13/12/2009
Розвиток політичного процесу зумовлюється дією багатьох чинників. Серед них важливу роль відіграють своєрідні маркери – ключові питання, навколо яких відбувається взаємодія основних політичних акторів. Конституція, напрями її змін завжди відносились до числа визначальних питань – маркерів політичного процесу. 8 грудня 2004 р. Верховна Рада України пакетним голосуванням прийняла зміни і доповнення до Конституції на підставі Закону України № 2222-IV, за них проголосували 402 з 442 зареєстрованих депутатів. Власне в Законі про внесення змін до Конституції було передбачено суттєву корекцію форми правління в Україні, що досягалось шляхом перерозподілу владних повноважень між главою держави, урядом і парламентом. Реалізація цих положень на практиці призвела до низки політичних криз, які мають в тому числі інституційний формат. Для більшості суспільства, а не лише експертного середовища, зрозуміло, що прийняті зміни були частковими і не зуміли здійснити цілісну реформу системи владних відносин на інституційному рівні. Нажаль, українське суспільство є одночасно свідком і заручником часткових політичних реформ, хоча існує нагайна потреба у напрацюванні цілісного комплексу, який би погоджував в собі конструкції, що стосуються всіх сфер суспільства.
Запропоноване увазі Читача видання включає в себе розгляд ряду проблем, які стосуються політичної реформи. Перш за все, ми звертаємо увагу на ситуацію з станом конституційної реформи у нашій державі. З цією метою ми послідовно розглядаємо в історичному контексті варіанти пропозицій щодо змін та доповнень основного закону. При цьому значна увага приділяється проекту Конституції підготовленого і внесеного Президентом України В.Ющенко, положення якого стали головною темою щорічного послання Президента про внутрішнє та зовнішнє становище України, з яким Віктор Ющенко виступив 31 березня 2009 року в українському Парламенті. Власне цей проект отримав позитивну оцінку Венеціанської комісії і на думку багатьох експертів міг би стати основою для конституційної реформи.
У виданні ми також звертаємось до перспектив адміністративної реформи в Україні. Про необхідність підготовки і проведення цієї реформи говориться уже досить довго. Ідеологія і зміст цієї реформи не можуть розглядатись автономно поза контекстом конституційних та інших політичних змін.
Досвід обговорення існуючих варіантів змін та доповнень Конституції і адміністративної реформи свідчить про наявність значних відмінностей в українському політикумі. Ми свідомі, що публічно проголошені політичними лідерами та партіями/блоками позиції щодо конституційної та адміністративної реформ зумовлюються логікою політичного протистояння та завданнями/перспективами президентської і можливо парламентської виборчої кампанії. Тому, ми подаємо щодо однієї та іншої реформи результати опитування експертів з Львівської області. Вважаємо, що це допоможе ширше побачити проблеми, які піднімаються цими реформами. Цій же меті має слугувати і аналіз публікацій низки провідних ЗМІ у Львівській області щодо питань конституційної реформи.
Окреме місце у виданні займає матеріал присвячений характеристиці поглядів відомого фінського дослідника процесів демократизації Тату Ванханена щодо стратегії демократизації політичної системи. Цей дослідник відомий в світовій політичній науці, як один з піонерів розробки і впровадження індикаторів виміру демократії. Ми вважаємо, що оцінки існуючого стану політичного простору України та можливих змін не повинні базуватись на підставі «приватних» інтересів основних політичних гравців. Безумовно, вони так само мають право на своє місце, але не повинні бути монопольними. Альтернативою, перевіреною практикою багатьох демократичних країн, виступають політично нейтральні індикатори. Їхня «споживча» вартість може бути оцінена самостійно кожним Читачем.
Сподіваємось, що дане видання буде цікавим для Всіх, хто цікавиться перспективами політичних змін в Україні в напрямі формування консолідованої демократії.
Балуцька Л., Романюк А. та ін. Перспективи політичної реформи в Україні у контексті президентських виборів 2010 року. – Львів: ЦПД, 2009. – С.4-5.