Автор – Любомир Скочиляс
Доповідь виголошено на Форумі молодих науковців юридичного факультету та факультету міжнародних відносин ЛНУ ім.І.Франка “Права і свободи: Україна у війні” під час панельної дискусії “Криза системи міжнародного права: передумови, наслідки, рішення”, Львів, 14 червня 20025 року
На основі наукової літератури, яка подана у переліку джерел, можна виокремити основні види кризи міжнародного права, їх сфери прояву, рівні та підходи до класифікації. Нижче подано узагальнену структуровану схему:
1. Види кризи міжнародного права
Нормативна криза
- Підрив основних принципів: суверенітет, незастосування сили, прав людини.
- Розмитість дефініцій новітніх загроз (гібридна війна, кібератаки).
Інституційна криза
- Параліч Ради Безпеки ООН (право вето).
- Слабкість механізмів виконання міжнародних рішень (Міжнародний кримінальний суд, СОТ, механізми ООН).
Функціональна (ефективнісна) криза
- Неможливість міжнародного права виконувати регулятивну функцію через ігнорування його норм або подвійні стандарти.
Криза легітимності
- Недовіра до міжнародного права як справедливого регулятора (часто сприймається як інструмент сильних держав).
Цивілізаційна / гуманітарна криза
- Розрив між позитивістським підходом і вимогами прав людини та гуманізму.
- Поява транснаціональних викликів, до яких класичне право не адаптоване.
2. Сфери прояву кризи
| Сфера | Прояви |
| Безпека | Агресія РФ, безкарність за анексії, гібридні конфлікти |
| Правосуддя | Вибірковість і політизація МКС, нерівність суб’єктів |
| Торгівля | Ігнорування норм СОТ, санкційні війни |
| Гуманітарна | Порушення прав людини, маніпуляції R2P |
| Екологія | Правова неврегульованість питань змін клімату, біобезпеки |
3. Рівні кризи
| Рівень | Характеристика |
| Системний | Підрив основ міжнародного порядку (ООН, Статут, Хартії прав людини) |
| Галузевий | Неадекватність норм окремих сфер (гуманітарне, морське, екологічне право) |
| Інституційний | Недієздатність органів: ООН, МКС, СОТ |
| Ціннісний / філософський | Зіткнення позитивізму та гуманітаризму, інтересів держав і глобального блага |
4. Підходи до класифікації кризи
За причинами:
- Геополітичні трансформації
- Фрагментація правових режимів
- Протиріччя між нормами і реаліями
- Зловживання правом сильного
За характером:
- Об’єктивна криза (нездатність права діяти ефективно)
- Суб’єктивна криза (втрата віри у право, «кризта легітимності»)
За тривалістю:
- Циклічна (відновлюється після потрясінь – як після світових воєн)
- Структурна / хронічна (фундаментальна і довготривала, як нині)
За рівнем охоплення:
- Глобальна – зачіпає всі елементи міжнародного правопорядку
- Локальна – стосується конкретної сфери або регіону
Тепер пройдемося детальніше по кількох засадничих пунктах структури системи міжнародних криз.
Отож, якщо ми говоримо про нормативну кризу, то вона криза означає втрату актуальності, чіткості або обов’язковості основоположних норм міжнародного права, які раніше вважалися універсальними та імперативними. Йдеться, зокрема, про принципи:
- суверенітету,
- незастосування сили,
- невтручання у внутрішні справи,
- заборони анексії,
- захисту прав людини.
Криза посилюється через появу нових форм агресії (гібридна війна, кібератаки, інформаційні кампанії), які не мають однозначного правового статусу або адекватного регуляторного механізму.
Типові кейси:
Кейс 1: Анексія Криму (2014)
Суть: Росія під приводом «самовизначення» анексувала територію суверенної держави.
Проблема: підрив принципу інтегрального суверенітету; юридичне маніпулювання консультативним висновком Міжнародного суду ООН щодо Косово.
Нормативний розрив: подвійні стандарти в тлумаченні права на самовизначення.
Кейс 2: Гібридна війна на Донбасі
Суть: ведення війни з використанням нерегулярних сил, кібероперацій, інформаційної зброї.
Проблема: правовий вакуум — міжнародне гуманітарне право не охоплює “сіру зону” таких конфліктів.
Нормативний розрив: відсутність чіткої юридичної класифікації гібридної агресії.
Кейс 3: Кібернапади на критичну інфраструктуру (експ. атаки на Естонію 2007, Україну 2017)
Проблема: кібероперації потенційно кваліфікуються як casus belli, але немає міжнародного консенсусу, чи це “застосування сили”.
Нормативний розрив: відсутність загальноприйнятого механізму кібербезпеки в рамках ООН.
Причини кризи
| Причина | Коментар |
| Руйнування біполярної системи | Втрата стримувального механізму між наддержавами |
| Послаблення універсальності права | Фрагментація норм за регіональним, цивілізаційним або політичним принципом |
| Конкуренція між позитивізмом і моральністю | Одні держави вимагають чіткого тлумачення, інші — морального суду |
| Відсутність механізмів адаптації | Нові загрози (гібридна війна, ІІ, кіберзброя) не враховані в договорах |
Шляхи подолання нормативної кризи
| Напрям | Пропозиції |
| Кодифікація і оновлення норм | Прийняття конвенції про гібридні загрози;Включення кібероперацій до jus ad bellum |
| Реформа інститутів | Перегляд процедур Ради Безпеки ООН для ухвалення рішень про нові типи загроз |
| Міждержавний консенсус | Вироблення єдиної політико-правової позиції щодо самовизначення, гуманітарної інтервенції |
| Узгодження тлумачень | Посилення ролі Міжнародного Суду ООН як арбітра з делімітації новітніх норм |
| Імперативізація норм | Надання ключовим принципам (заборона анексії, кібернапади тощо) статусу jus cogens |
Інституційна криза означає втрату здатності міжнародних організацій та механізмів:
- забезпечувати дотримання норм міжнародного права,
- реагувати на грубі порушення (агресія, злочини проти людяності),
- ефективно арбітрувати між державами.
Ця криза виражається як у структурній неефективності, так і у вибірковому застосуванні рішень, що підриває легітимність всієї системи.
Типові кейси:
Кейс 1: Агресія РФ проти України (2014, 2022)
Суть: Рада Безпеки ООН не спроможна ухвалити резолюції щодо агресора, який є її постійним членом.
Проблема: зловживання правом вето → блокування системи колективної безпеки.
Результат: легітимаційний і фактичний параліч основного безпекового механізму Статуту ООН.
Кейс 2: Бездіяльність Міжнародного кримінального суду (МКС)
Суть: МКС має юрисдикцію над воєнними злочинами, однак:
ключові держави (США, Китай, Росія) не ратифікували Римський статут,
виконання ордерів (наприклад, проти Путіна у 2023) не гарантується.
Результат: обмежена юрисдикція → вибіркове правосуддя → падіння довіри.
Кейс 3: СОТ та торговельна війна США–Китай
Суть: США в односторонньому порядку заблокували апеляційний орган СОТ у 2019 р., паралізувавши систему вирішення суперечок.
Проблема: найбільші держави ігнорують механізми, які самі створили.
Результат: втрата примусу → інституційне «вимирання» системи.
Причини кризи
| Причина | Коментар |
| Архітектурна застарілість | Структура РБ ООН відображає світ 1945 року, а не XXI століття. |
| Відсутність примусових важелів | У міжнародних судів немає реального механізму примусу до виконання рішень. |
| Політична вразливість інституцій | Залежність від волі найпотужніших держав (особливо постійних членів РБ). |
| Відсутність механізмів реформування | Будь-яка реформа блокується самими ж вигодоотримувачами статус-кво. |
| Шляхи подолання інституційної кризи |
| Напрям | Пропозиції |
| Реформа Ради Безпеки ООН | – Скасування або обмеження вето при масових порушеннях прав людини; – Розширення складу РБ за рахунок країн Глобального Півдня. |
| Посилення категоричності вердиктів судів | – Надання МКС статусу, обов’язкового для всіх держав; – Автоматичне визнання юрисдикції суду в разі злочину агресії. |
| Альтернативні регіональні механізми | – Посилення ролі ЄС, НАТО, Африканського Союзу у питаннях безпеки і правосуддя. |
| Прозорість і моніторинг | – Створення механізмів міжнародної підзвітності для держав, які ігнорують міжнародні рішення. |
Інституційна криза свідчить, що міжнародне право більше не може забезпечити глобальну безпеку винятково через ООН. Відбувається децентралізація правопорядку на користь регіональних або ад-хок платформ (G7, ЄС, коаліції добровольців). Це виклик, але й потенціал адаптації, за умови збереження правової основи.
Функціональна криза означає втрату міжнародним правом своєї головної функції — регулювання поведінки держав та інших суб’єктів у міжнародному середовищі. Навіть коли норми формально існують, вони:
- не виконуються,
- виконуються вибірково,
- або взагалі ігноруються без наслідків.
Це руйнує довіру до міжнародного правопорядку як системи, що здатна забезпечити передбачуваність, стабільність і справедливість.
Типові кейси:
Кейс 1: Невиконання резолюцій ООН щодо Сирії
Суть: незважаючи на численні резолюції Генасамблеї ООН та звіти про воєнні злочини, конфлікт тривав понад десятиліття без юридичних наслідків для ключових порушників.
Результат: втрата довіри до механізмів відповідальності.
Кейс 2: Вибіркове правосуддя МКС
Суть: домінування справ щодо африканських країн, в той час як зловживання потужних держав залишаються поза юрисдикцією.
Результат: звинувачення в неоколоніальності міжнародного правосуддя.
Проблема: легітимна критика механізму імплементації, навіть за доброго задуму.
Кейс 3: Ігнорування Міжнародного права Китаєм у Південно-Китайському морі
Суть: рішення Постійної палати Третейського суду (2016) в Гаазі було відкинуто Китаєм.
Результат: велика держава демонстративно порушує рішення міжнародної інституції — без покарання.
Причини кризи
| Причина | Коментар |
| Політична доцільність понад правомірність | Держави виконують норми, коли це їм вигідно |
| Відсутність обов’язкового механізму | Немає автоматичного примусу або санкцій за невиконання рішень |
| Подвійні стандарти глобальних гравців | Різна вага однакових порушень залежно від геополітичного статусу |
| Розрив між «правом на папері» та «на практиці» | Брак практичного втілення задекларованих принципів |
Шляхи подолання функціональної кризи
| Напрям | Пропозиції |
| Гарантії невідворотності відповідальності | – Автоматичні санкційні режими в разі порушення резолюцій; – Механізм міжнародного репутаційного моніторингу. |
| Зменшення впливу політичної волі | – Наднаціональні інститути з незалежними повноваженнями; – Посилення ролі міжнародного громадянського суспільства. |
| Вирівнювання юрисдикційності | – Зобов’язання всіх держав визнати універсальну юрисдикцію МКС. |
| Посилення правового тиску через коаліції | – Утворення альянсів держав, які колективно тиснуть на порушників (ad hoc санкційні платформи). |
Функціональна криза — це не злам механізмів, а їх заморожування під тиском політичних реалій. Ми не маємо вакууму норм, ми маємо вакуум їх застосування. Відродження дієздатності міжнародного права можливе лише тоді, коли порушення тягне за собою неминучі наслідки, незалежно від розміру або впливу держави-порушника.
Криза легітимності полягає у втраті довіри до міжнародного права як неупередженого та справедливого механізму регуляції. Його дедалі частіше сприймають:
- як інструмент глобального домінування Заходу,
- як прикриття геополітичних інтересів, а не дійсне втілення цінностей,
- як систему, де “сильні карають слабких”, а самі залишаються поза санкціями та контролем.
Це підриває моральну основу міжнародного правопорядку і провокує фрагментацію довіри: «наше право» vs «їхнє право».
Типові кейси:
Кейс 1: Інтервенція НАТО в Косово (1999)
Суть: обхід Ради Безпеки ООН заради «гуманітарного втручання».
Дискурс: «порятунок людських життів» vs «порушення суверенітету Сербії».
Проблема: поява прецеденту, який сприймається як подвійний стандарт у регіонах поза зоною впливу НАТО.
Результат: делегітимація «прав людини» як універсального принципу у частини пострадянських і глобальних південних країн.
Кейс 2: Ірак (2003): війна без санкції РБ ООН
Суть: вторгнення США та союзників під приводом «наявності зброї масового знищення» (якої не було).
Проблема: зневага до Статуту ООН, підміна міжнародного права політичною доцільністю.
Наслідок: підрив авторитету ООН, делегітимація ідеї гуманітарного втручання.
Кейс 3: Справа Гаїті / Лівії / Сирії
Суть: у Лівії — санкціонована інтервенція (2011), в Сирії — блокування через вето.
Проблема: ідентичні гуманітарні передумови, але вибіркова реакція, залежно від інтересів держав-членів РБ.
Наслідок: сумніви в об’єктивності міжнародного права як інструменту глобального управління.
Причини кризи
| Причина | Коментар |
| Політична інструменталізація права | Використання міжнародного права для реалізації стратегічних цілей, а не справедливості. |
| Вибірковість правосуддя | Одних переслідують (Африка), інших — ніколи (Росія, США, Китай). |
| Культурно-цивілізаційний спротив | Частина світу не приймає ліберальну інтерпретацію прав людини як універсальну. |
| Нереформованість міжнародних інституцій | Відсутність інклюзивності у процесі ухвалення рішень (вплив тільки “великих”). |
Шляхи подолання кризи легітимності
| Напрям | Конкретні пропозиції |
| Реформа глобального представництва | – Розширення РБ ООН за рахунок країн Глобального Півдня; – Більше повноважень для ГА ООН. |
| Універсалізація процедур | – Гарантії єдності критеріїв для застосування R2P (відповідальність за захист). |
| Деполітизація правосуддя | – Незалежний механізм призначення суддів МКС; – Підвищення прозорості справ і рішень. |
Коли право втрачає довіру, воно перестає бути моральною нормою і перетворюється на технологію виправдання сили. Якщо ми не забезпечимо єдність критеріїв, ми остаточно втрачаємо легітимність як глобальна правова система
Цивілізаційна або гуманітарна криза міжнародного права проявляється як розрив між традиційним (позитивістським) уявленням про право — як формальну систему норм — і зростаючими моральними очікуваннями світової спільноти: захист гідності, прав людини, природи, майбутніх поколінь.
Ця криза ускладнюється появою транснаціональних викликів, на які класичне міждержавне право просто не має відповідей:
- зміна клімату,
- штучний інтелект,
- глобальні міграції,
- приватні воєнні компанії,
- Big Tech і цифрові платформи.
Типові кейси:
Кейс 1: Безсилість міжнародного права перед екологічною катастрофою
- Суть: міжнародні угоди (Париж, Кіото) мають декларативний характер і не містять механізмів покарання.
- Проблема: право не забезпечує збереження глобального блага.
- Результат: гуманітарні цілі знецінюються реальними економічними інтересами.
Кейс 2: Масові міграції і біженці
- Суть: міжнародне право захищає біженців, але реальність — масове закриття кордонів, нерівне ставлення до мігрантів різного походження.
- Проблема: гуманізм проголошено, але не реалізується.
- Результат: підрив довіри до ціннісної суті міжнародного права.
Кейс 3: Big Tech та транснаціональні цифрові гіганти
- Суть: міжнародне право не регулює вплив Facebook, Google, X на політику, вибори, репутацію, приватність.
- Проблема: приватні корпорації перевищили за впливом багато держав, але не несуть глобальної юридичної відповідальності.
- Результат: антропоцентрична структура права не враховує постсуверенну реальність.
Причини кризи
| Причина | Коментар |
| Домінування позитивізму | Орієнтація на формальні джерела права, а не на ціннісні основи |
| Гуманізм без механізмів реалізації | Проголошені права людини не супроводжуються ефективними глобальними гарантіями |
| Неадекватність міждержавної моделі | Реальні виклики (штучний інтелект, корпорації, екологія) транснаціональні |
| Відсутність суб’єктності людства | Система не визнає інтереси людства як такого — лише держав і організацій |
Шляхи подолання гуманітарної / цивілізаційної кризи
| Напрям | Пропозиції |
| Універсалізація прав людини | – Наднаціональні механізми їхнього захисту незалежно від юрисдикції держав. |
| Інтеграція прав майбутніх поколінь | – Визнання права на кліматичну безпеку, екосистему, дані. |
| Ціннісна трансформація системи | – Включення до структури міжнародного права моральних імперативів. |
| Глобальне визнання нових суб’єктів | – Розширення кола суб’єктів: міста, народи, транснаціональні громади. |
| Постпозитивістське переосмислення | – Перехід до синтезу позитивізму і морального натуралізму в основах права. |
Цивілізаційна криза — це найглибший тип кризи: вона стосується онтологічного призначення міжнародного права. Якщо попередні кризи — інституційні, нормативні, функціональні — є техніко-політичними, то ця — екзистенційна, і ставить питання: чи може право бути справді універсальним у світі, де немає єдиної моральної та антропологічної основи?
Список використаних джерел:
Буроменський, М. В. (2015). Міжнародне право на тлі викликів ХХІ століття. У Актуальні проблеми сучасного міжнародного права: Збірник наукових статей за матеріалами І Харківських міжнародно-правових читань, присвячених пам’яті проф. М. В. Яновського і В. С. Семенова, Харків, 27 листопада 2015 р. (Ч. 1, с. 5–17). Харків.
Буткевич, О. В. (2010). Міжнародне право ХХІ ст.: утвердження концепції «живого права». Альманах міжнародного права, (2), 37–47.
Віднянський, С., & Мартинов, А. (2020). Організація Об’єднаних Націй в умовах сучасної кризи світового порядку (до 75 річчя створення ООН). Український історичний журнал, 5, 77–89.
Короткий, Т. Р., & Хендель, Н. В. (2016). «Вічна криза» міжнародного права. У О. В. Задорожний & О. Р. Поєдинок (Ред.), Від теорії міжнародного права до практики захисту прав людини. Liber Amicorum до 60-річчя проф. В. В. Мицика (с. 17–44). Київ; Одеса: Фенікс.
Мальський, М., Вовк, Р., Кучик, О., & Байор, П. (Упорядники). (2019). Криза сучасної системи безпеки: у пошуках нового міжнародного порядку. Матеріали міжнародної наукової конференції, Львів, 4–5 квітня 2019 р. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка.
Мальський, М., & Мацях, М. (2017). Проблеми наукового визначення та інтерпретації поняття міжнародного порядку. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини, 42, 5–14.
Мірошниченко, О. А. (2012). Принцип верховенства права у міжнародному публічному праві. Форум права, 1, 644–647.
Наумик, А., & Липовська, Н. (2023, 3 лютого). Актуальні питання сучасної кризи міжнародного права. Collection of Scientific Papers “SCIENTIA”, (February 3, 2023; Chicago, USA), 165–168.
Парахонський, Б. О., & Яворська, Г. М. (2016). Системна криза міжнародної безпеки: Близькосхідно-Чорноморський простір (Сер. «Національна безпека», вип. 11). Київ: Національний інститут стратегічних досліджень.
Репецький, В. М., & Гутник, В. В. (Ред.). (2017). Сучасні проблеми міжнародного права: Liber Amicorum до 60 річчя проф. М. В. Буроменського [Монографія]. Львів; Одеса: Фенікс.
Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку та Європейської інтеграції: загальнотеоретичні та практичні проблеми: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 18 грудня 2018 р. (2018). Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського.
Філіппов, А. В. (2023). Війна РФ проти України та системна криза міжнародного правопорядку: причина чи наслідки? DICTUM FACTUM. Міжнародне право, 1(13), 211–217.
