Протести у Тбілісі проти планів керівної партії “Грузинська мрія” ухвалити відверто скопійований з російського законодавства законопроєкт “Про прозорість іноземного впливу” тривають уже понад два тижні. І від самого початку вони були багатотисячними.
Однак останніми днями протести вийшли на зовсім інший рівень.
Усе почалося з того, що 29 квітня влада Грузії вирішила вкотре організувати масштабний мітинг на свою підтримку. Напередодні на опозиційний мітинг прийшло понад 100 тисяч людей – і владі було дуже важливо відрапортувати, що на їхній мітинг прийшло вдвічі більше.
А крім того, у “Грузинській мрії” хотіли переконати самих себе, що їхній електорат, як і раніше, підтримує їх і підтримує їхній законопроєкт (навіть попри те, що курс на членство в ЄС схвалюють приблизно 90% громадян Грузії – тобто, зокрема, і більшість електорату партії влади).
До таких мітингів грузинська влада вдається щоразу, коли для неї настає критична ситуація.
А цього разу ситуація виглядає справді критичною.
І тому для залучення людей владі довелося використати усі методи і важелі впливу. Використовуючи увесь адміністративний ресурс, вони по всій країні (де головну роль зазвичай відводили правоохоронцям) зібрали держслужбовців різних рангів, працівників держкомпаній, вчителів і тисячі інших людей, чиї доходи пов’язані з бюджетними виплатами.
Необхідність показати народну підтримку набула стратегічного значення, оскільки на мітингу від влади був запланований виступ почесного глави партії влади і фактичного правителя країни Бідзіни Іванішвілі.
А текст, зачитаний Іванішвілі на цьому мітингу, виявився цілковитим шоком – як для міжнародної спільноти, так і для населення Грузії.
Його промова була цілком побудована на тезах про демонізацію Заходу і відбілювання дій Росії. Такі аргументи, з огляду на складні стосунки Тбілісі із Заходом, особливо останніми роками, не мали б бути сенсацією, але почути це безпосередньо від Іванішвілі було справжньою несподіванкою.
Як правило, Іванішвілі завжди мав персональний штаб для озвучування антизахідних тез. Ба більше, він навіть виділив групу з парламентської більшості й створив для цього фракцію.
На думку експертів, цим текстом він фактично перейшов усі “червоні лінії”, починаючи від порушення конституції і закінчуючи очорненням стратегічних партнерів. І це може бути ознакою того, що цього разу він вирішив піти у ва-банк. І що жодних компромісів з партією влади, як це було раніше, вже не буде.
І що вибір тепер дуже простий – або нова революція, або відмова від європейського курсу і життя під протекторатом “старшого брата”. Поки що всі уникають вимовляти слово “революція”, але зрозуміло, куди рухаються процеси, особливо коли ознак компромісу ще немає.
Саме це розуміння і мобілізувало тих, хто до останнього намагався залишатися вдома і не брати участі в мітингах.
Напевно, багато хто має питання:
що в нинішньому протесті такого особливого для Тбілісі – міста, в якому більша частина періоду незалежності пройшла в мітингах?
Лише масовістю? Чи різниця в чомусь іншому?
Для мене як пересічного учасника цих подій нинішні протести стали відкриттям.
Я вперше в житті побачив як лідируючу силу абсолютно нову, різноманітну, вмотивовану, творчу і сміливу групу молодих людей, яка відтіснила існуючий політичний клас. І озброївшись народною легітимністю, почала операцію зі звільнення захопленої країни.
Повірте, цей протест не має аналогів ані в Грузії, ані в сусідніх країнах. Насамперед тому, що середній вік основного ядра протестувальників становить 16-20 років, вони відкинули старі, перевірені методи боротьби і запровадили абсолютно нову тактику.
Зокрема:
а) вони створили соціальні акаунти і вели ефективну, цілеспрямовану інформаційну війну проти режиму;
б) у рамках інформаційної війни вони залучили десятки тисяч прихильників і завоювали їхню щиру любов;
в) відбувається децентралізація протестів і пікетування найважливіших транспортних вузлів і державних об’єктів;
г) протестувальники діють згідно з локальними мініпланами та швидко переміщуються з локації на локацію;
д) немає яскравого лідера, а це ламає всі плани влади;
е) і найголовніше, їм вдалося реалізувати цю підтримку на практиці та розбудити маси, роками поховані в глибокому нігілізмі зусиллями режиму.
Своєю тактикою вони практично нейтралізували режим, який має великий досвід придушення протестів. Події двох попередніх ночей показали, що у влади немає ресурсів для силової нейтралізації протестної хвилі.
Спецпризначенці ефективні проти демонстрантів, якщо їхня чисельність у кілька разів перевищує кількість громадян, а в цьому випадку все навпаки.
Протестувальники чинять постійний тиск на силові структури і зосереджуються на їхньому виснаженні та введенні в режим стратегічної втоми. І це вже дає результати. Наприклад, у ніч на 2 травня силовики, втомлені від подій попереднього дня, не наважилися знову протистояти протестувальникам і замкнулися в парламенті.
Дехто оцінив цей крок як тактичний відступ, проте саме сміливість грузинської молоді змусила силовиків піти на такий несприятливий для себе крок.
А буквально вчора, коли демонстранти заблокували один із головних транспортних вузлів столиці, що практично паралізувало все місто, сталося дещо таке, що ввело владу в повну істерію:
водії виходили з авто і аплодували протестувальникам.
Побачивши таку картину, поліцейські просто залишили територію. Це означає, що демонстранти голими руками змушують владу прийняти їхній порядок денний.
Уряд, збожеволівши від цієї події, вдався до методу Януковича, впроваджуючи “тітушок” у протестне середовище. Але й це не дало бажаного результату – провокаторів вирахували і вигнали.
Ще один головний біль уряду полягає в тому, що в цього протесту немає яскравих лідерів. Якщо раніше їм завжди вдавалося демонізувати лідерів і тим самим гальмувати протест, то зараз їх просто не існує.
Неможливо не вражатися організованою системою самооборони протестувальників. Вони мобілізували всі засоби (маски, каски, медикаменти), необхідні для самооборони під час рейдів від силовиків.
Ба більше, у потрібний момент вони навіть переходять в організований наступ (повторюю, голими руками) і змушують силовиків піти.
Дивлячись на неефективні дії уряду, їхні прихильники і особливо пропагандисти впадають у повну істерію і вимагають від нього рішучих кроків, які уряд не в силі виконувати. Це розвіює міф про непереможність влади, на якому вона твердо трималася протягом стількох років.
Звичайно, всіх цікавить, хто фінансує всі ці процеси. Ця тема вже стала об’єктом численних спекуляцій.
Однак насправді це питання протестувальники розв’язали легко й ефективно: бізнесмени та прості громадяни по всій країні вносять на їхній спеціальний рахунок гроші, еквівалентні сотням тисяч доларів.
А одночасно підтримку протестувальникам надають усі, хто тільки може. Хтось приймає тих, хто приїхав з інших міст, до себе додому на ночівлю.
Будівельний супермаркет оголосив сезон знижок на респіратори – це дуже важливо в контексті використання поліцією сльозогінного газу. Мережа аптек пропонує безоплатно медичні маски – по одній у руки – з тієї ж причини.
Мережа ветеринарних клінік публікує докладні інструкції, як діяти в разі отруєння газом. Для відводу очей уточнюється, що ці поради потрібні для домашніх тварин, які також можуть постраждати від дій силовиків.
Але найбільше мене вразила ввічливість і акуратність протестувальників. Щоранку ці змучені діти починають прибирати вулиці. Дивитися на все це без емоцій і сліз неможливо.
Грузинська влада припустилася величезної помилки, коли після успішного привласнення державних інститутів вирішила привласнити і країну також. Тепер очевидно, що гордий грузинський народ ніколи не відмовиться від своєї свободи і нікому не віддасть свою країну.
Звісно, у “Грузинської мрії” ще залишається надія зламати протест силою.
І в цьому вони можуть розраховувати на допомогу друзів із Москви (де явно не відмовлять у такому проханні).
Однак тут є один нюанс: схоже, що тепер кожен хід влади викликатиме ще більшу відповідь грузинського суспільства. Суспільства, яке не терпітиме владу, що сидить на багнетах.
Особливо якщо ці багнети будуть російськими.
Автор: Аміран Хевцуріані,
професор Грузинського технічного університету, засновник Грузинсько-Українського центру
Джерело: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2024/05/3/7185200/