Автори – Сергій Сидоренко, Олег Павлюк
Вибори у Сполучених Штатах Америки завершилися. Як багато хто припускав – у тому числі ще до офіційних з’їздів двох партій – 47-м президентом США стає Дональд Трамп. Він переміг за рахунок популізму, розчарування виборців та системної втрати довіри до демократії та інституцій у країнах Заходу. У США цей ефект мав особливо високий вплив.
Демократи, які перебували у виборчій кризі до середини літа, зробили серйозний ривок після того, як Байден зважився відмовитися від номінації та поступився місцем у бюлетені Камалі Гарріс.
Утім, попри пожвавлення донорів та прихильників Демпартії, цей ефект виявився короткотривалим.
Перед натиском Трампа Камалу Гарріс не врятувало ніщо. Ані підтримка попзірок та лідерів думок інтелектуальної частини американського суспільства. Ані помилки Трампа відразу після її висування (треба наголосити, що колишній і, напевно, майбутній президент США доволі швидко зробив висновки і кількість очевидно хибних дій у його виконанні різко зменшилася).
Тому в останні тижні опитування свідчили про поступове зростання шансів Трампа.
Не спрацював навіть ключовий “козир” демократів – їхнє сподівання на прихований електорат. У партії Байдена та Гарріс розраховували, що жінки прийдуть на дільниці, щоб зупинити законодавчу заборону та обмеження права на аборти (американські консерватори не приховують таких намірів).
Але перемога Трампа – не єдиний наслідок виборів для нас.
У США одночасно відбуваються вибори президента, частини губернаторів, а також вибори до Конгресу.
Раз на два роки переобираються усі члени Палати представників (тут у нинішньому скликанні хитку більшість мають республіканці), а також третина членів Сенату (тут зараз мінімальна більшість – у демократів).
Сенат, як і гарантували передвиборчі опитування, перейшов під контроль партії Трампа. А вибори до Палати до останнього лишаються інтригою. І навіть зараз, на момент публікації цього тексту, незрозуміло, хто отримує там більшість.
“Європейська правда” перед виборами пояснювала, що найгірший для нас підсумок виборів – це коли і президент, і обидві палати Конгресу опиняться у однієї партії – тобто у республіканців. У цьому разі у системі влади США майже не лишиться запобіжників, які у разі чого стримуватимуть Трампа навіть від кроків, які здатні підірвати залишки світового порядку. І ось це – найгірший для України варіант, втілення якого, утім, досі під питанням.
Про все це та про те, як вибори у США завершилися таким підсумком – у статті “Європейської правди”.
А для тих, хто віддає перевагу відеоконтенту – ми записали відеоблог на цю ж тему.
Зовсім не хитка перемога Трампа
Про те, що у США вибори здійснюються не напряму, а через так звану колегію виборників, написано вже багато, тож у деталі американської системи вдаватися немає потреби.
Лише нагадаємо, що перелік так званих хитких штатів, у яких рейтинги обох кандидатів є близькими і переможець не відомий наперед, нечіткий. Часом буває таке, що вже під час підрахунку один зі штатів, який вважався “синім” (тобто схильним до підтримки демократів) або “червоним” (тобто республіканським), показує несподівані результати голосування і передає всі голоси у колегії виборників кандидатові від іншої партії.
У 2020 році саме це сталося у Джорджії – цей “червоний” штат під керівництвом губернатора-республіканця доволі несподівано проголосував за демократів. Різниця у 12 тисяч голосів була незначною, але в американській системі переможець отримує все.
У штабі Камали Гарріс дуже на це розраховували.
І хоча соціологічні опитування і давали обом кандидатам приблизно рівні шанси – у демократів сподівалися, що їхній рейтинг є недооціненим, що частина виборців не визнають прагнення підтримувати чинну владу.
У ніч виборів найбільша увага була прикута до чотирьох “хитких” штатів, які мають найбільшу вагу і дають від 15 до 19 голосів у колегії – це Пенсильванія, Джорджія, Північна Кароліна та Мічиган. Підрахунок голосів у кожному з цих штатів не давав підстав для оптимізму прибічникам Камали Гарріс, хоча сподівання зберігалися.
Утім, ще до того, як з’явилася ясність у цих штатах, надійшов сигнал тривоги з маленької Айови на Середньому Заході.
Айова дає лише шість голосів до колегії виборників (теж важливо, але точно не вирішально). Та її вага виявилася іншою. Річ у тім, що у штабі Камали Гарріс було сподівання, що Айова стане несподіванкою-2024, адже в останні дні перед голосуванням в одному з опитувань Гарріс обійшла Трампа в Айові на три відсоткових пункти. “Це наші приховані виборці почали говорити”, – вирішили демократи, будуючи на цьому свої сподівання.
Тим болючішою виявилася реальність.
Для оголошення результатів у Айові не було потреби навіть рахувати більшість голосів. Вже на половині підрахунку розрив між кандидатами виявився таким великим, і перевага була рівномірною по різних дільницях – що інтрига зникла. Трамп перемагав з величезним відривом, що у підсумку сягнув 14%.
А очікування на мобілізацію прихованого електорату Гарріс не виправдалися.
Ще за кілька годин стало зрозуміло, що це – спільна картина для всієї Америки.
Трамп не лише повернув собі Джорджію. Один за одним Камала Гарріс програла усі без винятку “хиткі” штати. Зараз підрахунок голосів ще триває, але вже зрозуміло, що йдеться про розгромну поразку “синіх”. Трамп йде до результату, що суттєво перевищить показник Байдена у 2020 році (тоді чинний президент США отримав 306 голосів виборників, для перемоги достатньо 270).
До слова, варто зупинитися на тому, чому в США оголошують переможця виборів ще до того, як завершився підрахунок голосів. Про це – трохи далі. Але спершу про найважливіше.
Наслідки для України та Європи
Не секрет, що більшість європейських лідерів (та й європейських громадян) воліли би бачити наступною президенткою США Камалу Гарріс. Утім, впевненості у цьому варіанті точно не мав ніхто (понад те, відразу після заміни демократичної номінації Європою прокотилася хвиля розпачу – чимало лідерів зі своїх особистих контактів із Гарріс як віцепрезиденткою оцінювали її не дуже високо).
Згодом, коли підтримка Гарріс почала зростати, обережний оптимізм повернувся – але певності не було і близько. Тому в медіа час від часу потрапляли заголовки на кшталт “лідери/інституції ЄС готуються до протидії політиці Трампа у разі його перемоги”.
Але були й ті, для кого такий підсумок виборів у США є очікуваним і бажаним.
Це передусім Віктор Орбан – прем’єр Угорщини, який поставив на Трампа. А також прем’єрка Італії Джорджія Мелоні, що також належить до родини консерваторів і напевно знайде спільну мову з новою американською адміністрацією.
Та Орбан – це безумовно головний тріумфатор дня.
Угорський прем’єр, який зараз головує у Раді ЄС, готувався до цього дня завчасно. Зокрема – і це точно не є випадковим збігом – він призначив на 7 листопада проведення саміту Європейської політичної спільноти, а на наступний день – неформальну зустріч лідерів Євросоюзу.
Лідери ЄС спершу хотіли ігнорувати цю подію, перетворивши її на таке собі “політичне покарання Орбана”. Але з наближенням виборів та зі зростанням шансів на перемогу Трампа від цього підходу відмовилися.
Тож цього тижня всі керівники ЄС, а також генсек НАТО зберуться у Будапешті, щоб обговорити, як жити у новій реальності. Хоча навряд чи вони зможуть ухвалити остаточні рішення, адже майбутні дії Трампа лишаються загадкою.
Але деякі наслідки відомі вже зараз. У тому числі для України.
По-перше, можна ставити хрест на ідеї Байдена про те, щоби вже зараз надати Україні запрошення до вступу в НАТО.
Ця ідея дійсно існувала, але вона мала сенс лише у разі, якщо вибори виграє Гарріс. Починати цей процес перед тим, як господарем Білого дому стане опонент чинної влади – щонайменше безглуздо, тож цього ніхто не робитиме.
Байден навіть у статусі “кульгавої качки” може зробити певні кроки. Наприклад, “витерти” певні червоні лінії у допомозі Україні, які він сам для себе намалював. Зокрема, розблокувати постачання далекобійної зброї. Утім, певності у цьому кроці немає.
Інший очікуваний (і очевидний) наслідок перемоги Трампа – це те, що європейським лідерам треба готуватися до більшої самостійності у допомозі Україні під час війни. Щонайменше протягом певного часу. І дуже символічно, що домовлятися про це доведеться в гостях у Орбана, який виступає за припинення військової та скорочення фінансової допомоги Україні та публічно виступає за, по суті, примушення України до переговорів з Росією і до поступок Путіну.
Позицію Орбана з цих питань можливо обійти – так само, як її обходили досі. Але не буде несподіванкою, якщо тепер угорський лідер наполягатиме на своєму баченні активніше.
І звідси ще один, похідний наслідок:
є підстави чекати на проблеми на угорському треку.
Останнім часом Орбан послабив позиції у тиску на Україну.
Це відбулося з низки причин – і через те, що українська влада дійсно шукає шляхи для того, щоби зняти занепокоєності етнічних угорців. Зміни до меншинного законодавства, ухвалені наприкінці 2023 року, привітали угорські громади та організації Закарпаття, і штучність претензій Будапешта ставала дедалі очевиднішою.
І через те, що Орбан відчував послаблення своїх позицій всередині ЄС. Його наїзди на Україну зустрічали дедалі сильніший опір. А зараз цей фактор може бути нівельований. Тож побачимо, зокрема, чи не вплине це на анонсовані Угорщиною переговори про велику двосторонню угоду з Україною, яка, за задумом, мала би зняти ключові питання двосторонніх відносин.
Це – лише один з прикладів того, як перемога Трампа рикошетом може вдарити по інтересах України у тематиках, які формально взагалі не пов’язані з США.
Але надмасштабним цей вплив буде у разі, якщо республіканці у США отримають ще одну перемогу.
Червоний сенат
Ми вже згадували, що у США у вівторок відбувалися не тільки вибори президента. Одночасно американці також оновлювали Конгрес: переобирали 34 зі 100 сенаторів і всіх 435 депутатів нижньої Палати представників.
На виборах Сенату для демократів так само немає втішних новин.
Республіканський кандидат Джим Джастіс легко переміг демократа в консервативній Західній Вірджинії, яку останні кілька термінів у Сенаті представляв незалежний Джо Манчин, що голосував переважно з демократами. А разом зі здобутками в Огайо та Небрасці партія Трампа вже гарантовано отримує 51 сенатора.
Демократична партія у січні 2025 року втрачає верхню палату Конгресу.
І хоча республіканці не отримують 60 голосів, які б дозволили їм обходити так звані процедурні голосування (у деяких випадках для швидшого ухвалення законопроєктів верхня палата Конгресу потребує саме такої більшості), та партія Трампа контролюватиме Сенат із запасом.
Відволічемося на мить від “потужної потужності” влади нового президента США – вибори до Сенату принесли й інші новини. Сенатором уперше стане трансгендерна людина – представниця рідного для Байдена штату Делавер, демократка Сара Макбрайд.
Але нас більше цікавить вплив на Україну. І ось тут лишається шанс на позитивні новини.
Ключове значення матиме те, чи буде підконтрольною Трампу також більшість у Палаті представників. А тут ситуація наразі невизначена. Демократи зберігають шанси на формування більшості у нижній палаті Конгресу. Найбільша боротьба розгортається в майже двох десятках округів, де і республіканські, й демократичні кандидати мають приблизно однакові шанси на перемогу.
Це – дуже важливо, бо за американською системою закони мають бути схвалені обома палатами.
А отже, демократи – якщо здобудуть таки більшість – діятимуть як контрольний орган, як механізм, здатний зупинити найбільш одіозні ініціативи президента.
Якщо ж республіканці переможуть і тут – то Трамп, зважаючи на свою доведену виборами популярність, матиме набагато більше свободи у діях. А непередбачуваність американської політики суттєво зросте.
Чи це все остаточно?
Перед виборами і в Україні, і в США лунало чимало прогнозів про те, що остаточні підсумки виборів ми побачимо дай боже щоб за кілька днів після голосування. Проводили паралелі з 2020 роком, де через спроби Трампа оскаржити результати виборів переможця оголосили лише в суботу, за майже чотири дні після закриття дільниць. Навіть те, що Байден мав значну перевагу – а він отримав 306 голосів виборників – не наблизило оголошення його перемоги.
А зважаючи на те, що опитування прогнозували дуже близькі результати обох кандидатів, подібного сценарію очікували і зараз.
Ба більше: були очевидні ознаки того, що хтось готує ґрунт для післявиборчих судових позовів. Наприклад, у ключовому штаті Пенсильванія оскаржили тисячі голосів виборців з-за кордону, що навряд чи могло змінити баланс – але потенційно давало підстави заявляти про нечесні вибори і позиватися через це до суду.
Не дивно, що принаймні частина цих позовів була пов’язана з консерваторами, тобто однопартійцями Трампа.
Та прогноз щодо затягування мав сенс лише для сценарію, якщо перемагає Гарріс, а Трамп із цим не погоджується. А все склалося навпаки. І до того ж поразка Гарріс була настільки переконливою, що ніхто й не розглядав можливість того, що кандидатка від демократів поставить під сумнів волю виборців.
Тому навіть не чекаючи на завершення підрахунку, іноземні лідери почали вітати Дональда Трампа з перемогою. Зробив це і Зеленський, який розповів про свої очікування. А першим (або принаймні одним з перших) у Європі з привітаннями до Трампа звернувся його давній соратник Віктор Орбан.
Але чи є це оголошення перемоги офіційним та остаточним?
Відповідь не є однозначною.
У США не тільки система голосування, а й система оголошення переможця є принципово відмінною від української або будь-якої іншої європейської. Тут немає Центрвиборчкому – органу, який відповідальний за підрахунок голосів по всій країні та за підбиття підсумків.
Натомість за оголошення результатів виборів відповідають кілька провідних медіа, що здійснюють розрахунки на підставі попередніх результатів голосування та спостережень просто на виборчих дільницях тощо.
Найбільш авторитетним “прогнозистом” вважається агентство Associated Press, на дані якого спираються багато інших ЗМІ. Воно використовує мережу власкорів, які збирають інформацію про голосування безпосередньо від представників виборчих округів. Дані після цього перевіряють та аналізують на предмет точності та відповідності офіційним джерелам. А вже остаточний результат – перемогу чи поразку певного кандидата – АР розраховує, спираючись на явку та математичні розрахунки: чи достатньо ще не порахованих голосів кандидату для перемоги.
Одночасно діють й інші “рахувальники”. І це не тільки медіа. Наприклад, авторитетними є оголошення комерційної компанії Decision Desk HQ, яка продає свою роботу іншим ключовим медіа, як-от виданню The Hill.
Так, це все не держоргани, але в США, де є дуже сильними демократичні традиції, їхніх рішень достатньо. А те, що оголошенням переможця опікуються одночасно кілька організацій – дає достатню базу для впевненості, якщо оцінки усіх спостерігачів збігаються.
У підсумку переможець виборів все одно проходить процедуру затвердження у Конгресі. І лише один раз у історії – на виборах 2020 року, коли прихильники Трампа взялися штурмувати Капітолійський пагорб, – ця процедура була поставлена під загрозу. Зараз можна бути певними у тому, що вона, як і зазвичай, лишиться формальністю, а затвердженню перемоги Трампа ніщо не загрожує.
Джерело: Європейська правда.