10/11/2007
Юрій ШВЕДА, Оксана ГЛОД, Львівський національний університет імені Івана Франка
Процес отримання та здійснення державної влади базується на принципі народного волевиявлення. Одним із основних механізмів цього процесу є політичні вибори - правова форма завоювання і оновлення представницьких інститутів влади, ключовий інститут легітимації існуючої політичної системи й політичного режиму [1]. Регулярні вибори дають змогу опозиційним партіям конкурувати та представляти виборцям альтернативні напрями державної політики та державного управління. В такий спосіб громадяни роблять урядовців підзвітними, тому що вони мають періодичне право та можливість не голосувати за них [2].
Починаючи з 80-х років минулого століття, праві та ультраправі партії почали брати активну участь як у місцевих так і у загальнонаціональних виборах в країнах Західної Європи. Однак справжній успіх до них прийшов у 2002 році коли в ряді європейських країн (Нідерланди, Бельгія, Австрія) вони не тільки отримали значний відсоток голосів, а й змогли впливати на формування уряду, його внутрішню та зовнішню політику. А у Франції лідер Національного Фронту Жан-Марі Ле Пен вийшов у другий тур президентських виборів.
Успіх правих та крайніх правих партій в значній мірі можна віднести до промахів “традиційних” урядів – невтішні економіко-соціальні показники, досить високий рівень безробіття, зниження темпів росту промисловості. Все це привело до того, що частина потенційних виборців розчарувались у колись популярній концепції “держави загального благоденства”, а відтак і в тих політичних силах, які її реалізовували.
Під час парламентських виборів ультраправі партії вважалися аутсайдерами і їхні вимоги зазвичай нехтувалися. Однак згодом вимоги щодо скорочення іммігрантів, боротьба зі злочинністю, економічні можливості в поєднання з більшим захистом від ризиків і міжнародної конкуренції отримували все виразніше соціальне звучання та щораз більшу підтримку населення.
Проникнення ринкових відносин в усі сфери життя, соціальна ізоляція окремих категорій населення об’єктивно спричинили соціальну дезінтеграцію. І хоча сучасні прихильники ультраправих ідей адаптовані до змін в суспільстві не гірше решти населення, у них загострене відчуття “соціальної дезінтеграції” виникає через втрату традиційних зв'язків між групами, общинами, відірваності політичних еліт від суспільства.
Вагомим чинниками росту популярності правих та ультраправих партій в Європі є т.зв. “етнічна конкуренція”. Перш за все іммігранти – це конкуренти на ринку праці, дешевого житла і посилення податкового тягаря на корінних жителів країни. У Франції дана тенденція отримала підтвердження на національному рівні, в той же час у Амстердамі (Королівство Нідерланди) спостерігається кореляція між присутністю іммігрантів та підтримкою партій правого спектру. Згідно з даними досліджень ультраправі партії є привабливішими для нижчих верств населення та для чоловіків. [3]
У Франції Національний фронт отримав перші вагомі результати у 1995 році, коли його підтримка на президентських виборах становила 30 %. В 90-роках, ультраправі партії в Нідерландах, Бельгії почали приваблювати і представників середнього класу. Таким чином, не лише завищені стандарти життя, невиконання виборчих обіцянок, постійні корупційні скандали вплинули на падіння рейтингу “традиційних” партій, а й замовчування проблеми імміграції та викликаних нею соціальних наслідків. Виборці всіх радикальних партій у Західній Європі схильні вважати проблему імміграції більш значущою ніж інші проблем. Як показують дослідження в основній своїй масі іммігранти досить погано інтегруються в європейське суспільство. Через те гасло обмеження числа іммігрантів стало ключовим в програмах ультраправих партій Західної Європи, що й дало підстави деяким авторам називати їх “антиіммігрантськими партіями”.
Яскравим прикладом процесу впливу ультраправих партій на трансформацію партійної системи є Королівство Нідерланди.
Першою вагомою перемогою ультраправих партій були вибори в Амстердамі 1994 року. Саме тоді почали використовуватися гасла “Голландія для голландців”, “наш народ найперший”. Страх чи ненависть корінного населення країни до іноземців, боязнь втратити робоче місце і власну культурну спадщину, стати жертвою злочину, який вчинив алохтон - знайшли своє відображення і політичне оформлення. Після терактів 11 вересня 2001 року в США, громадська думка сфокусувалась ще більше на іммігрантах мусульманського походження. Все це наклало свій відбиток на ставлення голландців до правлячої “пурпурової коаліції”. Причиною перших дострокових виборів до нижньої палати парламенту стала неспроможність голландських миротворців захистити боснійських мусульман під час різанини у Сребрениці (Боснія) у 1995 році.
Незадоволення “пурпуровою коаліцією” використали опозиційні партії.
Політичні симпатії виборців розподілилися наступним чином:
|
Назва партії |
% голосів, здобутий на виборах |
Кількість мандатів |
|
Християнсько-демократичний Альянс |
27,9 |
43 |
|
Список Піма Фортайна |
17,0 |
26 |
|
Народної Партії за Свободу та Демократію |
15,4 |
24 |
|
Партія праці |
15,1 |
23 |
|
Зелені ліві |
7,0 |
10 |
|
Соціалістична партія |
5,9 |
9 |
|
Демократи’66 |
5,1 |
7 |
|
Християнський союз |
2,5 |
4 |
|
Політична реформаторська партія |
1,7 |
2 |
|
Партія життя |
1,6 |
2 |
Нова правляча коаліція склалась як з традиційно опозиційних партій – християнських демократів, ліберальної Народної партії за свободу і демократію, так і з нової політичної сили – радикальної правої партії – “Списку Піма Фортайна” (LPF). Щоправда перші дві не поділяли поглядів LPF на проблему іммігрантів.
Найбільшою несподіванкою цих виборів став успіх новоствореної партії “Cписок Піма Фортайна”, яка стала другою на виборах й отримала 26 парламентських місць. Однак якщо детально проаналізувати ситуацію, яка склалася в Голландії напередодні виборів, то успіх антиіммігрантської партії не буде аж таким несподіваним.
Варто лише зазначити, що за демографічними прогнозами в 2010 році більшість населення в чотирьох найбільших містах країни (Амстердамі, Роттердамі, Утрехті та Гаазі) становитимуть некорінні мешканці країни, в переважній більшості мусульмани [5]. А загальна кількість іммігрантів становитиме близько 10 % всього населення держави.
Етнічний склад населення Голландії:
|
Регіон |
Відсоток у складі населення іммігрантів |
|
Столиця - м. Амстердам |
30 |
|
м. Роттердам |
29 |
|
Уся країна разом з головними містами |
9 |
|
Спільнота |
% підтримки |
|
По всій країні |
17 |
|
Турки (17 % від усіх іммігрантів) |
26 |
|
Марокканці (16 % від усіх іммігрантів) |
21 |
|
Вихідці із Сурінаму (9 % від усіх іммігрантів) |
27 |
|
Антільці (9 % від усіх іммігрантів) |
25 |
|
Нові іммігранти (іммігрували до країни упродовж 90-х років з країн Азії і Африки) (25 % від усіх іммігрантів) |
16 |
“Додатковим” імпульсом, що вплинув на результати виборів, стало вбивство напередодні виборів лідера “Списку...” активістом партії “зелених”.
Сам Пім Фортайн був досить неординарним голландським політиком. До того, як очолити власну партію, він співпрацював з неомарксистами і очолював партію “Нідерланди для життя”, однак через шість місяців втратив посаду у зв'язку з заявами про те, що “країна переповнена” і “16 мільйонів нідерландців більш ніж достатньо”. Одразу після виникнення партія почала радикальну боротьбу з ісламізацією країни. П. Фортайн виступав за обмеження кількості іммігрантів до 10 тисяч, вимагав відмінити першу статтю Конституції, яка забороняє дискримінацію, Шенгенські домовленості.
Ідеологія LPF базується на поєднанні економічного лібералізму з вимогами більш демократичного й відкритого державнового устрою. Націоналізм поєднувався з преференціями для малих комун, шкіл, лікарень. Аналіз соціальних проблем достатньо абстрактний. У той же час, демагогія Фортайна була досить підступною. У його програмі говорилося про реальні проблеми простих людей — захист ліберального способу життя від релігійної ортодоксальності або, наприклад, захист фемінізму і економічної свободи, про необхідність запровадження заходів безпеки спрямованих проти тероризму. Але за всім цим ховалося його прагнення представити свою ксенофобію як патріотизм і своє неприйняття іммігрантів не тому, що у них чорна чи темна шкіра, а тому що вони культурно відсталі.
Ідеї LPF поступово перейняли більш перспективні політики і партії, які зазвичай уникають різких висловлювань. Лідером християнських демократів Яном Петером Белькененде, який очолив уряд у 2002 році, було прийнято найбільш жорсткі в Європейському Союзі закони про біженців. Наслідком такої політики стало вислання більш як 26 тисяч іноземців з Нідерландів, а для тих хто очікує рішення - побудовані спеціальні депортаційні центри. Розпочалася боротьба з “ісламським фашизмом”. Вбивство режисера Тео Ван Гога членом терористичної групи “Хофсад” викликало хвилю антиісламських протестів в країні, яка вважалась найбільш ліберальною до мігрантів.
Незважаючи на нібито спорідненість інтересів, у жовтні 2002 р. коаліція розпалася. Головною причиною було те, що, все-таки, LPF була проектом створеним спеціально для участі у виборах, який тримався на популярності (нехай і скандальній) її лідера. Партія була конгламератом різних поглядів, а її представники у парламенті не були об’єднані ані ідеологічно ані організаційно. Коли фракція LPF розпалася, було прийнято рішення про нові позачергові вибори. Додатковою вагомою причиною розпаду коаліції було виявлення факту дачі неправдивих свідчень міністром оборони Беном Кортгальсом, коли він обіймав посаду міністра юстиції в уряді Кока. [7]
У результаті позачергових виборів 2003 р. перемогу отримала партія “Християнсько-демокртичний альянс”. На другому місці опинилась ліва “Партія праці”. Це стало найбільшим сюрпризом, оскільки на виборах 2002 року вона зазнала нищівної поразки. Завдяки успішним теледебатам і особистій прихильності виборців Ваутер Бос приніс партії 19 місць в Другій Палаті парламенту Нідерландів. Третьою стала ліберальна “Народна партія за свободу і демократію”. Головні тріумфатори виборів 2002 року - “Список Піма Фор тайна”- отримали тільки 8 мандатів. Головною причиною такого результату стало переконнання голландців, що, у зв'язку з кризою у фракції, саме LPF винна у розвалі попередньої коаліції.
Результати позачергових виборів 2003 р. у Королівстві Нідерланди:
|
Назва партії |
% голосів, отриманий на виборах |
Кількість мандатів |
|
Християнсько-демократичний Альянс |
28.6 |
44 |
|
Партія праці |
27.3 |
42 |
|
Народної Партії за Свободу та Демократію |
17.9 |
28 |
|
Соціалістична партія |
6.3 |
9 |
|
Список Піма Фортайна |
5.7 |
8 |
|
Зелені ліві |
5.1 |
8 |
|
Демократи’66 |
4.1 |
6 |
|
Християнський союз |
2.1 |
3 |
|
Політична реформаторська партія |
1.6 |
2 |
Після виборів 2003 року, було розроблену нову програму об’єднання країни “Єдине суспільство”. В основу нової концепції розвитку Нідерландів лягли домовленості партій, що утворили коаліцію – Християнсько-демократичний союз, Демократи’66 і Партія праці. Основними вимогами програми стали:
вивчення, голландської мови усіма іммігрантами та вільне володіння нею;
дотримання традиційного устрою життя Нідерландів, рівність чоловіка і жінки, фізична недоторканність особи, особливо у шлюбі;
можливість зберігання релігійної ідентичності, відповідальність за вчинені дії;
виконання програми інтеграції в суспільство.
1998 року було прийнято Закону “Про імміграцію” всі новоприбулі повинні виконати імміграційну програму – здати екзамен на знання мови і культури країни, мати професію.
Згідно пояснюючої записки Міністерства Юстиції і Міністерства Внутрішніх Справ до Закону “Про іноземців” (2000 р.) та Закону “Про імміграцію”, існують певні категорії аллохтонів, які змушені виконати цю програму. Це особи, що приїхали в країну для воз'єднання сім’ї або для одруження з громадянином/громадянкою Нідерландів чи особою яка має дозвіл на постійне місце проживання і мають дозвіл на проживання; біженці, що мають дозвіл на проживання; піддані Нідерландів, що народилися за межами країни.
Згідно поправок внесених після 2002 року, всі бажаючі іммігрувати в країну, повинні здати екзамен на знання мови і культури ще до переїзду, родичі, які запрошують таку особу мають взяти всі витрати на себе у зв’язку з програмою імміграції. Дозволено іммігрувати обмеженій кількості родичів. [8]
Незважаючи на всі старання голландської сторони, стосунки між корінним населенням і аллохтонами все частіше набувають загострення. У Нідерландах все частіше почали говорити про “фобію малої країни” . Антиімміграційні настрої базуються на тому, що дуже велика кількість людей живе на доволі малій території, можливе затоплення деяких регіонів і, як наслідок, багато голландців сприймають іммігрантів як основну причину перенаселення країни. Багато дослідників говорять про те, що меж толерантності досягнуто, про недостатнє бажання іммігрантів асимілюватися і приймати традиційний спосіб життя нової батьківщини (Перш за все я мусульманин, потім мароканець і тільки після того – громадянин Нідерландів). І хоча політики стараються незагострювати дане питання, проблема набирає все більших обертів.
22 листопада 2006 року відбулися нові позачергові вибори до Другої Палати Парламенту. Криза розпочалася з двох скандалів в які були втягнуті партії правлячої коаліції. Перший стосувався заборони на носіння чадри (хоча на той момент її одягали близько 100 жінок на всю країну). Багато мусульманських організацій розцінило це як релігійну дискримінацію і обмеження громадянських свобод.
Другий скандал стосувався визнання геноциду вірменського народу в Туреччині 1915 року. Дві партії (ХДА і лейбористи) викреслили зі своїх виборчих списків кандидатів турецької національності.
Однак причиною розпаду коаліції став конфлікт між міністром імміграції та інтеграції Рітою Фердонк (член Народної партії за свободу та демократію) та депутатом парламенту, сомалійкою за походженням, Айян Хірси Алі.
Виявивши неправдиві дані в анкеті для отримання статусу біженця Ріта Фердонк позбавила депутата стасусу біженця тим самим анулювавши паспорт громадянки Нідерландів.
Події навколо Айян Хірсі Алі викликали надзвичайний резонанс в суспільстві, оскільки вона була представником ідеальної імміграції – повністю спийняла мову, традиції нової батьківщини, повністю адаптувалась. Як стверджує Уве ван Лефен, суспільство не підтримало Ріту Фердонк, оскільки вважало необхідним боротися з іммігрантами, які відмовляються виконувати вимоги програми інтеграції. До того ж, міністр імміграції та інтеграції прагнула отримати посаду Прем’єр-міністра і даний скандал повинен був додати їй додаткових балів. [9]
Як наслідок, ліберальна партія Демократи’66 стали домагатися відставки міністра, а якщо їхня вимога не буде виконана, то вони вийдуть із коаліції. Незважаючи на всі старання залагодити скандал (повернення громадянства Айян Хірсі Алі) і налагодити контакти з Демократами’66, після відмови Ріти Фердонк піти у відставку, нові позачергові вибори були призначені на 22 листопада 2006 року.
Незважаючи на очевидність проблеми імміграції, основними питаннями які стали на порядок денний були соціально-економічні.
Реформа соціально-економічної сфери, податкова політика, постійні інвестиції в освіту допомогли економіці Нідерландів подолати. У той же час, з 2003 року відбулося три масштабні демонстрації, що підтримувалися найбільшою профспілкою FNV і опозиційними партіями. Oсновні вимоги зводились до того, що уряд занадто розтягує у часі реформи, а ті, що проводяться є недостатніми, оскільки 10 % населення проживає за межею бідності.
Наступним важливим питанням стало питання навколишнього середовища. Конфлікт виник після того того, як член ХДА, молодший міністр з питань навколишнього середовища Пітер фан Гііл заявив, що готовий обговорити можливості збільшення ядерної енергетики в Нідерландах.
Кім того, явним став конфлікт між християнськими демократами та Партією праці. Основні розбіжності в поглядах стосувались реформ у економіко-соціальній сфері
Згідно результатів голосування перемогу отримали християнські демократи, значний прорив здійснила соціалістчна партія – наступниця Комуністичної партії Нідерландів маоїстського напрямку, яка отримала 25 мандатів. За неї проголосували, ті хто очікує покращення в соціальній сфері й збільшення розміру податків для багатих.
Партія свободи отримала дев'ять місць в новому парламенті. Її лідер Геeрт Вільдерс є радикальним противником ісламу. Вважається, що за цю партію проголосувала частина прихильників Піма Фортайна. Християнський союз, який позиціонує себе правосоціальною та антиімміграційною партією, виступає за навернення до християнських традицій, заборону наркотиків, евтаназії, абортів та гомосексуальних шлюбів отримав шість мандатів.
Як стверджують голландські політологи, результати позачергових виборів свідчать не тільки про посилення настроїв правого напрямку, а й про відсутність гомогенності в суспільстві.
Результати позачергових парламентських виборів 2006 р. у Королівстві Нідерланди:
|
Назва партії |
% голосів, отриманий на виборах |
Кількість мандатів |
|
Християнсько-демократичний Альянс |
26.54 |
41 |
|
Партія праці |
21.18 |
33 |
|
Соціалістична партія |
16.57 |
25 |
|
Народної Партії за Свободу та Демократію |
14.67 |
22 |
|
Партія свободи |
5.9 |
9 |
|
Зелені ліві |
4.59 |
7 |
|
Християнський союз |
4.0 |
6 |
|
Демократи 66 |
2.0 |
3 |
|
Партія захисту тварин |
1.8 |
2 |
|
Політична реформаторська партія |
1.6 |
2 |
Після двох невдалих спроб створити уряд, 7 лютого 2007 року Християнсько-Демократичний Альянс, Партія праці та Християнський союз підписали угоду про створення коаліції “Живемо разом, працюємо разом” [10]
Основними пунктами домовленостей є:
пенсійна реформа. Люди, що мають приватну пенсію від 18000 євро і вийшли на пенсію до 65 років, починаючи з 2011 року, отримають більше податкове навантаження. Ті, що працюють після 65 років отримають податкові пільги. Це повинно забезпечити постійність державної пенсії незважаючи на старіння нації;
змінена процедура очікування на аборт, який проводиться за власним бажанням жінки;
наступний референдум щодо Європейської конституції буде проводитися тільки після нового обговорення ініцативи;
додатково виділення 1 мільярда євро для освіти;
збільшення забезпечення відновлюючої енергії на 800 мілйонів євро.
Назважаючи на такі позитивні домовленості, ряд опозиційних партій розкритикували коаліційну угоду, ще до її ратифікації. Представники Соціалістичної партії виступали за врегулювання участі Нідерландів у війні в Іраку. Фемке Гальсема (Зелені ліві) виступала за зменшення виплат за забруднення навколишнього середовища, оскільки сума в один мільярд є занадто великою.
Незважаючи на те, що питання аллохтонів не стояло на першому місці, формування четвертого уряду Белкененде не обійшлося без скандалів. Було виявлено, що два представника коаліції Ахмед Абуталеб (Марокко) і Небахат Албайрак (Туреччина) зберегли громадянство своїх батьківщин. Прозвучали вимоги про заборону подвійного громадянства, як мінімум для осіб, що займають державні посади. Однак Ян-Петер Белкененде відмовився відправити у відставку Абуталеба та Албайрака, оскільки вони є активними поборниками ідеї інтергації мігрантів. [11]
Отже, починаючи з 1994 року, на муніципальному рівні, а з 2002 року на загальнонаціональному, політичні партії ультраправого крила набирають стабільно високу кількість голосів. Основними факторами цього є не тільки бажання до змін у економіко-соціальній сфері, а й постійний ріст іммігрантів, що асоціюють себе з мусульманським віросповіданням. Послаблення традиційного способу життя, зменшення впливу християнської церкви, небажання новоприбулих інтегруватися в суспільство нової батьківщини, постійний ріст кримінальних злочинів в даному середовищі змушує корінне населення віддавати свої голоси інколи достатньо популістським з расистським нахилом партіям.
Порівняльна таблиця кількості отриманих мандатів політичними партіями в Нідерландах в 2002, 2003 та в 2006 роках:
|
Назва партії |
2002 рік |
2003 рік |
2006 рік |
|||
|
% голос. |
к-сть манд. |
% голос. |
к-сть манд. |
% голос. |
к-сть манд. |
|
|
Християнсько-демократичний Альянс |
27. 9 |
43 |
28. 6 |
44 |
26. 54 |
41 |
|
Партія праці |
17. 4 |
23 |
27. 3 |
42 |
21. 18 |
33 |
|
Соціалістична партія |
5. 9 |
9 |
6. 3 |
9 |
16. 57 |
25 |
|
Народної Партії за Свободу та Демократію |
15. 4 |
24 |
17. 9 |
28 |
14. 67 |
22 |
|
Партія свободи* |
- |
- |
- |
- |
5. 9 |
9 |
|
Зелені ліві |
7. 0 |
10 |
5. 1 |
8 |
4. 59 |
7 |
|
Християнський союз |
2. 5 |
4 |
2. 1 |
3 |
4. 0 |
6 |
|
Демократи 66 |
5. 1 |
7 |
4. 1 |
6 |
2. 0 |
3 |
|
Партія захисту тварин |
- |
- |
- |
- |
1. 8 |
2 |
|
Політична реформаторська партія |
1. 6 |
2 |
1. 6 |
2 |
1. 6 |
2 |
|
Список Піма Фортайна |
17. 0 |
26 |
5. 7 |
8 |
_ |
_ |
|
Партія життя |
1. 6 |
2 |
- |
- |
- |
- |
* Партія свободи утворились після виходу Геерта Вільдерса з ліберальної VVD
Література:
1.Шаповал В. Вибори як форма безпосередньої демократії. - Юриспонденція on-line.
http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=12&d=496
2.Романюк А., Шведа Ю. Партії та електорально поведінка. www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Shveda_Romanyuk/Vyhidni_Dani.pdf
3.Мейндерт Феннема. Правые популистские партии. - Прогнозис.
http://journal.prognosis.ru/a/2006/05/10/81.html
4.Sjoerd de Vos, Rinus Deurloo. Right extremist votes and the presence of foreigners: an analysis of the 1994 elections in Amsterdam. - Tijdschrift voor Economische en Sociale Geografie.
http://www.blackwell-synergy.com/doi/abs/10.1111/1467-9663.00056
5.Бенедиктов К. Призрак бродит по Европе, призрак национализма. - Демоскоп-Weekly.
http://demoscope.ru/weekly/2005/0207/gazeta03.php
6.Європейський вибір: огляд травневих виборів 2002 року. - Політичний календар 05/2002. http://www.tomenko.kiev.ua/cgi/redir.cgi?url=pc05-2002-16.html
7.Lucardie P. The Netherlands. Election report/analysis. - European Journal of Political Research.
http://www.blackwell-synergy.com/doi/abs/10.1111/j.1475-6765.2000.tb01155.x
8.Vreemdelingenwet 2000. - Wetboek online. http://www.wetboek-online.nl/wet/Vrmd.html
9.Кокшаров А. - Нескучные голландские выборы. Эксперт online 2.0
http://www.expert.ru/printissues/expert/2006/45/neskuchnye_gollandskie_vybory/
10.Coalition agreement. Working together, living together.
http://www.government.nl/Government/Coalition_agreement
11.Кокшаров А. - Министры-иностранцы. Эксперт online 2.0.
http://www.expert.ru/articles/2007/02/27/dvojnie_grazhdanstvo/
Джерело: Регіональний вимір політичного процесу в Україні у 2007 році: Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції (Львів, 10 листопада 2007 року) / Укл. Романюк А.С., Скочиляс Л.С., Шиманова О.В. – Львів: Генеза-ЦПД, 2007. – 132 с.