Автор – Тетяна Маньковська

Війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, стала ключовим випробуванням для українського уряду та всієї державної системи. Україна опинилася в умовах не тільки збройної агресії, а й необхідності оперативного реагування на масштабні гуманітарні, економічні, соціальні та політичні виклики. Протягом 2022-2024 років уряд України змушений був адаптувати свою діяльність до екстремальних умов воєнного часу, зосередивши свої зусилля на захисті суверенітету, територіальної цілісності та забезпеченні життєдіяльності держави. Основним завданням уряду в умовах війни стало організування національної оборони та мобілізація всіх доступних ресурсів для відбиття агресії. Це включало проведення загальної мобілізації, залучення міжнародної підтримки, а також реорганізацію військових структур і служб безпеки. Прийняття швидких і ефективних рішень у сферах оборони, безпеки та дипломатії стало критично важливим для забезпечення стабільності на фронті та в тилу. Паралельно з цим, український уряд зіткнувся з масштабними соціально-економічними проблемами. Військові дії спричинили значні руйнування інфраструктури, мільйони громадян були вимушені покинути свої домівки, переміщаючись в інші регіони України або за кордон. В умовах війни уряд був змушений не тільки займатися відбудовою постраждалих територій, але й створювати умови для підтримки громадян, які постраждали від війни, забезпечуючи соціальну допомогу, житло та робочі місця. Уряд також активно працював у напрямку залучення міжнародної допомоги та співпраці з міжнародними організаціями, зокрема Європейським Союзом, НАТО, ООН та іншими партнерами. Дипломатичні зусилля стали ключовим елементом стратегії виживання та відновлення держави, оскільки Україні необхідна була не тільки військова, а й економічна та гуманітарна підтримка. Таким чином, у період 2022-2024 років діяльність українського уряду характеризувалася комплексним підходом до управління країною в умовах війни. Прийняття урядом надзвичайних заходів у різних сферах стало основою для підтримки життєздатності держави та

2

подальшого відновлення після війни. Водночас, важливу роль відіграє процес інституційного реформування, спрямований на зміцнення державного управління та адаптацію до нових геополітичних умов.

З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року уряд України опинився перед безпрецедентними викликами, які зачепили всі сфери суспільного життя. Ця війна призвела до значних змін у внутрішній та зовнішній політиці держави, вимагаючи від уряду оперативного прийняття рішень в умовах постійних загроз та надзвичайних ситуацій. Основна мета діяльності уряду протягом 2022-2024 років полягала у забезпеченні національної безпеки, захисті територіальної цілісності та підтримці функціонування державних інститутів, незважаючи на постійний військовий тиск. Урядова діяльність під час війни охоплювала широкий спектр завдань: від військово-оборонної реорганізації до забезпечення економічної стійкості, соціальної підтримки громадян і міжнародної дипломатії. Прийняття надзвичайних рішень стало невід’ємною частиною щоденної діяльності уряду, адже криза, спричинена війною, постійно загострювалася. За цей період було ухвалено низку важливих законодавчих ініціатив та проведено ключові реформи, які мали на меті посилення спроможностей державних інститутів та адаптацію до нових реалій.

Якщо говорити про оборонну політику України, то можемо зазначити, що оборонна реформа стала одним із першочергових завдань українського уряду з моменту початку агресії. Вже у перші дні війни було оголошено загальну мобілізацію, а національні збройні сили пройшли серйозну трансформацію. Було створено нові військові формування, зокрема територіальну оборону, що дало змогу залучити широкі верстви населення до захисту країни. Одним із найважливіших рішень стало впровадження військового стану, що дозволило уряду оперативно управляти ресурсами, здійснювати евакуацію населення з прифронтових територій та налагоджувати логістику для доставки військових і гуманітарних вантажів. Прикладом успішної діяльності уряду в цій сфері стало забезпечення армії сучасним озброєнням і технікою, залучення західних партнерів до постачання зброї, таких як системи HIMARS, гаубиці M777, бронетехніка та сучасні засоби ППО. Щодо економічних змін, то економіка України зазнала катастрофічних збитків через війну. За даними уряду, зруйновано значну частину промислових підприємств, інфраструктури та житлового фонду. В умовах військових дій уряд був змушений реорганізовувати фінансову політику, зокрема надавати пріоритет фінансуванню оборони та соціальних програм. У 2022-2024 роках Україна отримала значну міжнародну фінансову підтримку: кредити від Міжнародного валютного фонду, гранти від Європейського Союзу та допомогу від США. Прикладом швидкого реагування стало запровадження «податкових канікул» для малого і середнього бізнесу та спрощення митних процедур для імпорту життєво необхідних товарів. Було створено Фонд відновлення України, що дозволило мобілізувати ресурси для відбудови інфраструктури на деокупованих територіях, таких як Київська, Харківська та Херсонська області. Війна спричинила масштабну гуманітарну кризу, мільйони українців були змушені залишити свої домівки. Для вирішення цієї проблеми уряд реалізував низку соціальних програм, таких як виплати переселенцям, забезпечення житлом та інтеграція внутрішньо переміщених осіб у нові громади. Програма «Прихисток» стала одним із інструментів, які дозволили надати тимчасове житло для сотень тисяч сімей, що втратили свої домівки. Також було впроваджено механізм спрощеного отримання соціальної допомоги через державний додаток «Дія», що дозволило оперативно виплачувати грошову підтримку постраждалим верствам населення. Окремо слід зазначити урядову програму «єРобота», спрямовану на створення нових робочих місць та підтримку підприємництва в умовах війни. Україна продовжувала активно розвивати дипломатичні відносини з країнами Європейського Союзу, НАТО та іншими стратегічними партнерами. Уряд успішно досягнув політичної та військової підтримки від міжнародних організацій, зокрема щодо санкцій проти Росії та постачання зброї Україні. Протягом 2022-2024 років дипломатична активність уряду призвела до значних змін у міжнародному сприйнятті України.

Прикладом цього стала підтримка вступу України до ЄС, яка набула реальних перспектив після отримання статусу кандидата в червні 2022 року. Україна також активно залучала гуманітарну допомогу від іноземних урядів, міжнародних організацій і приватних донорів. За цей період було реалізовано масштабні програми з відбудови зруйнованих регіонів, відновлення медичної інфраструктури, надання допомоги постраждалим від військових дій. Важливою складовою діяльності уряду стало планування та початок реалізації масштабних проектів з відбудови країни. Уже у 2023 році уряд започаткував ініціативу «Велике Відновлення», метою якої є відбудова зруйнованих міст, відновлення критичної інфраструктури та модернізація економіки. Одним із ключових проектів стало відновлення зруйнованих мостів, доріг та залізниць, що дозволило відновити логістичні шляхи та економічні зв’язки між регіонами. Також у цей період Україна продовжила впровадження реформ у державному управлінні, зокрема щодо діджиталізації, прозорості процедур, судової реформи та боротьби з корупцією. Це дозволило забезпечити ефективність функціонування урядових органів навіть в умовах війни. Діяльність уряду України в умовах війни 2022-2024 років була надзвичайно складною, але водночас ефективною з огляду на масштаби викликів. Протягом цього часу уряд зосередився на захисті держави, мобілізації всіх можливих ресурсів, стабілізації економіки, підтримці постраждалого населення та залученні міжнародної допомоги. Завдяки комплексному підходу до вирішення проблем, уряд продовжував функціонувати в умовах безперервних бойових дій, закладаючи основу для подальшого відновлення та розвитку України після війни.

У період війни 2022-2024 років уряд України зіткнувся не лише з необхідністю швидкого реагування на надзвичайні ситуації, а й із низкою серйозних проблем та негативних змін, які вплинули на функціонування державного апарату, ефективність прийняття рішень та суспільну довіру до уряду. Війна створила надзвичайно важкі умови для управління країною, і деякі аспекти урядової діяльності зазнали негативних змін через обмежені ресурси, зростання внутрішніх і зовнішніх загроз та втрату контролю над частиною території. Що ми можемо зазначити зараз: корупція та зловживання владою; зростання централізації влади; проблеми з управлінням деокупованими територіями; військові поразки та їхні наслідки; соціальна нерівність та бідність. Якщо детальніше, однією з головних проблем, яка залишилася актуальною під час війни, є корупція. Військовий стан та надзвичайна ситуація змусили уряд діяти швидко, що в деяких випадках призвело до недотримання прозорих процедур та зловживань. Під час закупівель для потреб армії, гуманітарної допомоги або відновлення зруйнованої інфраструктури виникали випадки корупції та неефективного використання державних коштів. Відомі кілька скандалів, пов’язаних з надмірними цінами на продукти харчування для армії або закупівлею неякісного спорядження, що викликало негативний резонанс у суспільстві та зменшило довіру до урядових структур. Наприклад, у січні 2023 року вибухнув гучний скандал, пов’язаний із закупівлею продуктів харчування для Збройних сил України за значно завищеними цінами, що стало приводом для відставки кількох високопосадовців Міністерства оборони. Подібні ситуації демонструють, що навіть у надзвичайних умовах уряд не зміг повністю подолати старі проблеми, пов’язані з корупцією в державному апараті. У ході війни уряд змушений був вжити заходів для концентрації влади з метою швидкого та ефективного управління країною в умовах кризи. Введення військового стану, обмеження прав і свобод громадян, а також посилення контролю над медіа були необхідними кроками для збереження стабільності, але водночас вони призвели до зниження рівня демократичних стандартів. Під час війни почали зростати побоювання щодо надмірної централізації влади в руках президента та його найближчого оточення. Обмеження доступу до публічної інформації, заборона деяких опозиційних партій та обмеження свободи преси викликали критику як всередині країни, так і з боку міжнародних організацій, таких як Human Rights Watch та Amnesty International. Виникли побоювання, що після закінчення війни такі обмеження можуть зберегтися, що негативно вплине на демократичний розвиток України. Ще однією складністю для уряду стало відновлення контролю та ефективного управління деокупованими територіями. Після визволення таких регіонів, як Київська, Харківська та Херсонська області, уряд зіткнувся з викликами відновлення адміністративного управління, забезпечення безпеки та надання соціальних послуг місцевому населенню. Однак на багатьох звільнених територіях виникали проблеми з координацією діяльності різних органів влади, нестачею ресурсів та повільними темпами відновлення інфраструктури. Крім того, існувала загроза саботажу та діяльності проросійських колаборантів, які залишилися на цих територіях після їх деокупації. Це ускладнювало відновлення правопорядку та ефективну роботу місцевої влади. Повільні темпи відновлення інфраструктури та затримки з наданням гуманітарної допомоги викликали невдоволення серед населення, що могло негативно вплинути на довіру до уряду в цих регіонах. Попри значні успіхи українських збройних сил у відбитті російської агресії, були також моменти, коли уряд зазнавав військових поразок, що мали серйозні політичні наслідки. Одним із таких прикладів стала втрата контролю над містом Лисичанськ у червні 2022 року, що призвело до окупації всього Луганського регіону російськими військами. Поразки на фронті породжували критику на адресу уряду з боку опозиції та громадськості, яка звинувачувала уряд у недостатній підготовці та неефективному командуванні військовими операціями. У поєднанні з військовими невдачами зростала соціальна напруга, особливо серед сімей військових та переселенців, які втратили свої домівки внаслідок окупації.

Військові поразки України під час війни 2022-2024 років мали серйозні політичні наслідки. Слід зазначити декілька прикладів. Маріуполь, одне з ключових міст на південному сході України, став епіцентром важких боїв у перші місяці війни. Місто було заблоковане російськими військами і піддане інтенсивним обстрілам та бомбардуванням. Українські сили, зокрема бійці полку «Азов» та інші підрозділи ЗСУ, тримали оборону на території металургійного заводу «Азовсталь», але через відсутність можливості отримати підкріплення та ресурси, вони були змушені капітулювати у травні 2022 року. Втрата Маріуполя стала одним із найбільших ударів по моральному стану українського суспільства.

Це було не лише символічною поразкою, але й викликало значну гуманітарну кризу через загибель і депортацію тисяч мирних жителів. Політично це посилило критику на адресу уряду щодо неспроможності організувати ефективну евакуацію цивільних та військових, а також відсутності достатньої міжнародної підтримки для захисту міста. Водночас, ця поразка не зламала волю до опору, і оборона Маріуполя набула символічного значення героїзму українських захисників. Після важких боїв у червні та липні 2022 року українські сили змушені були відступити з міст Сєвєродонецьк і Лисичанськ, втративши контроль над останніми ключовими опорними пунктами в Луганській області. Російські війська, маючи перевагу в артилерії, змогли поступово витіснити українську армію з цих територій, завершивши окупацію всієї Луганської області. Як наслідок: втрата цих міст посилила критику уряду з боку опозиції, яка звинувачувала військове керівництво у недостатній підготовці до оборони та недооцінці можливостей противника. Поразка в Луганській області також підсилила відчуття загальної вразливості країни та викликала занепокоєння серед громадськості. Проте політично уряд продовжував наголошувати на необхідності зміцнення оборонних ліній, а військові поразки в цих містах сприяли посиленню дипломатичних зусиль для отримання додаткової військової допомоги від західних країн. У 2022 році, незабаром після початку вторгнення, російські війська окупували значну частину Херсонської області, включно з містом Херсон. Це стало однією з перших серйозних поразок для України, оскільки Херсон був стратегічно важливим містом для контролю півдня країни та доступу до Криму. Втрата Херсона стала важким ударом для уряду через значущість міста, але вона також спричинила активізацію планів щодо контрнаступу. Уряд зазнав певної критики за неспроможність зберегти контроль над цим регіоном. Проте поразка була тимчасовою, і в листопаді 2022 року українські війська звільнили Херсон, що стало важливим політичним і військовим успіхом. Однак втрати цивільного населення та руйнування інфраструктури в регіоні залишили негативний вплив на підтримку уряду в цьому регіоні. Також варто згадати про бої за місто Соледар і пізніше Бахмут у Донецькій області, які стали одними з найжорстокіших на фронті. У січні 2023 року українські сили відступили з Соледара після кількох тижнів важких боїв. У травні 2023 року українська армія змушена була відступити і з Бахмута, де бої тривали протягом кількох місяців. Оборона цих міст стала символом опору, але втрати були значними, і місто перейшло під контроль російських сил. Поразки в Соледарі та Бахмуті викликали занепокоєння щодо великих людських втрат і доцільності тривалого утримання позицій у містах, які були майже повністю зруйновані. Внутрішньополітична критика стосувалася питань ефективного використання ресурсів та прийняття рішень військовим керівництвом. Проте ці битви також продемонстрували героїзм українських військових, що сприяло консолідації суспільства та підвищенню міжнародної підтримки України. Уряд використовував цей епізод для подальших закликів до міжнародних партнерів щодо надання важкої техніки та зброї. Як висновок військові поразки України під час війни 2022-2024 років мали серйозні політичні наслідки. Втрата ключових міст, таких як Маріуполь, Лисичанськ, та Соледар, посилила внутрішньополітичну критику та створила складні умови для відновлення контролю над втраченими територіями. Однак ці поразки також мобілізували уряд до посилення зусиль у дипломатичній сфері та сприяли консолідації українського суспільства у боротьбі за незалежність. Політичний вплив цих поразок полягав у необхідності зміцнення національної єдності, продовження реформ у військовій сфері та активізації міжнародної співпраці для відновлення контролю над окупованими територіями.

Щодо позитивних та негативних аспектів діяльності уряду України в умовах війни:

Позитивні моменти:

1. Мобілізація військових і ресурсів для оборони

З перших днів війни уряд зміг оперативно організувати загальну мобілізацію та переорієнтувати економіку на військові потреби. Були створені нові підрозділи територіальної оборони, які залучили сотні тисяч громадян до захисту країни. Водночас уряд зміг забезпечити значні постачання озброєння від західних союзників, включаючи сучасну зброю, таку як HIMARS, системи протиповітряної оборони та іншу техніку, що дало змогу суттєво підвищити обороноздатність.

2. Міжнародна підтримка і дипломатія

Українська дипломатія під час війни досягла значних успіхів у залученні міжнародної підтримки. Уряд досягнув політичного та фінансового сприяння від таких партнерів, як Європейський Союз, США, Велика Британія, а також інших країн і міжнародних організацій. Важливим досягненням стало отримання статусу кандидата на членство в ЄС у червні 2022 року, що стало одним із важливих кроків у євроінтеграції.

3. Економічна адаптація в умовах війни

Уряд зумів адаптувати економіку до умов війни, зберігаючи відносну фінансову стабільність. Запроваджено «податкові канікули» для малого та середнього бізнесу, що дало змогу багатьом підприємствам продовжити роботу навіть у складних умовах. Крім того, значні фінансові вливання від МВФ, ЄС та інших партнерів допомогли стабілізувати економіку та уникнути колапсу.

4. Соціальна підтримка постраждалого населення

Уряд активно впроваджував програми підтримки внутрішньо переміщених осіб, які постраждали від війни. Однією з важливих ініціатив стала цифрова платформа «Дія», через яку громадяни могли отримати фінансову допомогу та відновлювати документи, необхідні для життя в умовах війни. Програми виплат переселенцям та компенсації за зруйноване житло також були важливим кроком у соціальній сфері.

5. Відбудова деокупованих територій

Після звільнення територій від російських військ уряд оперативно розпочав процес їхнього відновлення. Програма «Велике Відновлення» передбачала відновлення зруйнованих інфраструктурних об’єктів, доріг, мостів і критично важливих установ, таких як лікарні та школи, що допомогло налагодити нормальне життя в деокупованих регіонах.

Негативні моменти діяльності уряду України:

1. Корупція та зловживання владою

Незважаючи на зусилля щодо боротьби з корупцією, вона залишається серйозною проблемою в Україні. В умовах війни посилення бюрократичних процедур та прискорення закупівель призвело до зловживань. Відомими стали кілька скандалів, зокрема пов’язаних із закупівлею продуктів харчування для військових за завищеними цінами та недобросовісними постачальниками. Такі інциденти підривали довіру громадськості до уряду і змушували ініціювати кадрові зміни в ключових міністерствах.

2. Втрата контролю над частиною територій

Україна втратила контроль над важливими регіонами, зокрема Маріуполем, Лисичанськом та частиною Херсонської області на початку війни. Ці військові поразки мали серйозні політичні наслідки, оскільки викликали критику з боку суспільства та опозиції, які звинувачували уряд у недостатній підготовці до оборони ключових міст. Втрати територій погіршували гуманітарну ситуацію та ускладнювали військову стратегію України.

3. Проблеми з відновленням деокупованих територій

Незважаючи на зусилля уряду, темпи відновлення деокупованих регіонів були повільними через величезний масштаб руйнувань та складнощі з координацією дій між державними органами. Це викликало невдоволення серед населення, яке очікувало швидшого відновлення інфраструктури та житлових об’єктів. Затримки з наданням допомоги та відбудовою житла іноді створювали кризові ситуації на деокупованих територіях.

4. Централізація влади та обмеження демократичних процесів

У відповідь на військові виклики уряд був змушений прийняти низку заходів, які привели до посилення централізації влади. Введення військового стану обмежило права і свободи громадян, посилився контроль над засобами масової інформації, що викликало побоювання щодо згортання демократичних процесів.

Хоча такі дії були виправдані необхідністю забезпечити безпеку, вони створювали ризики для демократичного розвитку країни після завершення війни.

5. Економічні труднощі та соціальна нерівність

Війна спричинила значний спад економіки, що призвело до погіршення рівня життя значної частини населення. Інфляція, втрата робочих місць та зростання цін посилили соціальну нерівність. Хоча уряд намагався запроваджувати програми підтримки, вони не завжди охоплювали всіх, хто потребував допомоги, особливо у віддалених та постраждалих регіонах. Багато переселенців та громадян, що залишилися без житла і доходів, стикалися з труднощами у доступі до соціальної допомоги.

Уряду довелося адаптуватися до нових умов, і багато молодих політиків, громадських діячів і волонтерів стали важливою частиною цього процесу. Відзначимо, що на державному рівні почали з’являтися нові особи з досвідом роботи в громадських організаціях, на фронті або у волонтерському русі, які допомагають трансформувати діяльність влади під час війни. Також важливим чинником стала активізація міжнародної дипломатії. Український уряд зміцнив свою міжнародну присутність, активно залучаючи партнерів до надання військової, фінансової та гуманітарної допомоги. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, уряд України значно активізував свою діяльність в інформаційному просторі. Інформаційна політика стала ключовим інструментом у боротьбі проти російської агресії на медійному фронті, спрямованим як на внутрішню аудиторію, так і на міжнародну спільноту. Ось основні напрямки, в яких уряд України діє в інформаційному просторі:

1. Офіційна комунікація та цифровізація

З самого початку війни український уряд сконцентрувався на ефективній та оперативній комунікації з громадянами. Значну роль у цьому відіграють:

• Платформа “Дія”. Вона стала ключовим інструментом не лише для надання державних послуг, але й для комунікації з населенням, збору коштів на армію, поширення інформації про повітряні тривоги та інші загрози. Віцепрем’єр-міністр Михайло Федоров активно просував цифровізацію, зокрема через мобільні додатки і платформи для підтримки оборони та внутрішньої стабільності.
• Оперативні звернення Президента Володимира Зеленського. Зеленський виступає з щоденними зверненнями, в яких інформує як українське населення, так і міжнародну спільноту про хід війни. Ці звернення перекладаються на кілька мов і поширюються через соціальні мережі, світові медіа і офіційні платформи, що допомагає підтримувати інтерес до України і тиснути на Росію через глобальну громадську думку.

2. Контрпропаганда і боротьба з дезінформацією

Україна зіштовхується з масштабною інформаційною агресією з боку Росії, яка використовує медіа для поширення фейкових новин і дезінформації. У відповідь український уряд розгорнув кампанії контрпропаганди:

• Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури і інформаційної політики активно протидіє російським інформаційним атакам, розвінчуючи фейки, надаючи достовірну інформацію і проводячи кампанії в соцмережах.
• Робота з міжнародними платформами. Україна активно співпрацює з такими платформами, як Facebook, Twitter, YouTube, для блокування дезінформації та поширення правдивих матеріалів. Михайло Федоров також координував роботу з великими технологічними компаніями для боротьби з пропагандистським контентом.

3. Міжнародна інформаційна політика

Український уряд прагне залучити якомога більшу підтримку світової спільноти у боротьбі проти російської агресії. Це досягається через:

• Міжнародні звернення Президента. Володимир Зеленський регулярно виступає перед парламентами та міжнародними організаціями з онлайн-промовами, закликаючи надати Україні військову, фінансову та гуманітарну допомогу. Ці промови зазвичай супроводжуються відео-матеріалами, що показують реалії війни та злочини Росії.
• Кампанії в соціальних мережах. Використовуючи такі платформи, як Instagram, Twitter і TikTok, український уряд поширює відео та фотографії, що документують російські воєнні злочини. Це стало важливою частиною міжнародної комунікації для отримання підтримки від урядів і звичайних людей з усього світу.
• Міжнародні медіа. Українські офіційні представники постійно з’являються на провідних західних каналах і в виданнях, таких як CNN, BBC, The New York Times, The Guardian. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, постійно проводить брифінги для міжнародних медіа, пояснюючи позицію України.

4. Мобілізація внутрішньої аудиторії

Важливою частиною урядової інформаційної політики є підтримка бойового духу та єдності серед населення. Це здійснюється через:

• Єдиний національний марафон новин. З початку війни всі провідні українські телеканали об’єдналися в єдиний марафон, який безперервно інформує громадян про події на фронті, гуманітарну ситуацію і діяльність уряду. Це допомагає уникнути поширення паніки та дезінформації.

• Гуманітарні ініціативи та мобілізація суспільства. Кампанії щодо підтримки армії та волонтерства активно поширюються через урядові канали і соціальні мережі, що стимулює активність громадян і залучає їх до оборони країни.

5. Військовий PR та промоція героїзму ЗСУ

Інформаційна політика уряду також зосереджується на висвітленні героїзму українських захисників. Це не лише мотивує внутрішню аудиторію, але й створює позитивний імідж України на світовій арені:

• Соціальні мережі Збройних Сил України. Офіційні сторінки ЗСУ та інших військових формувань активно використовуються для поширення відео- та фотоматеріалів про бойові дії, успіхи на фронті та героїзм українських солдатів.
• Кампанії на підтримку військових. Уряд і волонтери запустили кілька масштабних кампаній, спрямованих на підвищення підтримки армії як всередині країни, так і за її межами. Це сприяє залученню донатів, матеріальної та моральної підтримки для військових.

6. Правова підтримка інформаційного фронту

Український уряд також розробив законодавчі ініціативи, спрямовані на контроль і захист інформаційного простору в умовах війни:

• Регулювання медіа під час воєнного стану. Були прийняті закони, які дозволяють оперативніше реагувати на загрози в інформаційному просторі, боротися з дезінформацією та ворожою пропагандою.
• Кримінальна відповідальність за колаборацію та поширення фейкових новин. Це включає посилення відповідальності за співпрацю з агресором і за інформаційні атаки на користь Росії.

7. Культурна дипломатія та просування української ідентичності

Окрім політичної та військової комунікації, уряд України активно просуває українську культуру та ідентичність за кордоном. Наприклад:

• Підтримка українських митців і діячів культури для представлення України на міжнародних майданчиках, що допомагає формувати позитивний образ країни.
• Кампанії з просування української історії та культури через документальні фільми, книги, мистецтво та культурні заходи. Це не лише розширює знання про Україну, але й зміцнює її позиції на світовій культурній арені. Отже, уряд України після початку війни в 2022 році провів величезну роботу в інформаційному просторі, зосереджуючись на боротьбі з пропагандою, мобілізації громадян, міжнародній дипломатії та просуванні української культури. Інформаційна політика стала важливим інструментом у глобальній боротьбі проти російської агресії.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК), що відповідають за мобілізацію та військовий облік в Україні, зазнали серйозної критики з боку громадськості під час війни, особливо у 2023 році. Негативне ставлення до ТЦК значною мірою спричинене корупційними скандалами, зловживаннями посадовців та неправильними підходами до організації мобілізації. Ці проблеми підірвали довіру до системи мобілізації і частково вплинули на імідж уряду, оскільки діяльність ТЦК безпосередньо пов’язана з державними структурами. Один із ключових факторів, що підірвав довіру громадян до ТЦК, — це численні випадки корупції серед їхніх керівників та працівників. Наприклад, у 2023 році в Одесі затримали начальника Одеського обласного ТЦК Євгена Борисова. Його звинувачували у незаконному збагаченні та корупційних схемах, які дозволяли призовникам уникати мобілізації за великі хабарі. Слідство показало, що Борисов придбав елітну нерухомість в Іспанії під час війни, використовуючи незаконно отримані кошти. Подібні випадки виявлялися і в інших регіонах України, що створювало враження системної корупції у ТЦК. Деякі працівники центрів пропонували “відкупитися” від мобілізації або сприяли ухилянню від служби за фінансову винагороду. Ці скандали підірвали віру в чесність і справедливість мобілізаційної системи, особливо серед тих, хто пішов служити добровільно або був мобілізований без жодних привілеїв. Окрім корупції, додатковим чинником, який вплинув на негативне сприйняття ТЦК, стали неправомірні дії деяких працівників під час проведення мобілізації. З’являлися повідомлення про насильницьке вручення повісток на вулицях, у громадських місцях, навіть на територіях, які не були передбачені законодавством для таких дій. У деяких випадках людей викликали на мобілізацію, не враховуючи стан їхнього здоров’я або інші чинники, що можуть заважати службі. Це викликало обурення серед громадськості, оскільки такі випадки здавалися несправедливими і неефективними. Порушення прав громадян також стосувалися випадків, коли представники ТЦК тиснули на окремих осіб, використовуючи їхнє соціальне становище або особисті обставини для отримання неправомірної вигоди. Після численних скандалів у ТЦК, уряд України змушений був втрутитися, аби відновити довіру до системи та забезпечити ефективність мобілізаційних процесів. Після випадку з Євгеном Борисовим президент Володимир Зеленський доручив провести повний аудит усіх керівників територіальних центрів комплектування по всій країні. Це мало на меті виявити та усунути тих, хто зловживав своїм становищем або брав участь у корупційних схемах. Влітку 2023 року Зеленський ініціював звільнення керівників обласних ТЦК, які підозрювалися у корупційних діях, замінивши їх на військовослужбовців, які мають бойовий досвід. Це рішення мало дві мети: підвищити прозорість діяльності центрів та забезпечити, щоб їхні очільники були мотивовані захистом країни, а не особистими інтересами. Було прийнято ряд законодавчих ініціатив, спрямованих на посилення відповідальності за зловживання під час мобілізації. Це включало кримінальні санкції для посадовців, які брали участь у корупційних схемах. Попри заходи, які вживає уряд, скандали з ТЦК серйозно підірвали довіру до системи мобілізації. Багато громадян відчувають несправедливість у тому, що вони або їхні близькі йдуть воювати, тоді як інші можуть “відкупитися”. Частина громадян вважає, що уряд запізнився з реакцією на корупцію в ТЦК і повинен був швидше усувати такі проблеми. Виникли сумніви щодо прозорості мобілізаційних процесів і здатності держави захистити громадян від зловживань. Уряд усвідомлює необхідність відновлення довіри до системи мобілізації, оскільки війна триває, і успішна мобілізація є критично важливою для обороноздатності країни. Деякі з ініціатив включають: інформаційні кампанії; залучення волонтерів та громадських активістів; прозорі процедури мобілізації. Уряд прагне запровадити нові підходи до мобілізації, щоб процеси були максимально прозорими, а кожен випадок був підзвітним. Це включає краще використання цифрових технологій для контролю за військовим обліком та мобілізаційними процесами. Також уряд почав проводити кампанії в медіа, які пояснюють, як працює система мобілізації, які права мають громадяни і як уникнути незаконних дій з боку ТЦК. Також особлива увага приділяється тим, хто був покараний за зловживання, щоб продемонструвати боротьбу з корупцією. Чи мають право сумніватись у всьому зазначеному громадяни України після незначних дій які підірвали довіру? Вирішувати кожному особисто. Скандали навколо ТЦК серйозно підірвали довіру громадян до мобілізаційної системи та певною мірою вплинули на репутацію уряду України. Корупційні випадки, порушення прав громадян та зловживання владою в таких важливих для країни структурах, як ТЦК, викликають обурення суспільства. Проте уряд робить значні кроки для виправлення ситуації через аудит, кадрові зміни, посилення відповідальності та проведення інформаційних кампаній. Основним викликом залишається відновлення довіри до державних інститутів, забезпечення справедливості у процесах мобілізації та боротьба з корупцією.

Відновлення довіри українців до уряду під час війни є важливим кроком до забезпечення стабільності та ефективного функціонування держави. Для цього необхідно впровадити комплекс заходів, що зміцнять легітимність влади в очах громадян. Однією з ключових теорій є підвищення прозорості та підзвітності уряду. Це можна досягти через регулярні публічні звіти про діяльність органів влади, особливо щодо бюджетних витрат на оборону та гуманітарні потреби.

Важливо також відкрито висвітлювати питання отримання та використання міжнародної допомоги. Публічне інформування про розслідування корупційних справ та притягнення до відповідальності осіб, причетних до корупції, відіграє важливу роль у відновленні довіри. Водночас важливо розвивати громадський контроль через залучення незалежних громадських організацій та експертів для моніторингу урядової діяльності. Іншим важливим аспектом є боротьба з корупцією. Корупція серйозно підриває довіру громадян, тому уряд має продемонструвати нульову толерантність до будь-яких зловживань з боку посадовців. Важливо, щоб незалежні антикорупційні органи, такі як НАБУ чи НАЗК, мали повну свободу в розслідуванні корупційних справ, незалежно від статусу підозрюваних. Посилення цих інституцій і жорстке покарання за корупцію є ключовими для формування в українців впевненості у чесності та відповідальності уряду. Залучення громадян до процесу прийняття рішень також сприятиме зміцненню довіри. Механізми зворотного зв’язку між урядом і населенням дозволять громадянам відчувати, що їхні думки та потреби враховуються. Це може бути досягнуто через прозорі обговорення законопроєктів, врахування громадської думки та співпрацю з волонтерами й громадськими організаціями.

У висновку можна зазначити, що діяльність уряду України в умовах війни 2022-2024 років зазнала суттєвих трансформацій, спрямованих на адаптацію до нових реалій. Уряд зосередив свої зусилля на забезпеченні обороноздатності країни, стабільній роботі ключових інституцій та підтримці населення в умовах постійної загрози. Серед найважливіших змін стали впровадження воєнного стану, мобілізація ресурсів на оборону, розвиток міжнародної дипломатії та ефективне залучення військової і фінансової допомоги від партнерів. Окрім цього, уряд значно підсилив інформаційну політику та активну протидію російській дезінформації, що стало важливим чинником у зміцненні міжнародної підтримки та мобілізації населення. Важливу роль відіграли також антикорупційні заходи та зміни в кадровій політиці, спрямовані на боротьбу з внутрішніми викликами, які виникли під час війни. Проте, попри досягнення, уряд стикається з подальшими викликами, такими як необхідність відновлення довіри громадян через прозорість та підзвітність своєї діяльності. Одним із найважливіших напрямків стало зміцнення міжнародної підтримки України. Уряд активно працював над дипломатичною політикою, спрямованою на формування потужної міжнародної коаліції на підтримку України. Завдяки систематичній роботі дипломатичних представників, включаючи постійні звернення Президента Володимира Зеленського до парламентів і лідерів різних країн, Україна змогла заручитися масштабною військовою, фінансовою та гуманітарною допомогою. Важливим досягненням стало зміцнення співпраці з міжнародними організаціями, такими як ООН, ЄС, НАТО, що допомогло забезпечити доступ до необхідних ресурсів та політичної підтримки на світовій арені. Не менш важливою була інформаційна політика уряду. Протягом війни український уряд використовував інформаційні технології та соціальні медіа для інформування громадян і міжнародної спільноти про події в Україні. Важливу роль у цьому відігравали щоденні звернення Президента Зеленського, які поширювалися на кілька мов, а також активна діяльність Міністерства цифрової трансформації. Інформаційна політика спрямовувалася не лише на мобілізацію громадян усередині країни, але й на протидію російській дезінформації, поширення правдивих фактів про війну та залучення міжнародної підтримки. Крім того, уряд України зіткнувся з необхідністю внутрішньої перебудови та кадрових змін для підвищення ефективності управління. На фоні викликів, спричинених війною, була проведена серія реформ у державному управлінні та силових структурах. Особливий акцент робився на боротьбі з корупцією, яка залишалася серйозною проблемою навіть під час воєнного стану. В цьому контексті відбулися кадрові зміни в уряді та регіональних органах влади, спрямовані на посилення дисципліни та відповідальності чиновників. Отже, адаптація уряду до умов війни продемонструвала його здатність реагувати на кризові ситуації та забезпечувати функціонування країни. Водночас, для досягнення довгострокової стабільності та відбудови країни після війни, необхідним є подальше вдосконалення державного управління, продовження реформ та підтримка міжнародної солідарності.

Список використаної літератури:

1. “The Gates of Europe: A History of Ukraine”

https://books.google.com.ua/books?id=zMlQEAAAQBAJ&pg=PT4&source=kp_read_button&hl=uk&newbks=1&newbks_redir=0&gboemv=1&redir_esc=y

2. “Ukraine: What Everyone Needs to Know”

https://i.twirpx.link/file/3682403/

3. “War in Ukraine: Conflict, Strategy, and the Return of a Fractured World” (2024)

https://i.twirpx.link/file/4203190/