Автор – Дмитро Скакун

Питання проведення виборів під час війни є дуже дискусійним та суперечливим. Суспільство, як таке, немає визначеної позиції щодо їх доцільності або недоцільності. Але раз у раз, знову і знову або з’являється якась інформація про можливе проведення виборів, або хтось з політиків висловлюється щодо цього приводу і суспільство одразу поринає в дискусії варто чи не варто, на часі чи не на часі, законно чи не законно, а віднедавна й легітимна влада чи не легітимна. Тому слід розібрати це питання в різних вимірах. Тут ми поглянемо на юридичний аспект, також звернемо увагу на всі безпекові виклики, розберемо питання політичної доцільності а також проаналізуємо інформаційні виміри цього питання. Ну і звісно звернемо наш погляд на думку громадян. 

Найбільш логічним, на мою думку, було б почати саме з правового аспекту цього питання.

Зараз російська влада постійно наголошує на тому, що Володимир Зеленський не є легітимним президентом, адже термін його перебування на посаді сплив в травні 2024 року, а нових виборів як таких не було. Зараз ми розберемо, чому ці слова є нічим більшим ніж ІПСО.

Тож, почнемо з того, що виходячи зі ст. 103 КУ, президент обирається на 5 років. Але далі в конституції є принцип який є закріпленим і цей принцип – безперервність влади. Він означає, що повноваження будь-яких виборних органів не припиняються до моменту, коли будуть обрані нові. Фактично це запобіжник від утворення вакууму влади, що особливо актуально в теперішній ситуації, коли існує загроза для суверенітету та існування держави як такої, в цей час відсутність влади, або її не закріплене становище це точно не те, що нам потрібно. Конституція автоматично продовжує повноваження які є в парламенту, до обрання нового скликання після війни.

Хоча для Президента аналогічного положення немає, але існує ст. 108 КУ, яка звучить так :

“Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1) відставки;

2) неспроможності виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

3) усунення з поста в порядку імпічменту;

4) смерті.”

Виходячи з цього, президент, будь який загалом і Володимир Зеленський в нашому конкретному випадку, продовжує виконувати свої повноваження до вступу на пост новообраного глави держави. Тому поки нові президентські вибори не будуть проведені, жодного конституційного підґрунтя для сумнівів у легітимності чинного глави держави немає і бути не може. Виходячи з цього Володимир Зеленський має виконувати обов’язки президента, до того моменту, поки не буде обраний новий президент. Також можна згадати слова голови ВР Руслана Стефанчука, який  заявив що Конституція не забороняє проводити вибори: «Такої заборони в Конституції немає. Така заборона міститься в Законі України «Про правовий режим воєнного стану». І тому конституційної заборони проводити вибори під час воєнного стану немає. Але є друга важлива річ… треба обрати баланс», — сказав Стефанчук в ефірі телемарафону. Але вже наприкінці листопада 2023 року парламентські фракції підписали меморандум у рамках діалогу Жана Моне, згідно з яким під час війни не буде ні парламентських, ні президентських виборів. Вибори мають бути проведені на основі чинного Виборчого кодексу та зі збереженням виборчих систем національних та місцевих виборів. Вибори можливі не раніше, ніж через 6 місяців після завершення війни та дії воєнного.

Міжнародна практика проведення виборів під час війни

Саме до історичних кейсів часто апелюють західні партнери України, іноді маючи невиправдані очікування щодо прийняття певних рішень та дій. Втім, оскільки більшість держав не мали досвіду війни після Другої світової, вони часто не розуміють особливостей політичного процесу в умовах війни й оцінюють його з погляду мирного часу, тож варто розглянути міжнародну практику проведення виборів під час війни. Водночас треба зазначити, що не існує держави з аналогічним до України набором проблем і готових способів їх розв’язання. У кожному випадку важливе значення має контекст, у якому відбувається війна, умови й обставини, у яких перебувають конкретна влада та суспільство. За винятком окремих елементів, які Україна може брати за приклад, ми не знайшли системних рішень і готових універсальних патернів виживання демократії під час війни.

Кожна демократична держава, яка стала жертвою зовнішньої агресії або бере участь у війні, має власний унікальний досвід. Тож і ситуація повномасштабної російсько-української війни також унікальна —  навіть лише з тією поправкою, що демократія до і після Другої світової війни змінилася, тому її спроможність захищати себе сьогодні та в минулому відрізняється.

Згадаємо досвід Хорватії, де у 1991 – 1995 рр. тривав збройний конфлікт, прямі вибори парламенту та президента були проведені у серпні 1992 року, у період зниження інтенсивності бойових  дій,  однак  світове  співтовариство  зазначені  вибори  розкритикувало  і  визнало недемократичними.

Британія у XX столітті потерпала від масованих обстрілів. Під час Першої світової країну бомбардували німецькі дирижаблі З 1915 року кайзер Вільгельм II особисто давав згоду на бомбардування Британії. Усього німці здійснили 51 рейд на Британські острови, останній — у травні 1918 року. Вибори в Британії переносили. Під час Першої світової вони мали відбутись у 1916 році, але парламент подовжував свою роботу і переносив вибори — двічі в 1916 році й двічі у 1917-му. Війна закінчилася 11 листопада 1918 року, і вже через місяць пройшли парламентські вибори — 14 грудня 1918-го. Склад парламенту пропрацював вісім років замість пʼятьох. Вже під час Другої світової Британію обстрілювали протягом майже всієї війни — тільки з вересня 1940 по травень 1941 року від авіаударів загинули понад 43 тисячі людей. У країні діяв воєнний стан, а ключові партії формували коаліційні уряди. Поки Друга світова війна йшла в Європі, виборів у Британії також не було. Хоча думки з цього приводу, як і в нашій країні зараз, були різні. Парламентські вибори мали відбутися в 1940 році. Адже

склад парламенту був обраний у 1935 році. Але в жовтні парламент подовжив роботу на рік. Законопроєкт про пернос виборів представляв лорд-канцлер уряду премʼєра Вінстона Черчилля Джон Олсбрук Саймон від Націонал-ліберальної партії: «Наші друзі в Сполучених Штатах у цей момент віддані проведенню бурхливих президентських виборів, але кожен зрозуміє, що ми не можемо дозволити собі виснажувати себе внутрішніми чварами загальних виборів, коли думки та енергія кожного з нас постійно зайняті боротьбою, від якої залежить майбутнє британської свободи», — заявив він тоді. І додав, що вибори можливі лише після закінчення війни. Лейбористи загалом підтримали ідею перенести конкретні вибори, але сумнівалися в тому, що вибори під час війни взагалі неможливі: «Ми не знаємо, як довго триватиме війна, і я не думаю, що ми повинні погоджуватися на те, що під час війни неможливо провести вибори. Можливо, це буде необхідно. Ми не повинні забувати, що боремося за збереження демократичних інституцій», ― заявив тоді лідер лейбористів у Палаті лордів Крістофер Еддісон. Але виборів так і не було. Парламент подовжував термін своїх повноважень щороку, аж до листопада 1944-го. Зрештою вибори пройшли 5 липня 1945 року — за два місяці до кінця Другої світової, коли Британії вже нічого не загрожувало.

Ізраїль створили 14 травня 1948 року, коли завершилася дія британського мандата в Палестині. Того ж дня Єврейський національний комітет зібрався в Тель-Авівському музеї й схвалив Декларацію щодо утворення держави . Утворити парламент, провести парламентські вибори і проголосувати за Конституцію Ізраїлю мали до 1 жовтня 1948 року. Але вже 15 травня арабські країни оголосили новій країні війну — армії Єгипту, Лівану, Сирії, Трансйорданії та Іраку вдерлися на ізраїльську територію. Ізраїль зрештою виграв, але вибори там провели лише в січні 1949 року, коли країні вже нічого не загрожувало.  У жовтні 1973 року мали відбутися чергові вибори до Кнессету. Але 6 жовтня почалася Війна Судного дня, що тривала до 26 жовтня. Вибори знову перенесли і провели після завершення війни — 31 грудня 1973 року.

Перші загальнонаціональні місцеві вибори в Ізраїлі з 2018 року спочатку були заплановані на Тридцять перше жовтня 2023 року. Але 7 жовтня кілька тисяч бойовиків ХАМАС напали на прилеглі до сектора Гази ізраїльські поселення. Ізраїль оголосив стан війни й заявив про наземну операцію у відповідь. І двічі переніс місцеві вибори — спочатку на 31 січня 2024 року, а потім на 27 лютого, Вибори були відкладені вдруге через кількість резервістів, які беруть участь у бойових діях. Але зрештою вибори відбулись.

Цікавим для нашого ока є кейс Фінляндії. Після початку Другої совєтсько-фінської війни 31 жовтня 1941 року парламент прийняв конституційний акт про відтермінування парламентських виборів, який передбачав, що, відповідно до ч. 1 ст. 3 “Закону про парламент”, їх проведуть у 1944 році. Однак через активні бойові дії волевиявлення довелося ще раз переносити. Врешті, вибори до Едускунти провели аж у березні 1945 року, а парламент пропрацював майже вдвічі довше, ніж повинен був за мирних умов.

Гнучкість фінської конституції пояснюється використанням спеціальних “виняткових законів”: замість внесення поправок або змін до конституції парламент може прийняти спеціальний акт — виняток із неї. Такий закон не стає частиною Конституції і може бути скасований так само, як і звичайний акт. Раніше закони про винятки використовували настільки часто, що вони могли підірвати повагу до конституційних положень.

Враховуючи довгу традицію указів чи актів, виданих президентом навіть щодо конституційних питань, цілком імовірно, що Фінляндія зможе використати саме такий як правову основу для відстрочення виборів, які мають відбутися, але не можуть бути проведені.

Конституція Фінляндії (1999 р., останні поправки — 2018 р.) чітко не вказує, що відбувається з парламентськими виборами під час надзвичайного стану чи стану війни (вторгнення).

Загалом  більшість  країн  ЄС  не  мали  нагоди  скористатись  правовим режимом воєнного стану, оскільки після Другої світової війни на їхніх територіях бойові дії були відсутні

Чому демократії загалом, і Україна в особливості, відмовляються від проведення виборів під час війни?

Для початку варто зазначити, що в більшості існуючих країн немає відповідного законодавства, яке б торкалися питання проведення виборів під час війни, тому тут Україна не є винятком.

Усі причини, через які держави відмовляються від проведення виборів під час війни, можна класифікувати на декілька групи: це і економічні і електоральні, а також безпекові виклики та політичні.

Навіть суто з теоретичної точки зору, аби ми могли розв’язати ці проблеми, вибори були б дуже тяжкими для суспільства та для політичної системи нашої держави.  Але забігаючи наперед, важко уявити такий сценарій де більшість цих проблем буде розв’язана. Тож варто розглянути ці проблеми більш детально в контексті української ситуації.

Що стосується економічних чинників, вибори Президента України у 2019 році обійшлися Держбюджету у 2,4 млрд гривень. Враховуючи інфляцію, а також нові виклики спричинені війною, вартість виборів лише зростатиме. За даними, наведеними Мінфіном на підставі отриманих від ЦВК розрахунків, орієнтовні видатки Держбюджету і умовах 2024 року на проведення виборів Президента України складатимуть 5 418,3 мільйона гривень. Звісно виникає питання, чи варто під час війни витрачати таку суму грошей саме на це, і думаю це буде тема не для однієї години обговорень. Ті кому вибори будуть потрібні – наголошуватимуть на тому, що вибори треба провести, що гроші ми залучимо деінде ( не з держбюджету) ітд., водночас будуть люди які справді вважатимуть, що ці гроші раціональніше буде використати на армію. Але і не слід випускати з поля зору тих осіб, кому вибори не є вигідними і прикриваючись вищеописаною позицією, будуть виступати проти них.

Електоральні проблеми

Тут є ціла низка питань які ми можемо класифікувати як питання з зірочкою. Ідентифікація місця проживання тимчасово переміщених осіб, адже доволі значна частка тимчасово переміщених осіб  не реєструється за фактичним місцем проживання. Далі йде питання, яке стосується громадян, що перебувають за кордоном (станом на 21 червня 2023 р. за кордоном перебувало понад 8 млн громадян України за даними МЗС України, наданими на прохання мережі ОПОРА. Станом на 19 серпня 2024 року загальна кількість мігрантів з України досягла 6,739 мільйона осіб. Найбільше українців оселилися в Німеччині (1,1 млн), Польщі (976 тис.) та Чехії (361 тис.). Наявна мережа закордонних виборчих дільниць не спроможна забезпечити виборчі права всіх бажаючих віддати свій голос. Адже ще в 2019 році ті дільниці які були присутні (це зазвичай приміщення консульств та посольств), не витримували навантаження громадян, що буде зараз це навіть важко уявити. Звісно, наступним пунктом є голосування військовослужбовців, які перебувають безпосередньо у місцях бойових дій, організувати голосування там, практично неможливо. А сам факт проведення виборів без врахування думки військовослужбовців, не те що ставить під сумнів демократичний характер гіпотетичних виборів, а навіть заперечує один із базових загальноєвропейських принципів виборчого права – принцип загального виборчого права, без гарантування якого вибори не можуть вважатися демократичними.

Також варто згадати про те, про що мало хто говорить, а саме – припинення функціонування автоматизованої інформаційно-комунікаційної системи «Державний реєстр виборців» на час дії воєнного стану згідно із Постановою ЦВК № 61 від 24.02.2022 року. У Керівних принципах Кодексу належної практики у виборчих справах, ухвалених Венеційською комісією на 51-й пленарній сесії (Венеція, 5-6 липня 2002 року, наголошується, що «для того, щоб списки виборців вважалися достовірними, доконечним є виконання таких критеріїв: списки виборців мають бути постійними; вони мають оновлюватися регулярно, але щонайменше раз на рік. Там, де виборців не реєструють автоматично, має бути передбачена можливість їх реєстрації протягом порівняно тривалого часу». Значення списків виборців як умови реалізації принципу загального виборчого права важко переоцінити. Проте, в умовах коли державою-агресором постійно порушуються закони та звичаї ведення війни, зокрема чиниться тиск на цивільне населення з метою отримання даних про виборчий корпус для організації проведення псевдореферендумів, необхідною превентивною мірою захисту інформації стало припинення функціонування Реєстру або обмеження доступу до його бази даних. Як наслідок маємо ситуацію, за якої неактуальні списки виборців розглядаються у якості одного з основних викликів не лише виборів під час війни, а й  на «повоєнних виборах». Хоча цікавим є той факт, що в вересні цього року з’явилась інформація про часткове відновлення роботи реєстру виборців, втім, в ЦВК заявили що це є частиною планової роботи і хоча йде війна, життя та роботу ніхто не припиняє, ні ЦВК ні інші державні структури.

Окремо слід виділити питання мобілізації та можливого впливу цього процесу на вибори. Враховуючи що значна частка чоловіків призовного віку наразі уникає навіть виходу на вулицю щоб не наражатися на небезпеку спілкування із представниками ТЦК та СП, то і на вибори вони навряд чи будуть з’являтись. Особливо після посилених мобілізаційних заходів, можна згадати останній випадок, який відбувся на концерті гурту “Океан Ельзи”, коли прямо після концерту представники ТЦК та СП підходили до чоловіків та перевіряли їх дані.  Це знов таки негативно позначиться на дотриманні принципу «загальних виборів». І навіть, якщо тут можемо сказати, що це просто знизить явку, то все одно, низька явка суттєво вплине на легітимність органів влади, які будуть сформовані за результатами голосування. Ще одним аспектом є – спостереження з боку міжнародних партнерів, організацій та установ. Але виникає питання чи рівномірно буде представлено спостереження на прифронтових територіях і умовно спокійних. А так як, спостереження – важливий аспект у підвищенні рівня довіри до демократичного виборчого процесу і самих виборів як таких. За його відсутності або непропорційного представництва в різних регіонах України, дотримання низки принципів виборчого права буде сумнівним.

Неможливим також є дотримання стандартів політичних прав і свобод громадян. Зокрема, практично припинено мирні зібрання, обмежено свободу пересування громадян, а більшість аудіовізуальних засобів масової інформації працюють у режимі Єдиного інформаційного марафону. Зрозуміло, що в умовах воєнного стану реалізація єдиної інформаційної політики є пріоритетним питанням національної безпеки (Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2022 року «Щодо реалізації єдиної інформаційної політики в умовах воєнного стану»), отже заради перемоги у війні держава намагається монополізувати та мобілізувати інформаційний простір та ЗМІ. Але вибори в таких умовах навряд чи можна буде назвати вільними. Вільний доступ до ЗМІ різних кандидатів, особливо, опозиційних, стає сильно обмеженим, що своєю чергою негативно впливає на рівень плюралізму в країні і як наслідок ставить під сумнів чесність результатів виборів.

Наступна причина полягає у тому, що війна має надзвичайно негативний вплив на суспільство з психологічної точки зору, спричиняючи деструктивний, руйнівний стрес, що набуває масових ознак. Коли переважна більшість населення країни знаходиться у стані дистресу, це має значні негативні наслідки не тільки на індивідуальному, але і на загальносоціальному рівні. Під час війни раціональність прийняття рішень кожним виборцем буде ставитися під сумнів в умовах перманентного стресу, надмірного впливу емоцій тощо. Адже в залежності від новин з фронту, або наслідків якоїсь ракетної атаки, виборці можуть різко змінити свої вподобання. До цієї ж групи віднесемо той факт, що вибори можуть стати інструментом у руках ворога, який спробує їх використати задля збільшення впливу, дестабілізації ситуації тощо.

Безпекові ризики. Абсолютно очевидно, що проблематично забезпечити безпеку голосування. Особливо це стосується районів, наближених до бойових дій. Однак, небезпека ракетних ударів зберігається на всій території країни. В нинішніх умовах неможливо організувати виборчий процес, гарантувавши безпеку всім його учасникам. Враховуючи терористичні методи держави-агресора, кожна виборча дільниця буде потенційною ціллю для ракетних ударів. Закриття дільниць під час повітряної тривоги не вирішить проблеми: загроза застосування балістичної зброї або підняття в повітря російських літаків чи іранських дронів на тривалий час легко зірве день голосування. Облаштувати дільниці в укриттях неможливо через замаленьку кількість цих укриттів і непридатність до організації там виборчих дільниць, ба більше під загрозою стають не лише наші виборчі дільниці, а й ті що будуть знахоитись закордоном. Можна лише додати, що усвідомлення такої небезпеки спричинить дуже низьку явку, а ймовірна потреба переривати голосування й переміщатися в укриття збільшить шанси фальсифікацій, а отже знову під сумнівом опиниться легітимність результатів голосування. І саме в описаному контексті варто зауважити стосовно пропозицій пов’язаних із формальним призупиненням або тимчасовим скасуванням дії правового режиму воєнного стану. Здається, у першу чергу безпекові питання демонструють хибність цих пропозицій. Такі заходи не означатимуть припинення російської збройної агресії, а отже, це ніяк не розв’яже проблему безпеки виборчого процесу на всіх етапах. Як і загалом проблеми дефіциту бюджетних коштів, організації виборів за кордоном, а також загострення внутрішніх конфліктів. Ще одна передбачувана пропозиція – «електронні вибори». Міжнародними інструментами, що дають рекомендації щодо втілення принципів європейського виборчого доробку щодо вимог до систем електронного голосування, є: 1) Рекомендації CM/Rec (2017) 5 щодо стандартів для електронного голосування. Документ містить 49 правових, організаційних та технічних стандартів, а саме детальні вимоги, які застосовують до всіх видів електронного голосування та електронного підрахунку голосів в країнах-членах Ради Європи.; 2) Принципи використання цифрових технологій, що відповідають основним правам, у виборчих процесах, затверджені Радою демократичних виборів на її 70-му засіданні (в режимі онлайн, 10 грудня 2020 р.) та прийняті Венеціанською комісією на 125-му пленарному засіданні (Інтернет, 11-12 грудня 2020 р.). Щодо України сьогодні, є два основні (поруч із цілою низкою другорядних) аспекти, що позбавляють будь-якого сенсу міркування та суперечки про електронні вибори. Це несприйняття народом України такого способу волевиявлення і технічні можливості держави (у нашому випадку скоріше «неможливості»). Так, ідея запровадження дистанційного голосування через інтернет вкотре наштовхується на виразну недовіру населення (всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус» КМІС 30 вересня – 13 жовтня 2023 року). Україна настільки до цього ще не готова, що геть пілотний проект у 2020 році не відбувся. ЦВК спростувала можливість застосування пілотного проекту з електронного голосування у 2020 р., а серед основних аргументів були названі недостатньо підготовлена технічна база та недостатній рівень розвитку суспільства, щоб запроваджувати голосування в Інтернеті. Очевидно, ці питання не знайшли свого вирішення до сьогодні, а у контексті триваючої агресії рф особливої актуальності набуває загроза кібератак, повторних витоків особистої інформації громадян з державних реєстрів. У Інтернет Асоціації України також застерігають від передчасного впровадження електронного голосування, вважаючи, що проведення онлайн-виборів призведе до втрати анонімності (через можливі злами, а отже – можливі витоки бази голосів громадян із системи і засобів, за допомогою яких здійснюватиметься голосування), контролю над результатами виборів «третіми» особами, а відтак і повного спотворення цих результатів. І це далеко не усі заяви про занепокоєння самим лише пілотним проектом електронного голосування, що вже казати про загальні вибори за допомогою такого способу волевиявлення. Бодай більше, фіаско пілотування Інтернет-голосування фактично виключає можливість його застосування найближчим часом. Тобто без низки вдалих тестувань цієї технології її запровадження є неможливим. Наприклад, Н. Гусаревич доходить висновку, що правові зміни з впровадження цифрових технологій у виборчий процес та запровадження електронного голосування в Україні мають тривати кілька електоральних циклів та постійно переглядатися, виходячи з результатів технічних експериментів (від пробних тестувань, пілотних проєктів до повномасштабних застосувань цифрових технологій на національних виборах. З нею погоджується О. Токар-Остапенко (Національний інститут стратегічних досліджень), яка наполягає, що систему електронного голосування доцільно впроваджувати тоді, коли буде виділено достатньо часу для технічної імплементації системи та її сприйняття суспільством. Це відповідає також положенням Інтерпретативної декларації про стабільність виборчого законодавства Ради з демократичних виборів та Венеціанської комісії Ради Європи, а саме що будь-яка реформа виборчого законодавства повинна відбутись заздалегідь до її застосування під час виборів. Таким чином, якщо різні етапу виборчого процесу гіпотетично можна «цифровізувати» вже зараз – «реєстрація виборців, агітація, комунікація з кандидатом – це тепер стріми, чати, боти та онлайн-сервіси», то власне голосування має залишитися класичним. А отже ми знову повертаємося до питань безпеки, і ці проблеми вирішити об’єктивно неможливо. Проте це не означає, що не треба працювати усім нам, експертам, науковцям, спеціалістам IT-сфери, політикам, громадським організаціям тощо, щоб шукати виходи з безвихідної ситуації (зокрема, і на майбутнє). Наприклад, у політичній науці зараз (враховуючи й війну, що триває в Україні) активно розвивається концепція Military democracy, мілітаризованої демократії, яка полягає у тому, щоб розробити такий механізм функціонування демократичної системи, який би працював і під час війни, при тому не втрачаючи своєї демократичності. У рамках цієї концепції ведуться дискусії й щодо виборчого законодавства і виборів під час війни.

Далі я б хотів торкнутись політичних проблем, які несуть за собою вибори під час війни.

Перша – небезпека посилення внутрішньополітичних конфліктів, які очевидно стануть на заваді введенню війни. Проведення виборів так чи інакше перетягне на себе інформаційне поле війни, про яку і так зараз багато хто забуває, а загадує лише під час ракетних обстірілв, або невтішних нових. Ще одна причина, що лежить у політичній площині, полягає в тому, що процедура виборів, а також подальше передавання влади є періодом нестабільності всієї політичної системи та державного апарату, навіть якщо він має демократичний характер. Таким чином на певний час держава стає слабшою, що впливає чи може вплинути на хід війни не в найкращу для цієї держави користь.

Ймовірна зацікавленість у «воєнних виборах» саме чинного Президента. Хоча В. Зеленський заперечує вибори, до цього висновку можна дійти проаналізувавши його інтерв’ю. До прикладу у інтерв’ю італійському каналу Rai 1 президент заявив, що є три чинника які заважають проведенню виборів : по-перше – законодавство, по-друге треба надати можливість голосувати військовим і по-третє – треба забезпечити умови, для голосування людям які перебувають за кордjном, за словами президента це 7 мільйон осіб. Лунають думки, що результати голосування зараз можуть бути кращими для провладних структур, ніж після перемоги. І ось чому. По-перше, зараз спостерігаємо вже згадувану концепцію «rally around the flag» («гуртування довкола прапора») – згуртування населення довкола лідера у дуже важких ситуаціях, особливо – під час війни. Ця концепція була запропонована у 1970 американським соціологом Джоном Мюллером і спостерігалася у різних країнах. До середини лютого 2022 року була стійка тенденція до зниження довіри та схвалення діяльності В. Зеленського, проте після вторгнення показники різко зросли. Втримавши управління країною, залишившись у Києві та розпочавши політичну, військову, економічну боротьбу проти росії, Глава держави зміг акумулювати як всенародну підтримку, так і загальносвітову увагу. Це підтверджується наявними соціологічними опитуваннями, публікаціями української та світової преси, увагою лідерів найвпливовіших країн світу та відомими людьми з усіх сфер життя. Таким чином відбулася не лише ще більша легалізація влади, а й її легітимізації в розумінні як українського народу, так і всього світу. Але навіть найдосвідченіші соціологи не можуть точно спрогнозувати, якою буде суспільна думка українців після закінчення війни. Що переважатиме в суспільстві: вдячність за мир і гордість перемоги чи бажання розібратися в довоєнних помилках і прорахунках. Досвід Вінстона Черчилля та його Консервативної партії показує: перемога у війні не гарантує тобі перемоги на наступних виборах. Так, у Великій Британії після війни «батько перемоги» Черчилль програв попри його видатні заслуги під час самої війни. Це може говорити про те, що англійське суспільство бажало обрати кандидата «мирного часу», показавши таким чином свою антивоєнну позицію. Хоча ось що думає сам Володимир Зеленський з цього приводу: “Прямо зараз я маю найбільшу підтримку в суспільстві. Тому якщо ми проведемо вибори зараз, то люди оберуть мене. Тож не треба говорити, що я намагаюся втриматися при владі. Я б виграв вибори, якби вони відбулись” – президент в серпні цього року на американському телеканалі FOX. ТАк як вже зараз довіра до чинного президента поступово зменшується, згідно з опитування КМІС рейтинг довіри українців до Зеленського стабілізувався на рівні 59% на період вересня 2024р. Коли в травні 2022 року цей показник був на відмітці 90%. Тому проведення виборів в найближчому майбутньому, дає можливість президенту зберегти свою посаду та наявну підтримку серед народу.  Вже в липні цього року, президент на інтерв’ю телеканалу BBC, відповідаючи на запитання журналіста про те, чи буде він президентом, якщо війна триватиме ще 10 років, Зеленський сказав: «Я із задоволенням провів би вибори, якби це можна було. І якщо війна буде затягуватися, ми зі свого боку будемо робити все, щоб вона не затягнулася. Але якщо вона буде затягуватися, треба буде знаходити те чи інше рішення. Я поки що не знаю, яке». Тут можна згадати, що 26 вересня з посиланнями на джерела в українській владі видання The Economist повідомило, що президент Володимир Зеленський розглядає можливість провести президентські вибори у 2025 році. Журнал звернувся за коментарем лідерки партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко, яка заявила нібито «політичний процес однозначно розпочався». З такою ж позицію на початку жовтня цього року виступив Юрій Луценко – колишній Генеральний прокурор України, Колишній член РНБО. Двічі міністр МВС України: “Є сигнали щодо можливих виборів в Україні у 2025 році. Тиждень тому ми отримали інформацію про те, що виборчий штаб на Банковій вперше отримав зарплату для початку підготовки президентських виборів. Як у будь-якої серйозної партії, виборчий штаб після виборів не розпускають – якось він мінімально працює. А  коли починається підготовка до виборів, штаб розгортають і він починає працювати. Наш виборчий штаб в основному пішов на фронт, у нас дві з половиною тисячі партійців зараз у діючійй армії. І тут ми отримуємо таку інформацію. Потім бачимо постанову ЦВК про уточнення дільниць. Далі одна заява, потім друга. Бачимо масову зачистку інформаційного поля і впізнаваних фігур, які мають хоч якийсь рейтинг. Все це приводить до думки, що щось готується“, – зауважив Юрій Луценко. За його словами, з того, що чути від “Слуг Народу”, Офісу президента, то плануються тільки президентські вибори, ніякі інші – ні парламентські, ні місцеві. Також варто звернути увагу на ще один аспект проведення виборів, якщо згадати слова Володимира Зеленського, то думаю кожен пам’ятає його обіцянку не йти на другий президентський термін, але думаю зараз ситуація складається таким чином, що навіть якщо президент захоче виконати свої передвиборчі обіцянки і не йти на другий термін, то команда просто не дасть йому це зробити; буде все робити для того, щоб президент таки пішов і порушив свою обіцянку. Оскільки ті люди, які працюють з главою держави, це і офіс президента, і уряд, і партія “Слуга народу” прекрасно розуміють, що без нього вони політичні трупи. І вся їхня кар’єра, всі їхні ресурси, схеми, які вони змогли напрацювати, зникнуть, вся влада яка була в руках цих осіб в раз пропаде. Цього я думаю дуже не хотів ніхто, а особливо очільник офісу президента Андрій Єрмак. Тому це точно є цікавим питанням, чи буде п президента бажання йти на 2 термін і якщо цього бажання не буде, чи зможе оточення переконати його в зворотних діях?

Якщо подивитись на найновіші соціологічні данні, то ми можемо побачити таку ситуацію. В опитуванні, яке проводив Центр Разумкова в період з з 20 по 26 вересня 2024 року Центру Разумкова 56% українців ставляться негативно до проведення виборів до закінчення війни, водночас 23% виступає – за. Хоч і більшість людей виступає проти проведення виборів, але можна зафіксувати тенденцію до зменшення числа подібних думок. Адже ще рік тому, а саме Станом на жовтень 2023 року 81% опитаних відповіли, що вибори треба проводити після війни.

“Підтримка ідеї проведення виборів до завершення війни залежить від рівня довіри до чинної влади, насамперед до президента України. Так, серед тих, хто довіряє президенту України, лише 17% підтримали б такі вибори (не підтримали б – 69%), тоді як серед тих, хто йому не довіряє – відповідно 41% і 42%”, – зазначили в Центрі Разумкова.

Проаналізувавши таку інформацію як дані соцопитувань, слова президента, слова представників правлячої партії та опозиції, а також різну інформацію, яка наявна в інфополі, можна сказати що питання проведення виборів так чи інакше розглядається в наших політичних колах. Чи будуть вибори проведенні і за яких умов – це вже зовсім інше питання, але те що це питання зараз є на порядку денному – факт.  Нам, як державі справді потрібні дискусії на предмет проведення виборів, якщо не зараз, то точно після завершення війни, адже проблем, які будуть нас очікувати на тому етапі, буде хоч і менше, але все одно багато. Тому вже зараз варто обговорювати яким чином їх варто буде проводити, розглядати всі можливі варіанти розвитку подій які можуть їм зашкодити, моделювати ситуації та адаптувати міжнародний досвід.  Стосовно виборів зараз, дійсно, варто, лише «планувати», оскільки їх проведення «коштуватиме» (в прямому і переносному сенсі) країні набагато більше, ніж користь від їхнього результату.

У висновку, варто зазначити, що перш ніж приймати будь-яке рішення щодо проведення виборів, треба чітко розуміти, що цей крок є виваженим та під час його ухвалення було розглянуто всі “за” та “проти”, він потребуватиме цілеспрямованих зусиль органів влади та громадянського суспільства, також і в суспільстві має бути сформовано належний рівень  довіри  виборців  як  до  самої  виборчої  процедури  так  і  до  її  результатів.  Якщо ж законодавство загалом, і Конституція України в особливості, забороняє вибори в умовах воєнного стану, то цього робити не можна,  навіть  якщо  на  користь  проведення  виборів  є  багато  аргументів.  Неможливо  оголосити, організувати та провести вільні та демократичні вибори відповідно до міжнародних стандартів доти, доки не будуть знайдені відповідні законодавчі рішення що дозволять вирішити низку актуальних питань, які були окреслені вище. Тому спираючись на всю наведену вище інформацію, можна дійти до висновку – проведення виборів під час війни – загроза. Це загроза як і для життів людей, для правильності всіх процедур, невідповідності представленню всіх думок громадян, а й так  це є загрозою для демократії.