Україна – за крок до початку довгоочікуваних перемовин про вступ до ЄС.
Європейські посадовці працюють над тим, щоби офіційне відкриття переговорів про вступ України до Європейського Союзу відбулося наприкінці червня – тобто перед тим, як головування у Раді ЄС перейде від Бельгії до нашої сусідки, Угорщини. І від ЄС ледь не щодня надходять позитивні сигнали про те, що це станеться.
Втім, після цього перед Україною постануть нові виклики, значно складніші за формальне рішення про початок перемовин. І про це вже зараз попереджають друзі України. Президент Латвії, зокрема, очікує складних перемовин з Україною, в тому числі через значні зміни в економічній політиці ЄС.
Є й інші чинники, що можуть як (потенційно) відтермінувати початок переговорів, так і (більш реально) ускладнити вступні переговори, а отже і шлях України до повноцінного членства.
Коаліція РПР розібрала та пояснила ці ризики у авторському матеріалі Вікторії Дідач та Івана Посильного.
Західні Балкани як виклик для України
Останньою наразі країною, яка вступила в ЄС, є західнобалканська Хорватія, що набула членства у 2013 році. Але процес розширення Євросоюзу на Західних Балканах, який розпочався понад двадцять років тому – досі далекий від завершення.
Так, лише у березні 2024 року Єврорада дала зелене світло на те, щоби розпочати переговори про вступ із Боснією і Герцеговиною у разі виконання нею низки умов. Окрім Боснії, ще 4 балканські держави мають статус кандидата, а до того ж, потенційним кандидатом із визнаною європейською перспективою є Косово. І хоча до України (та Молдови, з якою ми об’єднані у єдиний “пакет”) зараз прикуто найбільше уваги, насправді наші держави – новачки, які стрімко увірвалися до компанії старих кандидатів. Тож претензії Києва на швидкий рух до членства отримують різні відгуки.
Ще донедавна всередині ЄС не було консенсусу щодо того, яким шляхом мусить відбутися подальше розширення.
Частина блоку (зокрема Австрія, Хорватія, Угорщина, Словенія) обстоювала ідею євроінтеграції України і Молдови пліч-о-пліч з прогресом принаймні частини балканських держав. Для друзів України, утім, цей варіант не видається прийнятним, бо він ставив би Україну в залежність від поступу як Молдови, так Балканських держав, жодна з яких наразі не демонструє успіху у цій сфері, а щодо Боснії і Герцеговини взагалі є сумнів у її спроможності вести переговори (детальніше про офіційну оцінку прогресу усіх держав кандидатів, включно Україною в статті “Рейтинг євроінтеграції-2023“).
Однак основним підходом лишається merit-based principle, або принцип прогресу, заснованого на досягненнях кожного з кандидатів. Цей підхід передбачає індивідуальний прогрес кожної країни-кандидатки на шляху до вступу, без співзалежності.
Останні комунікації з боку Єврокомісії наразі свідчать про готовність оцінювати прогрес України саме так – індивідуально та незалежно від інших кандидатів.
Утім, ніщо не заважає деяким членам ЄС уповільнювати євроінтеграцію України.
І це погана новина.
Менш дружні до нас країни цілком можуть продовжувати наполягати на тому, що Україна не має обігнати держави Західних Балкан, частина з яких вже понад 20 років чекає “у передпокої” ЄС.
Через це можливі й затримки у процесі руху до вступу.
Зрештою, досі незрозуміло, чому президентка Єврокомісії відклала затвердження переговорної рамки для України на червень, хоча технічно не було перепон для її схвалення навесні. Та доброю новиною є те, що наступне відтермінування є менш реальним. Риторика в Брюсселі та столицях зараз помітно тяжіє в бік як затвердження переговорної рамки, так і початку переговорів саме у червні.
Протести фермерів? Були і ще будуть!
Повномасштабна війна РФ проти України спричинила масову еміграцію українців до країн Європейського Союзу, створила проблеми для українського агропромислового експорту, а ще – вплинула на економіку держав ЄС, включно зі зростанням рівня інфляції у 2022 році. І хоча у 2023-му стан європейської економіки покращився, інфляція в секторі послуг залишається високою.
А одночасно зміни в нормативному регулюванні сільгоспсектору ЄС (перехід на зелену економіку) та зміна світової кон’юнктури спричинили протести європейських фермерів у Польщі, Франції, Чехії тощо. Частина з них були схильні перекладати “провину” на український імпорт, навіть коли для цього не було підстав.
Ці протести вже завдали Україні значних збитків. Але насправді це були лише “перші дзвіночки”.
Варто підкреслити: є обґрунтовані очікування, що невдовзі соціально-економічна ситуація, в тому числі в сільськогосподарському секторі ЄС, стабілізується. Останні прогнози Єврокомісії стосовно темпів зростання ВВП і уповільнення інфляції у 2024 році є позитивними. А завершення польськими фермерами довготривалого блокування польсько-українського кордону, яке було більш політичним, ніж економічним явищем – слугує прикладом вдалого розв’язання суперечки на рівні як урядів, так і аграрних асоціацій двох країн.
Однак, залишається відкритим питання сталості цих покращень, особливо з огляду на російську підривну діяльність, яка за прогнозами лише зростатиме у наступні місяці.
Крім того, протести фермерів виникатимуть і надалі.
Їхній вплив на нашу євроінтеграцію не варто недооцінювати, адже вступ України до ЄС беззаперечно вплине на аграрну політику самого Європейського Союзу.
Сьогодні в Україні налічується близько 40 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь (включно з тимчасово окупованими та замінованими територіями). Це приблизно чверть від сумарної площі сільгоспугідь усіх 27 держав-членів ЄС і набагато більше, ніж у будь-якій окремо узятій державі ЄС. Нинішня спільна сільгоспполітика ЄС передбачає дотації фермерам з європейського бюджету, у тому числі в розрахунку на гектар. Але одномоментне поширення цих правил на Україну нереально буде втілити на практиці.
Дискусії про реформу сільгоспполітики ЄС лише починаються, а переговори про умови участі України у ній – ще попереду. Але навряд чи це буде проста дорога.
Реформа ЄС чи вступ України?
Про необхідність реформування Європейського Союзу кажуть давно і відкрито – як у столицях, так і в євроінституціях. У листопаді Європарламент схвалив доповідь щодо потреби реформи, закликавши серед іншого і до зміни процесів ухвалення рішень.
Ще донедавна в Євросоюзі домінувала думка, що процес реформування мусить передувати розширенню, тобто спочатку – реформа ЄС, потім – вступ України.
Однак останнім часом позиція всередині ЄС змінилася: розширення до закінчення реформи розглядається як цілком реальний варіант. Аналіз Єврокомісії свідчить, що ЄС здатний до розширення в рамках існуючої моделі договорів і правил, а отже наш вступ та реформа Союзу можуть рухатися не послідовними, а паралельними процесами.
Чи означає це, що проблема нереформованого ЄС нас більше не турбуватиме?
На жаль, ні.
Попри зміну оцінок щодо реформи як “передумови вступу” України, це не змінює факту: відсутність реформи механізму ухвалення рішень в ЄС гальмує нашу інтеграцію. Адже коли навіть поточні процедурні кроки потребують пошуку консенсусу країн-членів, включно з тими, чиї лідери використовують тему вступу України як інструмент досягнення власних політичних цілей – це може суттєво зашкодити переговорному процесу.
Саме тому в наступні роки наша євроінтеграція багато в чому залежатиме від вдалої комунікації як з інституціями ЄС, так і з окремими державами-членами, чиї уряди можуть не підтримувати ідею найскорішого членства України.
Вибори та вплив Росії
Зараз Євросоюз увійшов у період виборів, які відбуваються на тлі численних скандалів. Поширення дезінформації, підкуп депутатів Європарламенту, викриття агентурних мереж та затримання шпигунів супроводжують кампанію впродовж останніх місяців.
Одним з головних бенефіціарів цих подій є Росія, яка вербує депутатів Європарламенту як “агентів впливу”, фінансує ультраправі групи, організує кампанії з дезінформації тощо, і має у цьому неабиякий досвід.
У січні в Німеччині викрили велику російську дезінформаційну кампанію. У лютому Європарламент попередив, що Росія намагається “посіяти розкол” у Європі. А вже навесні лідери Бельгії та Чехії публічно повідомили керівництво ЄС про розвіддані та наявні докази активної підривної діяльності мережі російських шпигунів і агентів.
І хоча про деякі такі дії стає відомо, велика частина російських операцій досягають мети.
Але не лише це, а й глобальний тренд збільшення популярності ультраправих та популістів має призвести до того, що їхня присутність в Європарламенті може зрости. І хоча експерти прогнозують цим партіям відносно невеликий вплив у складі ЄП, збільшення їхньої кількості у наступному парламенті ЄС буде майже напевно.
І це – ще один привід не лише розпочати, а й надалі рухати переговори про вступ України до ЄС якнайшвидше, створюючи цим дієвий опір антиукраїнським голосам в новому Європарламенті.
Загалом, кризи дають нам можливість знаходити у проблемній ситуації можливість для змін на краще. Аби скористатися цією можливістю, нам потрібно навіть у надскладних умовах бути проактивними, посилюючи роботу над розбудовою демократичних інститутів, та не соромитися розповідати про власні успіхи європейській авдиторії, відстоюючи інтереси України. Та й цей досвід обов’язково стане у нагоді, коли ЄС збагатиться новою – українською – зіркою.
Вікторія Дідач, адвокаційна менеджерка Коаліції РПР
Іван Посильний, проєктний менеджер Коаліції РПР
Джерело: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2024/05/10/7185693/