василя Петьовки з приводу дій правоохоронців 29-го грудня переноситься в провадження Верховного Суду України, який витребував усі матеріали справи.
8 січня. Мукачівська територіальна виборча комісія призначає повторні вибори міського голови на 18 квітня 2004 року.
8 січня. На сайті Асоціації міст України розміщено заяву, в якій зазначається, що АМУ “...підтримує Мукачівську територіальну громаду, обраних нею депутатів міської ради в їхньому прагненні мати і надалі на посаді міського голови всенародно обраного влітку 2003 року Василя Петьовку”. Заявлено, що “... керуючись пунктом 10 Резолюції 123 (2001 рік) Конгресу місцевих і регіональних влад Європи щодо місцевої і регіональної демократії в Україні, Асоціація міст України та громад інформуватиме Інституційний комітет Конгресу про ситуацію в м. Мукачеве “.
9 січня. Силами спецпідрозділів МВС перекрито підходи до сесійної зали Мукачівської міської ради. Правоохоронці, за вказівкою виконуючого обов'язки начальника УМВС України в Закарпатській області Віктора Русина, пускають у ратушу лише тих, хто має при собі посвідчення депутатів міськради. Це унеможливлює присутність на засіданні міської ради м. Мукачево ряду депутатів міської, обласної та Верховної Рад.
9 січня. Сесія міської ради Мукачевого розпускає міську територіальну виборчу комісію, припиняє повноваження заступників міського голови та керуючого справами виконавчого комітету міськради, звільняє секретаря міськради.
13 січня. До голови Верховної Ради України Володимира Литвина та прем’єр-міністра Віктора Януковича від групи народних депутатів надіслано депутатський запит щодо наслідків прийняття і виконання Указу Президента України від 25 грудня 2003 року щодо подій у м. Мукачевому. Депутати, “виходячи з того, що звернення представників Мукачівської міської ради, громадськості Закарпаття до центральних органів влади з цієї проблеми ігноруються”, просять “проінформувати про негативні наслідки його Указу” Президента України та рекомендують цей Указ відкликати. Пропонується також доручити відповідним комітетам ВР і міністерствам перевірити правомірність дій керівників Закарпатської ОДА, прокуратури, УМВС та інших силових структур під час подій 29 грудня та 9 січня. Під запитом поставили підписи народні депутати: Іван Мигович, Олександр Бондарчук, Іван Герасимов, Сергій Дорогунцов, Леонід Грач, Георгій Крючков, Омелян Парубок, Андрій Поліїт.
13 січня. Всеукраїнське громадське об’єднання “Україна в НАТО” звертається до послів іноземних держав, акредитованих в Україні, міжнародних організацій та інституцій, з проханням довести до урядів своїх країн інформацію про ситуацію в м. Мукачевому та заслухати відповідну інформацію про ситуацію в цьому місті на черговій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи.
14 січня. Віце-президент Асоціації міст України та громад Мирослав Пітцик надсилає листи Президентові України Леонідові Кучмі, голові Верховної Ради України Володимиру Литвину та народним депутатам, у яких сформульовано критичну позицію організації щодо подій в Мукачевому.
14 січня. Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування виносить своє рішення щодо Указу Президента від 25 грудня 2003 р. Комітет визнає даний Указ таким, що “грубо порушує Конституцію, закони України, позбавляє права на місцеве самоврядування територіальну громаду міста Мукачевого”. Своє рішення депутати направили до Конституційного Суду України.
15 січня. Народні депутати України Віктор Балога та Іван Іванчо подають Генеральному прокуророві України Геннадію Васильєву депутатський запит з приводу, на їхню думку, неправомірних дій прокурора м. Мукачевого Миколи Кукуряка щодо забезпечення дотримання чинного законодавства під час десятиденного (з 29-го грудня 2003 р. по 9 січня 2004 р.) утримання під посиленою охороною приміщення міської ради. Народні депутати просять Генерального прокурора України невідкладно дати належну оцінку діям прокурора.
21 січня. Для безпосереднього ознайомлення з ситуацією Мукачеве відвідує перший секретар політичного відділу Посольства США в Україні Кейсі Крістенсен: адже заступники Василя Петьовки, Золтан Лендєл та Олександр Галай передали до посольства письмову заяву на ім'я Президента США Джорджа Буша, де твердять про політичне переслідування з боку правоохоронних органів та просять США надати їм політичний притулок.
Правові норми, які врегульовують питання функціонування державної служби, часто не є перешкодою для прийняття вольових рішень і заяв, що характеризуються політичною упередженістю.
Прикладом цього є заява Президента України від 6 березня 2001 року, коли Леонід Кучма запропонував "кожному державному службовцю, починаючи з міністра, всім, хто причетний своїм членством, симпатіями, не кажучи вже про дії, до опозиційних утворень, протягом тижня визначитися: або вони звільняють місце в органах влади, або публічно відмежовуються від антидержавних формувань". На думку Президента, "це буде політично правильно і чесно перед собою і власним народом".
Найтиповішим, і, на жаль, вже звичним інструментом сучасної практики діяльності адмінресурсу щодо державних службовців є вимога керівником органу управління написання заяви держслужбовцем на звільнення без вказання дати з погрозою підписати її у випадку "негативного" результату голосування на виборах.
* * *
З вищесказаного видно, що вихідною позицією для критики адмінресурсу є порушення органами державної влади прав і свобод громадян у волевиявленні на виборах. Інструментарій, яким оперує адмінресурс, як правило, знаходиться поза правовим полем України та суперечить міжнародно-правовим нормам.
Такі дії не просто підміняють прозорий електоральний процес на закулісну чи судову практику “виборів” тих осіб, які потрібні владі. Адміністративний ресурс несе загрозу основам демократичного, вільного, чесного та прозорого вибору громадян, повноті представлення їх інтересів у центральних органах державної влади, та, відповідно, просто загрожує демократії, як такій.
Микола Бучин
Адміністративний ресурс
та індикатори його виявлення
Адміністративний ресурс можна розглядати у широкому та вузькому значенні. Згідно широкого підходу під адміністративним ресурсом розуміють здатність органів державної влади здійснювати законний чи незаконний вплив на політичний процес з метою досягнення особистих чи групових цілей.
Однак найбільш повно адміністративний ресурс проявляється під час виборів. Тому в більшості випадків адміністративний ресурс трактують у вузькому значенні як явище, що стосується дій влади під час виборчого процесу.
Є кілька підходів до трактування поняття адміністративного ресурсу у вузькому значенні. Зокрема, адміністративний ресурс розглядають як один з ресурсів виборчої кампанії і під ним розуміють “комплекс додаткових ресурсів, котрими володіє кандидат, який знаходиться при владі чи підтримується нею”[4, с.50].
Згідно іншого підходу адміністративний ресурс – це “сукупність адміністративних важелів, які можуть бути використані на користь тієї чи іншої політичної сили з метою забезпечення бажаного результату на виборах”[3]. Бажаний результат може досягатися як за допомогою законних методів, так і з порушенням законодавства.
Під адміністративним ресурсом також розуміють “нелегітимний вплив на підготовку, проведення та підведення підсумків виборів ... з метою підтримки певного кандидата, політичної партії чи іншої політичної груп”[2].
Ще одним підходом є трактування, згідно якого адміністративний ресурс – це “політологічний термін, що вживається для пояснення використання органами державної влади та місцевого самоуправління або кандидатами у народні депутати, які є державними службовцями, своїх повноважень задля досягнення політичних або корпоративних цілей шляхом порушення норм чинного законодавства”[1].
Також вважають, що адміністративний ресурс - це "спроможність тієї чи іншої партії в такий спосіб побудувати вертикаль своїх структур, щоб забезпечити їй чіткість і злагодженість у роботі, вплив на громадську думку та відповідальність представників партії, які обіймають владні посади, перед партійцями та виборцями"[6].
Крім того адміністративний ресурс - це "всі представники обласних, районних, міських адміністрацій, яких використовують для виконання того чи іншого завдання"[6]. Тому якісна характеристика адміністративного ресурсу в даному випадку буде залежати від того, які саме завдання треба вирішити.
Досить поширеним є і такий підхід, що трактує адміністративний ресурс як евфемізм, який "вигадали для того, щоб незаконні дії назвати нейтральними науковими словами. Адміністративний ресурс - це фальсифікація виборів виконавчою владою української держави"[6]. Також адміністративним ресурсом вважається "безкарне порушення закону, правових норм у ході виборів"[5].
Як ми бачимо, є як і виключно негативні трактування адміністративного ресурсу, так і позитивне чи нейтральне його бачення. Загалом можна сказати, що адміністративний ресурс - це наявність у суб'єкта виборчого процесу у силу його приналежності до влади, додаткових ресурсів, які дозволяють йому здійснювати законний чи незаконний вплив на виборчий процес і волевиявлення виборців з метою досягнення особистих чи групових цілей.
Можна виділити 3 основні способи використання адміністративного ресурсу:
1. Прямий адміністративний тиск на виборців, порушення органами державної влади виборчого законодавства.
2. Тиск на конкурентів та тих, хто їх підтримує.
3. Використання адміністративного ресурсу для ефективної побудови кандидатом від влади чи провладною партією власної виборчої компанії.
Однак рідко у виборчих кампаніях застосовується лише один спосіб використання адміністративного ресурсу. Найчастіше влада залучає всі три способи одночасно.
Також досить важливим для нас є питання про індикатори адміністративного ресурсу. Тобто, ми повинні визначити, за наявності яких саме ситуацій ми можемо однозначно говорити про застосування адміністративного ресурсу. Відповідно до трьох способів використання адміністративного ресурсу ми можемо виділити такі основні індикатори його виявлення:
· насильницьке втягування громадян до лав відповідних політичних партій (чи навпаки, примушування людей вийти зі складу певних партій);
· погрози застосувати силу, репресії проти виборців, якщо вони не проголосують за відповідного кандидата чи політичну партію;
· порушення закону під час формування списків виборців. Так, до списків можуть вноситись ті громадяни, які вже не проживають на території даного виборчого округу чи дільниці, особи, що ще не досягнули 18 років, померлі. Це відкриває більше можливостей для маніпуляцій з виборчими бюлетенями;
· репресії проти населення тих територій, які підтримують конкурентного владі кандидата чи політичну партію (блок). Це може здійснюватися шляхом відключення струму чи газу від певних населених пунктів, закриття маршрутів транспорту та інше;
· тиск на підприємців з вимогою перечислити кошти у передвиборчі фонди певних політичних сил;
· організація голосування строєм - солдатів, міліціонерів, ув'язнених примушують масово голосувати за відповідного кандидата чи політичну партію (блок);
· маніпуляції з визначенням меж виборчих округів на основі врахування розстановки політичних сил;
· махінації під час сумування голосів в окружних виборчих комісіях чи в ЦВК.
· прямі погрози чи шантаж кандидатів з використанням таких структур, як податкова адміністрація, санепідемстанція, міліція, пожежна охорона та інші структури;
· кандидатам пропонуються певні посади, місця взамін на зняття своєї кандидатури;
· створення різних труднощів у роботі виборчих штабів конкурентів (відключення телефонів, струму, рейди податківців та інших структур);
· певним кандидатам не надаються під будь-яким приводом приміщення для організації зустрічей з виборцями;
· зняття кандидата чи політичної партії з виборчих змагань на незаконних чи частково законних підставах;
· тиск на спонсорів певних кандидатів чи на політичні партії та на організації, що підтримують даного кандидата чи партію;
· інформаційна блокада, суть якої полягає в тому, що під тиском влади ЗМІ відмовляють певним кандидатам чи політичним партіям у наданні ефіру чи газетних площ;
· закриття невигідних ЗМІ, арешти тиражів газет.
· кандидат чи політична партія, які належать до влади, можуть проводити різні заходи (концерти, благочинні акції, святкування) під час виборчої компанії за рахунок коштів державного бюджету;
· проведення під час виборчої кампанії заходів, спрямованих на покращення життєвого рівня населення (виплата заборгованості, ремонт доріг та ін.);
· організація службових поїздок під час виборчої кампанії, за що кандидати, які є державними службовцями, ще й отримують грошове відшкодування за витрати;
· використання кандидатом чи політичною партією службового обладнання, транспорту, підлеглих працівників для ведення власної виборчої кампанії;
· офіційна підтримка органами державної влади певних суб'єктів виборчого процесу;
· одержання певними кандидатами чи політичними партіями достовірної закритої аналітичної інформації від органів державної влади про перебіг виборчого процесу.
Можна впевнено сказати, що один крок вперед у застосуванні адміністративного ресурсу означає два кроки назад у процесі побудови в Україні демократичного політичного режиму, тому ми повинні навчитися нейтралізовувати дане явище.
Загалом можна виділити такі способи нейтралізації адміністративного ресурсу:
1. Висвітлення у ЗМІ кожного конкретного випадку використання адміністративного ресурсу. Крім того, ЗМІ повинні здійснювати моніторинг виборчої кампанії щодо застосування адміністративного ресурсу, щодо фінансування виборчого процесу. Результати моніторингу повинні постійно висвітлюватися у ЗМІ.
2. Вдосконалення законодавства, яке регулює виборчий процес, що дозволить більш чітко контролювати всі етапи виборчої кампанії та результати голосування. Таке покращення законодавства унеможливить використання владою законодавчих прогалин для застосування адміністративного ресурсу. Також у законодавстві повинно бути чітко визначено юридичну відповідальність за використання адміністративного ресурсу. Тут найкращим механізмом було б створення прециденту притягнення чиновників до кримінальної відповідальності за здійснення адміністративного ресурсу, що стало б застереженням для інших.
Однак законодавча заборона на використання адміністративних важелів впливу все ж таки не може повністю нейтралізувати дію адміністративного ресурсу, оскільки суб’єкти виборчого процесу від влади в будь-якому випадку матимуть стартову перевагу. Крім того, досить часто дуже важко виявити і довести, що мало місце порушення законодавства під час виборів.
3. Залучення до роботи дільничних виборчих комісій спостерігачів від громадських організацій, міжнародних спостерігачів, створення мобільних бригад, які можуть швидко реагувати на повідомлення про порушення виборчого законодавства.
4. Активна протидія політичних партій (блоків) та кандидатів використанню адміністративного ресурсу, фіксування ними порушень законодавства на протязі всього періоду виборчого процесу та звернення до юрисдикційних органів у разі виявлення відповідних порушень.
Досвід показує, що у тому регіоні, де існує велика кількість політичних партій, які ведуть активну конкурентну боротьбу між собою, роль адміністративного ресурсу не є вирішальною. Тут важливішою є підтримка ЗМІ.
5. Розвиток незалежних, незаангажованих ЗМІ та свободи слова, створення потужних інформаційних джерел, які можуть прорвати інформаційну блокаду, що створює державна влада.
6. Усвідомлення політиками того факту, що зменшення ролі адміністративного ресурсу знаходиться у сфері їхніх стратегічних інтересів, оскільки політична ситуація часто змінюється і тому навіть ті, „хто ще вчора почувався в цілковитій безпеці під прихистом „адмінресурсу”, під час виборів ризикують опинитися у вельми невиграшному становищі”[3].
7. Проведення паралельного підрахунку голосів одразу після завершення процедури голосування.
Але коли обираються методи боротьби з адміністративним ресурсом, то “в кожному випадку відповідні технології та стратегії формуються під конкретну виборчу компанію і форми використання адміністративного ресурсу"[6]. Тобто, способи і сама можливість нейтралізації адміністративного ресурсу багато в чому залежать від того, наскільки активним є його використання та які технології застосовує влада.
Одже, під адміністративним ресурсом з одного боку розуміють здатність органів державної влади впливати на політичний процес, виконувати свої функції. В цьому розумінні адміністративний ресурс набуває нейтрального значення, яке є характерним для демократичних країн. З іншого боку адміністративний ресурс – це незаконний вплив органів державної влади на виборчий процес, що є анормальним явищем для демократичної держави, з яким треба боротися, активно йому протидіяти.
1. Баликов С. Передвиборна арифметика в Україні: з адмінресурсом два на два завжди п’ять. – Доступний з: < http: //www.ucipr.kiev.ua/ ukrainian/epicenter/14/006.html >.
2. Дуда А. Адміністративний ресурс як фактор політичної боротьби на парламентських виборах 2002 року. – Доступний з: < http: //www.spa. org.ua/vis/1/3.html >.
3. Звіт за результатами фокус-групового дослідження „Використання „адміністративного ресурсу” під час виборчої кампанії 2002 року”: УНЦПД. – 2002, 15 лютого. – Доступний з: < http: //www.ucipr.kiev. ua/Ukrainian/adminresurs/ 002.html >.
4. Малкин Э., Сучков Э. Основы избирательных технологий. – М., 2002. – 448 с.
5. Хмара С. Опозиційний рух не захлиснувся – він іде на вибори // Україна Молода. - 2001, 6 листопада.
6. Що таке адміністративний ресурс? Запитання „Дня” / Підготував Д.Жиренко // День. – 2001, 9 серпня. – № 141.
Олександр Хоруженко, Олег Медуниця
Вогнем і мечем: адмінресурс на електоральному полі Сумщини
у 2002 році
Адміністративний ресурс – політологічний термін, що вживається для пояснення використання органами державної влади та місцевого самоврядування чи кандидатами в народні депутати, що є державними службовцями, своїх повноважень для досягнення політичних чи корпоративних інтересів шляхом порушення норм чинного законодавства.
Словосполучення “адміністративний ресурс” з’явилося у період президентської виборчої кампанії 1999 року, владну “мобілізацію” відносно суспільства показало під час проведення референдуму 2000 року, і складається з двох складових – “керованості” керівних кадрів та їх здатності мобілізувати голоси на виборах, використовувати “тіньові” механізми підрахунку голосів.
Найбільш небезпечно, що “він” зараз розцінюється не як ресурс – можливість, а як цінність.
Є декілька “його” складових. Одна – суто організаційна, яка на першому місці, тобто використання місцевого керівництва, від рівня області до рівня району. Як правило, тут мається на увазі виконавча вертикаль та виробничі підприємства, здатність впливати керівництва на трудові колективи і на окремих виборців, аж до тіньового тиску. Також в цей список входить організаційне заважання діяльності конкурентів, тобто не надання приміщень, можливості появи в підконтрольній пресі.
Другий компонент – безпосередній вплив адмінресурсу на місцях на підрахунок голосів, аж до маніпуляцій.
Третій компонент – суто психологічний. Він розрахований на високий феодальний авторитет місцевого керівництва в регіонах. А враховуючи те, що “феодальні настрої” посильнішали після 1999 року, коли Київ, фактично, віддав “на відкуп” представникам виконавчої вертикалі ситуацію в регіоні, послабив інформаційний контроль – за два роки відродилася атмосфера 70-их. На цю атмосферу і на таку “феодальну психологію” і розраховують учасники передвиборчих перегонів, коли говорять, що вони використовують адмінресурс.
Звичайно, виборець 2002 року не був так сильно субординований, як це було в 1999 році, бо вибір буде набагато ширшим, а от соціально-психологічна ситуація, на жаль, майже не змінюється: “політичне насильство” над українцями під час президентських виборів і сьогодні ще дається взнаки.
На поч. 2002 року, в Сумській обласній державній адміністрації, під тиском керівництва були взяті заяви про звільнення з роботи за власним бажанням у заступників ОДА, керівників управлінь, голів райдержадміністрацій, чиновників інших категорій. Щоб ці заяви не були підписані губернатором В.Щербанем, чиновники мали виконати одну умову: блок “За єдину Україну” та підтримувані ним кандидати в депутати усіх рівнів мають здобути перемоги на виборах в останній день березня. Звичайно, така практика активізації роботи з виборцями в Україні не нова. Як і не можна назвати новітніми технологіями, які почали впроваджувати регіональні чиновники для збереження своїх посад. Володимир Щербань, виступаючи на презентації “харчоблоку”, чітко окреслив сценарій, за яким будуть відбуватися виборчі перегони в області. “І за ці 50 днів я б не хотів, щоб були суперечки, щоб були якісь драчки політичні. Я хотів би, щоб дійсно ми виважено підійшли на цих виборах і щоб перемога була за нами!” .
Але відповідь на питання, для чого порушувати закон таким впливовим політгрупам, коріниться в самій їх природі. Справа в тому, що життєдіяльність та фінансовий стан цих “політичних генералів” залежить не від “широкої підтримки” народу та членських внесків, а від можливостей на всіх щаблях влади служити посередником між бізнес-структурами та органами влади. Саме тому такі речі як програма, ідеологія, інтереси того чи іншого суспільного класу, чітке визначення свого місця в політичній архітектурі та ставлення до дій влади – для цих партій цілком відносні та непринципові.
Більше того, за великим рахунком, ці партії є віртуальними, середовищем їх життя став інформаційний простір – переважно це регіональне TV, радіоефір, комунальні газети, вуличні бігборди та інші інформаційні носії. Вони існують майже цілком в масовій свідомості, діють засобами маніпуляції нею і великою мірою нагадують “інформаційні віруси”, які розладнують “робочі програми” суспільства, блокують діалогові механізми в ЗМІ. Як і належить добре виготовленому вірусу, вони прості в організації і оптимальні в застосуванні, а також найбільш схильні до використання брудних технологій з широким залученням компромату. Програми та установи для них мають суто ритуальне значення, а наявність мобільних команд профспеців практично унеможливлює розколи з ідеологічних причин.
Сумська область зараз – це європейський феодалізм епохи первинного нагромадження. У нас полюбляють проводити аналогію України і Франції. Ось Франція епохи Бурбонів(17-18 ст.): парижський двір, фаворити, відкупщики та банкіри, феодальна “фронда”, провінційна знать, дрібне дворянство та міста, які постійно апелюють до короля в пошуках захисту від утисків олігархів та чиновництва, парламент в стані хронічного бродіння під контролем короля... Для повноти аналогії було б доцільно ввести офіційну плату за патент держслужбовця та прийняти закон про полєтту(податок з чиновника – який-небудь 1% на рік від ціни патенту).
У нас зараз також сформована феодальна, вассалітетна система суспільного панування, побудована не на обміні, не на плановому перерозподілі, а на експропріації ресурсів на користь владних угруповань, і ця модель накладає глибокий відбиток на всю мережу суспільних відносин, в тому числі – це яскраво проявляється під час виборів.
Для кращого наочного сприйняття блоку в 2002 році, вітрини всіх магазинів, аптек, стенди в гуртожитках та на підприємствах прикрашалися його символікою. При цьому працівники отримали недвозначну вказівку, щоб плакатів та листівок конкурентів блоку “За є...у” й близько не було. Щось подібне усвоїли й головні редактори районних газет(до речі, комунальної форми власності), де хоча й не всі розділяють любов до влади, але друкували позитивну інформацію про блок.
Вражала “розкрутка” кандидата на посаду міського голови, під час виборів 2002 року, Анатолія Бондаря. Так, ще не будучи зареєстрованим, але підтримуваний регіональною владою, цей кандидат розпочав активну виборчу кампанію. Через три тижні його послужний список складався з більш ніж 40 зустрічей з виборцями на підприємствах, в лікарнях та школах, бібліотеках та вузах. Всі зустрічі відбувалися в робочий час. Натомість, його конкурентам, подібні зустрічі(навіть, в передбачений законом час) категорично заборонялися керівниками вищезгаданих установ.
Ще вражаюча картина склалася з сумськими студентами, яким давали відпустку до 31 березня 2002 року, необхідний агітаційний матеріал, а також запевнення, що з сесією великих проблем не буде і відправляли в райцентри та села області, звідки ті приїхали здобувати знання, безкоштовно нести “єд”ино “правдиве слово”. Так, зокрема, з СумДПУ було “мобілізовано” бл. 300 чол., з СНАУ – бл. 400 чол.(в тому числі й на агітацію за ректора О. Царенка, який балотувався по округу №159 до ВР України). Хто не дуже схильний до подібної роботи, тому нагадували про його борги, нездані заліки, інші “гріхи”.
Єдине, що хочеться додати, що, згідно ст. 157 Кримінального кодексу України(перешкоджання здійсненню виборчого права), ст. 158 (неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів), ст. 159 (порушення таємниці голосування), а також ст. 184-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначено перелік неправомірних дій щодо порушення виборчого законодавства. Наприклад, здійснення впливу на результати голосування оцінюється максимум у 12 років вільного життя.
І, насамкінець, інформація для ... електорату(для людей, значить): зміцнення впливу груп, що використовують політичний примус, загрожує остаточним розвалом політичної схеми(яка закріплена, до речі, Конституцією України) та появою політики “олігархічного етапу”.
Тарас Чорновіл
Адміністративний ресурс
в сучасній Україні
Я не люблю слова адміністративний ресурс, тому що це є спроба легалізувати по суті явище, яке є елементарним стопроцентовим злочином. Будь-який ресурс передбачає щось допустиме, тому що ресурс – це об’єктивна даність, об’єктивна річ. Є фінансовий ресурс, є моральний ресурс (скажімо, підтримка, уповання на свої ж чесноти і досягнення). Є ресурс медіальний. Є багато ресурсів які можуть бути повністю виправдані, повністю чесні; можуть мати певні конфлікти з законом, але які передбачають все ж таки певну ресурсну базу. Адміністративний ресурс – це поняття, яке не передбачає ресурсної бази, воно передбачає руйнування інших, реально набутих ресурсних баз при допомозі елементарного зловживання. При чому, як правило, зловживання в тих формах, які виписані виключно у Кримінальному кодексі і вже не підлягають під певні фактори, які можна назвати (скажімо, моральний кодекс державних службовців, який там існує, інші моменти, а виключно саме у кримінальній сфері). Тому лише для загального збереження форми викладу, щоб не вишукувати інші слова, я теж буду дотримуватися слова адміністративний ресурс.
Адміністративний ресурс у нас в Україні дещо відмінний від адміністративного ресурсу в багатьох інших державах, тому що він перетікав повільно, плавно з адміністративного ресурсу радянської командно-адміністративної системи і на певних етапах в Україні було може не так послаблення (я б тут посперечався, тому що у 1991 р., на мою думку, адміністративний ресурс діяв дуже сильно , і після того – теж), як саме певна децентралізація та дезорганізація адміністративного ресурсу, внаслідок втрати основної спрямовуючої його сили – адміністративного ресурсу командно-адміністративної системи навіть не компартії, а саме КДБ і тих силових органів, які на той момент робили невідворотньою ту систему.
У 1991 р. у нас був певний симбіоз командно-адміністративної системи та реального адміністративного ресурсу. Я дуже добре пам’ятаю ці вибори і той референдум і пригадую, що особливо у сільській місцевості у Центральній Україні (мені принаймі вдалося це відстежити) було найбільш помітно, яким чином він запроваджувався. Дуже просто та елементарно – голова колгоспу приходив на загальні збори, скликав селян і сповіщав абсолютно відкрито, не криючись, не ховаючись: „Буде два питання – вибори та референдум. Ви маєте кинути два бюлетені. По референдуму – як хочете, але загалом там на верху казали, що можна голосувати “за”. А по виборах якщо у нас буде показник нижче 85%, то можете не сумніватися – ні комбікорму, ні палива, нічого у вас не буде. Голосуйте як хочете, я контролювати не буду. Оце був стандартний, 100% варіант адміністративного ресурсу в той період, у тих зонах, які належали до прямої командно-адміністративної системи. Він був збережений у повному вигляді, скажімо, в сільській місцевості.
Варіант, який застосовувався у містах я б назвав „ущербним”, „вразливим” адміністративним ресурсом. Його можна було легко подолати по окремих ділянках, переломити і вивести на рівень прямих результатів. Тобто, люди, які впроваджували адміністративний ресурс, не були впевнені у майбутньому. Вони орієнтувалися на те, що виконують роль своїх владних керівників, тих, хто над ними, але вони остерігалися робити злочинні дії. Якщо був тільки якийсь реальний контроль, вони відразу ж відступали і давали можлиівсть демократичному, нормальному, легальному проходженню ситуації.
Дуже показові підсумки тих же самих президентських виборів у 1991 р. у Харкові, скажімо, поряд на сусідніх дільницях. На одній дільниці, де був добре налагоджений контроль, В. Чорновіл отримав 52%, Л. Кравчук – 18 %. На другій дільниці, де контролю практично не було, ситуація кардинально протилежна: Л. Кравчук – 68%, В. Чорновіл – 10%. Оце є абсолютно показовий момент. Там, де був хоч якийсь контроль, адміністративний ресурс моментально повністю відступав.
Період 1991-1994 рр. я б назвав повною втратою орієнтації адміністративним ресурсом. Владні сили, які мали б забезпечувати цей адміністративний ресурс, вважають, що це само собою зрозуміло. І це відчувалося загалом у всій діяльності Л. Кравчука, коли всі сили були кинуті в основному на інші напрямки. Це був початок великої „прихватизації”, це був велетенський розпродаж. Десятки мільярдів виключно чисто матеріальних ресурсів випливало, вимивалося. Все було кинуто на цей напрямок і власне адміністративний ресурс цього періоду я б розцінював як абсолютно невиборний адміністративний ресурс.Це адміністративний ресурс прикриття елементарних мафіозних вчинків. Журналіст, який пробує щось розслідувати, моментально ліквідовується силами міліції, силами СБУ чи найнятих кілерів. Політик, який пробує робити якесь розслідування, тероризується або так, як скажімо, Вадим Бойко, просто ліквідується фізично. Це дещо нагадувало гангстерську надбудову над мафіозною структурою.
І в той момент в Україні починає виникати контрадміністративний ресурс, або я б назвав його ресурсом від альтернативного центру влади, від альтернативного центру впливу, який формувався на фоні отих червоних директорів, які були не у всьому задоволені діючим президентом. Вони були задоволені “вольницею”, при якій можна було вивозити, розкрадати, приватизувати, робити що завгодно, але їм все ж таки хотілося отримувати певну повноту влади. Вони розуміли, що колись ті ресурси закінчаться і після того треба буде якось по іншому все формувати, і формувати державу під себе.
І реально у нас у 1994 р. на президентських виборах зіткнулися два адміністративних ресурси, коли адміністративний ресурс альтернативного центру впливу виявився набагато сильнішим. Ми прекрасно бачили, як Л. Кравчук звільняв з посад людей (керівників областей та ін.), які в той чи інший спосіб видавалися йому нелояльними перед президентськими виборами. І ми бачили, як ті нові люди, приходячи до влади, неначе заявляли про свою стовідсоткову лояльність, але починали реально працювати на того, хто платив “живі” гроші. Тобто, адміністративний ресурс в той момент продавався за звичайні прості гроші. Він перетворився, по суті, на певну форму товару, і лише після 1994 р. рік за роком відбувалося стабільне посилення адміністративного ресурсу, який на сьогоднішній день прийшов фактично до свого повного, абсолютного викінчення.
Ми сьогодні маємо щось на рівні абсолютного адміністративного ресурсу, якому ще залишилося переступити одну сходинку – парламентські вибори 2006 р. і провести їх таким способом, щоб все було як у Росії. Тобто, щоб ліквідувати сам факт наявності опозиції, яка може, скажімо, трохи заважати діючій владі і створювати для її носіїв неприємні хвилини.
Я б ще в певній мірі диференціював поняття адміністративного ресурсу на кілька дрібних, маленьких підгруп, і ми їх можемо побачити, особливо вони є характерні на місцевому рівні. Ну, скажімо, “м’який” і “жорсткий” адміністративний ресурс і просто стартова перевага внаслідок певних адміністративних, посадових та інших обставин. Що таке стартова перевага? Я, наприклад, як депутат Верховної Ради, на минулих виборах мав стартову перевагу супроти своїх опонентів через те, що у мене є можливість більш вільнішого оперативного пересування за маршрутом Львів-Київ. Я мав стартову перевагу через те, що публічна робота у Верховній Раді дає мені можливість представити свою позицію так, що її почують всі мої виборці.І це практично безкоштовно. В той час як моїм опонентам треба вкладати якісь кошти, тощо. Я мав стартову перевагу через те, що міг сказати цю фразу, яку дуже люблять казати ті, хто в даний момент знаходяться при владі, бажаючи знову бути обраними: “От я там роблю, а вони тільки обіцяють”. Це є стартова перевага. В принципі її якось нейтралізувати і зняти її фактор у виборчому процесі практично неможливо, і це є проблемою всіх виборчих систем світу. І вона буде зберігатися.
З іншого боку це є і стартові мінуси, тому що якщо ти є при владі, то до тебе виставляється і цілий ряд претензій, в той момент як інші опоненти можуть сказати: “От я такий білий і пухнастий, в той момент як той при владі щось там натворив”. Тобто, тут є баланс стартових переваг і стартових мінусів, який часто виходить близьким до нуля і серйозного впливу може і не мати.
На президентських виборах, скажімо, той же самий депутат від опозиції і вся його команда, яка складається в основному з депутатів, мають можливість безкоштовно пересуватися по Україні, проводити зустрічі та ін. але, як правило, це такий мізер у загальновиборчому фонді, що це не грає суттєвої ролі. Це становить десь там менше однієї сотої відсотка.
Що стосується “м’якого” адміністративного ресурсу, то львів’яни його дуже добре пам’ятають. Він може бути ефективним і може бути неефективним. Він, як правило, псує трохи життя місцевим чиновникам, але в кінцевому підсумку він залишає можливість виборцям зробити свій вибір достатньо вільно. “М’який” адміністративний ресурс у Львові був застосований, скажімо, В. Куйбідою на виборах мера. Він йому абсолютно нічим не допоміг. В. Куйбіда програв ці вибори, набравши майже у два рази менше голосів виборців від переможця – Л.Буняка. Однією з причин програшу було те, що була велетенська самовпевненість. Друга – що подібно до розглянутого нами вище зразку 1994 р. , на рівні Львова були певні політичні сили, які вже працювали на протилежного діючому на той час мерові кандидата. Це той варіант “м’якого” адміністративного ресурсу, в якому є зловживання владою, і можна навіть знайти певні моменти криміналу: скажімо, використання тих самих ЖЕКів, двірників, зривання агітаційної продукції конкурента та інше.
І є “жорсткий” адміністративний ресурс. Ми з ним стикаємося зараз як у плані виборчої кампанії, так і в плані щоденному. І тут я вже не хочу багато аналізувати виборчу систему, адміністративний ресурс на виборах, оскільки про це вже дуже багато і добре сказали. Але я б застерігся: адміністративний ресурс – це щоденне явище. І адміністративний ресурс на виборах – це лише певне закріплення. Тоді є дуже сильний спалах. І тоді він проривається дуже чітко назовні і стає дуже показовим.
Реальний адміністративний ресурс. Скажімо, фірма, яка напряму пов’язана із С. Медвичуком, яка має прямі зв’язки з податковою, хоче захопити хороший бізнес. Після того, як в нього вкладено кілька млн. євро. Я маю на увазі свіжі події у Львові навколо торгівельного центру “Магнус”. Елементарно просто. Підконтрольний адміністративний ресурс – Голосіївський суд виносить рішення, яке відмінило дві емісії, які перед тим були абсолютно підтверджені державними органами.
Такий же самий підконтрольний Бориспільський суд за один день після неначе проведених зборів акціонерів у неймовірно швидкому темпі виносить рішення передати печатку. За той же самий день через абсолютно підконтрольний згаданій вище політичній силі – СДПУ(о) – міліцію Львівської обл. виноситься рішення про підняття всієї державної служби охорони Львівської обл. для того, щоб охороняти цих ніби нових власників. Елементарний адміністративний ресурс, який, кажучи по правді, до майбутніх виборів не має ніякого відношення.
Яскравим прикладом також є ситуація у Львівській обласній раді. Одразу після виборів у фракції підконтрольній СДПУ(о) було десь у 2-3 рази менше членів, ніж є зараз. Нарощування чисельності відбулося внаслідок застосування прямого тиску. Причому, тиск часто змушена була робити людина, яка належить до іншої політичної сили, до іншої політичної структури. Той самий голова обласної адміністрації Сендега, який пробував протиставлятися в певній мірі діям С. Медвечука у Львові, тобто, намагався покровительствувати чомусь на зразок аналогу місцевого блоку “За єдину Україну”, змушений був робити іноді тиск, або закривати очі, або створювати умови для такого тиску на певних інших депутатів і не рятувати свою ж політичну силу, коли з їхнього середовища перетягуються люди в певну іншу структуру, з тим, щоб мати можливість там блокувати рішення, проводити свої рішення тощо.
У Верховній Раді, як правило, це робиться набагато брутальніше і відкритіше, ходять цілком чіткі кошториси, вартість депутата: депутат з такої фракції коштує стільки, а з такої то – стільки, а з цеї він не окуповується поки що, а з цієї варто купляти – там він коштує дешево. Тобто відбулося переведення позиції депутата, груп депутатів в товар. Крім того, адміністративний ресурс в міжвиборчий період, а особливо в передвиборчий період – це формування колосальної фінансової бази. Формування її раніше відбувалося, і тут ми бачимо певний прогрес в поганому розумінні цього слова, раніше її формували у хаотичному порядку безпосередньо перед виборами. І 1999 рік у цьому плані є показовим: знекровлені підприємства, знекровлення фінансової сфери для того, щоб вкинути у виборчу казну десь приблизно 2-3-4 млрд. гривень. Це тільки з економічної сфери, не враховуючи інших речей. На сьогоднішній день формування передвиборчих фінансів робиться зазделегідь – останніх два бюджети України це є бюджети, фактично, формування фінансової бази певних політичних сил. В цьому бюджеті, скажімо, чітко проглядаються 9 млрд. гривень, які вилучаються безпосередньо на політичну потребу, політичну роботу, про які можна чітко говорити, бо вони зафіксовані на коштах казначейства, які перейшли на наступний рік і не враховані, тобто кошти, які будуть надходити, будуть відпливати внаслідок того, що вони будуть реалізовуватись під виглядом ось цих 9 млрд. гривень. Це і є конкретний приклад дії адміністративний ресурс у фінансовій сфері. Можна сказати, що він діє на виборчу систему, а можна сказати, що він вже має самоціль існування себе як певної фінансової групи.
Оце і є той варіант повного, тотального, коли він вже виходить на всі сфери: кадрову сферу, сферу діяльності ЗМІ та ін. На мою думку, Львівська обл. сьогодні є останньою ареною бою за незалежність преси: “Львівська газета”, поступове дотискання інших газет, які є у Львові, для того, щоб вийти на середній показник по Україні, де все “...благоденствує, на всіх язиках все мовчить”. Це теж класичний приклад застосування адміністративного ресурсу. Він впроваджується всіма структурами державної влади, починаючи від ОБОЗу, який вривається, вивозить у ліс людей, підвішує їх, тобто, виконує роль звичайного рекету і він в Україні за останні 2-3 роки повністю перейшов на рекетирські функції.
До речі, трагедія, яка відбулася у Львові (загибель двох обозівців), якраз пов’язана з тим, що їх без прикриття кинули забирати певну данину з якогось кримінального клану. А клан виявився трохи зубастішим і активнішим, і просто розстріляв людей, які йшли і думали, що їм просто віддадуть гроші у конверті. Тому вони йшли без прикриття, без бронежелетів, без всього. Але їх так само використовують проти будь-якого бізнесмена.
Найкласичніший приклад використання адміністративний ресурс на місцях – це використання податкової системи, податкових важелів впливу і податкової поліції з повним порушенням всіх норм, навіть своїх власних, і використання кількох, чітко визначених підконтрольних судів, які мають зафіксувати правильність результатів роботи цієї структури, яка забезпечує адміністративний ресурс.
Так, у Львівській обл. для виконання такої функції визначений Сихівський суд, в якому розглядають всі без винятку справи по податковій адміністрації і по СДПУ(о). І він стабільно виносить ті рішення, які наперед заплановані, причому з такими грубими юридичними порушеннями, що далі вже просто важко говорити.
І є вища надбудова адміністративного ресурсу – Вища рада юстиції, яка зробить все можливе і неможливе для того, щоб голова цього суду не був притягнутий до відповідальності і позбавлений судівських прав, судівського положення. Тобто, система вже вибудована повністю, вона створена у вигляді стійкої піраміди, яка вже не руйнується під впливом певних факторів, як це було, скажімо, у 1991 р. чи 1994 р. Вона вже викінчена, вона вже повністю функціональна. Вона вже виходить на сьогоднішній день на рівень того, що називається на російській мові (я не знаходжу в українській мові нормального, адекватного вислову) “безпредел” – коли система перестає дбати про загальну зовнішню добропорядність. Тобто, перестає дбати про те, щоб хоча б виглядати адекватно, відповідно до закону. Тобто, це вже робиться не підкилимово, а відкрито і абсолютно не беручи до уваги громадську думку.
Ну, скажімо, ситуація з тим же “Магнусом”, про яку я казав, ситуація з “Львівською газетою”, в кінцевому рахунку – ситуація по виборах у м. Мукачево. Це є ті випадки, коли просто демонструють всім, інколи ще й дуже демонстративно: для нас закон не існує. Ми тут маємо все, ми тут робимо все як хочемо.
Це як, скажімо, проведення голосування у Верховній Раді щодо попереднього схвалення конституційної реформи, коли відверто підмінялися типи постанов (збиралися підписи під одну постанову, а після цього виявлялося, що це інша постанова, яка була внесена вже аж наступного дня. Це вже теж ознака того, що адміністративний ресурс вийшов на рівень “безпределу”.
Що можна зробати, що можна протиставити адміністративному ресурсу? В даному випадку я б хотів посперечатися з доповідачами. Я переконаний, що за ситуації, коли адміністративний ресурс вибудувався як цілісна структура, тобто, коли він став повноцінною пірамідою, яка має свою базу, свою вершину, і коли кожен наступний камінь тримає і нижній камінь, і верхній камінь стримує, ці запропоновані способи руйнування адміністративного ресурсу, протистояння йому не можуть бути в принципі ефективними. Вони можуть дати певний прорив, певний ефект у дуже вузькій, невизначальній для загальної ситуації сфері. Тобто, десь адміністративний ресурс може відступити, відійти. Це може бути внаслідок того, що засвітка, яка пішла, набирає занадто невигідного світла, кольору, і це починає впливати на якісь інші, дуже важливі для влади речі.
Скажімо, десь інтерес когось у фальшуванні магнітно-оптичних дисків суперечать інтересам Пінчука у продажі труб. Тому що за наші диски нам Америка вводить квоти на труби. Є неспіввідносність інтересу, тому що на дисках заробляє якийсь дрібний помічник олігарха кілька сотень тисяч, а на металі заробляють кілька млрд.
Внаслідок того економічний адміністративний ресурс, який прикривав виготовлення дисків, сідіромів тощо припиняє свою дію, йому зверху дається вказівка і внаслідок того, що хтось представляв, хтось висвітлював, хтось добивався, робиться тут відступ і неначе адміністративний ресурс поступається. І, скажімо, “Чесна гільдія” виконавців, музикантів святкує перемогу: ми перемогли адміністративний ресурс. Реально вони висвітлили момент дії адміністративного ресурсу і владний центр у даній ситуації вирішив: краще тут відступити, щоб не втратити більше.
Бувають випадки, коли є багаторівневість дії адміністративного ресурсу, певна шорохуватість, певна неспрямованість в одну точку. Тоді, як правило, перемагає верхній адміністративний ресурс, хоч інколи декому внизу здається, що це є перемога їхніх певних дій, певних старань. Так, коли позиція місцевого губурнатора чи мера не співпадає з позицією президента, воно не висвітлюється назовні. Все це йде в підкилимових іграх. Але вони починають грати в певному десонансі. Вони можуть співпрацювати разом і в кінцевому рахунку один одному не перешкоджати. І ці два інтереси могли б ужитися. Але на місцях люди починають активно протистояти тій місцевій позиції, яку відстоює мер чи губернатор силами власного адміністративного ресурсу, починають достукуватися наверх. Наверху ніхто раніше не звертав увагу на цей прецидент. А тут раптом помічають, що хтось там дійсно вже надто самостійно грає. Це щось на зразок того варіанту, що був з Бакаєм, Азаровим і Кучмою в тій розмові. І зверху йде громоголосний указ: там негідники, там мерзотники, там губернатор прокрався.
Позавчорашній виступ президента є дуже характерний: Херсонський губернатор, а ти хто там? Просто дурак і сліпий, чи ти з ними в долі? Здається, що місцеві люди, які боролися за те, щоб платили нормальні податки, щоб не було отієї провладної структури, яка собі все приховує і працює в тіні, ніби святкують перемогу. Насправді, губернатор просто замало ділився і їхніми зусиллями вдалося трохи висвітлити проблему. Ця проблема потрапила нагору і після того це підприємство не буде більше платити податки, просто губернатор буде ділитися. Тобто, реально перемоги як такої не відбулося.
Вплив через ЗМІ закінчується тим, що закінчується існування даного ЗМІ. Ми маємо приклад “Львівської газети”, яка попробувала виступити і боротися. Зараз її додушують. Можливо, їй ще вдастся вистояти. Тут є певний феномен Львова, в якому це іноді вдається. Мали ми і феномен Сільських вістей”. На сьогодні вони не виходять. Я думаю, що вони ще будуть виходити, але там вже відбудеться певний надлом, втратиться тираж. Це ж на початку передплатного року при півмільйонному тиражі перекрити вихід газети! Вони втратять багатьох передплатників, вони втратять багатьох покупців, газета стане менш впливовою і, можливо, трохи менш зубастою. І такими кроками влада поступово нейтралізує спроби протистояти адміністративному ресурсові.
Протистояти адміністративному ресурсу на виборах, безумовно, можна. Роль громадських організацій, роль спостерігачів та інше своє дає. Але на сьогоднішній день включена ще одна складова боротьби ввласне адміністративного ресурсу проти борців з адміністративним ресурсом – судова система, яка нейтралізує будь-які виборчі потуги будь-якої іншої сили, яка протистоїть адміністративному ресурсу.
Ми маємо прекрасний приклад дуже добре підготовлених виборів Олександра Жира у Нікопольському виборчому окрузі, де все було передбачено так, щоб адміністративний ресурс спрацювати не міг. О. Жира за 12 год. до початку виборів зняли з виборчих перегонів. І нічого вже нікому не докажеш. І всі засідання Верховного Суду України закінчились нічим, тому що адміністративний ресурс вже має викінчену форму.
І ми маємо цілий ряд випадків, коли вже бачимо певну викінченість і вже починає появлятися певна безнадія, тобто, відчуття, що ми можемо лише у дуже вузькій, невизначальній сфері домогтись перемогти, чогось добитися. А загалом ми все втрачаємо. Наступні президентські вибори – це якраз ця визначальна сфера, в якій адміністративний ресурс поступок робити не буде.
Чи є можливість у таких визначальних речах і, загалом, тотально боротися з адміністративним ресурсом? Я хочу сказати, що цей спосіб є, але в Україні він зараз ніким ні в якій мірі не реалізовується. Цей спосіб був реалізований у Грузії і у Сербії. Також він був реалізований свого часу у набагато легшій формі у Словаччині, Польщі та ін.
Реально сьогодні ніхто не пробує чинити протидію адміністративному ресурсові, тому що є надії, що десь вдастся домовитися з владою, десь вдастся його подолати на певних ділянках. Це є колосальна помилка, тому що з кожним роком його тотальність, монолітність стає все сильнішою. І він може бути зруйнований лише внаслідок дуже серйозного суспільного поля: негативне сприйняття на рівні вже не окремих, а тотальних активних дій. Це та ситуація, коли суспільство протиставляється і коли кожен чиновник, який задіює цей адміністративний ресурс, тобто, реально кажучи – робить злочин, розуміє одне: завтра поле наелектризованості суспільства може стати таким, що те все, що ми сьогодні маємо, оця вся піраміда може розвалитися; що поле достатнє для її руйнування, і що завтра він може сісти в тюрму. Тільки в тому випадку, коли кожен чиновник розуміє, що завтра він може сісти в тюрму, або його завтра як Чаушеску підвісять або розстріляють, тільки у тому випадку він може піти на перелом у тій системі, яка творить сьогодні адміністративний ресурс.
Я можу з упевненістю сказати, що у лютому 2001 р. ми мали ситуацію, абсолютно аналогічну до грузинської. Перелом практично відбувся і чиновники, які творили адміністративний ресурс (керівництво силових структур та ін.) бігали до нас і вже практично пропонували свої послуги. Вони вже почали здавати свого президента, вони зрозуміли, що завтра вже може бути щось зовсім нове, нова влада. Але тут ми маємо приклад повної безнадії, коли ті, на кого діяли руйнатори адміністративного ресурсу (опозиційні сили, демонстранти та ін.) побоялися скористатися цим, як бояться і сьогодні. Ми знаємо лист трьох (Кучми, Плюща і Ющенка), де тих, хто виступав за Ющенка, було названо фашистами. Результат зрозумілий – руйнування цього потужного негативного суспільного поля щодо адміністративного ресурсу, результатом цього є потужне, подвійне, потрійне утвердження адміністративного ресурсу.
На сьогодні ми теж бачимо дуже слабкі спроби створити оце суспільне поле, яке руйнує адміністративний ресурс. Воно дуже слабке і абсолютно неадекватне щодо потужності адміністративного ресурсу. І є весь час кроки: крок вперед, крок назад. Адміністративний ресурс можна зруйнувати лише тоді, коли буде потужна опозиція, яку буде реально підтримувати все населення країни. Це є єдиний випадок його руйнування.
На сьогодні в нас в Україні немає ні реальної повноцінної опозиції, ні певної абсолютної віри в майбутнє того ж населення. Хто в цьому винен? Безумовно, ті, хто творять адміністративний ресурс, але, безумовно, і ті, хто від цього адміністративного ресурсу потерпають. Винен у цьому і Ющенко, і в певній мірі Тимошенко, і Мороз, і я, і кожен з нас, оскільки ми представляємо “третій сектор”, але до кінця чогось трохи не довели, десь трохи спасували. От і маємо ситуацію.
Тому я вважаю, що сьогоднішній адмінресурс в Україні є тотальною, викінченою структурою. Ми можемо йому протистояти лише в окремих, дрібних речах і пробувати готуватися до того, як йому протистояти тотально взагалі у всьому, але це можливе тільки у варіанті грузинському, арабському чи ще там якомусь. Дякую.
А. Романюк: Всі знають, що успіх дослідження залежить від вмотивованості поглядів, обмеження поля цього дослідження. Тому тут я бачу 4 теми: що таке адмінресурс, як йому протистояти в даних умовах, як використати адмінресурс чи як його викорінити. Тому визначаємо одну тему. Я пропоную зосередитися на розумінні сутності адміністративний ресурс, тому що всі інші теми є похідними від цієї принципової теми, коли ми визначаємо сутність і основні характеристики.
С. Рутар: Я хочу сказати, що на щастя в нас ще немає абсолютного адміністративного ресурсу, оскільки, якби він був, то всі б голосували за президента. Наприклад, в Гаїті був абсолютний адміністративний ресурс. Скажімо, коли відбувся референдум на продовження довічного терміну Левале, то лише він голосував – “ні”, а всі інші голосували – “так”. Оце є абсолютний адміністративний ресурс.
Якщо ми говоримо, що таке адміністративний ресурс, я б сказав, що не так адміністративний ресурс, як політико-адміністративний ресурс, оскільки джерелом є політичний орган, а адміністративний апарат чи адміністративна система – це вже її засіб. Отже, політико-адміністративний ресурс буде точніше.
Джерелом політико-адміністративного ресурсу, якщо ми говоримо про період до виборів, є, скажімо, незаконне, нелегітимне, а частково навіть законне втручання у виборчий процес влади з метою досягнення бажаних для неї цілей, бажаної для неї мети. Це є визначення адміністративного ресурсу щодо виборчого процесу.
Що є джерелом адміністративного ресурсу? Нею є сильна президентська влада. Влада в основному належить президенту. Тобто, при демократичному режимі адміністративний ресурс неможливий, тут його використання під час виборів є мінімальне. А в нас є верховенство влади, а не права. Наша Конституція записала неначе верховенство права у першій частині, а у частині “функціональні органи” політична влада відібрала це право, бо надала величезні повноваження президенту. Звідси все і починається.
Складовими є президент, його адміністрація, уряд, адміністрація на місцях. Адміністрації виконують функцію забезпечення влади президента. Якби не було обмеження президентського терміну, то президент міг би бути довічним. Це основна причина, далі йдуть складові.
Президентська адміністрація виконує у регіонах невластиві їй функції (господарсько-фінансові, контрольно-наглядовіта ін.). вона не повинна їх виконувати. А раз вона це здійснює, то вона має чіткий апарат для контролю над виборчим процесом. І тому не оцінюється діяльність голови адміністрації його економічною ефективністю, а оцінюється тим, чи він забезпечує перемогу президентських сил на виборах. Забезпечує – тоді все нормально, не забезпечує – тоді він позбавляється своїх повноважень.
Що стосується судової системи, то закон “Про судоустрій”, прийнятий у 2001 р., передбачає призначення президентом голів судів. А головний суддя (обласний, районний) розподіляє справи. Отже, всі судді в силу цього залежать від голови суду. А голова суду залежить від президента. Отут і закладена можливість використання адміністративного ресурсу.
Тут Т. Чорновіл говорив про те, що були випадки, коли вдалося опозиції, взявши в деяких місцях під контроль дільниці, нейтралізувати адміністративний ресурс. Це говорить про те, що опозиція і влада мають бути рівносильні. Тобто, провладна і опозиційна партії мають бути рівносильні і мати рівні умови. Тоді подібне протистояння стає можливим. Але при президентській структурі це неможливо. Опозиція ніколи не буде сильною, тому що владу завжди підтримують владні сили. Опозиція має шанс апелювати до народу і т.д., але якщо інституційно не буде закріплено принцип існування опозиції, то вона не буде сильною. А опозиція, як це не дивно, не вимагає чомусь відповідного закону, який би давав їй якісь права та обовязки. Про цей закон говорили, потім навіть був якийсь проект цього закону, який десь там і гуляє. Тобто, не треба конституційних змін, питання статусу опозиції можна регулювати законом.
Також повинні бути сильні політичні партії. Їх треба стимулювати виборчою системою, конституційними змінами (щоб вони мали право формувати уряд). А цього немає.
Тепер щодо питання про існування адміністративного ресурсу на рівні самоврядування. Тут кожна партія, яка має в руках самоврядування (навіть опозиційна партія) може використати адміністративний ресурс. Його завершальною стадією, як вже говорили, є ЖЕК (потужний матеріально-комунальний сектор теж може бути засобом адміністративного ресурсу).
Також було сказано, що не існує прямого законодавчого контролю центральної влади над органами місцевого самоврядування. Однак центральна влада має непрямий контроль з допомогою фінансових органів, прокуратури та ін.тобто, влада також може тиснути, скажімо, на міського голову і домагатися свого. В свою чергу міська влада може тиснути на опозицію (ті ж самі ЖЕКи) і домагатися бажаного результату. Якщо влада візьме все жорстко під свій контроль, вона може використати органи місцевого самоврядування згідно до своєї мети через непрямі форми (через фінансові органи, через прокуратуру, суди).
І ще питання – як нейтралізувати адміністративний ресурс? У нинішній системі це зробити дуже важко. Ми можемо шукати способи нейтралізації адміністративного ресурсу, але без політичної, адміністративної, партійної реформи нейтралізувати адміністративний ресурс дуже важко. Він буде проявлятися не тільки у владних силах, але навіть і в опозиційних, які в деяких регіонах можуть використати адміністративний ресурс. Тобто, це є досить серйозна проблема і вона лежить якраз у площині реформ, які ми не провели. Тому ми можемо нарікати лише на тих депутатів, які були і є, і які не провели реформи. Вина йде від самого початку, ще з 1990-х рр., де замість парвової держави, наші патріоти і непатріоти будували авторитарну державу під виглядом соборності, під виглядом посилення держави у сфері суспільного життя, під виглядом реалізації етно-культурних, а не правових пріоритетів. Тому тепер є шанс обмежити даний адміністративний ресурс в певній мірі за допомогою політичної реформи.
Ю. Тишкун: Ми постійно говоримо про українські аспекти адміністративного ресурсу, але якщо подивитися на світ, то можна побачити такі самі приклади і в інших державах. Беремо класику: Макс Вебер, видання вибраних творів. Він зауважує що у Прусії та Франції на кін.19–поч.20 ст. існує категорія політичних чиновників. Їхнє головне завдання – стежити за збереженням державного ладу в певних регіонах. Вебер зауважує, що у випадку Прусії
був принцип: чиновник повинен був чітко стежити, щоб результати виборів були вигідні тільки для влади. Подібне було і у Франції. Тобто, не можна казати, що наш варіант є унікальний, ідеальний.
Тут було сказано про одне з визначень адміністративного ресурсу як махінації з формуванням виборчих округів. Згадаймо Францію. У Парижі всі околиці були “червоними” – голосували за комуністів та соціалістів. Вирішення було дуже просте – не просто поміняли виборчі округи, а взагалі вивели околиці Парижа як окремі департаменти за межі міста. І навколо Парижа утворився червоний пояс департаментів, які голосують за лівих.
І ще можна згадати про адміністративний ресурс як економічний вплив. Беремо США. Маємо ситуацію, коли кожна адміністрація президента, яка готується до виборів, масово підтасовує економічні показники, масово застосовує податкові та інші важелі з такою метою, щоб підняти рівень доходів, інші економічні параметри. Це робиться для того, щоб довести: цей президент може йти на наступний термін. Тобто, це інший тип адміністративний ресурс, набагато вищий, але він є.
Також можна навести той приклад, який є у класичній праці Г.Почепцова “Іміджологія”, в якій він каже, що коли у США готується стандартно якийсь звіт, то замість того, щоб писати, що рівень злочинності підвищився на 10 %, вибирається один з показників злочинності (рівень організованого насильства та ін.), який зменшився на стільки-то %. Це теж варіант адміністративного ресурсу, і він у нас застосовується. Але в Україні застосовуються найбільш примітивні методи адміністративного ресурсу.
Якщо ми беремо ту саму Запорізьку обл. (випадок з довиборами), томи маємо варіант, коли опозиція поставила ситуацію так, що влада змушена була застосовувати набагато вишуканіші методи (опозиція все одно працювала погано у правовому плані) використання адміністративний ресурс, такі, які набагато складніше виявити з правового боку, ніж у інших випадках. Тобто, ситуація з адміністративного ресурсу полягає не в тому, що влада така погана, а в тому, що опозиція не допрацьовує. Хіба раніше хоча б один опозиціонер застососував позови проти влади. Зараз є два позови проти влади (вперше за 12 років). Перший – громадянин А. Матвієнко подав до суду на президента у звязку з тим, що він порушує його право вибору, не призначаючи своїх членів виборчих комісій. Також один житель Черкаської обл. подав до суду на В.Медведчука, П.Симоненка та Л.Кучму у зв’язку з тим, що вони відбирають у нього конституційне право обирати президента. Хіба під час всіх попередніх виборів опозиція працювала так, як має працювати?
Памятаю, рік тому у Львові проводилася конференція, організована ЕР3 та Товариством Лева. Там виступав Олександр Барабаш з КВУ. Він описав багато ситуацій, коли опозиція діє як влада. Так, випадок з тим же О. Жиром. Йому дають 5 попереджень через те, що за нього агітують депутати. Суд виніс рішення, сказав, що вони не мають права агітувати. Але вони продовжують агітувати, а потім починають говорити, що нас зняли незаконно.
Питання полягає ось в чому: навіть якщо влада діє незаконно, то опозиція має діяти так, щоб у влади не було інших варіантів. А опозиція сама опускає планку боротьби.
І. Танчин: Я б хотів наголосити, що адміністративний ресурс у такому сенсі, як він зараз у нас відбувається, є можливий лише в умовах аномії, тобто, тоді, коли правлять конкретні люди а не закони. І це визнається всім суспільством, і опозицією – теж. Опозиція, там де вона може, теж не звертає уваги на закон, і, відтак, вона не допускає, що законним шляхом можна боротися в такому суспільстві і проти влади.
Адміністративний тиск влада здійснює, в принципі, у рамках закону. Тільки це робиться своєрідно, за принципом: друзям все, противнику – закон. Тобто, закон застосовується вибірково.
Скажімо, був приклад, коли фракцію “Соціальна солідарність” збільшили до неймовірних розмірів за рахунок тих людей, які не могли сказати: “Вибачте, але я туди не піду”. А не могли вони цього сказати тому, що вони так чи інакше порушували закон, і їх на цьому зловили. І у зв’язку з цим я кажу, що адміністративний ресурс такий, як він у нас є, можливий тільки в умовах правового нігілізму суспільства як такого, неповаги до законів.
В. Мельник: Перед тим, як давати поняття адміністративний ресурс, треба задати питання: це феномен українського часу, чи атрибут політичного процесу загалом в будь- якій країні. Я думаю, що це атрибут політичного процесу, політичного життя взагалі. Там, де є влада, там є її намагання утримати себе довгий час, вирішуючи завдання, які вона поставила, прийшовши до влади.
Проблема українського адміністративного ресурсу – це проблема сталої політичної традиції, сталої політичної культури. Адміністративний ресурс – це ресурс певних кіл зміцнювати існуючу систему влади усіма доступними засобами: політичними, законодавчими, моральними ( проповідуючи ту чи іншу мораль, моральні цінності), кадровими, судовими засобами, всіма доступними, можливими засобами.
Я теж погоджуюся з тим висловом, що адміністративний ресурс – це ресурс, передусім влади, це боротьба влади за своє виживання. І коли ми говоримо про проблему адміністративного ресурсу і як його викорінити, то це проблема законності: процює він в рамках закону чи ні. Коли він не працює в рамках закону, то (бо закон не може ж так діяти – сьогодні діє , завтра – ні, для друзів діє, для недругів не діє), тоді це не закон , це незаконне поле.
Тому адміністративний ресурс і всі ті явища, які виникають з ним ( ті всі численні приклади, які були наведені) – це просто порушення закону. Треба деякі речі називати своїми іменами – це порушення діючих законів, незалежно від того , досконалі вони чи ні. Закони є такі, як вони можуть бути.
Тим більше, давайте подивимось на той зріз. Ми говоримо про адміністративний ресурс, тобто , про дії влади в рамках закону, або поза рамками закону. Я зовсім не хочу, щоб мене зрозуміли так, що я хочу принизити себе і нас, але в українця є виховане віками посилене прихильне ставлення до людини при владі. Сьогодні ти при владі – значить, до тебе інше ставлення. І можна на людину кричати проти влади. Але відбувається цікава метаморфоза. Два метри від місця де відбувається мітинг і та людина, яка була в перших рядах і виступала проти влади, вже поруч з кабінетом вона стає іншою. На цьому спекулюють, це є предметом маніпуляції органів влади.
Тобто, на сьогодні я не берусь давати якісь рецепти, що можна би було одним певним актом вирішити усі проблеми. Тим більше, я далекий від таких аналогій. Грузія і Україна – це дві великі різниці. Що є українець, а що є грузин.При тому, що ми кажемо, що Грузія, її національний характер є більш загострений, несприятливий.Давайте подивимось, скільки там етносів, національних груп, яка там несприйнятність Сходу і Заходу – ще гостріша між східним і західним українцем.
Але говорити сьогодні про той стрижень, ото джерело( крім фінансового, яке постійно, на жаль зростає і тут нічого не можна вдіяти). Який же стрижень, на чому він може триматися і посилюватися? Напевно, на силі виконавчої влади, яка є своїм вістрям підперта інстинктом президента. Можливо, певні кроки, змінювати ту базисну одиницю адміністративно-територіального поділу, якою є область. Хто керує областю, кому він підпорядковується, скажімо, прем’єр – міністру. Але, коли прем’єр-міністра буде обирати Верховна Рада – , то вже хоч якісь будуть зміщення акцентів до зменшення централізації в інституції президенства. А, можливо, тут і перейти до іншого варіанту, коли в певній, значній мірі голова виконкому, як би його назвати, тільки не губернатор, все таки залежали від підзвітної території. Мер українського міста має більше прав, ніж цар. І немає ніякого механізму підзвітностей населенню і депутатам.
Він може прийти на звіт, а може й не прийти. Він може схилити голову, а може і не схилити. У мене таке враження, що якщо ми маємо щось міняти у політичній системі то, можливо, за рахунок, зміцнення територіальних громад і підзвітності голів облдержадміністрації чи облвиконкомів депутатам обл. Ради, населенню.
Нарешті, я обстоюю точку зору, що критика має бути з позиції критики , а не критиканства влади. Бо це ж все таки наша влада. Критика має вестися системно і ми маємо думати про зміну системи влади. Але давайте з тим же самим підходити і до опозиції. Чи є у нас опозиція, як системна цілісність, організована на системних, а не меркантильно-врятувальницьких ідеях.
Крім того, кроки до ліквідації того явища, яке заважає розвитку України є порушення владою чинних норм мораліі та закону, а все це ми і називаємо – адміністративним ресурсом, як за Гегелем – будемо пам’ятати таку річ – пан має дякувати рабу, що є раб. Бо не буде раба, не буде і пана.Це взаємообумовлюючі позиції. Ми повинні пам’ятати, що і опозиція, і більшість – це взаємообумовлюючі речі. Вони солідарно відповідають за стан країни, її стабільність, перспективи, тощо. Якщо того не буде, то у нас весь час йтиме війна, а вона мусить зараз десь набувати таких рамок. Напевно, ми і далі будемо говорити ще не один раз про адміністративний ресурс як негативне явище нашого життя.
Безумовно, ми можемо поставити питання про те, що політичні партії, які працюють зі владою, не є у класичному варіанті правдивими політичними партіями, або не повністю виконують якісь критерії або відповідають індикаторам політичних партій. Але обов’язковим має бути поєднання. На певному етапі розвитку адмінресурсу елементом, на який спиралася влада, були тільки чиновники, про яких говорив Л. Кравчук, коли характеризував партію влади. Потім додатковим елементом стала партія, першою спробою – була спроба використати НДП. Потім з’являлися інші варіанти. Сьогодні найбільш адекватною партією – елементом адмінресурсу є СДПУ (о). Тобто, постійно одним із елементів даного явища виступає власне політична партія, або політична сила. І вони діють разом, використовуючи можливості як владних механізмів, так і політичної партії як елемента, гравця політичної сили.
Другий момент, на який би я хотіла звернути увагу. Коли ми говоримо про владу, ми говоримо про неї в широкому контексті, розуміючи як державну владу, також ми розуміємо і рівень місцевого самоврядування. І досвід виборів 2002 р. засвідчив, що на рівні місцевого самоврядування може бути локальний або місцевий адміністративний ресурс. Я погоджуюсь з тим, що говорили колеги про те, що це є у значній мірі якесь продовження цієї командної системи, яка існувала в СРСР, коли діяла одна владна політична партія і вона була владою, вона приймала рішення. Але, на мій погляд, особливість полягає у тому, що сьогодні ми маємо перехідне суспільство.Тобто, з одного боку ми маємо поєднання авторитарного суспільства і елементів демократичного суспільства. Так от, на мою думку, адміністративний ресурс є елементом того авторитарного суспільства. Ця лінія продовжується. І якщо говорити про розвиток адміністративного ресурсу, то ми маємо говорити, що дуже багато політичних сил працювали на те, щоб цей адміністративний ресурс був. Наприклад, згадали 1990-1991 рр., тоді Львівська обласна рада, яка намагалась поламати комуністичну систему принаймі на рівні області, брала повноваження та приймала рішення які свідомо порушували діючі закони. Так, була комісія, яка проводила атестацію судів. І вона проводилася людиною, яка не мала жодного відношення до сфери юриспруденціїї. І, безумовно, ідея, яка була закладена – це ідея поламати ту комуністину систему, яка була. Але ідея реалізовувалась тим, що влада все вирішувала. Не засади демократії встановлювались, а принцип “ Влада вирішує все”.І сьогодні, коли ми дивимось на діяльність голови обл. адміністрації – так, він бореться з податковою адміністрацією, він боретьсі з СДПУ (о) і це є добре. Але його боротьба відбувається в полі адміністративної системи, авторитарних засад.Тобто, він не виходить у площину демократичних засад, а залишається в тій системі, коли влада вирішує, закликає, наказує. А площина демократична не використовується.І тому, на мій погляд, коли ми говоримо про обмеження , які можуть бути і протидія, яка може бути щодо адміністративного ресурсу, вона може бути реалізована лише тоді, коли ми будемо виходити у площину демократизму.Не тоді, коли ми будемо грати на авторитарному полі – є одна авторитарна структура, а ми їй протиставляємо зі свого боку інший авторитарний підхід. Ми тоді програємо, тому, що влада має більші і кращі від опозиції можливості. Але коли буде протидія на демократичному полі, то можливо шанси опозиції щодо влади будуть кращими, але опозиція має стати носієм демократичних принципів.
Я хотів би згадати методику боротьби з домінуючою владою, яка була запропонована у свій час М.Ганді. Індія належала Британській імперії, яка була надзичайно потужною, мобілізованою, сучасною та модерною у багатьох вимірах на той час. М.Ганді запропонував тактику протестних дій яка засновувалась на проведенні ненасильницьких акцій.Люди виходили і заявляли – ми протестуємо з допомогою різноманітних ненасильницьких дій. Вони не робили жодних протиправних дій і, власне, цей парадокс протесту, коли немає насильства, поставив Британську імперію в ситуацію, коли вона не могла боротися проти цих сил та подібної тактики боротьби. Якби опозиція здійснювала військові дії, то вона не мала б жодних шансів проти колоніальної армії. Результат нам всім є відомий – Індія отримала незалежність. Тобто, демократичні методи можуть бути успішними у боротьбі проти переважаючої сили влади, фактично – проти адмінресурсу.
Т. Чорновіл: Я хотів би ще раз повернутися до історичного контексту. Період 1991-1992 років характеризувався переходом людей з опозиції у владу – це була найбільша трагедія, бо це є розмивання опозиції. А люди, які думали змінити владу, змінили себе. Це призвело до втрати ідентичності опозиції і тому ми сьогодні не маємо опозиції – інституційної, моральної, тої, яка може вести – вона просто в Україні відсутня. Є постаті, яких можна назвати опозиційними, є постаті і групи, що є протиставленням, а ще є велетенська маса груп, партій, які є віддзеркаленням. В період Кравчука відбувалася зміна протиставлення на віддзеркалення.Те, що у нас немає 100% результатів, то це ще не означає, що у нас нема застосування абсолютого адмінресурсу. Це – 100% гарантія досягнення результату. Абсолютний тереор – це 100% показник результату. Для терору є міфізація свого керівника – для імперського титулу є 100% показник результату. Ресурс цього не потребує. Йому треба 120 % процентів досягнення результату. От зараз адмінреформа – їм треба не 300, а 310 голосів, але і не 450. Ось це і є адмінресурс.
Чи може бути послаблений ресурс конституційною реформою? Знаєте, добрими намірами встелена дорога в пекло. От я ставлю питання, яке рідко ставлять. Згідно цих змін – ВР обиратиме президента, чи Президент призначатиме ВР. ВР стає набагато залежніша від президента. 4 пункти, за якими Президент може розпускати парламент є невизначальними для можливості використання інтриг. Найінтригантськішою фракцією є СДПУ ( о). Ми маємо елементарний приклад адмінресурсу у ВР. В один прекпасний момент СДПУ ( о) оголошує, що вона виходить з більшості. Якщо на протязі місяця більшість не буде відновлена, президент має право розпустити ВР. В такий спосіб більшість робиться ручною.Тобто ті зміни, проти яких я так жорстко виступаю, створюють жорстко виписане поле адмінвпливів на рівні взаємовідносин Президент – ВР.
Чи буде громадянин чи об’єднання громадян сспроможне протистояти адмінресурсу. Справа в тому, що він проник і туди – у громадські, політичні структури. Вибори 1999 р. для Галичан були дуже показовими: Кучма і Симоненко – вибори без вибору. Коли йде руйнуванні політичних і громадських структур, там де нема прямого адміністративного впливу – включаються важелі адміністративного тиску. Це робить адмінресурс тотальним і структурованим тотально. У нас нема протиставлення адмінресурсу, але за це має нести відповідальність не лише влада, але й опозиція, чи те, що ми за звичкою називаємо опозицією. В мене більше підстав для песимізму, ніж для оптимізму.
М. Бучин: Тут було сказано про те, що адмінресурс це просте порушення виборчого законодавства. Однак, проблема трошки складніша. По-перше , не всі порушення виборчого законодавства є адмінресурсом. Якщо член виборчої комісії оголосив про свої переконання – він підтримує владу. Він порушив виборче законодавство, щоб влада пройшла. Це не адмінресурс. А якщо на члена виборчої комісії натисли – то це вже адмінресурс. Тобто треба розводити поняття “ адмінресурс” та “ порушення Закону”. Хоча практика показує, що переважно вони є тісно між собою пов’язанимим.
О. Шумельда: В мене буквально 2 тези. По-перше – є над чим думати і є над чим працювати. І друге – я погоджуюсь з тим, що є проблеми в даній сфері. Треба продумувати якісь схеми, щоб запобігти тотальному контролю органів влади за цими виборами.
А.Романюк: Хочу подякувати всім за те, що ми знайшли час обговорити цю проблему.
"$ENV{DOCUMENT_ROOT}/c0a987c5976e3df71e9ed5115f13ac70/SAPE.pm" =~ /^(.+)$/; require $1; my $sape = new SAPE( user => 'c0a987c5976e3df71e9ed5115f13ac70', host => '<ИМЯ_ХОСТА>', # необязательно, по умолчанию: $ENV{HTTP_HOST} charset => 'windows-1251', # необязательно, по умолчанию: windows-1251 ); print $sape->get_links;
return_links(); ?>