Як Херсон з головного здобутку перетворився на пастку

З перших днів повномасштабної війни Херсон для росіян був важливим як з політичної, так і з військової точки зору.

По суті, це був перший великий обласний центр, який вдалося швидко захопити росіянам. Що, до речі, досі є предметом окремої розмови і викликає масу запитань у плані оборони міста.

Захоплення Херсона відкривало для військ РФ, що наступали, чудовий плацдарм для нападу на Миколаїв та Одесу.

Втілити план у життя не дозволили українські Збройні сили, які зупинили росіян на підступах до Миколаєва.

Впродовж восьми місяців ворог щоденно обстрілював Миколаїв з усього, що тільки можна, однак просунутися далі входу в Миколаївську область йому не вдавалось. Зрештою українські захисники стабілізували лінію фронту на цьому напрямку, а запал росіян поступово згасав, як і мрії взяти столицю за 96 годин.

Після невдалої спроби захопити Київ, Харків і Чернігів виявилося, що єдиним обласним центром, який вдалося окупувати Кремлю, став Херсон. Це стало для Росії політичним досягненням номер один у першій фазі вторгнення.

Сюди приїжджали російські політики всіх мастей і розповідали про “здесь Россия навсегда”.

Час ішов, а військові успіхи так і не приходили. Бойовий дух окупантів тьмянів і меркнув. Українські ЗСУ навпаки почали нарощувати сили. Незабаром військові аналітики та політичне керівництво всерйоз заговорили про наш контрнаступ.

Передумовами для цих розмов стали передусім логістичні незручності утримання херсонського плацдарму росіянами в тій конфігурації, яка склалась. По суті, все забезпечення міста, військового гарнізону та озброєних формувань росіян на цьому напрямку трималось на трьох головних вузлах: Дар’ївський та Антонівський мости й дамба на Каховській ГЕС.

Завдяки появі HIMARS в українських військових з’явилась саме та зброя, яка дозволила на повну використати слабкі місця в логістиці ворога.

Збройні сили України почали методично руйнувати архіважливі мости й бити по тилових складах ворога на лівому березі Дніпра. Росіяни натомість перекидали на херсонський напрямок додаткові війська і намагались вирішити проблему за допомогою понтонів, але й їх успішно руйнували точковими ударами з РСЗВ.

Наближення холодів і рішучість українських військових та місцевого підпілля з кожним днем підштовхували росіян до “складних рішень”, про які вперше заговорив генерал Суровікін. Без просування вперед Херсон перетворився для росіян на пастку.

Утримання міста ставало надзвичайно складним завданням і залежало насамперед від можливості росіян стримувати ЗСУ на кількох напрямках: Давидів Брід, Високопілля та Снігурівка.

Після важких боїв і визволення українцями перших двох опорних населених пунктів фронт росіян почав поступово сипатись.

Час “складних рішень” під натиском ЗСУ стрімко насувався. Росіяни почали готуватися до можливого відходу з правого берега Дніпра. Про це свідчили оголошена евакуація, погрози підірвати Каховську ГЕС і масштабне мародерство на окупованих територіях, у Херсоні та оточуючих населених пунктах.

Чому Росія мусить залишити Херсон

Топові співрозмовники у силових органах буквально кілька днів тому впевнено ділилися з “УП” сподіваннями, що до кінця листопада Збройні сили України остаточно зайдуть у Херсон.

“У росіян немає виходу. Побачите, вони почнуть планомірний вивід військ, який триватиме певний час. Думаю, тижні два“, – приватно пояснював “УП” один із ключових силовиків країни.

За даними “Української правди”, впродовж останніх тижнів сили РФ на лівому березі Дніпра в Запорізькій та Херсонській областях активно будували щільну лінію оборонних споруд і позицій. Вона в перехоплених російських внутрішніх документах проходить під назвою “Линия Днепр”.

Станом на початок листопада це зведення оборонних пунктів перебувало на більш-менш завершальному етапі на відрізку від району Енергодара до міста Каховка. До Нової Каховки та Каховської ГЕС “лінію” ще не встигли довести, не кажучи про Херсон.

“Очевидно, щоб укріпити берег аж до Херсона і далі, росіянам треба буде додатковий час. Тому не варто сподіватись, що вони за день здадуться. Їм треба протримати українські сили на правому березі якомога довше. Але ми, ясна річ, теж не чекаємо, а намагаємось наступати”, – розповів на умовах анонімності один із співрозмовників “УП” у колах вищого військового командування.

Також, за даними “УП” у розвідці підрозділів, що працюють на півдні, упродовж останнього місяця росіяни планували свої ротації в один кінець і скорочували свої гарнізони на півдні.

Ще на початку тижня очікування наших джерел видавалися надто оптимістичними. Але в середу оптимізм переріс у реалізм.

Зранку 9 листопада окупанти почали підривати мости на правому березі Херсонської області, щоб ускладнити просування ЗСУ. І це стало першим дзвоником – українські сили уже на підході.

Росіяни підірвали Дар’ївський, Тягинський та Нововасилівський мости.

Згодом пропагандистські ЗМІ почали масово повідомляти про загибель одного з ватажків окупаційної “адміністрації” Херсона Кирила Стремоусова в результаті ДТП.

За версією російських медіа, броньоване авто Стремоусова зіштовхнулося з вантажівкою.

Вже ввечері 9 листопада командувач російськими військами в Україні Сергій Суровікін раптово заявив, що РФ перекидає окупантів на лівий берег Дніпра. Іншими словами, окупаційні війська залишають Херсон. І міністр оборони Росії Сергій Шойгу без зволікань підтримав Суровікіна.

Дії російського командування не до кінця можна назвати плановим виходом.

“Це не був “жест доброї волі“, це була дія, до якої дуже чітко спонукали ЗСУ. Бо в них було тільки одне питання: зберегти життя своїх військових, от як вони зараз говорять, або ж залишити їх в оточенні“, – пояснює нардеп і військовий Роман Костенко.

Заявам Суровікіна та Шойгу передував успішний наступ українців із боку населених пунктів Снігурівка та Дудчани.

Як поінформували “УП” у силовому блоці, насправді відведення російських військ із правого на лівий берег Дніпра розпочалося ще 8 листопада.

В ніч з вівторка на середу вони перекинули свої сили зі Снігурівки до району села Корсунка та Нової Каховки.

Також зранку середи росіяни залишили пункти дислокації у районі Милове та перейшли на Лівий берег. Приблизно у цей же час відхід ворожих військ почався з району Олександрівка – Станіслав – Правдино.

Як розповіли “УП” військові, котрі ведуть бої на північно-західному від Херсона напрямку, у вівторок росіяни вели дуже інтенсивний артилерійський вогонь, очевидно, прикриваючи відхід основних сил. Однак поки немає можливості встановити глибину відходу військ РФ через щільну замінованість та можливі заготовані засідки.

Джерела “УП” також повідомили, що станом на 9 листопада, за результатами оцінювання радіоелектронної обстановки, встановлено, що кількість працюючих ворожих радіостанцій скоротилася втричі у порівнянні з 7 листопада.

Попри вище написане, представники української влади закликають не поспішати вірити росіянам на слово.

“Дехто думає, що дуже хитрий… Але ми на крок попереду“, – загадково написав у своєму телеграм-каналі голова ОПУ Андрій Єрмак.

Позаштатний радник Єрмака Михайло Подоляк у досить категоричній формі розширив повідомлення свого начальника:

“Україна не бачить ознак того, що Росія залишає Херсон без бою. У місті зберігається значна частина ru-угруповання, в регіон стягуються додаткові резерви. Україна звільняє території, спираючись на дані розвідки, а не зрежисовані телевізійні заяви”.

Як технічно виглядатиме вихід і що буде далі

Якщо заява Шойгу виявиться правдивою, на переправу на лівий берег Дніпра росіянам може знадобитися щонайменше кілька днів.

Технічно, як пояснює “УП” Роман Костенко, це матиме стандартний вигляд: росіяни переходитимуть річку під прикриттям.

За даними “Української правди” у розвідці на півдні, росіяни почали відступ в ніч з 8 на 9 листопада. З деяких населених пунктів вони йдуть із боями, деякі полишають швидко. Мародерять. У Снігурівці на Миколаївщині спалюють будинки, де вони зупинялися.

Яку тактику під час відступу обере українська армія – знищення противника чи надання можливості перейти Дніпро, наразі невідомо. Втім, з військового погляду, противник є найвразливішим саме під час відступу (особливо – на переправі).

На запитання, що Росія зажадає в обмін за відступ із Херсона і чи не використовуватиме цей відступ як важіль у перемовинах, Костенко чітко відповідати вагається:

“Те, що росіяни намагатимуться надалі йти на перемовини або спонукати нас до цього… Це відбувається вже, ми це бачимо. Тому все покаже час. Давайте ми дочекаємося моменту, коли ми їх виб’ємо з усієї Херсонської області, й подивимося, якими будуть їхні подальші дії”.

Надалі важливо стежити за тим, на який із напрямків росіяни перекинуть угруповання з правого берега Дніпра – за деякими оцінками, вони тримали там до 30 тисяч військовослужбовців.

Що ж до Херсонщини: імовірно, на нас чекає затяжний процес перестрілювання артилерією через Дніпро. Оскільки кинути понтон на берег, де стоїть ворожа армія, буде непростою задачею.

Як Херсон і область жили в окупації

Деякі населені пункти в області живуть під окупацією з самого 24 лютого. Херсон – з 1 березня.

За даними обласної адміністрації, в регіоні залишилось 450-500 тисяч людей. Це 40-50% довоєнного населення.

Під час чергового прориву ЗСУ наприкінці серпня українська влада закликала мешканців окупованого півдня евакуюватись, зважаючи на “потужний та динамічний” розвиток подій.

Єдиним більш-менш мирним шляхом для виїзду був окупований Крим, з якого через Росію херсонці могли дістатись Європи та України.

Другий варіант – дорога через Запорізьку область, де українці іноді тижнями стоять в автомобільних чергах. Гуманітарного коридору там немає, дорога обстрілюється, а для росіян цивільні стають “живим щитом”.

Читайте також: Два тижні в черзі. Як українці виїжджають з окупованих росіянами територій

У перші два місяці після захоплення мешканці регулярно виходили на багатолюдні протести проти окупантів. Акції відбувались як у Херсоні, так і в менших населених пунктах.

Люди скандували проукраїнські лозунги та з прапорами йшли колонами проти російської військової техіки.

Херсон?????? pic.twitter.com/O358hDL3Jl

— Українська правда ✌️ (@ukrpravda_news) March 20, 2022

У квітні росіяни взялись активно розганяти протести. А в кінці місяця, коли остаточно захопили владу в Херсоні, окупанти розгорнули репресії та терор.

Під них потрапляли ветерани АТО, активісти, журналісти, митці й бізнесмени. Людей викрадали або “затримували”, не повідомляючи рідним жодної інформації, зокрема, про місце утримання таких цивільних полонених.

Херсонцям нав’язували російські паспорти. Незгодним з новою шкільною програмою погрожували конфіскацією майна. Заходячи в регіон, загарбники глушили там зв’язок, а потім розгорнули мережу власних операторів.

Перед втечею з Херсона росіяни не лише оголосили там “евакуацію”, примусово вивозячи людей – а особливо дітей – з рідних домівок. Загарбники також мародерили: за даними українського Генштабу, вивозили автомобілі швидких та обладнання лікарень, вежі стільникового зв’язку.

Як Росія захоплювала і здавала Херсонщину

Перші 2 місяці окупації в Херсоні трималась українська адміністрація. Росія зайняла міськраду лише 25 квітня.

Саме до цього часу в області точились основні бої. Ще наприкінці лютого росіяни захопили критично важливі для себе об’єкти: переправу через Дніпро на підступах до Херсона та Каховську ГЕС, завдяки якій пустили воду в Крим.

Протягом місяця Росія окупувала майже всю Херсонщину, але до середини квітня ЗСУ періодично звільняли окремі території регіону. Згодом фронт стабілізувався, і війна стала позиційною.

Під контролем окупантів залишалась більша частина області, за винятком окремих районів на півночі.

Наприкінці травня українська влада почала говорити про контрнаступ на Херсонщині. Протягом літа про це неодноразово йшлося в офіційних зведеннях Генштабу, обласна адміністрація звітувала про кількість звільнених населених пунктів, президент Зеленський говорив про “хороші новини на півдні“.

Це були здебільшого точкові звільнення на західних і північно-західних кордонах регіону. На початку жовтня українські захисники менш ніж за тиждень успішно відбили в загарбників аж три десятки населених пунктів.

Станом на початок листопада, за даними обласної адміністрації, ЗСУ звільнили 13% захоплених територій.

Під час контрнаступу війна на Херсонщині мала дві тенденції, окрім точкових звільнень.

По-перше, ЗСУ регулярно завдавали удари по великих об’єктах, як-то мостах і базах росіян. Так, з кінця липня під постійними атаками були всі три переправи через Дніпро, контрольовані ворогом. У кінці серпня в Збройних силах назвали всі ці мости зруйнованими.

Це значно послаблювало логістику росіян. Британська розвідка називала ключовим у боях за Херсонщину саме контроль над мостами.

Другою характерною рисою була ліквідація окупантів та їхніх поплічників. З Херсонщини регулярно надходили новини про вбивства і підриви помічників російських військових, колишніх українських силовиків-зрадників і навіть гауляйтера Володимира Сальдо, який то помирав, то перебував у комі, то “оживав” на пропагандистських ресурсах.

Остання така звістка з’явилась того ж 9 листопада: про смерть одного з ватажків, Кирила Стремоусова, який, за твердженнями російської пропаганди, розбився в ДТП.

***

Звільнення Херсона, до якого Україна стрімко наблизилась 9 листопада, має стати ще одним свідченням успішності української стратегії ведення війни.

На відміну від Росії, ЗСУ намагається не вести “радянських” бойових дій з лобовими масовими атаками величезними силами. Наслідком таких атак в сучасних умовах зазвичай стають величезні втрати техніки і людей при мінімальних здобутках.

Українські бойові командири воліють уникати кривавих боєнь, покладаючись на військову винахідливість, раптовість маневрів і тактику витискання росіян, яке досягається знищенням командних пунктів та ліній постачання.

Так Росію витиснули з-під Києва і Чернігова, так само її змушують забратися з Херсона. Після точкових філігранних ударів українських сил по мостах і складах, утримувати місто росіяни не мають ні сил, ні можливості.

Кажучи образно, Україна веде такі наступи, щоб у росіян не лишалось іншого вибору, як демонструвати усе нові й нові “жести доброї волі”. 

Українська правда